про залишення позовної заяви без руху
25 серпня 2025 року м. Київ № 320/22703/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши позовну заяву гр. ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить (дослівно):
«- винести рішення, яким визнати протиправними невиконання повноважень відповідача відповідно до ст. 116 Конституції України - забезпечення виконання Конституції та законів України - відповідача по справі - Кабінет Міністрів України, внаслідок чого органи державної влади винесли рішення, які не відповідають Конституції України та завдали тяжкої шкоди заявнику-спадкоємцю та визнати протиправними рішення органів державної влади, які вказані в заяві та відшкодувати шкоду, завдану протиправною дією органів державної влади в розмірі 5 (п'ять) мільйонів гривень.»
Пунктом 3 ч. 1 ст. 171 КАС України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 160, 161, 172 цього Кодексу, яка містить перелік загальних для всіх позовних заяв елементів (реквізитів), що дають необхідну інформацію для вирішення судом питання про відкриття провадження в адміністративній справі.
Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без руху у зв'язку з наступним.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмету спору та їх обґрунтування.
Зі змісту ч. 5 ст. 160 КАС України слідує, що у позовній заяві зазначається:
- повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.
- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
- перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
- у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;
- власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав
Як встановлено судом, позивачкою не зазначено номер і серія паспорта або власний ідентифікаційний номер, номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відповідача, а також відомі офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти відповідача та третьої особи.
Відповідно до ч. 4 ст. 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Суд зазначає, що згідно з частиною 1 першою статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Адміністративна процесуальна правоздатність - абстрактна умова володіння всіма процесуальними правами і обов'язками, яка передбачає можливість конкретної особи стати суб'єктом конкретних процесуальних правовідносин, стати персоніфікованим носієм прав і обов'язків, передбачених законом для даного суб'єкта і даних правовідносин. Тому особою, що бере участь у справі, можуть бути лише особи, які володіють процесуальною правоздатністю.
Для особистої участі в адміністративній справі недостатньо володіти лише правоздатністю, необхідна ще й адміністративна процесуальна дієздатність, тобто здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді.
Відповідно до частини другої статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Таким чином, змістом адміністративної процесуальної дієздатності є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність, яка породжує відповідні юридичні наслідки.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року № 5492-VІ паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України на території України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку належним доказом наявності у позивача адміністративної процесуальної правосуб'єктності є саме паспорт громадянина України, копія якого до позовної заяви не долучена.
Відтак, в порядку усунення недоліків позовної заяви позивачеві необхідно надати до суду документи, що підтверджують адміністративну процесуальну дієздатність.
Як слідує з позовної заяви, позивачка на обґрунтування позовних вимог посилається на ряд подій, які стали підставою для подання до суду адміністративного позову, при цьому доказів цього суду не надано.
Також позивачкою не надано власне письмове підтвердження про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Позивачкою також не надано нормативно-правового обґрунтування позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Позовна заява - документ, який пред'являється позивачем до суду в установленій процесуальним законом формі та містить вимогу про примусовий захист порушеного права чи інтересу.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет, підстава і зміст .
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами, суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права. Натомість, під викладом обставин розуміється обґрунтування порушених прав та інтересів позивача оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача у сфері публічно-правових відносинах.
Слід також звернути увагу позивача на те, що важливе значення має структура позовної заяви, оскільки це забезпечує правильне її сприйняття та полегшує аналіз аргументів.
Позовна заява складається з вступної, описової, мотивувальної і прохальної частини.
У вступній частині позовної заяви у правому верхньому куті аркушу зазначаються найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; ціна позову, якщо позовні вимоги містять матеріальні вимоги.
В описовій частині здійснюється виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначаються докази, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування.
У мотивувальній частині позовної заяви позивач наводить обґрунтування своєї правової позиції, вимог до відповідача. У цій частині позивач посилається на конкретні фактичні обставини справи та юридичні факти, які підтверджують його вимоги.
У прохальній частині містяться безпосередньо позовні вимоги, які мають бути максимально чітко і зрозуміло сформовані.
Завершується написання позовної заяви зазначенням переліку документів, що додаються до неї, датою подання та підписом позивача чи його представника.
Суд звертає увагу позивачки на те, що у позовній заяві вона повинна навести свої аргументи, доводи та міркування щодо протиправної бездіяльності відповідача, зокрема, у чому саме полягає така бездіяльність, чітко зазначити, яку саме норму (норми) порушено відповідачем при допущені такої бездіяльності.
Більш того, якщо бездіяльність оскаржується з кількох підстав, то мотивацію у позовній заяві доцільно викладати послідовно, розбивши її на частини. У кожній частині слід зазначити: яку норму саме порушено відповідачем, зміст норми, її аналіз та тлумачення та аргументи в чому саме полягає протиправність такої бездіяльності, коли цю норму застосовував (або не застосовував), до чого це призвело. Після цього можна переходити до наступної підстави оскарження.
За практикою ЄСПЛ подання позову становить основну рушійну силу початку реалізації права на доступ до суду. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France») зазначив, що право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (заява № 23805/94, § 36). Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мултіплекс проти Хорватії» («Multiplex v. Croatia»), заява № 58112/00, § 45; «Кутіч проти Хорватії» («Kutic v. Croatia»), заява № 48778/99, § 25).
Право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Це право може бути піддано обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Голдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. The United Kingdom»), заява № 4451/70, § 38; «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland»), заява № 28249/95, § 53; «Мушта проти України» («Mushta v. Ukraine»), заява № 8863/06, § 37; «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria»), заява № 36760/06, §§ 229- 230).
Таким чином, при поданні адміністративного позову насамперед необхідно застосовувати трискладовий тест: 1) чи відповідне оскарження здійснюється з урахуванням легітимної мети; 2) з додержанням вимог щодо якості закону (доступності, передбачуваності, чіткого визначення меж дискреційних повноважень); 3) з огляду на «необхідність у демократичному суспільстві», принцип пропорційності.
Між тим, наявний у позовній заяві виклад обставин, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги, унеможливлює судом розуміння, у чому саме полягає протиправна поведінка відповідача.
Позивачем у позовній заяві зазначено третю особу ОСОБА_2 .
Згідно ч.ч. 2, 4 ст. 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Проте, позивачкою не зазначено у позовній заяві, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов'язки третьої особи та не подано до суду заяви про залучення вказаної особи до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Зокрема, суд зазначає, що позивачка вказала лише ініціали третьої особи, що не дає можливості встановити, хто саме нею є.
Крім того, позивачкою у позовній заяві зазначено одного відповідача: Кабінет Міністрів України, при цьому позивачка просить «визнати протиправними рішення органів державної влади, які вказані в заяві та відшкодувати шкоду, завдану протиправною дією органів державної влади в розмірі 5 (п'ять) мільйонів гривень», не конкретизуючи, яких саме органів державної влади та які саме їх рішення є протиправними.
За таких обставин позивачці необхідно уточнити склад відповідачів або позовні вимоги.
Суд зазначає, що визначатися з предметом спору має саме позивач, оскільки саме він є ініціатором судового процесу, а суд створює умови для реалізації ним процесуальних прав сторони спору.
Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 826/16958/17.
У позовній заяві позивачка серед іншого просить стягнути з шкоду у розмірі 5 000 000 (п'ять мільйонів) грн 00 коп.
Відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Так, частиною 2 ст. 132 КАС України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Розміри ставок судового збору визначені ст. 4 Законом України "Про судовий збір".
За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, судовий збір становить 0,4 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Зі змісту позовних вимог слідує, що при зверненні до суду позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру. Відповідно, розмір судового збору за вимоги немайнового характеру становить 2 422,40 грн.
Відповідно ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Позивачкою також заявлено позовну вимогу про стягнення шкоди у розмірі 5 000 000,00 грн., завдану дією органів державної влади.
Згідно пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою.
Водночас, заявлена позивачкою вимога про стягнення грошових коштів за моральну шкоду як майнову є похідною вимогою від попередніх та заявлена в одному провадженні з вимогами про вирішення публічно-правового спору.
Суд наголошує, що наведене вище положення Закону України "Про судовий збір" передбачає звільнення від сплати судового збору у разі відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, а отже, для звільнення від сплати судового збору на цій підставі на час звернення із вимогою про відшкодування шкоди останні повинні бути визнані судовим рішенням незаконними.
Разом з тим, матеріали адміністративного позову справи не містять доказів, які б підтверджували, що дії відповідачів визнані незаконними в установленому законом порядку, зокрема, відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, а в межах даної справи рішення ще не прийнято та, як наслідок, не встановлено, що позивачу заподіяно шкоду незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою. Тому на стадії до відкриття провадження у справі суд не має можливості встановити, що спірна шкода завдана незаконними діями, бездіяльністю відповідача.
Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода - це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Збитки - це грошова оцінка шкоди, що має місце у разі неможливості відшкодування шкоди в натурі.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" моральна шкода - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди належать: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він виходить, а також врахувати інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, вимога про відшкодування шкоди, що визначена у грошовому вимірі та складає ціну матеріальних вимог, є майновою вимогою, а тому судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру.
Виходячи з того, що на даний час не встановлено вчинення відповідачем незаконних дій або бездіяльності по відношенню до позивачки, та такі дії оскаржуються у даній справі одночасно із вимогою про стягнення моральної шкоди, суд дійшов висновку, що позивачка в межах даної справи не входить до переліку осіб, які звільняються від сплати судового збору, враховуючи також предмет спору, а отже, при зверненні до суду з позовною вимогою про стягнення моральної шкоди позивачці необхідно сплачувати судовий збір.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 08.11.2019 у справі №400/100/19 та постанові від 28.11.2018 у справі №761/11472/15-ц, в ухвалі від 09.09.2020 у справі №202/507/20, в ухвалах від 16.03.2020 у справі №9901/64/20, від 15.01.2020 у справі №826/12286/15, від 30.07.2020 у справі №9901/194/20.
Крім того, суд звертає увагу, що позивач, заявляючи вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 000,00 гривень, не навів обґрунтований розрахунок цієї суми, що не відповідає пункту 3 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд у численних рішеннях виклав правовий висновок про необхідність надання позивачами обґрунтованого розрахунку шкоди, заявленої до відшкодування (у тому числі моральної), та залишення позовних заяв без руху у випадку невиконання позивачами такого обов'язку.
Зокрема, такий висновок викладено в ухвалах Верховного Суду від 28.10.2021 у справі №140/10792/21, від 18.10.2021 у справі №420/15949/21, від 19.11.2020 у справі №9901/360/20 (правомірність якого підтверджено постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021), від 11.11.2020 у справі №9901/352/20, від 03.11.2020 у справі №9901/345/20, від 27.10.2020 у справі №9901/189/20, від 26.10.2020 у справі №9901/313/20.
З урахуванням викладеного, з метою усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно надати суду обґрунтований розрахунок суми моральної шкоди, заявленої до відшкодування.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет на 2025 рік» установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня становить 3028 гривні.
Виходячи із розміру заявленої позивачем вимоги майнового характеру 5 000 000,00 грн., розмір судового збору становить 15 140,00 грн.
Таким чином, розмір судового збору у даній справі становить 17 562,40 грн.
Позивачкою не надано доказів сплати судового збору.
Одночасно із позовною заявою позивачка заявила клопотання про звільнення від сплати судового збору, посилаючись на те, що розмір її пенсії за 2024 рік складає 35 320, 00 грн. Тому сплата судового збору є для позивача на теперішній час непомірним тягарем та об'єктивно перешкоджає доступу до правосуддя.
Розглянувши вказане клопотання про звільнення від сплати судового збору, слід виходити з наступних підстав та мотивів.
Статтею 5 Закону України "Про судовий збір" визначено вичерпний перелік суб'єктів, які мають пільги та звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Позивачкою не надано доказів того, що вона відноситься до пільгових категорій.
Крім того, частиною першою статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду щодо відстрочення, розстрочення, зменшення розміру судового збору або звільнення від сплати судового збору з урахуванням майнового стану сторони.
Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" закріплено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Згідно з ч.1 п. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», регламентовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: зокрема, розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Аналіз наведеної статті Закону України «Про судовий збір» вказує, що нею визначено вичерпний перелік умов за яких особі, яка звертається з позовом до суду, може бути відстрочено чи розстрочено сплату судового збору на певний строк, зменшено розмір судового збору чи звільнено від його сплати. При цьому єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій (відстрочення, розстрочення сплати судового збору на певний строк, зменшення розміру судового збору чи звільнення від його сплати) є врахування ним майнового стану особи. В той же час особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий/фінансовий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Верховний Суд у справі № 225/2213/20 від 06.11.2023 року зазначив наступне: «Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ у справах: "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland") від 26.07.2005 року; "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland" від 26.07.2005 року)»
Разом із тим, наведеними правовими нормами Закону України "Про судовий збір" установлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб'єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору.
Отже, стосовно позивача відсутні умови, визначені статтею 8 Законом України "Про судовий збір", для звільнення від сплати судового збору у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем.
Враховуючи викладене, суд вирішив відмовити у задоволенні клопотання позивачки про звільнення від сплати судового збору.
Зазначені вище обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ч. 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлює строк, достатній для усунення недоліків.
Отже, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу часу для усунення зазначених недоліків.
Вказані недоліки повинні бути усунені у десятиденний строк з дня вручення позивачу копії даної ухвали.
Керуючись ст.ст. 123, 160, 161, 169 КАС України, суд, -
Позовну заяву гр. ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
Встановити позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Лапій С.М.