25 серпня 2025 року м. Київ справа №320/21779/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Верховного Суду України
про зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Верховного Суду України (далі - відповідач) в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив суд:
- визнати протиправним внесення Верховним Судом України в особі голови комісії з припинення ОСОБА_2 запису до трудової книжки про звільнення з посади головного спеціаліста канцелярії управління забезпечення діяльності Судової палати у господарських справах Верховного Суду України наказом №132-к від 13.07.2018, а також невидачу 08.01.2024 Верховним Судом України нового наказу про звільнення позивача з посади 08.01.2024 з подальшим внесенням цих відомостей про звільнення 08.01.2024 до трудової книжки;
- зобов'язати Верховний Суд України в особі голови комісії з припинення ОСОБА_2 видати новий наказ про звільнення з посади ОСОБА_1 з датою звільнення 08.01.2024 та внести ці відомості до трудової книжки, куди також внести запис про недійсність зробленого ним 10.01.2024 запису про звільнення позивача з означеної посади на підставі наказу №132-к від 13.07.2018;
стягнути з Верховного Суду України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.07.2018 по 08.01.2024 в загальній сумі 1 725 832 гривні 96 копійок, а також моральну шкоду у розмірі 600 000 гривень.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує, що був звільнений з посади головного спеціаліста канцелярії управління забезпечення діяльності Судової палати у господарських справах Верховного Суду України на підставі наказу №132-к від 13.07.2018, проте, трудова книжка була видана відповідачем лише 08.01.2024. Також позивач зазначає, що вказаний період не входить до загального стажу державної служби, а він був позбавлений можливості працевлаштуватися, а отже, має право на відшкодування моральної шкоди.
Відповідач у відзиві на позовну заяву наголошує, що припинення юридичної особи Верховного Суду України відповідає вимогам чинного законодавства, а голова комісії з припинення діяв в межах наданих йому повноважень.
У відповіді на відзив позивач вказує на необґрунтованість доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.
02.08.2024 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву.
06.09.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 витребувано у Верховного Суду України відомості про нараховану та виплачену позивачу заробітну плату за два місяці, що передують звільненню з посади, та копію наказу №132-к від 13.07.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 ».
15.05.2025 до суду від Верховного Суду України надійшла заява на виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 з додатками: копією наказу Верховного Суду України «Про звільнення ОСОБА_1 » №132-К від 13.07.2018; довідкою про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 за травень-червень 2018 року.
Інших заяв чи клопотань по суті справи учасниками справи до суду не подано.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, суд встановив такі обставини.
11.06.2014 позивач призначений на посаду спеціаліста І категорії канцелярії управління забезпечення діяльності судової палати у господарських справах Верховного Суду України, де в подальшому працював на різних посадах.
19.06.2015 позивач переведений на посаду головного спеціаліста канцелярії управління забезпечення діяльності Судової палати у господарських справах Верховного Суду України.
Згідно з пунктом 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ зі змінами, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Наказом Державної судової адміністрації України та Верховного Суду №590/90-ОД від 07.06.2019 «Про деякі питання, пов'язані з ліквідацією судів» утворено ліквідаційну комісію з метою забезпечення виконання рішень щодо припинення (ліквідації) та запобіганню неефективному використанню бюджетних коштів Верховного Суду України.
Починаючи з 21.06.2018 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься запис про те, що Верховний Суд України (код ЄДРПОУ 00019034) перебуває у стані припинення.
Наказом голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України «Про звільнення ОСОБА_1 » №132-к від 13.07.2018 позивача, головного спеціаліста канцелярії управління забезпечення діяльності Судової палати у господарських справах, 16.07.2018 звільнено з посади у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду України.
Листом №1-1004/0/8-18 від 29.08.2018 та довідками №84/0/21-20 від 16.04.2020, №30/0/21-23 від 20.02.2023, №107/0/21-23 від 31.08.2023, Верховний Суду України повідомляв позивачу про те, що трудові відносини з ним не припинялись.
08.01.2024 позивачу видано оригінал трудової книжки серії НОМЕР_1 , про що зроблений запис у Журналі обліку та руху трудових книжок управління кадрової роботи.
10.01.2024 голова комісії з припинення Верховного Суду України ОСОБА_2 вніс до трудової книжки позивача запис про те, що останній звільнений з посади головного спеціаліста канцелярії управління забезпечення діяльності Судової палати у господарських справах Верховного Суду України на підставі наказу №132-к від 13.07.2018.
Вважаючи протиправними вказані дії відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Оцінка суду.
Перш за все, суд вважає доцільним звернути увагу відповідача на те, що ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом у якому просив:
- визнати протиправним внесення Верховним Судом України в особі голови комісії з припинення Романківа Ігоря Петровича запису до трудової книжки про звільнення з посади головного спеціаліста канцелярії управління забезпечення діяльності Судової палати у господарських справах Верховного Суду України наказом №132-к від 13.07.2018, а також невидачу 08.01.2024 Верховним Судом України нового наказу про звільнення позивача з посади 08.01.2024 з подальшим внесенням цих відомостей про звільнення 08.01.2024 до трудової книжки;
- зобов'язати Верховний Суд України в особі голови комісії з припинення ОСОБА_2 видати новий наказ про звільнення з посади ОСОБА_1 з датою звільнення 08.01.2024 та внести ці відомості до трудової книжки, куди також внести запис про недійсність зробленого ним 10.01.2024 запису про звільнення позивача з означеної посади на підставі наказу №132-к від 13.07.2018;
- стягнути з Верховного Суду України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.07.2018 по 08.01.2024 в загальній сумі 1 725 832 гривні 96 копійок, а також моральну шкоду у розмірі 600 000 гривень.
Натомість, у відзиві Верховного Суду України на позовну заяву вказано, що позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Верховного Суду України №132-к від 13.07.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити його на посаді головного спеціаліста канцелярії управління забезпечення діяльності Судової палати у господарських справах Верховного Суду України;
- зобов'язати Верховний Суд України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Отже, суд наголошує, що Верховний Суд України у відзиві на позовну заяву помилково визначив позовні вимоги з якими ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду, та, як наслідок, вказав доводи, які не відповідають суті дійсних позовних вимог.
Розглянувши доводи позивача щодо суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статі 87 Закону України «Про державну службу», підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі;
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній станом на час звільнення позивача з посади) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
За приписами частини 5 статті 235 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній станом на час звільнення позивача з посади), у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до абзаців 5-7 пункту 4.1 розділу 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58 (далі - Інструкція №58), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Системний аналіз викладених норм права (у редакції, чинній станом на час звільнення позивача з посади) дає підстави для висновку, що роботодавці, винні в несвоєчасній видачі звільненому працівникові трудової книжки, несуть відповідальність, передбачену частиною 5 статті 235 Кодексу законів про працю України, у вигляді обов'язку виплатити звільненому працівникові середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки.
Як встановлено судом, 16.08.2018 позивач звільнений з посади головного спеціаліста канцелярії управління забезпечення діяльності Судової палати у господарських справах Верховного Суду України на підставі наказу №132-к від 13.07.2018.
Таким чином, у роботодавця виник обов'язок видати позивачу трудову книжку із записом про звільнення в день такого звільнення, тобто 16.08.2018.
Натомість, 08.01.2024 позивачу видано оригінал трудової книжки серії НОМЕР_1 , про що зроблений запис у Журналі обліку та руху трудових книжок управління кадрової роботи.
Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд України у відзиві на позовну заяву жодним чином не заперечує, що трудова книжка позивачу не була видана у день звільнення з посади.
Отже, відповідач вказаний обов'язок не виконав, трудову книжку позивачу у день звільнення не видав, що підтверджується встановленими судом обставинами та матеріалами справи, зокрема, копією відомостей з Журналу обліку та руху трудових книжок управління кадрової роботи.
Наведені обставини є підставою для застосування до відповідача санкції, передбаченої частиною 5 статті 235 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній станом на час звільнення позивача з посади) у вигляді обов'язку виплатити звільненому працівникові середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки.
Разом з тим, суд наголошує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» від 05.02.2021 №1217-IX, який набрав чинності 10.06.2021, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, а саме:
у статті 47: у назві слова «і видати йому трудову книжку» виключено; частину першу викладено в такій редакції: «Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника»; частину другу виключено.
у статті 235: у частині 3 слова «в трудовій книжці» виключено; у частині 5 слова «трудової книжки» замінено словами «копії наказу (розпорядження) про звільнення».
При цьому, відповідні зміни в Інструкцію №58 не внесені.
Отже, вбачається невідповідність правового регулювання спірних правовідносин, зокрема, Інструкцією №58 та Кодексом законів про працю України.
Відповідно до частин 1-3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Зважаючи на невідповідність норм Інструкції №58 та Кодексом законів про працю України, суд за пріоритетністю застосовує норми Кодексом законів про працю України, які, починаючи з 10.06.2021, не передбачають відповідальності роботодавця за затримку видачі трудової книжки.
Так, Конституційний Суд України у рішенні № 4-зп від 03.10.1997 та у рішенні №1-7/99 від 09.02.1999 дійшов висновку, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Дію нормативно-правового акта в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою чинності. За загальновизнаним правилом нормативно-правовий акт (в цілому або в окремій частині) втрачає чинність у зв'язку з прийняттям нового акта вищої або однакової юридичної сили з того ж предмета регулювання, без формального скасування старого акта. При виникненні темпоральної колізії наступний акт одного рівня з того ж самого питання скасовує дію актів попередніх.
Аналогічний висновок викладений в рішеннях Конституційного Суду України №3-рп/2001 від 05.04.2001 та № 6-рп/2012 від 13.03.2012.
Таким чином, на переконання суду, до спірних правовідносин необхідно застосувати принцип подолання темпоральної колізії норм права, відповідно до якого у спірних правовідносинах з 10.06.2021 має застосовуватися частина 1 статті 47 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» від 05.02.2021 №1217-IX, яка не передбачає обов'язку роботодавця видати звільненому працівнику трудову книжку у день звільнення, та частина 5 статті 235 Кодексу законів про працю України у вказаній редакції, яка не встановлює відповідальності за затримку її видачі у вигляді обов'язку виплатити звільненому працівникові середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки.
При цьому, відповідно до вимог пунктів 4 та 5 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Із згаданих вище законодавчих положень пунктів 4, 5 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в поєднанні з вимогами статей 5, 77 цього Кодексу випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси і яка у зв'язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві хто, котрий саме суб'єкт владних повноважень порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.
Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2024 у справі №990/220/24.
Так, предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення, а підстави позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які складаються із фактів, що тягнуть за собою певні правові наслідки: зміну чи припинення правовідносин.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, підставами позову ОСОБА_1 визначив несвоєчасне виконання Верховним Судом України обов'язку щодо видачі трудової книжки. Предмет позову, аналогічно, пов'язаний з датою фактичної видачі позивачу трудової книжки.
Натомість, позивач у позовній заяві не пов'язує виникнення спірних правовідносин з моментом видання йому копії наказу про звільнення з посади.
При цьому, згідно з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд не наділений повноваження на власний розсуд та з власної ініціативи здійснювати зміну підстав та предмета позову. Вказаним правом наділений виключно позивач, як ініціатор судового процесу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звільнений з посади 16.07.2018, а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» №1217-IX від 05.02.2021 набрав чинності та застосовується з 10.06.2021.
Тобто, у межах спірних правовідносин санкція за частиною 5 статті 235 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній станом на час звільнення позивача з посади) у вигляді обов'язку виплатити звільненому працівникові середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки застосовується за період з 17.07.2018 (наступний день після звільнення позивача з посади - початок відліку часу затримки у видачі трудової книжки) по 09.06.2021 (день, що передує набранню чинності вказаним Законом).
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що у наказі Верховного Суду України «Про звільнення ОСОБА_1 » №132-к від 13.07.2018 визначена дата звільнення позивача з посади головного спеціаліста канцелярії управління забезпечення діяльності Судової палати у господарських справах - 16.07.2018.
Отже, початком відліку строку затримки видачі трудової книжки є саме 17.07.2018 - наступний день після звільнення позивача з посади, а не 13.07.2018, як визначає позивач.
Визначаючи суму середнього заробітку позивача, суд застосовує процедуру нарахування середнього заробітку працівника за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 5 розділу 4 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з положеннями пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якого пов'язана виплата, тобто до звільнення працівника з роботи.
Відповідно до пункту 8 розділу ІV Порядку №100, середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Згідно з довідкою, надаю відповідачем, позивачу нарахована заробітна плата за травень 2018 року у розмірі 19 900 гривень та за червень 2018 року у розмірі 19 900 гривень, що загалом складає 39 800 гривень.
Судом встановлено, що у травні 2018 року було 20 робочих днів та у червні 2018 року - 20 робочих днів, що загалом складає 40 робочих днів.
Таким чином, середньоденний заробіток позивача за травень-червень 2018 року складає 995 гривень (39 800 :40=995).
Судом встановлено, що строк вимушеного прогулу позивача (за період затримки у видачі трудової книжки, з урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі») складає 725 робочих днів (з 17.07.2018 по 09.06.2021).
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки видачі позивачу трудової книжки при звільненні за період з 17.07.2018 по 09.06.2021 у розмірі 721 375 гривень (725*995=721 375).
Розглянувши позовні вимоги про зобов'язання відповідача видати новий наказ про звільнення з посади позивача з датою звільнення 08.01.2024 та внести ці відомості до трудової книжки, куди також внести запис про недійсність зробленого ним 10.01.2024 запису про звільнення позивача з означеної посади на підставі наказу №132-к від 13.07.2018, суд зазначає наступне.
За змістом абзацу 7 пункту 4.1 розділу 4 Інструкції №58, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, днем звільнення вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.
Попередньо судом встановлено та не заперечується відповідачем, що у межах спірних правовідносин мала місце затримка у видачі позивачу трудової книжки.
Зокрема, позивач звільнений з посади 16.07.2018 на підставі наказу №132-к від 13.07.2018, а оригінал трудової книжки серії НОМЕР_1 виданий 08.01.2024.
Суд наголошує, що станом на дату звільнення позивача з посади - 16.07.2018, діяла редакція статті 47 Кодексу законів про працю України, яка встановлювала обов'язок роботодавця видати звільненому працівнику трудову книжку у день звільнення.
При цьому, положення Кодексу законів про працю України, як у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача з посади - 16.07.2018, так і після набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» №1217-IX від 05.02.2021, не встановлюють порядок дій роботодавця щодо визначення дати звільнення працівника та внесення записів у трудову книжку у випадку затримки видачі останньої з вини власника або уповноваженого ним органу.
Такий порядок дій роботодавця станом на дату звільнення позивача з посади - 16.07.2018, так і після набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» №1217-IX від 05.02.2021, регулюється виключно положеннями абзацу 7 пункту 4.1 розділу 4 Інструкції №58.
Отже, суд не вбачає наявності правової колізії між положеннями Кодексу законів про працю України та Інструкції №58 у частині визначення порядку дій роботодавця щодо визначення дати звільнення працівника та внесення записів у трудову книжку у випадку затримки видачі останньої з вини власника або уповноваженого ним органу.
З огляду на викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення абзацу 7 пункту 4.1 розділу 4 Інструкції №58 та, як наслідок, наявні правові підстави для зобов'язання відповідача видати новий наказ про звільнення з посади позивача з датою звільнення 08.01.2024 та внести ці відомості до трудової книжки, а також внести до трудової книжки позивача запис про недійсність запису від 10.01.2024 про звільнення позивача з посади на підставі наказу №132-к від 13.07.2018.
Щодо позовної вимоги про протиправним внесення Верховним Судом України в особі голови комісії з припинення ОСОБА_2 запису до трудової книжки про звільнення позивача з посади на підставі наказу №132-к від 13.07.2018, а також невидачу 08.01.2024 Верховним Судом України нового наказу про звільнення позивача з посади 08.01.2024 з подальшим внесенням цих відомостей про звільнення 08.01.2024 до трудової книжки, суд зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, листом №1-1004/0/8-18 від 29.08.2018 та довідками №84/0/21-20 від 16.04.2020, №30/0/21-23 від 20.02.2023, №107/0/21-23 від 31.08.2023, Верховний Суду України повідомляв позивачу про те, що трудові відносини з ним не припинялись.
Натомість, 10.01.2024 голова комісії з припинення Верховного Суду України ОСОБА_2 вніс у трудову книжку позивача запис №15 такого змісту: « 16.07.2018 - звільнений з посади у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду України. Запис внесено 10.01.2024. Підстава: наказ №132-к від 13.07.2018.».
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача з посади), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 2.4 розділу 2 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Враховуючи викладене, не відповідають вимогам частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача з посади) та пункту 2.4 розділу 2 Інструкції №58 дії голови комісії з припинення Верховного Суду України Романківа Ігоря Петровича щодо внесення 10.01.2024 у трудову книжку позивача запису №15 про звільнення з посади у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду України на підставі наказу №132-к від 13.07.2018.
Крім того, відповідно до абзацу 7 пункту 4.1 розділу 4 Інструкції №58, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, днем звільнення вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.
Суд звертає увагу на те, що під час внесення 10.01.2024 власноручно у трудову книжку позивача запису №15 про звільнення з посади у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду України на підставі наказу №132-к від 13.07.2018, голова комісії з припинення Верховного Суду України ОСОБА_2 достаменно знав (або повинен був знати), що такий запис вноситься з порушеннями строку, встановленого пунктом 2.4 розділу 2 Інструкції №58.
Аналогічно, станом на 10.01.2024, голова комісії з припинення Верховного Суду України Романків Ігор Петрович достаменно знав (або повинен був знати), що трудова книжка видається позивачу з затримкою, оскільки день звільнення внесений у трудову книжку - 16.07.2018.
При цьому, буквальне тлумачення положень абзацу 7 пункту 4.1 розділу 4 Інструкції №58 дає підстави для висновку про те, що при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу відсутня необхідність в окремому зверненні працівника щодо видачі нового наказу про звільнення та внесення відповідних записів у трудову книжку.
Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово робив висновок про те, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).
У рішенні у справі «Harrup v. The United Kingdom» від 25.11.1999 Європейський суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення «встановлений законом», є передбачуваність. Ці вимоги мають на меті, зокрема, гарантувати індивідам-адресатам правової норми адекватний юридичний захист від свавільних посягань з боку публічної влади на те чи інше основоположне право людини у випадках, коли закон передбачає свободу правозастосовного розсуду.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип «належного урядування» покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.
З огляду на вказане, керуючись принципом «належного урядування», з метою забезпечення дотримання прав та інтересів позивача, усвідомлюючи, що запис у трудову книжку позивача вноситься з порушенням строку, встановленого пунктом 2.4 розділу 2 Інструкції №58, 10.01.2024 голова комісії з припинення Верховного Суду України ОСОБА_2 був зобов'язаний на виконання вимог абзацу 7 пункту 4.1 розділу 4 Інструкції №58 вимог видати новий наказ про звільнення позивача з посади (датою видачі трудової книжки - 08.01.2024).
Таким чином, суд вважає протиправною бездіяльність Верховного Суду України в особі голови комісії з припинення Романківа Ігоря Петровича щодо невидання нового наказу про звільнення позивача з посади та невнесення відповідного запису у трудову книжку.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3 визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 2-4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Також згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд, розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом зазначеної норми право виходу за межі позовних вимог суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
Враховуючи викладене, суд вбачає правові підстави для виходу за межі позовних вимог та визнання протиправною бездіяльності Верховного Суду України в особі голови комісії з припинення Романківа Ігоря Петровича щодо невидання нового наказу про звільнення позивача з посади та невнесення відповідного запису у трудову книжку.
За результатом розгляду позовної вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 600 000 гривень, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Положеннями пункту 6 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, в зазначеній постанові Верховний Суд зазначив, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження це емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
При цьому, відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №285/1864/16-а, від 18.11.2019 у справі №820/5044/18, від 27.11.2019 справі №750/6330/17.
Суд визнає, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.
У справі, що розглядається, позивач не довів, що затримка у видачі трудової книжки викликала у нього моральні страждання, психічне напруження, спричинила вагомі наслідки у вигляді погіршення здоров'я тощо.
Відтак, враховуючи всі доводи, які наведені у позовній заяві, суд зазначає, що наведених позивачем доводів за обставин цієї справи недостатньо для стягнення на його користь моральної шкоди. У цій справі відсутні докази, якими б позивач обґрунтовував факт наявності будь-яких втрат немайнового характеру, зумовлених моральними чи фізичними стражданнями або іншими негативними проявами, що свідчили б про наявність моральної шкоди, внаслідок невиплати коштів середнього заробітку.
Отже, у цій частині позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
VI. Судові витрати.
Відповідно до частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 6000 гривень за звернення до суду з позовною вимогою про стягнення моральної шкоди у розмірі 600 000 гривень.
Оскільки вказана позовна вимога судом не задовольняється, відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії голови комісії з припинення Верховного Суду України Романківа Ігоря Петровича щодо внесення 10.01.2024 у трудову книжку серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 запису №15 про звільнення з посади у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду України на підставі наказу №132-к від 13.07.2018.
Визнати протиправною бездіяльність Верховного Суду України в особі голови комісії з припинення Романківа Ігоря Петровича щодо невидання нового наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста канцелярії управління забезпечення діяльності Судової палати у господарських справах Верховного Суду України 08.01.2024.
Визнати протиправною бездіяльність Верховного Суду України в особі голови комісії з припинення Романківа Ігоря Петровича щодо невнесення відомостей у трудову книжку серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 запису про звільнення 08.01.2024 з посади головного спеціаліста канцелярії управління забезпечення діяльності Судової палати у господарських справах Верховного Суду України та відомостей про недійсність запису №15 про звільнення з посади у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду України на підставі наказу №132-к від 13.07.2018.
Зобов'язати Верховний Суд України в особі голови комісії з припинення Романківа Ігоря Петровича видати новий наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста канцелярії управління забезпечення діяльності Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, визначивши дату звільнення 08.01.2024.
Зобов'язати Верховний Суд України в особі голови комісії з припинення Романківа Ігоря Петровича внести до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 запис про звільнення з посади головного спеціаліста канцелярії управління забезпечення діяльності Судової палати у господарських справах Верховного Суду України 08.01.2024.
Зобов'язати Верховний Суд України в особі голови комісії з припинення Романківа Ігоря Петровича внести до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 запис про недійсність запису №15 про звільнення з посади у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду України на підставі наказу №132-к від 13.07.2018.
Стягнути з Верховного Суду України (вул. Пилипа Орлика, буд. 4, м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ 00019034) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки при звільненні за період з 17.07.2018 по 09.06.2021 у розмірі 721 375 (сімсот двадцять одна тисяча триста сімдесят п'ять) гривень.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.