ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" серпня 2025 р. справа № 300/3388/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Лихачов Роман Борисович, до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Лихачов Роман Борисович, звернувся в суд із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що військовою частиною НОМЕР_1 за період з 14.02.2023 по 01.11.2024 протиправно не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 грошове забезпечення із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році, а за період з 05.05.2023 по 24.09.2023 не нараховано та не виплачено в повному обсязі додаткову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» виходячи з розрахунку 100000 грн. на місяць пропорційно часу участі у бойових діях. Крім цього, відповідачем нараховано та виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2023-2024 роки без урахуванням додаткової винагороди, отриманої під час проходження військової служби, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». Як наслідок, слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 14.02.2023 по 31.12.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», а за період з 01.01.2024 по 01.11.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків і зборів. Представник позивача також просив суд зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2023-2024 роки з урахуванням додаткової винагороди, отриманої під час проходження військової служби, передбаченої Постановою КМУ №168 та нарахувати та виплатити додаткову грошову винагороди відповідно до Постанови КМУ №168 за період з 05.05.2023 по 24.09.2023 виходячи з розрахунку 100000 грн. на місяць пропорційно часу участі у бойових діях, з урахуванням проведених виплат.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі Постанова КМУ №103) до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі Постанова КМУ №704) були внесені зміни, внаслідок яких пунктом 4 Постанови КМУ №704 у новій редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Проте, первинна редакція пункту 4 Постанови КМУ №704 передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Отже, починаючи з 30.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Представник позивача вказав, що відповідно до частини 3 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям виплачуються, зокрема грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України. При цьому, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Звернув увагу, що додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ №168, виплачувалася позивачу щомісячно з моменту її установлення Кабінетом Міністрів України. Однак, відповідачем грошова допомога на оздоровлення за 2023-2024 роки з урахуванням додаткової винагороди не нарахована та не виплачена. Зазначив, що Постановою КМУ №168 передбачено право позивача, як особи, яка брала безпосередню участь у бойових діях (забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії) перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів саме у розмірі 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Проте, відповідачем протиправно не виплачено в повному обсязі додаткову винагороду 100000 грн. відповідно до вказаної постанови за період з 05.05.2023 по 24.09.2023.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що згідно з пунктом 4 Постанови КМУ №704, в редакції Постанови КМУ №103, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Таким чином, твердження позивача про необхідність застосування, під час визначення розміру його посадового окладу та окладу за військовим званням, вимог Постанови КМУ №704 у попередній редакції (до внесення змін пунктом 6 Постанови КМУ №103), є необґрунтованими. Крім цього вказав, що постановою Кабінету Міністрів України «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» від 12.05.2023 №481 (надалі Постанова КМУ №481) внесено зміни до пункту 4 Постанови КМУ №704, якими установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Постанова КМУ № 481 набрала законної сили 20.05.2023. Тому відповідачем за період з 14.02.2023 по 01.11.2024 жодних протиправних дій щодо позивача не вчинено. Вважав, що застосування положень пункту 4 Постанови КМУ № 704 у попередній редакції (до внесення змін пунктом 6 Постанови КМУ №103) не буде відповідати вимогам правової визначеності та принципам збалансованості і обґрунтованості бюджету. Зазначив, що у відповідності до пунктів 1, 2 розділу 23 Наказу МОУ від 07.06.2018 №260, ОСОБА_1 виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 та 2024 роки на підставі його рапортів. Додатково вказав, що з позивачем проведено всі розрахунки по додатковій винагороді на час дії воєнного стану в залежності від виконуваних ним завдань та перебування у районах ведення бойових дій. Зазначив, що у період з 22.08.2024 до виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебував у самовільному залишенні військової частини. Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом із тієї підстави, що з 19 липня 2022 року згідно зі ст.233 КЗпП України строк звернення до суду обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Просив суд позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.
Крім цього, відповідачем 26.06.2025 долучено до матеріалів справи додаткові докази щодо виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, за період з 05.05.2023 по 24.09.2023 виходячи з розрахунку 100000 грн. на місяць пропорційно часу участі у бойових діях (а.с.202-222).
Згідно з ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом у даній справі, поновлено строк звернення до суду з адміністративним позовом у справі №300/3388/25 та відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, встановив наступне.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.02.2023 №36 ОСОБА_1 з 14.02.2023 зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення та з 14.02.2023 позивач приступив до виконання службових обов'язків (а.с.63 на звороті).
Як вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 01.11.2024 №318 позивач з 01.11.2024 вважається таким, що прибув до військової частини НОМЕР_2 після самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 із зарахуванням на котлове забезпечення (а.с.13 на звороті).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2024 №359 ОСОБА_1 з 16.12.2024 виключено зі списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення (а.с.81 на звороті).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, розрахунковою величиною, яка застосовувалася для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за посадою, яку ОСОБА_1 обіймав у період з 14.02.2023 по 01.11.2024 є 1762 грн.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати за спірні періоди грошового забезпечення та інших виплат у належному розмірі, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
З фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини врегульовано, зокрема Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі Закон №2232-XII) та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі Закон №2011-XII) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч.1 ст.9 Закону №2011-XII).
Згідно з ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України 30 серпня 2017 року прийняв Постанову КМУ №704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Станом на час прийняття Постанови КМУ №704 пункт 4 передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Починаючи з 24.02.2018 набула чинності Постанова КМУ №103, якою пункт 4 Постанови КМУ №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови КМУ №704 (в редакції п.6 Постанови КМУ №103) визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом з цим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.08.2022 (справа №440/6017/21) зазначив, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (надалі Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
В свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з частиною 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Верховний Суд зазначив, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб і разом з цим наголосив, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
В свою чергу Закон України про Державні бюджети України на 2020-2023 роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020-2023 роки не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови КМУ №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
В підсумку Верховний Суд, враховуючи те, що з 01.01.2020 положення щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року як розрахункової величини для визначення посадових окладів не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, виснував, що для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням підлягає використанню розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Як наслідок, з урахуванням обставин справи грошове забезпечення позивача з 14.02.2023 підлягало обчисленню, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2023
Суд приймає до уваги те, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою №103, тобто скасовано положення яким було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Крім того, Кабінет Міністрів України п.2 цієї постанови вніс зміну до пункту 4 Постанови КМУ №704 установивши при цьому, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Суд зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року по справі №320/29450/24 адміністративний позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 481 від 12.05.2023 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року по справі №320/29450/24 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року по даній справі - без змін.
Згідно з ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
З системного аналізу наведеного слідує, що пункт 2 Постанови КМУ №481 набрав чинність 20.05.2023 та втратив чинність 18.06.2025, тому в період з 20.05.2023 по 18.06.2025 розрахункова величина для розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб застосовується в розмірі 1762 грн.
Відповідач у своїй діяльності повинен керуватися, зокрема обов'язковими до виконання постановами Кабінету Міністрів України, який за своїм конституційним статусом є вищим органом у системі органів виконавчої влади, при цьому відповідач не наділений правом діяти на власний розсуд всупереч вимог підзаконних нормативно правових актів, відступати від положень останніх, якщо такі є чинними, їх дія не зупинена в порядку, передбаченому Конституцією і законами України, або вони не визнані неконституційними, протиправними, нечинними чи не скасовані у судовому порядку.
З огляду на зазначене, у період з 20.05.2023 по 01.11.2024 позивачу нараховано посадовий оклад та оклад за військовим званням у належному розмірі.
Як наслідок, позовні вимоги в частині нарахування і виплати грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 01.11.2024 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет на відповідний рік, є безпідставними.
Все вищевказане свідчить, що позивачу протиправно не нараховано та не виплачено грошове забезпечення з врахуванням посадового окладу та окладу за військове звання, які визначені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ №704, що призвело до порушення його прав та недоотримання належного розміру грошового забезпечення за період проходження військової служби з 14.02.2023 по 19.05.2023 (включно).
Отже, відповідач протиправно не виплачував позивачу грошове забезпечення у належному розмірі за вказаний період.
Одночасно, суд відхиляє як безпідставні, посилання відповідача на відсутність відповідних бюджетних асигнувань, як на підставу для невиплати грошового забезпечення з врахуванням посадового окладу та окладу за військове звання, які визначені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ №704, та зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Суд зазначає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України»).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях від 22 червня 2010 року по справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року по справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року по справі № 21-44а10 неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат.
Доводи відповідача на заперечення позовних вимог про те, що позивач у період з 22.08.2024 до виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 перебував в самовільному залишенні військової частини є необґрунтованими, оскільки вказана обставина не позбавляє його права на отримання виплат, які відповідно до норм чинного законодавства, мають йому бути нараховані та виплачені за період проходження військової служби.
З метою усунення порушення права позивача на належне йому грошове забезпечення та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав, суд вважає необхідним зобов'язати військову частину НОМЕР_1 за період з 14.02.2023 по 19.05.2023 (включно) здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення позивача із визначенням посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ №704, та з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позову в частині нарахування та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки з урахуванням додаткової винагороди, отриманої під час проходження військової служби, передбаченої Постановою КМУ №168, суд зазначає таке.
Правила виплати грошового забезпечення військовослужбовцям у спірних правовідносинах врегульовані приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджений наказом Міністерства оброни України від 07.06.2018 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (надалі Порядок №260).
Згідно з п.1 розділу ХХІІІ Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Підставою для виплати допомоги на оздоровлення є: або рапорт військовослужбовця, або подія вибуття військовослужбовця у щорічну основну відпустку повної тривалості (у другу частину основної щорічної відпустки), а умовою проведення означеного платежу є набуття військовослужбовцем права на щорічну основну відпустку.
Пунктом 5 Постанови КМУ № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 2 розділу ХХІІІ Порядку №260 грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
За правилами абз. 1 п. 6 розділу ХХІІІ Порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято постанову №168, пунктом 1 якої в редакції від 21.01.2023 встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Суд враховує, що з огляду на зміст пункту 1 Постанови КМУ №168 така виплата є винагородою, яка виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.
Все вищенаведене свідчить про те, що відповідно до вимог Постанови КМУ №704 та Порядку №260 винагорода, передбачена Постановою КМУ №168, не підлягає включенню до місячного грошового забезпечення військовослужбовця, з якого визначається розмір грошової допомоги для оздоровлення.
Верховний Суд у постанові від 10.04.2025 по справі 420/35446/23 констатував, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що враховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку № 260 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення.
Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 08 серпня 2024 року по справі №240/26703/23, від 23 вересня 2024 року по справі № 240/33138/23, від 28 жовтня 2024 року по справі №240/23483/23, від 07 листопада 2024 року по справі №240/1597/24 та від 16 січня 2025 року по справі № 240/31239/23.
За такого правового регулювання суд дійшов висновку, що обчислюючи розмір грошової допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки, без щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, відповідач діяв правомірно у відповідності до чинного правового регулювання, що свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог у вказаній частині.
Щодо позову в частині нарахування та виплати позивачу додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ №168 за період з 05.05.2023 по 24.09.2023 виходячи з розрахунку 100000 грн. на місяць пропорційно часу участі у бойових діях, з урахуванням проведених виплат, суд зазначає наступне.
З системного аналізу наведених вище норм Постанови КМУ №168 слідує, що обов'язковими умовами для виплати передбаченої цією Постановою додаткової винагороди військовослужбовцям у розмірі до 100000 грн. є безпосередня участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебування в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) безпосередньо в районах воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів та наявність наказу командира.
Як вбачається з наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2023 №325, від 05.07.2023 №412, від 05.08.2023 №526, від 08.09.2023 №696, від 08.10.2023 №819 позивачу здійснено донарахування додаткової винагороди до розміру 100000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях (забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони), відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення в період дії воєнного стану, зокрема за періоди з 07.05.2023 по 10.05.2023 (на підставі рапорту вх.№7255 від 05.06.2023), з 26.05.2023 по 31.05.2023 (на підставі рапорту вх.№7255 від 05.06.2023), з 01.06.2023 по 23.06.2023 (на підставі рапорту вх.№9406 від 04.07.2023), з 03.07.2023 по 24.07.2023 (на підставі рапорту вх.№12999 від 02.08.2023), з 23.08.2023 по 31.08.2023 (на підставі довідки вх.№40/8073 від 04.09.2023), з 01.09.2023 по 22.09.2023 (на підставі рапорту вх.№40/9104 від 30.09.2023) (а.с.206-222).
Виплата додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, виходячи з розрахунку 100000 грн. за вказані періоди підтверджується довідкою від 12.05.2025 №191/2906 про доходи позивача (а.с.117-118).
Таким чином, що позивачу виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ №168, виходячи з розрахунку 100000 грн. на місяць пропорційно часу участі у бойових діях, на підставі відповідних документів.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 25.11.1997 року №6-зп вказав, що стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, і встановлює принцип, відповідно до якого в суді можуть оскаржуватися будь-які рішення, дії та бездіяльність.
Разом з тим, Конституційний Суд України у зазначеному вище рішенні вказав, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що рішення, дія чи бездіяльність порушують або обмежують права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Також Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму щодо такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Аналізуючи наведені норми та висновки Конституційного Суду України, слід зазначити, що під час розгляду справи суд повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, є, зокрема захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень, у тому числі з боку державних органів.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ч.1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 8 статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Отже, судовому захисту в адміністративних судах України підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у публічно-правовому спорі є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Оскільки, судом встановлено факт нарахування та виплати відповідачем додаткової винагороди позивачу збільшеної до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях за період з 05.05.2023 по 24.09.2023, а позивачем не доведено бездіяльності відповідача щодо виплати такої винагороди, то вказане свідчить про відсутність порушеного права позивача в цій частині позову, яке б потребувало судового захисту.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд зазначає, що позивачем не доведено суду, обставин на підставі яких, відповідач повинен нараховувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ №168, за весь період з 05.05.2023 по 24.09.2023, а не лише за періоди з 07.05.2023 по 10.05.2023, з 26.05.2023 по 31.05.2023, з 01.06.2023 по 23.06.2023, з 03.07.2023 по 24.07.2023, з 23.08.2023 по 31.08.2023, з 01.09.2023 по 22.09.2023, тобто періоди, за які така додаткова винагорода вже виплачена.
Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність щодо виплати збільшеної до 100000 грн. додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168 та зобов'язання відповідача здійснити виплату такої додаткової винагороди за період з 05.05.2023 по 24.09.2023, є необґрунтованими і такими, що до задоволення не підлягають.
Щодо посилань відповідача у відзиві на пропущення позивачем строку звернення до суду, то суд зазначає, що ухвалою від 20.05.2025 вже визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом у даній справі та поновлено строк звернення до суду з адміністративним позовом у справі №300/3388/25.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Лихачов Роман Борисович, до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 14.02.2023 по 19.05.2023 (включно) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , Одеська область) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) грошове забезпечення за період з 14.02.2023 по 19.05.2023 (включно) з врахуванням посадового окладу і окладу за військове звання, які визначені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.