Справа № 420/17924/25
25 серпня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_4 Міністерства оборони України, в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 24 жовтня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 18 травня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 24 жовтня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 18 травня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
визнати протиправною бездіяльність, Військової частини НОМЕР_2 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 18 травня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 18 травня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , з 19 березня 2018 року був переведений до Військової частини НОМЕР_4 , та наразі звільнений з військової служби відповідно до витягу з наказу № 232 від 24 жовтня 2019 року.
Як зазначено у позові, за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в повному обсязі, що у подальшому стало предметом судового розгляду. 18.05.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/7424/24 на розрахунковий рахунок позивача була зарахована сума індексації грошового забезпечення.
Проте, відповідачем-2 не було нараховано та виплачено середній заробіток з огляду на несвоєчасний розрахунок та компенсацію втрати частини доходу, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.
Як вважає позивач, оскільки остаточний розрахунок з ним проведено значно пізніше ніж його виключено із списків особового складу, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні. Отже, на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України, він має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, розрахованого відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
При цьому, позивач вважає, що відповідачем за вимогами щодо середнього заробітку є військова частина НОМЕР_4 , тобто військова частина, з якої було звільнено позивача з військової служби.
Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу позивач, посилаючись на правові позиції Верховного Суду, зокрема, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, зазначає, що виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу, що не зроблено відповідачем, чим порушені його права.
Ухвалою суду від 11.06.2025 року відкрито провадження по справі та повідомлено сторін, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України.
01.07.2025 року до суду від представника Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач, серед іншого, клопотав про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Ухвалою суду від 08.07.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_2 про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує.
Щодо позовних вимог в частині виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідач зазначив, що позивач не набув права на компенсацію, оскільки виплата грошового забезпечення відбулась за рішенням суду, цей дохід носить разовий характер, що суперечить змісту Закону України “Про компенсацію втрати частини доходів громадян у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у відзиві Військової частини НОМЕР_2 доводів не наведено.
Від Військової частини НОМЕР_4 відзив на позовну заяву не надійшов.
Згідно вимог ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
22.07.2025 року представником позивача подано клопотання про долучення до матеріалів справи копії довідки-розрахунок середнього грошового забезпечення за серпень та вересень 2019 року ОСОБА_1 .
Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались, додаткові докази не надходили.
З огляду на заявлені позивачем вимоги, справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а з 19 березня 2018 року - у військовій частині НОМЕР_4 .
Згідно наявних у матеріалах справи Архівних довідок, в архівних документах військової частини НОМЕР_2 відображено нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2016 року по березень 2018 року.
Згідно Витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) №232 від 24.10.2019 року, майора ОСОБА_1 начальника зв'язку штабу військової частини НОМЕР_4 , згідно наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 01 жовтня 2019 року №487, відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільненого з військової служби у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу), з 24 жовтня 2019 року виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Після звільнення з військової служби між позивачем та військовою частиною НОМЕР_2 виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 року у справі №420/7424/24, яке набрало законної сили 02.07.2024 року, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка виразилась у відмові ОСОБА_1 нарахувати та виплатити за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, за врахуванням нарахованої суми індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
18.05.2025 року на виконання судового рішення у справі №420/7424/24, військовою частиною НОМЕР_2 виплачено на користь позивача кошти у сумі 61806,56 грн. та 14191,96, що були присуджені йому у цій справі, що підтверджується скріншотом про зарахування коштів на картковий рахунок та випискою по рахунку (а.с. 12-14).
Спірними між сторонами стали питання щодо наявності підстав для відшкодування позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, згідно судового рішення у справі №420/7424/24.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно ч.ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.
З урахуванням наведеного, доводи відповідача стосовно того, що положення статей 116, 117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини є помилковими.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку.
Судом встановлено, що після виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 між позивачем та військовою частиною НОМЕР_2 виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку.
18.05.2025 року на виконання судового рішення у справі №420/7424/24, військовою частиною НОМЕР_2 виплачено на користь позивача кошти у сумі 61806,56 грн. та 14191,96, що були присуджені йому у цій справі, що підтверджується скріншотом про зарахування коштів на картковий рахунок та випискою по рахунку (а.с. 12-14).
Як встановлено судом, позивач був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 у березні 2018 року, проте не звільнений з військової служби, а направлений для подальшого проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_4 .
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до пункту 1.9 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженій Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 (чинна на момент проходження позивачем служби у військовій частині НОМЕР_2 ), грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий.
Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.
Отже, припинення виплати військовослужбовцю грошового забезпечення певною військовою частиною пов'язано саме з моментом виключення його зі списків особового складу цієї військової частини.
З аналізу вищенаведених положень Інструкції №260 слідує, що виключення зі списків особового складу військової частини фактично означає припинення «трудових відносин» між військовослужбовцем та військовою частиною, з якої він виключений.
Отже, суд вважає, що сторонами правовідносин щодо стягання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, які виникли внаслідок виплати 18.05.2025 року на виконання судового рішення у справі №420/7424/24 військовою частиною НОМЕР_2 на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, є військова частина НОМЕР_2 та позивач, а не військова частина НОМЕР_4 .
При цьому, оскільки військова частина НОМЕР_2 не провела з позивачем при виключенні зі списків особового складу остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП України.
Враховуючи, що остаточний розрахунок військовою частиною НОМЕР_2 з позивачем було проведено 18.05.2025 року, період затримки розрахунку становить проміжок часу з 20.03.2018 року по 17.05.2025 року (наступний день після виключення зі списків особового складу та переддень проведення остаточного розрахунку).
Щодо визначення періоду та суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні
19.07.2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції.
З 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє у такій редакції, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, з 19 липня 2022 року підхід до правозастосування указаної норми змінився.
У своїй постанові від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.
Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зокрема, згідно усталеної практики щодо застосування статті 117 КЗпП України (до змін введених Законом №2352-ІХ), суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на вищевикладене, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX 19 липня 2022 року, та після набрання чинності цим законом.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові 6-ти місячним строком.
У постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 суд касаційної інстанції вказав, що до періоду після 19 липня 2022 року практику Верховного Суду (зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15) щодо пропорційності виплат застосовувати недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
З урахуванням ч. 5 ст. 242 КАС України, суд вважає застосовним наведений висновок Верховного Суду до спірних правовідносин.
Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі слід поділити на 2 частини:
з 20.03.2018 року по 18.07.2022 року;
з 19.07.2022 року по 17.05.2025 року (переддень фактичного остаточного розрахунку з позивачем).
Розрахунок за період з 20.03.2018 року по 18.07.2022 року:
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно наявних у матеріалах справи Архівних довідок, в архівних документах військової частини НОМЕР_2 відображено нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2016 року по березень 2018 року.
Як вбачається з Архівної довідки, за останні два місяця до звільнення зі служби у в/ч НОМЕР_2 (що враховується при обчисленні середнього заробітку, згідно Порядку №100) грошове забезпечення позивача становить:
- січень 2018 року - 6520,20 грн.;
- лютий 2018 року - 6799,20 грн.
Кількість календарних днів за останні два місяці служби:
- січень 2018 року - 31;
- лютий 2018 року - 28.
Усього - 59.
Отже, середньоденний заробіток позивача складає 225,75 грн. (6520,20 грн. + 6799,20 грн.)/59).
Період затримки становить проміжок часу з 20.03.2018 року по 18.07.2022 року (1581 день).
Таким чином, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 20.03.2018 року по 18.07.2022 року становить 356 910,75 грн. (225,75 грн. х 1581 день).
При вирішенні питання щодо розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні до 19.07.2022 року, суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 року по справі №806/2473/18 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд вважає застосовним наведений висновок Верховного Суду до спірних правовідносин при застосуванні статті 117 КЗпП України (в редакції до змін введених Законом №2352-ІХ).
Розрахунок істотності частки: 75 998, 52 грн. (це сума, яка виплачена позивачу з порушенням термінів) / 356 910,75 грн. (це середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 % = 21,29 %.
Отже, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 21,29 %.
Відтак, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 21,29 %, становить: 225,75 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 21,29 % (істотна частка) х 1581 (кількість днів затримки) / 100 = 75986, 30 грн.
Виходячи з принципу пропорційності, на корить позивача (за період з 20.03.2018 року по 18.07.2022 року) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 75986, 30 грн.
Розрахунок за період з 19.07.2022 року по 17.05.2025 року:
Указаний період стягнення регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження компенсації 6-ти місячним строком.
Суд зазначає, що запровадження законодавцем обмеження періоду, за який працівникові передбачено виплату середнього заробітку у чинній редакції ст. 117 КЗпП України, спрямоване на встановлення чіткого нормативного способу зменшення суми середнього заробітку.
З огляду на це, недоцільним в даному випадку є застосування правового підходу до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку з урахуванням принципу співмірності і зменшення виплати.
Наведений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням попередньої редакції ст. 116 та ст. 117 КЗпП України, а тому такий підхід наразі не є актуальним.
Отже, враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», за період з 19.07.2022 року по 17.05.2025 року включно на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 41538,00 грн. (225,75 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 184 (кількість днів затримки обмежений 6-ти місячним строком).
