26 серпня 2025 року Справа № 280/5249/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач 1), ОСОБА_2 (далі - позивач 2) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (далі - відповідач), в якій позивачі просять суд:
визнати протиправним та скасувати рішення №79437785 від 16.06.2025 державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій;
зобов'язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме двокімнатної квартири загальною площею 52,9 м2, житловою площею 28,9 м2, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 (після декомунізації Володимирська) шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на те, що у реєстратора були відсутні підстави для зупинення розгляду заяви про реєстрацію права власності, а тому прийняття рішення на підставі п.8 ч.1 ст.24 Закону є безпідставними. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 25 червня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, а розгляд адміністративної справи призначено без виклику/повідомлення сторін.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що державний реєстратор обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав: -оскільки у державного реєстратора Департаменту немає доступу до паперових носіїв інформації, а саме: реєстраційних справ та реєстрових книг, які знаходяться на зберіганні у Бюро технічної інвентаризації м. Токмак, впевнитись у тому, що поданий позивачем для державної реєстрації правовстановлюючий документ - свідоцтво про право власності на житло від 30.09.1993 №1689 є дійсним та відповідно про це міститься запис в реєстровій книзі державний реєстратор не може; -саме тому державний реєстратор Департаменту обов'язково надсилає запит до зберігача реєстраційних справ та реєстрових книг - Бюро технічної інвентаризації м. Токмак, щоб вказане підприємство надало йому необхідну інформацію. Таким чином, державний реєстратор Департаменту має дві підстави, встановлені Законом, які зобов'язують його надіслати відповідний запит. Наявність у позивача (суб'єкта права) оригіналів документів не дозволяє державному реєстратору ігнорувати вимоги чинного законодавства стосовно отримання інформації про права, зареєстровані до 01.01.2013 року. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, установив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.
З матеріалів справи судом установлено, що позивач 1 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; позивач 2 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 30 вересня 1993 року, виданого Виробничим об'єднанням «Південдизельмаш», квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 52,9 кв.м, зареєстрована МП «Вибір» на праві власності на підставі свідоцтва про право власності і записана у реєстрову книгу №1689, за наступними особами: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
01 травня 2025 року позивачі звернулись до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради щодо проведення реєстраційних дій на нерухоме майно, а саме на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
05.05.2025 державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про зупинення розгляду заяви за реєстраційним № 78714727, у зв'язку із неподанням заявником чи неотриманням державним реєстратором відомостей реєстрів, автоматизований інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв, що містить відомості про зареєстровані права до 01.01.2013.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно від 16.06.2025 № 79437785 відмовлено у проведенні реєстраційних дій. Підставою для відмови зазначено: не усунення, у встановлений ч. 3 ст. 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» строк, обставин, що були підставою для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме:
«Відповідно до п. 12 Порядку державної ресстрації речових прав на перухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного ресстру прав, зокрема його невід'ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих (інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реестром прав.
На виконання вимог п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацю речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформления та/або реєстрацю прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з відсутністю інформації з Державного реєстру прав, державним реєстратором було направлено запит до БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ (М.ТОКМАК). Проте, на момент прийняття рішення про відмову, запитуваної інформації не було отримано. На підставі п.8 ч.1 ст. 24 Закону державний ресстратор відмовляє в реєстрації прав, якщо після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну ресстрацію прав.».
Вважаючи рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій протиправним, позивачі звернулись до суду із даним позовом про його скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 3 ст.5 цього Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
Крім того, за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 4,5 статті 11 № 1207-VII).
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон №1952-IV).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України № 1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч .4 ст. 3 Закону № 1952-IV).
За правилом абз. 4 ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 6 Закону № 1952-IV визначено, що суб'єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) які набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.
Частиною 3 ст. 10 Закону № 1952-IV врегульовано, що державний реєстратор: 1)встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч. 2 ст. 18 Закону № 1952-IV).
Пунктом 1 ст. 20 Закону № 1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).
Порядок зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав врегульовано нормами ст. 23 Закону № 1952-IV.
Так, розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках (ч. 1):
1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;
2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника (ч. 2).
Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви. Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду, з урахуванням часу, що минув до його зупинення (ч. 3).
Рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для зупинення розгляду заяви. Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково (ч. 4).
Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).
Відповідно до п. 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013. До цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
Тобто до 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
Після 2013 року при проведенні будь-яких операцій з такою нерухомістю потрібно, щоб записи про право власності були спочатку перенесені в Реєстр, який існує в електронному вигляді.
При цьому, державний реєстратор при перенесенні даних в Реєстр має перевірити факт державної реєстрації права власності за наданими документами тим чи іншим органом БТІ.
За приписами п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону №1952-IV державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації.
Частиною 5 ст. 23 Закону №1952-IV передбачено, що у разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 24 Закону №1952-IV установлено, що підставою для відмови в державній реєстрації прав, серед іншого, є те, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху.
Суд установив, що відповідач спірним рішенням відмовив у проведенні реєстраційних дій у зв'язку із не отриманням відповіді на запит державного реєстратора про зареєстровані речові права на нерухоме майно, права власності на яке зареєстроване до 01 січня 2013 року, щодо квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Суд зазначає, що відсутність у державного реєстратора можливості направити запит до організацій, які проводили оформлення та/або реєстрацію прав, що передбачено положеннями ст. 10 Закону №1952-IV, не може позбавляти права особи на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.
При цьому, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.
З матеріалів справи вбачається, що право власності позивача 1, 2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 підтверджено свідоцтвом про право власності на житло від 30.09.1993, виданим Виробничим об'єднанням «Південдизельмаш», технічним паспортом від 30.09.1993, виданим малим підприємством «Вибір».
За таких обставин суд зазначає, що в спірному випадку державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації.
Проте, відповідачем прийнято рішення про відмову в проведення державної реєстрації.
Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій №79437785 від 16.06.2025 прийняте без врахування дотримання порядку встановленого положеннями чинного законодавства та наданих заявниками документів, а тому підлягає скасуванню.
Суд відмічає, що обрана суб'єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин фактична підстава для вчинення управлінського волевиявлення у формі відмови у реєстрації права власності на квартиру (відсутність інформації з бюро технічної інвентаризації (м.Токмак), яке перебуває на тимчасово окупованій території) фактично на невизначений період часу позбавляє заявників можливості реалізовувати повноваження власників відносно майна.
Створене унаслідок прийняття оскарженого рішення суб'єкта владних повноважень правове становище заявників як учасників суспільних відносин не може бути визнане судом таким, що узгоджується із ст.8 Конституції України (в частині юридичної визначеності) та ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (в частині втручання у право власності).
Стосовно вимоги про зобов'язання Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме двокімнатної квартири загальною площею 52,9 м2, житловою площею 28,9 м2, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 (після декомунізації Володимирська) шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону №1952-IV у разі скасування рішення державного реєстратора про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, державний реєстратор чи посадова особа територіального органу Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону) вносить відомості про скасування (анулювання) відповідного рішення до Державного реєстру прав та відновлює розгляд відповідної заяви.
Відповідно до ст. 11 Закону №1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Аналіз вказаних положень Закону №1952-IV дає підстави стверджувати, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і поданих документів державний реєстратор має виключну компетенцію у питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.
Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.
Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Враховуючи те, що підставами для відмови позивачу в проведенні реєстраційних дій слугувала відсутність інформації щодо реєстрації права власності на квартиру та не усунення обставин, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, оцінку яким судом надано в межах даного рішення, суд дійшов висновку з метою ефективного захисту прав позивача, слід зобов'язати відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме: належної ОСОБА_1 , ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
За приписами ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання/ перебування: АДРЕСА_4 ; ІПН НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_4 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005, м.Запоріжжя, бульвар Центральний, буд.27, код ЄДРПОУ 37573508) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення №79437785 від 16.06.2025 державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій.
Зобов'язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме двокімнатної квартири загальною площею 52,9 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ) шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Стягнути з Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова