Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 серпня 2025 року Справа№826/13288/16
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.04.2016 року №693975-1305 про сплату земельного податку за 2016 рік в розмірі 176024,20 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 08 квітня 2016 р. ДПІ у Деснянському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення №693975-1305, яким контролюючим органом самостійно визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб (як плата за землю під нежилим приміщенням) на загальну суму 176024,20 грн.
Позивач вважає вказане рішення протиправним, оскільки земельна ділянка (прибудинкова територія), на якій розташована належна позивачу на праві власності 1/2 цілісного майнового комплексу загальною площею 4 023,80 кв.м. не належить позивачу на праві власності чи користування, а відтак відсутні підстави для нарахування та сплати останнім плати за землю (земельного податку).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року позов задоволено.
Постановою Верховного Суду від 27.10.2022 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задоволено частково. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2017 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2022 року справу № 826/13288/16 прийнято до провадження.
31 березня 2025 року прийнято до провадження справу № 826/13288/16, про що постановлено ухвалу. В ухвалі було витребувано докази з відповідача. Вказаною ухвалою замінено в адміністративній справі № 200/12121/21 первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та веденням активних бойових дій на території Донецької області, задля збереження життя та здоров'я учасників справи, працівників суду прийнято рішення про подальшу організацію роботи в дистанційному режимі.
З огляду на викладене, у встановлений КАС України строк рішення по справі з об'єктивних причин не було прийнято, справу розглянуто у розумний строк після виникнення можливості для цього.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивачу - ОСОБА_1 на праві приватної спільної належить 1/2 майнового комплексу загальною площею 4023,80 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно інформації із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що міститься в Витягу № 41467065 від 30.07.2015, за позивачем 30.07.2015 зареєстровано право приватної власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, серія та номер 1687 від 30.07.2015, рішення про державну реєстрацію №23269643 від 30.07.2015 (а.с. 9-10).
Відповідно до п.1.4 Договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №1687 від 30.07.2015, вищевказаний цілісний майновий комплекс розташований на земельній ділянці, яка знаходиться в державній власності, право приватної власності не оформлено, присвоєний обліковий код земельній ділянці 62:068:405, що підтверджується Витягом з бази даних міського земельного кадастру станом на 27.07.2015 року (а.с. 34-36).
08 квітня 2016 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №693975-1305, яким позивачу відповідно до п. 286.5 Податкового кодексу України визначено до сплати податкове зобов'язання по сплаті земельного податку з фізичних осіб в сумі 176 024,20 грн.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Таким чином обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Як визначено статтею 126 ЗК України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
При цьому власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пункт 287.1 статті 287 ПК України).
При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 ПК України в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року).
Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно пункт 287.8 статті 287 ПК України).
Тобто у розумінні вказаних положень платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (з дати державної реєстрації такого права), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.
Приписи ж пункту 287.6 ПК України в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (набрав чинності 01 січня 2015 року), які визначають, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, не спростовують наведених висновків. В силу вимог пункту 287.1 цієї ж статті землекористувачі сплачують плату за землю за фактичний період перебування землі у користуванні. Тобто обов'язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.
Аналогічний висновок щодо застосування вказаних норм права викладено в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №П/811/1839/16 (адміністративне провадження №К/9901/41754/18) та від 30 вересня 2021 року у справі № 0440/4935/18 (адміністративне провадження № К/9901/11803/19), від 05 липня 2022 року № 826/16002/16 (адміністративне провадження К/9901/67023/18).
Відповідно до ст. 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3% від їх нормативної грошової оцінки.
Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельним ресурсам за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно розрахунку податкового зобов'язання по сплаті земельного податку на 2016 рік щодо ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), сума земельного податку за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 становить: 0,202872 га х 867661,39988220006 (734,51 грн. х 2,5 х 0,88 х 1,249 х 1,433 х 10000 х 3%) = 176024,20 грн., де:
-0,202872га частина земельної ділянки, на яку нараховувався податок;
-734,51 грн. базова вартість 1 кв.м землі;
-2,5 коефіцієнт на функціональне виконання землі;
- 0,88 локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки у межах економіко - планувальної зони;
-1,249 коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до ст. 289 Податкового кодексу України, лист Держземагенства № 6-28-0 22-215/2-15 від 14.01.2015;
-1,433 коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» № 6-28-0.22-201/2-16 від 11.01.2016;
-3% ставка податку за земельні (згідно рішення Київської міської ради від 28.01.2015 р. № 58/923).
З урахуванням наведеного в сукупності, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Розподіл судових витрат у відповідності до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження: вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв