ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" серпня 2025 р. справа № 300/4451/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ласійчук Олександр Петрович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ласійчук Олександр Петрович, звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.06.2025 №ПС 091630011925 протиправно не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: в ЖЕО №9 з 05.05.1991 по 05.07.1994, в ЗАТ «Ямалпромгражданстрой» з 24.06.2000 по 31.12.2001, в ООО «Арктикстрой» з 03.01.2002 по 05.01.2003. Тому, слід скасувати вказане рішення, зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу вказані періоди роботи та повторно розглянути заяву позивача від 26.05.2025 про призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 27.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.06.2025 №ПС 091630011925 йому відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не зараховано до страхового стажу періоди роботи: в ЖЕО №9 з 05.05.1991 по 05.07.1994, в ЗАТ «Ямалпромгражданстрой» з 24.06.2000 по 31.12.2001, в ООО «Арктикстрой» з 03.01.2002 по 05.01.2003. Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Представник позивача зазначив, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні дані, які підтверджують факт роботи у спірні періоди. Вказав, що недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи. Тому, оскаржене рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком, підлягає до скасування.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що згідно з поданими документами страховий стаж ОСОБА_1 становить 21 рік 11 місяців 1 день. Як наслідок, страховий стаж позивача є недостатнім, тому правомірно відмовлено в призначенні йому пенсії за віком. Звернув увагу, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 05.05.1991 по 05.07.1994, оскільки виправлено дату наказу про прийняття на роботу, з 24.06.2000 по 31.12.2001 та з 03.01.2002 по 05.01.2003, оскільки це періоди роботи в російській федерації. Вказав, що обчислення стажу для призначення пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України. Просив суд у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.07.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Згідно з ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 26.05.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Дана обставина згідно з частиною 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України доказуванню не підлягає, як така, що визнається учасниками справи і в суду немає сумніву щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішенням від 02.06.2025 №ПС 091630011925 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У даному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 05.05.1991 по 05.07.1994 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 28.10.1982, оскільки виправлено дату наказу про прийняття на роботу, з 24.06.2000 по 31.12.2001 згідно з архівною довідкою від 27.05.2022 №12/04-02/2616 та з 03.01.2002 по 05.01.2003 згідно з архівною довідкою від 27.05.2022 №12/04-02/2619, оскільки це періоди роботи в російській федерації.
В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 21 рік 11 місяців 1 день (а.с.10-11).
Позивач, вважаючи протиправним вищевказане рішення відповідача, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (частина 1 статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
При цьому, відповідно до частини 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).
Також, відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 28.10.1982, копія якої містяться в матеріалах справи, підтверджено період його роботи з 05.05.1991 по 05.07.1994 (а.с.13-15).
Суд зазначає, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу за спірний період.
Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (надалі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110, встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
В пунктах 2.2, 2.4 Інструкції №58 також передбачено, що до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Одночасно, у пунктах 2.6, 2.8-2.10 Інструкції зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів. У розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)» і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу.
Відповідно до п.2.27 Інструкції №58 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Днем звільнення вважається останній день роботи.
Як встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 05.05.1991 по 05.07.1994 згідно з трудовою книжкою, оскільки виправлено дату наказу про прийняття на роботу. Таким чином, підставою незарахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу став допущений недолік при заповненні трудової книжки позивача.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17, в якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці.
Крім того, згідно з пунктом 1.5 Інструкції №58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, відповідач не позбавлений права, зокрема у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
Суд приймає до уваги те, що відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів трудової книжки ОСОБА_1 , натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи.
На переконання суду, навіть за умови наявності помилки при внесенні записів до трудової книжки, обов'язок щодо ведення якої покладено на роботодавця, така помилка не може мати наслідком позбавлення особи права зарахування певних періодів до страхового стажу.
Як вже встановлено судом, у спірному рішенні Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області також не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи на території російської федерації з 24.06.2000 по 31.12.2001 згідно з архівною довідкою від 27.05.2022 №12/04-02/2616 та з 03.01.2002 по 05.01.2003 згідно з архівною довідкою від 27.05.2022 №12/04-02/2619.
Як вбачається з архівної довідки від 27.05.2022 №12/04-02/2616 у документах Закритого акціонерного товариства «Ямалпромгражданстрой», наказах по особовому складу, особовій картці форми Т-2 числився ОСОБА_1 , який прийнятий плиточником 4 розряду вахтово-експедиційним методом роботи з 24.06.2000 (наказ від 24.06.2000 №42-к) та звільнений 31.12.2001 переведенням у ТОВ «Арктикстрой» (наказ від 31.12.2001 №84-к) (а.с.16).
Вказаний період роботи позивача в Закритому акціонерному товаристві «Ямалпромгражданстрой» також підтверджується архівними довідками від 27.05.2022 №12/04-02/2617, №12/04-02/2618 та №12/04-02/2618/1 (а.с.17-19).
Згідно з архівною довідкою від 27.05.2022 №12/04-02/2619 у документах Товариства з обмеженою відповідальністю «Арктикстрой», наказах по особовому складу, особовій картці форми Т-2 числився ОСОБА_1 , який прийнятий облицювальником-плиточником 3 розряду вахтово-експедиційним методом роботи з 03.01.2002 (наказ від 03.01.2002 №3-к) та звільнений 05.01.2003 (наказ від 05.01.2003 №2-к) (а.с.20).
Період роботи позивача з 03.01.2002 по 05.01.2003 в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Арктикстрой» також підтверджується архівними довідками від 27.05.2022 №12/04-02/2620, №12/04-02/2620/1 та №12/04-02/2621 (а.с.21-23).
Частиною 1 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (надалі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність.
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєдналися до вказаної Угоди, розповсюджувалася дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при визначенні розміру пенсії.
Як на підставу для відмови у зарахуванні до стажу позивача спірного періоду роботи, відповідачем зазначено те, що це періоди роботи на території російської федерації.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992.
За змістом статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (набрала чинності для України 13.06.1986) якщо держава виходить з багатостороннього договору припинення договору відбувається з дня набрання чинності виходу з договору.
В той же час, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, з урахуванням стажу, який вона набула на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україною у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з російською федерацією.
З огляду на наведене, є необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості зарахування періоду роботи позивача на території російській федерації, з підстав припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки у період роботи позивача на території російської федерації вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до його страхового стажу, та як наслідок позбавлення його конституційного права на соціальний захист.
За приписами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З урахуванням наведеного, а також відсутності доказів, які б свідчили про недостовірність поданих позивачем документів щодо спірних періодів роботи, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи з 05.05.1991 по 05.07.1994, з 04.07.2000 по 31.12.2001 та з 03.01.2002 по 05.01.2003.
Інших підстав для незарахування вищевказаних періодів роботи позивача до страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Як наслідок, рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії від 02.06.2025 №ПС 091630011925, яке прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, підлягає до скасування.
Як вбачається із розрахунку стажу ОСОБА_1 , Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області до страхового стажу позивача зараховано період з 26.09.1994 по 03.07.2000 (а.с.12).
За таких обставин позовна вимога в частині зобов'язання зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 24.06.2000 по 03.07.2000 не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 у зарахуванні вищевказаних періодів роботи.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії від 02.06.2025 №ПС 091630011925, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 26.05.2025) зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 05.05.1991 по 05.07.1994, з 04.07.2000 по 31.12.2001 та з 03.01.2002 по 05.01.2003, та як наслідок повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 26.05.2025 з урахуванням вказаних періодів.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ласійчук О.П., до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.
Враховуючи приписи ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 1000 грн. сплаченого судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.06.2025 №ПС 091630011925 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м.Харків) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу періоди роботи з 05.05.1991 по 05.07.1994, з 04.07.2000 по 31.12.2001 та з 03.01.2002 по 05.01.2003.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м.Харків) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) від 26.05.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні суду.
В задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м.Харків) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1000 (одна тисяча) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.