(про відмову у забезпеченні позову)
26 серпня 2025 року м. Житомир справа № 240/18737/25
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Попової О. Г., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 у справах дітей Коростенської міської ради про визнання протиправним та скасуввання рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , Служби у справах дітей Коростенської міської ради, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 , викладеного в протоколі №57 від 16.06.2025, щодо відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
- зобов'язати комісію при ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
15.08.2025, через систему "Електронний суд" представником позивача подано заяву про забезпечення адміністративного позову, в якій він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти певні дії зокрема пов'язані з мобілізацією ОСОБА_1 до прийняття рішення в справі.
В обґрунтування заяви зазначає, що позивач забезпечує синів самостійно, надає їм необхідне утримання, оздоровлення, виховання, навчання, розвиток тощо. Натомість мати дітей проживає окремо, має іншу сім'ю, протягом останніх трьох років з сім'єю не проживає, вихованням дітей не займається, успіхами дітей не цікавиться, батьківські збори не відвідує, до закладу освіти приходить тільки батько. Саме батько дітей є особою, яка самостійно виховує та утримує синів. Позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив надати йому відстрочку від мобілізації на підставі п.4 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку з тим, що він самостійно виховує та утримує двох малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Однак, листом №57/4648 від 16.06.2025 повідомлено позивача про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки, на думку відповідача, поданий перелік документів не відповідає вимогам Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560. А саме: позивач не надав документ, який підтверджує, що позивач самостійно виховує та утримує дітей. Зауважує, що позивач та двоє його дітей перебувають у незахищеному становищі, оскільки малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та неповнолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в яких є тільки один батько, можуть залишитися без батьківської опіки, а це в свою чергу призведе до порушення прав дітей, які захищені як національним, так і міжнародним законодавством.
У відповідності до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до наказу Житомирського окружного адміністративного суду 01-84-в від 24 липня 2025 року головуюча суддя Попова Оксана Гнатівна у період з 11 серпня по 25 серпня 2025 року перебувала у щорічній відпустці.
Дослідивши заяву про забезпечення позову та матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з відсутністю необхідності надання додаткових доказів чи пояснень з питань забезпечення даного позову, суд дійшов висновку, про здійснення розгляду поданої заяви у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Дослідивши заяву представника позивача про забезпечення адміністративного позову та наведені в обґрунтуванні для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, провівши аналіз положень чинного законодавства України, що регулює порядок забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
Згідно частини першої статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Суд зазначає, що статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існують зазначені підстави, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 р. № 2, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення по адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
З аналізу викладених норм, встановлено, що загальною вимогою для розгляду і вирішення питання про забезпечення позову за ініціативою позивача можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Проте, до заяви про забезпечення позову не надано жодних підтверджуючих документів, що свідчать про вжиття відповідачем дій щодо призову його на військову службу. Доказів, що відповідачем вчиняються активні мобілізаційні заходи по відношенню до позивача, в тому числі і повістки на відправку, про яку зазначає заявник, та, що існує реальна загроза вжиття заходів, спрямованих на призов заявника на військову службу під час мобілізації, позивачем також не надано.
Таким чином, в обґрунтування заяви про забезпечення позову не наведено та не надано доказів у підтвердження того, що: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; або очевидними є ознаки протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням.
Враховуючи викладене та наявні докази долучені заявником до заяви про забезпечення адміністративного позову, суд дійшов висновку про відсутність обставин, які відповідно до ст.150 КАС України є підставою для забезпечення позову.
Суб'єктивне переконання заявника в тому, що його може бути призвано на військову службу під час мобілізації не може свідчити про очевидну протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та безумовну наявність правових підстав для вжиття судом заходів забезпечення позову.
Отже, заявником не наведено переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог щодо забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Відмовити представнику ОСОБА_1 у забезпеченні позову.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.Г. Попова