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі, суд вважає, що стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 117 524,30 грн., а саме: за період з 20.03.2018 року по 18.07.2022 року - 75986, 30 грн., та за період з 19.07.2022 року по 17.05.2025 року - 41538,00 грн.
При цьому, належним та ефективним способом поновлення порушених прав позивача є саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а не зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні як просить позивач, оскільки судом визначено суму середнього заробітку з урахуванням співмірності розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, а також змінами у законодавстві.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п.п.39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині відшкодування позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні підлягають задоволенню таким чином:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.03.2018 року по 17.05.2025 року;
стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.03.2018 року по 17.05.2025 року у сумі 117 524,30 грн.
Щодо позовних вимог в частині компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, згідно судового рішення у справі №420/7424/24, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини у цій частині врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі також - Закон № 2050-III).
Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Статтями 3, 4, 7 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (п. 1).
Згідно п.п. 2-5, 8 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі - Порядок № 159), компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Як встановлено судом, 18.05.2025 року на виконання судового рішення у справі №420/7424/24, військовою частиною НОМЕР_2 виплачено на користь позивача кошти у сумі 61806,56 грн. та 14191,96, що були присуджені йому у цій справі, що підтверджується скріншотом про зарахування коштів на картковий рахунок та випискою по рахунку (а.с. 12-14).
Тобто, у даній справі встановлено порушення строків виплати позивачу грошового забезпечення, що є підставою для нарахування компенсації втрати частини доходу.
При цьому, ані Закон № 2050-III, ані Порядок № 159 не ставлять у залежність право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.
Право на компенсацію за порушення строків виплати доходів виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата (грошове забезпечення) особи з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Висновки суду у даній справі відповідають висновкам Верховного Суду України, які викладені, зокрема, у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16, а також висновкам Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17, від 17 липня 2019 року у справі № 825/2023/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 826/12938/16, від 16 жовтня 2020 року у справі № 825/2381/16.
Підсумовуючи вищевикладене, оскільки кошти, що були присудженою позивачу сумою індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, виплачені на виконання судового рішення у справі №420/7424/24 лише 18.05.2025 року, то у даній справі встановлено порушення строків виплати позивачу грошового забезпечення, який є доходом.
При цьому, норми Закону України № 2050-ІІІ і Порядку № 159 свідчать про відсутність обов'язку громадянина додатково звертатися до органу за виплатою компенсації втрати частини доходу.
Аналіз положень статей 1, 2, 4 Закону України №2050-ІІІ дає підстави для висновку, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - пенсійного органу) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі, пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку разом із відповідною несвоєчасною проведеною виплатою перерахованої пенсії.
Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону України № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону України № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись одночасно з виплатою заборгованості.
Відповідно, не виплата компенсації разом із заборгованістю свідчить про відмову виплатити таку відповідно до Закону України № 2050-ІІІ і не потребує оформлення такої окремим рішенням.
Вирішуючи цей спір, судом встановлено, що відповідачем разом із заборгованістю позивачу не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а отже допущено протиправну бездіяльність.
За таких обставин, враховуючи вищенаведені правові висновки Верховного Суду, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині, а саме:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів виплати доходу, виплаченого 18.05.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 року у справі № 420/7424/24;
зобов?язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів виплати доходу, виплаченого 18.05.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 року у справі № 420/7424/24.
Позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_4 не підлягають задоволенню, позаяк Військова частина НОМЕР_4 не приймала рішень, не вчиняла дій, бездіяльність щодо грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, що було предметом судового розгляду у справі №420/7424/24.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат здійснюється на користь позивача у розмірі 1211,20 грн., де 1211,20 грн. - ставка судового збору сплачена позивачем за звернення до суду із цим позовом.
Відповідно до ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 статті 120 КАС України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.120 КАС України останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Враховуючи строки розгляду даної справи, визначені ст.258 КАС України, у зв'язку із перебуванням головуючого судді Радчука А.А. у період з 21.07.2025 року по 22.08.2025 року включно у відпустці, в силу положень ст.120 КАС України, рішення суду складено 25 серпня 2025 року (перший робочий день).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.03.2018 року по 17.05.2025 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.03.2018 року по 17.05.2025 року у сумі 117 524,30 грн. (сто сімнадцять тисяч п'ятсот двадцять чотири гривні 30 коп.).
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів виплати доходу, виплаченого 18.05.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 року у справі № 420/7424/24.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів виплати доходу, виплаченого 18.05.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 року у справі № 420/7424/24.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (адреса: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук