28 квітня 2025 року справа №320/13492/24
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МИЛЛЕН ТРАНС» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «МИЛЛЕН ТРАНС» із позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу до ТОВ «МИЛЛЕН ТРАНС» №049556 винесену 16.01.2024 року Відділом державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Відділом державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову №049556 винесену 16.01.2024 року про застосування адміністративно-господарського штрафу. У вказаній постанові зазначено, що позивачем допущено порушення Закону України «Про автомобільний транспорт». Вважає вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки на день проведення перевірки водій ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах з ТОВ «МИЛЛЕН ТРАНС», а використовував транспортний засіб відповідно до власних потреб на підставі договору позички від 03.11.2023 року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем до суду направлено відзив, у якому зазначено, що водієм під час перевірки надано: посвідчення водія, реєстраційні документи на транспортний засіб, що належить ТОВ «МИЛЛЕН ТРАНС», товарно-транспортна накладна від 08.12.2023 № 08/12, у якій визначено автомобільного перевізника ТОВ «МИЛЛЕН ТРАНС», також відповідач зазначив, що під час здійснення перевірки водієм договір позички не надавався, в акті перевірки будь-які пояснення відсутні, отже постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу до ТОВ «МИЛЛЕН ТРАНС» прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
11.12.2023 року на а/д Р-03 під'їзд до II-03 км 4+100, на підставі направлення на перевірку від 08.10.2023 №000504 інспекторами Державної служби України з безпеки на транспорті проведено перевірку транспортного засобу VOLVO, д.н.з. НОМЕР_1 , власник ТОВ «МИЛЛЕН ТРАНС», під керуванням громадянина України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Під час перевірки інспектором в Акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №012228 від 11.12.2023 року зафіксовано перевезення небезпечного вантажу спеціалізованим вантажним сідловим тягачем VOLVO, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , без оформлення документів, передбачених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутня інформація на паперовому носії щодо режиму праці та руху транспортного засобу, на момент перевірки відсутні документи передбачені статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
За таких обставин, Державною Службою з безпеки на транспорті 16.01.2024 року винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №049556, якою до ТОВ «МИЛЛЕН ТРАНС», застосовано відповідальність передбачену абзацом третім, частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», накладено штраф в розмірі 17000 гривень.
Не погодившись із прийнятою постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту, відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, врегульовано положеннями Закону № 2344-III.
Реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування (частина 4 статті 6 Закону № 2344-III).
До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, серед іншого віднесено здійснення: державного нагляду і контролю за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контролю за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України; габаритно-вагового контролю транспортних засобів (частини 6, 7 статті 6 Закону № 2344-III).
Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11 лютого 2015 року затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Підпунктами 2, 15, 27, 54, 58, 62 пункту 5 даного Положення передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю; проводить перевірки за додержанням суб'єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.
Згідно з пунктом 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, а також диспетчерського контролю за роботою автомобільних перевізників визначена Порядком № 1567.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Згідно із пунктом 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Відповідно до пункту 24 Порядку № 1567 акти, зазначені у пунктах 20, 21 цього Порядку, реєструються в журналі обліку.
Згідно з пунктами 12 та 13 Порядку № 1567 рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.
За приписами пункту 19 Порядку № 1567 рейдова перевірка (перевірка на дорозі) проводиться у строк, зазначений у направленні на перевірку.
Згідно з пунктом 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться у будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Так, судом встановлено, що направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №000504 від 08.12.2023 було складено на підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок від 08.12.2023 №86538/29/27-23.
Враховуючи положення пункту 19 Порядку № 1567 суд дійшов висновку про те, що перевірка транспортного засобу позивача 08.10.2023 здійснена з дотриманням встановленого графіком строку.
Суд зазначає, що позивач, не погоджуючись зі спірною постановою, наполягав, що у спірних правовідносинах він не виступав автомобільним перевізником, а тому притягнення його до відповідальності за абз. 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III є незаконним.
Зі змісту абз. 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III слідує, що відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу передбачена саме для автомобільних перевізників.
Отже, для кваліфікації дій ОСОБА_1 за абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III необхідно встановити, чи мав позивач на момент проведення перевірки транспортного засобу марки VOLVO, д.н.з. НОМЕР_1 статус автомобільного перевізника.
Статтею 1 Закону № 2344-III встановлено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; водій особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Відповідно до частини 1 статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Судом встановлено, що під час проведення рейдової перевірки транспортного засобу позивача посадовими особами відповідача було встановлено особу автомобільного перевізника на підставі товаро-транспортної накладної №8/12 від 08.12.2023, яка була надана водієм транспортного засобу марки VOLVO, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 .
Права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів замовників визначають Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 № 363 (далі по тексту Правила № 363).
Згідно із розділом 1 Правил № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Відповідно до пункту 11.1 розділу 11 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.
Таким чином, за своєю правовою природою, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.
Суд зазначає, що Товарно-транспортна накладна підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.04.2021 р. у справі № 810/3713/16, (№ K/9901/48931/18).
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу VOLVO, д.н.з. НОМЕР_1 , який був предметом перевірки, належить саме ТОВ «МИЛЛЕН ТРАНС».
Жодних інших документів (зокрема, договору позички вантажного автомобіля від 09.10.2023) на момент проведення перевірки транспортного засобу, водій ОСОБА_1 відповідачу не надав.
Суд зауважує, що витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань підтверджено, що основним та єдиним видом діяльності ТОВ «МИЛЛЕН ТРАНС» є 49.41-Вантажний автомобільний транспорт.
Як вбачається з матеріалів справи, водієм ОСОБА_1 під час проведення перевірки було надано посвідчення водія, реєстраційні документи на транспортний засіб, що належить ТОВ «МИЛЛЕН ТРАНС», товарно-транспортну накладну від 08.12.2023 № 08/12, при цьому обставини надання у безоплатне користування ОСОБА_1 автомобіля VOLVO, за договором позички, укладеного від 3.11.2023 б/н інспектору відповідача повідомлено не було, як і не було пред'явлено вказаний договір.
Враховуючи, що у спірних правовідносинах ОСОБА_1 виступав виключно водієм транспортного засобу, який на праві власності належить саме позивачу, основним та єдиним видом діяльності якого є 49.41-Вантажний автомобільний транспорт, посилання позивача на вказаний вище договір позички транспортного засобу за наявності наданої під час товарно-транспортну накладну від 08.12.2023 № 08/12, зміст якої дозволяє визначитися, що перевізником виступав саме ТОВ «МИЛЛЕН ТРАНС», суд розцінює, як намагання уникнути відповідальності за вчинення порушення вимог ст. 48 Закону № 2344-III.
Твердження позивача про те, що перевезення вантажу здійснювалось ОСОБА_1 виключно для задоволення його особистих потреб суд оцінює критично, оскільки з акту №012228 від 11.12.2023 не вбачається пояснень водія з приводу зазначених позивачем обставин.
Суд враховує, що під час здійснення уповноваженими особами ДС України з безпеки на транспорті контролю за додержанням перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт можуть виникати ситуації, коли обсяг (перелік) наданих документів недостатній для встановлення всіх обставин, які мають значення для настання відповідальності.
Так, суд наголошує, що адміністративно-господарський штраф накладається не на місці здійснення перевірки. Для цього власне і призначається розгляд справи, під час якого посадова особа територіального органу ДС України з безпеки на транспорті має з'ясувати, зокрема, особу порушника.
На важливості такого етапу процедури реалізації повноважень ДС України з безпеки на транспорті з притягнення суб'єктів господарської діяльності до відповідальності, передбаченої частиною першою статті 60 Закону № 2344-III, як розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт по суті з метою з'ясування дійсних обставин вчинення правопорушення, встановлення належної винної особи (автомобільного перевізника) та притягнення її до відповідальності у випадку винних дій/бездіяльності, наголошував Верховний Суд у постанові від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21 та постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20.
Таким чином, суд вважає, що відповідач, з метою дотримання повного та всебічного розгляду справи, а також встановлення особи правопорушника, тобто належного суб'єкта відповідальності, вчинив всі дії для недопущення протиправного притягнення до відповідальності особи, яка не повинна нести юридичну відповідальність, оскільки не є суб'єктом такого порушення.
Беручи до уваги вищевикладене, суд зазначає, що належним та допустимим доказом, який підтверджує особу автомобільного перевізника, є товарно-транспортна накладна від 08.12.2023 № 08/12, а тому, відповідальність за абз. 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III повинен нести саме ТОВ «МИЛЛЕН ТРАНС» , як особа, яка у розумінні статті 1 та статті 33 Закону № 2344-III здійснювала 11.10.2023 перевезення вантажу на договірних умовах на комерційній основі.
Надаючи оцінку суті виявлених відповідачем під час рейдової перевірки порушень вимог Закону № 2344-III з боку ТОВ «МИЛЛЕН ТРАНС» суд зазначає наступне.
Так, підставою для винесення спірної постанови №049556 від 16.01.2024 року слугувало допущення Позивачем порушення статті 48 Закону № 2344-III (згідно із актом проведення перевірки від 12.10.2023 № 026319), а саме відсутня інформація на паперовому носії щодо режиму праці та руху транспортного засобу, відповідальність за яке передбачена абз. 3, частиною 1 статті 60 Закону № 2344-III.
Абзацом 3 частини 1 статі 60 Закону № 2344-III встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно із статтею 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Так, статтею 48 Закону № 2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Згідно з частиною 8 статті 53 Закону № 2344-III водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов'язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Відповідно до статті 18 Закону № 2344-III, з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку встановлені Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 р. № 340 (далі по тексту Положення № 340).
Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340, вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
Пунктом 6.1 Положення № 340 передбачено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією № 385.
Згідно із пунктом 1.3 Інструкції № 385 її дія поширюється на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385 картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі; контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР).
Відповідно до п. 3.6 Інструкції № 385, перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Пунктом 3.3 розділу ІІІ Інструкції № 385 передбачено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що саме на автомобільних перевізників покладено обов'язок забезпечити, а на водіїв пред'явити особам, які здійснюють контроль за дотриманням законодавства про автомобільний транспорт, документи, на підставі яких здійснюються перевезення.
Крім того, водії повинні допускати до перевірки тахографів посадових осіб ДС України з безпеки на транспорті, надавати їм тахокарти, а також у разі, якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздрукувати інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Позивачем не заперечується, що належний йому (згідно з інформації в акті перевірки) транспортний засіб марки volvo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (сідловий тягач), облаштовано цифровим тахографом, який передбачає використання карти водія та роздруківки на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія.
Враховуючи, що 11.10.2023 під час здійснення рейдової перевірки транспортного засобу що належить позивачу, було виявлено відсутність інформації на паперовому носії щодо режиму праці та руху транспортного засобу, наявні підстави для застосування штрафу відповідно до абз. 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III.
Посилання позивача на здійснення ОСОБА_1 перевезення вантажу у власних цілях, жодним чином не звільняє від обов'язку вести особисту картку водія та роздруківку на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія.
Крім того, як встановлено судом вище, перевезення здійснювалось перевізником ТОВ «МИЛЛЕН ТРАНС» на замовлення ТОВ «СТЕМФОР ТРЕЙД» за рахунок останнього із залученням водія ОСОБА_1 , при цьому в акті перевірки від 11.12.2023 №012228, в графі пояснення водія про причини порушень відсутні будь-які зауваження з приводу наявності чи відсутності інформації на паперовому носії щодо режиму праці та руху транспортного засобу, а лише зазначено ознайомлений, що додатково спростовує наведені позивачем обставини.
Крім того, на виконання положень статті 49 Закону № 2344-III водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Отже, водій транспортного засобу, усвідомлюючи, що предметом рейдової перевірки було саме наявність у нього доказів на підтвердження ведення обліку робочого часу і часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, а також обов'язкових документів на підтвердження перевезення вантажу, зокрема товарно транспортної накладної, складеної у відповідності до вимог чинного законодавства, мав пред'явити їх на виконання вимог ст. 49 Закону № 2344-III, чого у даному випадку не відбулось.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з цим, як визначено частиною першою цієї статті, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що відповідачем правомірно притягнуто позивача до адміністративно- господарської відповідальності на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України Про автомобільний транспорт за порушення вимог статті 48 вказаного Закону, а тому підстави для скасування постанови №049556 від 16.01.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу відсутні.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, належним чином доведено правомірність свого рішення, тоді як позивачем не доведено своєї правової позиції та не спростовано доводи відповідача, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки спір вирішено не на користь позивача, то судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.