12 серпня 2025 року м. Ужгород№ 260/5786/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гебеш С.А.
при секретарі судових засідань - Романець Е.М.
та осіб, які беруть участь у судовому засіданні:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник відповідача - Андращук Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення компенсації при звільненні за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки та середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 11.01.2020 року по день прийняття рішення судом, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач) з вимогами:
стягнути компенсацію при звільненні за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період з 11.01.2020 по 09.08.2021;
стягнути середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 11.01.2020 по день прийняття рішення судом.
На обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач при звільненні не виплатив йому грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, та стягнення з нього середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 року, яке залишено без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024 року, адміністративний позов задоволено частково, а саме: стягнуто з Західного міжрегіонального управління юстиції (код ЄДРПОУ 43316386) індекс 76018 м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальська,11 на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) АДРЕСА_1 ) компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки при звільненні за період з 11 січня 2020 року по 09 серпня 2021 року.
Постановою Верховного Суду від 06.03.2025 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суд від05.12.2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року вказану адміністративну справу за №260/5786/23 прийнято до провадження суддею Гебеш С.А. та призначено підготовче засідання.
10.04.2025 року відповідач подав до суду відзив, в якому проти позову заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, як безпідставних. Зазначає зокрема про те, що Позивач в день звільнення не працював, оскільки поновлений на підставі рішення, а починаючи з дня звільнення і станом на день відкриття Судом провадження у справі 260/5786/23, не звертався з вимогою про розрахунок до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Отже, аналіз вищевказаних норм свідчить про відсутність протиправності в діях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
11.04.2025 року відповідач подав до суду відповідь на відзив, в якій вказав на те, що 20.06.2023 року звертався до відповідача із заявою про розрахунок, яку останній отримав 26.06.2023 року. Крім того, зазначив, що Верховний Суд встановив його право для виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні та вказав на те, що суд повинен визначити розмір такої компенсації.
18.04.2025 року відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що заява позивача від 20.06.2023 року не може бути розцінена як вимога провести з цим розрахунок, оскільки не містить безпосередньо жодної вимоги.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.05.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
02.06.2025 року позивачем подано до суду клопотання про долучення доказів, в якому зокрема і надано розрахунковий лист за грудень 2019 року та довідку № 38.
Заслухавши позивача та редставника відповідача, розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Так, судом встановлено, що Наказом Міністерства юстиції України від 21.04.2017 № 1522/к «Про призначення» ОСОБА_1 з 21.04.2017 призначено на посаду заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області як переможця конкурсу.
Наказом Міністерства юстиції України від 20.12.2019 №3974/к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області з 26.12.2019.
Наказом Міністерства юстиції України від 20.12.2019 № 3974/к змінено дату звільнення на 11.01.2020.
Наказом Міністерства юстиції України від 04.08.2021 №1842/к на виконання судових рішень у справі №260/261/20 ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області з 11.01.2020.
З наказом Міністерства юстиції України від 04.08.2021 №1842/к позивача ознайомлено 09.08.2021 року.
09.08.2021 позивач подав державному секретарю Міністерства юстиції України заяву про звільнення з посади заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області за згодою сторін з 09.08.2021. Цією ж заявою позивач повідомив, що станом на день поновлення на вказаній посаді працює на іншій роботі, у зв'язку з чим просив не вживати заходів щодо його звільнення за прогул.
Наказом Міністерства юстиції України від 16.08.2021 №1951/к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області з 09.08.2021 за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення з припиненням державної служби відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу».
Копію наказу надіслано позивачу поштою за місцем проживання позивача, яке було зазначено в його особовій справі, та в електронній формі за допомогою месенджера Viber.
20.06.2023 позивач направив Західному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції України заяву з вимогою надати повідомлення про нараховані суми, належні при звільненні, та повідомити причини ненарахування та невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки.
У відповідь на вказану заяву Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України повідомило, що нарахування та виплата грошових сум при звільненні ОСОБА_1 не здійснювалася. Відповідно до рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 у справі № 260/261/20 ОСОБА_1 виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 98937,72 грн з вирахуванням податків та обов'язкових платежів.
Так, вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив йому під час звільнення компенсації за невикористані дні відпустки, позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спірні правовідносини по суті та враховуючи висновки Верховного Суду у даній справі, суд виходить з наступного.
Загальні умови і порядок надання відпусток визначені в Законі України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР).
Відповідно до статті 9 Закону №504/96-ВР до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються, зокрема час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
Статтею 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Як встановлено судом, позивачу при звільненні не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період з 11.01.2020 року по 09.08.2011 року.
Так, Верховний Суд, повертаючи справу на новий розгляд у постанові від 05.03.2025 року вказав на те, що погоджується з доводами позивача про те, що обираючи такий спосіб захисту порушеного права позивача як стягнення компенсації невикористаних днів щорічної основної відпустки, суд зобов'язаний визначити розмір такої компенсації, що в подальшому виключить необхідність повторного звернення до суду у випадку незгоди стопін із сумою компенсації і забезпечить ефективне відновлення права на захист.
Відповідно до довідки №38 (а.с. 143, Т. ІІ) середньоденна заробітна плата за період повних двох місяців, що передували звільненню позивача у 2019 році за період листопад - грудень 2019 року становила 916,09 грн, (13521,02+16710,35/33). Вказане також встановлено у рішеннях Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року по справі № 260/261/20 та від 12 лютого 2021 по справі № 260/262/20.
Отже, розмір компенсації за 58 календарних днів невикористаної відпустки позивача
враховуючи довідку видану перед звільненням позивача за період листопад - грудень 2019 року становить 53 133,22 грн (916,09 грн х 58 дні).
Рзом з тим, відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Спір у цій справі виник у зв'язку з невиплатою позивачеві компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період вимушеного прогулу, у зв'язку з чим позивач також уважає, що має право на передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування.
Так, статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Водночас особливістю цієї справи є те, що позивач у день звільнення не працював, адже за період вимушеного прогулу влаштувався на іншу роботу.
Застосування статей 116 і 117 КЗпП України з урахуванням вказаної особливості було предметом дослідження Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, який під час розгляду справи № 682/3060/16-ц усунув розбіжності, що виникли в судовій практиці, пов'язані із визначенням форми вимоги про розрахунок і моменту, з якого настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність у ситуації, коли розрахунок не проводився з працівником, який на день звільнення був відсутній на роботі.
У постанові від 27.01.2020 у справі №682/3060/16-ц Верховний суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід уважати пред'явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред'являлася). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред'явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту, коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.
Аналогічним чином положення статей 116 і 117 КЗпП України у подібних до цієї справи правовідносинах розтлумачив і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 25.05.2023 у справі № 826/3284/18, зазначивши у пунктах 46 і 47 таке:
"Касаційний суд не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що положення частини 1 статті 47 КЗпП України щодо проведення розрахунків з працівником у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, не передбачають додатково звернення за виплатою такого розрахунку. На переконання колегії суддів Верховного Суду, статтею 116 КЗпП України обов'язок роботодавця з проведення розрахунків з працівником, який у день звільнення не працював, поставлений в залежність від отримання від працівника відповідної вимоги, а тому наведені висновки апеляційного суду, за встановлених у справі обставин, суперечать приписам КЗпП України. Таким чином, доводи касаційної скарги в цій частині Верховний Суд визнає обґрунтованими. Надання ж позивачем банківських реквізитів не може бути розцінено як вимога провести з нею розрахунок, оскільки така дія має інформаційний характер та не містить безпосередньо жодної вимоги.
Верховний Суд уважає правильним твердження суду першої інстанції про те, що період затримки виплати вихідної допомоги, за який позивачу має бути виплачена сума середнього заробітку, має обраховуватися від дати отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі разом з позовними матеріалами».
Отже, для цілей застосування статті 117 КЗпП України факт невиплати певних сум при звільненні має бути встановлений у взаємозв'язку з порушенням строків розрахунку, установленими у статті 116 КЗпП України, які відрізняються для працівників, які в день звільнення перебувають на роботі, та для працівників, які в день звільнення відсутні на роботі.
Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору (зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі №520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а).
Так, у постанові від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Виходячи з пунктів 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100 (далі - Порядок № 100), середній заробіток за час вимушеного прогулу/затримки розрахунку визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість днів вимушеного прогулу /затримки розрахунку. Водночас середньоденна заробітна плата є часткою розміру заробітної плати за останні два місяці перед звільненням та кількості відпрацьованих днів у такому періоді (кількості днів, за які нараховувалася заробітна плата).
Як вже встановлено судом, середньоденна заробітна плата позивача відповідно до довідки № 38 становить 916,09 грн.
Датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 09.08.2021 року - дата звільнення позивача.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 09.08.2021 до 20.07.2022, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після нього.
Період з 09.08.2021 до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отже, за період з 09.08.2021 до 19.07.2022 виплата становить 215 281,15 грн. (916,09 грн (середньоденна заробітна плата) х 235 дні: серпень 2021 - 15 робочих днів, вересень 2021 - 22, жовтень 2021 - 20, листопад 2021 - 22, грудень 2021 - 22, січень 2022 - 19, лютий 2022 - 20, березень 2022 - 22, квітень 2022 - 20, травень 2022 - 20, червень 2022 - 20, липень 2022 - 13).
За період затримки розрахунку з 20.07.2022 по 20.01.2023 (133 робочі дні) на користь позивача підлягають стягненню кошти у розмірі 121 839,97 грн. (916,09 грн х 133 дні).
Таким чином, загальний розмір коштів, що підлягають стягненню на користь позивача за весь період затримки розрахунку при звільненні (до 20.01.2023) становить 337121,12 грн. (215 281,15 грн. + 121 839,97 грн.).
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період у розмірі 337121,12 грн (за період з 09.08.2021 по 19.07.2022 та з 20.07.2022 року по 20.01.2023 року), з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене, а також постанову Верховного суду у даній справі від 05.03.2025 року та оцінюючи надані докази в сукупності суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення компенсації при звільненні за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки та середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 11.01.2020 року по день прийняття рішення судом - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Грюнвальдська, буд. 11, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018, код ЄДРПОУ: 43316386) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсації за невикористані календарні дні щорічної та додаткової відпустки з 11 січня 2020 року по 09 серпня 2021 року в розмірі 53 133,22 грн (п'ятдесят три тисячі сто тридцять три гривні двадцять дві копійки).
Стягнути із Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Грюнвальдська, буд. 11, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018, код ЄДРПОУ: 43316386) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані календарні дні щорічної та додаткової відпустки з 11 січня 2020 року по 09 серпня 2021 року в розмірі 53 133,22 грн (п'ятдесят три тисячі сто тридцять три гривні двадцять дві копійки).
Стягнути із Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Грюнвальдська, буд. 11, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018, код ЄДРПОУ: 43316386) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (виплати компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки) у сумі 337121,12 грн (триста тридцять сім тисяч сто двадцять одна гривня дванадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 22.08.2025 року.
СуддяС.А. Гебеш