26 серпня 2025 року Справа № 280/7003/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Відділу примусового виконання Департаменту держаної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ЄДРПОУ 00015622), треті особи територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168 ЄДРПОУ 26316700), Державна судова адміністрація України (00020, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795) про скасування постанови державного виконавця,
12 серпня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Відділу примусового виконання Департаменту держаної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), треті особи територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державна судова адміністрація України про скасування постанови державного виконавця, в якій позивач просить суд:
скасувати постанову постанову про закінчення виконавчого провадження державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.07.2025 (виконавче провадження №77876133) з примусового виконання виконавчого листа Запорізького окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі №280/6861/24.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.09.2024 у справі №280/6861/24 отримано виконавчий лист з яким позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з метою його примусового виконання. Державним виконавцем 23.04.2025 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. В подальшому державним виконавцем направлено 28.07.2025 до Національної поліції України повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення. Станом на 28.07.2025 рішення боржником не виконано та жодних заходів спрямованих на його виконання не вжито. На думку державного виконавця ним вжито всіх заходів передбачених ст.ст 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», та прийшов до висновку що виконавче провадження підлягає закінченню на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону. Позивач вважаємо прийняту державним виконавцем постанову про закінчення виконавчого провадження протиправною, оскільки рішення суду не виконано в повному обсязі, зокрема, не забезпечено в повному обсязі Територіальне управління ДСА України в Запорізькій області в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди з 26.04.2024 по 24.07.2024 до судового рішення, яке набрало законної сили. Позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено судове засідання у справі на 26.08.2025 о 15:00 год., запропоновано учасникам надати свої заяви по суті спору і витребувано у відповідача належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження.
21 серпня 2025 року до суду засобами системи «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву та копії матеріалів виконавчого провадження. Так, у відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що ДСА України не надано державному виконавцю жодної інформації щодо виконання рішення суду та не здійснено жодних заходів направлених на виконання рішення суду, а відтак рішення суду залишається невиконаним боржником без поважних причин. У зв'язку з цим державним виконавцем виносилися постанови про накладення на Державну судову адміністрацію України штрафів за невиконання судового рішення без поважних причин. Боржника неодноразово попереджено про відповідальність за невиконання рішення суду. За таких обставин, 28.07.2025 державним виконавцем надіслано до Національної поліції повідомлення щодо вчинення посадовими особами Державної судової адміністрації України кримінального правопорушення. Повторне невиконання боржником рішення суду, яке може бути виконано без його участі, має наслідком надіслання державним виконавцем органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також вжиття заходів примусового виконання рішення суду. Водночас, у разі невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, державний виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Ураховуючи викладене, керуючись вимогами п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» 29.07.2025 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 280/6861/24, виданого 09.04.2025 Запорізьким окружним адміністративним судом. Приймаючи постанову про закінчення виконавчого провадження, державний виконавець виходив з того, що ним вжито всіх необхідних заходів щодо примусового виконання рішення, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», що є підставою для закінчення виконавчого провадження згідно з п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідач наголошує на тому, що відповідно до положень цього Закону, закінчення виконавчого провадження допускається не лише у випадку повного та фактичного виконання судового рішення, але й з інших підстав, прямо передбачених законом. Відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову.
На адресу суду 22.08.202 надійшла заява територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області про розгляд справи за відсутності представника управління.
Представник Державної судової адміністрації України в судове засідання 26.08.2025 не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, пояснень щодо відзиву та/або позову не надавав.
В судове засідання 26.08.2025 представником позивача подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача проти задоволення заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження не заперечувала.
З урахуванням положень частини 3 статті 194 та частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд визнав за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
У зв'язку із неявкою у судове засідання всіх учасників справи, на підставі приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.09.2024 у справі №280/6861/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, задоволено частково: визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, починаючи з 26.04.2024 по 24 липня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з в розмірі 2102 гривні; зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди з 26.04.2024 по 24 липня 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року - 3028 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті; зобов'язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 з 26.04.2024 по 24 липня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 в розмірі 3028,00 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.01.2025 апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області залишено без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.09.2024 в адміністративній справі №280/6861/24 залишено без змін.
09 квітня 2025 року позивачем отримано виконавчі листи у справі.
Постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Т.І. від 23.04.2025 відкрито виконавче провадження № 77876133 з примусового виконання виконавчого листа № 280/6861/24 виданого 09.04.2025 Запорізьким окружним адміністративним судом про зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 з 26.04.2024 по 24.07.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 в розмірі 3028,00 грн, роз'яснено боржнику про необхідність виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Т.І. 08.05.2025 про накладення штрафу на боржника накладено штраф у розмірі 5 100 грн та повторно зобов'язано Державну судову адміністрацію України виконати рішення суду, про що повідомити державного виконавця.
Листом від 15.05.2025 № 10-9715/25 Державна судова адміністрація України повідомила, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється відповідно до вимог законодавства України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень суддів і працівників апаратів суддів», головним розпорядником якої є ДСА України, у межах асигнувань, передбачених на відповідний бюджетний період. Крім того, ДСА України зазначила, що нею затверджено кошторис на 2025 рік для Територіального управління ДСА України в Запорізькій області за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» у сумі 23,4 тис. грн. До вказаного листа додано копію зазначеного кошторису.
Державним виконавцем 04.06.2025 у виконавчому провадженні № 77876133 винесено постанову про накладення на Державну судову адміністрацію України штрафу в розмірі 10 200 грн за невиконання судового рішення без поважних причин, а також зобов'язано боржника виконати зазначене рішення протягом десяти робочих днів.
Державним виконавцем 28.07.2025 надіслано до Національної поліції повідомлення щодо вчинення посадовими особами Державної судової адміністрації України кримінального правопорушення від 28.07.2025 № 77876133/1-20.1.
Постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Т.І. про закінчення виконавчого провадження від 29.07.2025 закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 280/6861/24, виданого 09.04.2025 Запорізьким окружним адміністративним судом на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Вказані обставини не є спірними та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права. Згідно із вказаним принципом людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.
За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (до прикладу справа «Сук проти України»).
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
За приписами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 02.02.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частинами першою та третьою статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний, серед переліченого: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки, а також виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, з урахуванням вказаного, зокрема: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Предметом спору у даній справі є правовідносини щодо винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.
Закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
При цьому, суд наголошує, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд враховує, що Законом № 1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом № 1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень.
Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови старшого державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Суд наголошує на тому, що матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем приписів статті 18 Закону № 1404-VIII задля повного та реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
З огляду на викладене, суд вважає, що постанова старшого державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №340/5200/21, від 08.12.2022 у справі №457/359/21, від 27.03.2019 у справі №750/9782/16-а, від 07.08.2019 у справі №378/1033/17, від 04.09.2019 у справі №286/1810/17, від 07.10.2020 у справі №461/6978/19, від 25.11.2020 у справі №554/10283/18, від 13.12.2021 у справі №520/6495/2020, від 02.11.2023 у справі №580/4398/22.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1, 3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що даній справі позивач довів належними та достатніми доказами наявність порушень з боку відповідача, заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, відповідно є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Враховуючи обсяг задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким порушено права позивача пропорційно обсягу задоволених вимог у розмірі 968,96 грн.
Докази понесення позивачем інших судових витрат в матеріалах справи відсутні.
Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262, 293-295, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Відділу примусового виконання Департаменту держаної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ЄДРПОУ 00015622), треті особи територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168 ЄДРПОУ 26316700), Державна судова адміністрація України (00020, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795) про скасування постанови державного виконавця - задовольнити у повному обсязі.
Скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.07.2025 (виконавче провадження №77876133) з примусового виконання виконавчого листа Запорізького окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі №280/6861/24.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання Департаменту держаної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 968,96 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 26 серпня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз