Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 серпня 2025 року Справа№640/18123/18
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та акту,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві, код ЄДРПОУ 39439980 від 01.08.2018 за №0088384202, №0088354202, №0088364202, №0088374202 стосовно ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати Акт від 27.06.2018 №3001/26-15-42-02-30/2893916097 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отримання доходу у вигляді додаткового блага стосовно ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Позовні вимоги мотивовані незгодою позивача з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 01.08.2018 за №0088384202, №0088354202, №0088364202, №0088374202, оскільки відповідачем не були прийняті до уваги докази, які надавав позивач до заперечення на Акт документальної позапланової невиїзної перевірки. Позивач не отримував дохід як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платнику податків, прощення (анульованого) кредитором ПАТ «УкрСиббанк» у сумі 451045,21 грн. У даному випадку за судовими рішеннями вказана сума стосувалась нарахованих банком штрафних санкцій (відсотки, пеня, штрафи та інше).
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов. Зокрема зауважив, що податковий орган діяв в межах податкового законодавства.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2020, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 16.02.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2020 у справі № 640/18123/18 скасовано, та направлено справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2022 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу №640/18123/18 передано на розгляд Донецькому окружному адміністративному суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.06.2025 прийнято адміністративну справу до провадження. Розгляд справи ухвалено проводити спочатку в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Допущено заміну відповідача з Головного управління ДФС у м.Києві (код ЄДРПОУ 39439980) на його правонаступника - Головне управління ДПС у м.Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011; вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116). Запропоновано сторонам у разі зміни фактичних обставин по даній справі, вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, повідомити суду про таке протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня отримання цієї ухвали шляхом направлення додаткових пояснень в електронній формі через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (особистий кабінет в системі «Електронний суд») з використанням власного (уповноваженої особи) електронного підпису або у паперовій формі.
Представник позивача під час нового судового розгляду позовні вимоги підтримав. Стверджує, що перевірку контролюючим органом проведено з істотними порушеннями Податкового кодексу України, зокрема - без дотримання вимог п. 79.2 ст. 79 ПКУ щодо попереднього повідомлення платника податків та вручення наказу про проведення документальної невиїзної перевірки. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України (постанова КАС ВС від 23.01.2018 у справі №804/12558/14), неповідомлення платника про невиїзну перевірку є підставою для визнання її незаконною, а прийняті за її результатами індивідуальні акти підлягають скасуванню. Також зазначено, що порушення порядку повідомлення призвело до обмеження права особи на участь у перевірці та оскарження її проведення, що порушує гарантії прав платника, встановлені ст. 42 ПКУ та ст. 6 Конвенції про захист прав людини.
Крім того вказано, що у межах даної адміністративної справи позов подано до Державної фіскальної служби України. Водночас, Донецьким окружним адміністративним судом в ухвалі про відкриття провадження без подання відповідної заяви сторін позову та без наявності належних доказів правонаступництва було самочинно визнано Державну податкову службу України правонаступником ДФС та залучено її до участі у справі як відповідача. При цьому, жодного підтвердження на рівні законодавства чи іншого нормативно-правового документа, який би посвідчував правонаступництво ДПС у контексті оскаржуваних правовідносин, в ухвалі суду посилання відсутнє.
Представник відповідача під час нового судового розгляду позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Крім цього, від представника відповідача 06.03.2022 надійшли пояснення по справі, в яких, крім іншого вказано, що на податкову адресу платнику податків ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку було направлено рекомендований лист з повідомленням про вручення копії наказу Головного управління ДФС у м. Києві та повідомлення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки. Вважає, що позивач був повідомлений належним чином про проведення перевірки та обов'язок надати необхідні документи.
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В. перебувала у щорічній відпустці з 25.07.2025 по 08.08.2025.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19.08.2025 витребувано від Головного управління ДПС у м. Києві додаткові докази по справі, а саме завірені належним чином копії: наказу Головного управлінням ДФС у м. Києві про проведення позапланової невиїзної перевірки від 11.06.2018 №9735; повідомлення Головного управлінням ДФС у м.Києві від 12.06.2018 №27902/С/26-15-42-02-27 про проведення перевірки.
22.08.2025 від Головного управління ДПС у м. Києві до суду надійшли копія наказу Головного управлінням ДФС у м. Києві про проведення позапланової невиїзної перевірки від 11.06.2018 № 9735 та копія акту про знищення документів (серед них, повідомлення Головного управлінням ДФС у м. Києві від 12.06.2018 № 27902/С/26-15-42-02-27 про проведення перевірки).
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті з урахуванням висновків Верховного Суду, суд встановив таке.
Наказом Головного управління ДФС у м. Києві №9735 від 11.06.2018 призначено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податків, прощеного (анульованого) кредитором ПАТ "УКРСИББАНК" (ЄДРПОУ 09807750) за період з 01.01.2016 по 31.12.2016, з 18.06.2028 тривалістю 5 робочих днів.
Відповідно до акту про знищення документів від 27.12.2024 № 21 повідомлення Головного управлінням ДФС у м. Києві від 12.06.2018 № 27902/С/26-15-42-02-27 про проведення перевірки ОСОБА_1 вилучено для знищення.
Копію вказаного наказу та направлено на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу позивача: АДРЕСА_1 , який вручено позивачу, про що свідчить підпис в зазначеному поштовому повідомленні.
За результатом проведеної перевірки складено акт перевірки від 27.06.2018 №3001/26-15-42-02-30/ НОМЕР_1 , в якому зазначено, що у ході проведення перевірки використані документи: - відомості з державного реєстру фізичних осіб про суми отриманих доходів за видами доходів за період з 01.01.2016 по 31.12.2016; - відомості адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України в м. Києві щодо місця проживання та реєстрації ОСОБА_1 ; - лист ПАТ УкрСиббанк від 17.10.2017 року №14-2-2/46011 (вх. ГУ ДФС у м. Києві №53567/10 від 06.11.2017) щодо отриманого доходу як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платнику податків, прощеного (анульованого) кредитором фізичній особі ОСОБА_1 .
Також під час проведення перевірки використано автоматизовані комп'ютерні інформаційні системи: АІС Податковий блок , ЦБД ДРФО ДФС України.
Згідно з відомостями ЦБД ДРФО ДФС України в період з 01.01.2016 по 31.12.2016 платник податків - фізична особа ОСОБА_1 отримав доходи у загальній сумі 451045,21 грн за ознакою доходу 126.
Відповідно до довідника ознак доходів, наведених у додатку до Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і утриманого з них податку (форма 1ДФ), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4, під ознакою доходу 126 відображається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо.
Відповідно до даних ЦБД ДРФО ДФС України ОСОБА_1 у 2016 році мав взаємовідносини з ПАТ УкрСиббанк (код ЄДРПОУ 09807750) та отримав оподатковуваний дохід як додаткове благо у вигляді основної суми боргу, анульованої кредитором, що підтверджується інформацією ПАТ УкрСиббанк, наведеною в листі від 17.10.2017 №14-2-2/46011.
ГУ ДФС у м. Києві фізичній особі ОСОБА_1 було направлено листа від 29.05.2017 №5491/С/26-15-13-04-14 щодо виконання обов'язку подання декларації про майновий стан та доходи за 2016 рік та декларування доходу як додаткове благо.
У свою чергу, ПАТ «УкрСиббанк», у відповідності до вимог підпункту б пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України, подало до контролюючого органу податковий розрахунок за формою 1-ДФ за III квартал 2016 року, в якому відображено нарахований та виплачений дохід у вигляді анулювання (прощення) боргу за ознакою доходу - 126 (дохід, отриманий як додаткове благо) ОСОБА_1 в сумі 451045,21 грн.
Перевіркою встановлено, що відповідно до пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 не подано до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік.
Також, у порушення підпункту а пункту 176.1 статті 176, пункту 44.1, пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України ОСОБА_1 не надано Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.
Перевіркою встановлено, що фізичною особою ОСОБА_1 не задекларовано загальний річний оподатковуваний дохід за 2016 рік, отриманий у вигляді додаткового блага у сумі 451045,21 грн та не сплачено податок на доходи фізичних осіб з таких доходів в сумі 81188,14 грн.
Крім того, згідно з вимогами підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, фізичною особою ОСОБА_1 не сплачено військовий збір на загальну суму 6765,68 грн.
Таким чином, перевіркою встановлено порушення платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 : пункту 179.1 статті 179 розділу IV Податкового кодексу з урахуванням вимог підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 Кодексу; - підпункту а пункту 176.1 статті 176, пункту 44.1, пункту 44.3 статті 44 Кодексу; -підпункту 168.2.1 пункту 168.1 статті 168 з урахуванням підпункту д пункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Кодексу; підпункту 1.2, підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України.
Не погоджуючись з висновками Акта перевірки від 27.06.2018 №3001/26-15-42-02-30/ НОМЕР_1 позивач до Головного управління ДФС у м. Києві подав свої заперечення від 17.07.2018.
Головне управління ДФС у м. Києві, розглянувши заперечення позивача, листом від 30.07.2018 №36137/С/26-15-42-02-27 повідомило, що висновки акта перевірки залишає без змін, а заперечення без задоволення.
На підставі Акта перевірки від 27.06.2018 №3001/26-15-42-02-30/ НОМЕР_1 податковий орган 01.08.2018 виніс податкові повідомлення-рішення №0088384202, №0088354202, №0088364202, №0088374202, які 10.08.2018 позивачем були оскаржені до Державної фіскальної служби України.
За результатами розгляду скарги позивача Державна фіскальна служба України прийняла рішення від 08.10.2018 №15502/С/99-99-11-02-01-14, яким податкові повідомлення-рішення від 01.08.2018 №0088384202, №0088354202, №0088364202, №0088374202 залишила без змін, а скаргу без задоволення.
Уважаючи свої права порушеними такими діями та рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду за їх захистом.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 16.12.2015 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09.07.2014 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, встановлено, що 10.06.2008 між АКБ УкрСиббанк, правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання споживчого кредиту №11358015000, відповідно до умов якого останньому надано кредит в сумі 50000 доларів США.
З метою забезпечення виконання вказаних зобов'язань 10.06.2008 між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були укладені окремі договори поруки №210291, №210288, №210289, №210290, відповідно до умов яких поручителі зобов'язалися перед банком відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх зобов'язань за кредитним договором.
Оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку чим утворилась заборгованість у розмірі 46708,32 доларів США, що станом на 20.03.2014 за курсом НБУ становить 463243,78 грн, та яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі 37034,41 доларів США, що еквівалентно 367299,87 грн, заборгованості про процентам за користування кредитом - 8137,30 доларів США, що еквівалентно 80704,11 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 850,32 доларів США, що еквівалентно 4333,31 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам - 686,29 доларів США, що еквівалентно 6806,49 грн.
Переглядаючи рішення першої інстанції Апеляційний суд м. Києва вказав, що районний суд прийшов до обґрунтованого висновку про невиконання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 умов кредитного договору, а тому поручителі разом з позичальником повинні солідарно відповідати перед банком щодо стягнення заборгованості в розмірі 46708,32 доларів США, що станом на 20.03.2014 року за курсом НБУ становить 463243,78 грн, та яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі 37034,41 доларів США, що еквівалентно 367299,87 грн, заборгованості про процентам за користування кредитом - 8137,30 доларів США, що еквівалентно 80704,11 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 850,32 доларів США, що еквівалентно 4333,31 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам - 686,29 доларів США, що еквівалентно 6806,49 грн.
При цьому, Апеляційний суд м. Києва змінив резолютивну частину рішення Дніпровського районного суду та виклав у такій редакції: Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) та солідарно з ним - з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2 ), з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 ), з ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1 ), з ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_4 ) на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ 09807750) кредитну заборгованість у розмірі 463243 грн 78 коп.
Під час процедури адміністративного оскарження позивач у скаргах зазначав, що на підставі вказаного судового рішення у провадженні Дніпровського РУЮ м. Києва перебувало виконавче провадження №48764721 від 05.08.2015 на підставі виконавчого листа №755/9178/15-ц, виданого Дніпровським районним судом м. Києва 29.07.2015 по примусовому виконанню рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) та солідарно з ним з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2 ), з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 ), з ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1 ), з ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_4 ) на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ 09807750) кредитну заборгованість у розмірі 463243 грн 78 коп.
Також у вказаних скаргах позивач зазначав, що між боржником ОСОБА_1 та стягувачем ПАТ «УкрСиббанк» укладено мирову угоду про анулювання частини боргу.
У матеріалах даної адміністративної справи міститься Договір про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги від 13.07.2016, укладений між позикодавцем громадянином України ОСОБА_3 та позичальником ОСОБА_1 .
Згідно з п. 1.1 Договору позикодавець передає позичальнику на терміновій і поворотній основі грошові кошти на суму 50000 доларів США, еквівалент яких по курсу НБУ на 13.07.2016 становить 1 241 064 грн 30 коп., а позичальник зобов'язується повернути зазначені кошти в обумовлений даним Договором термін.
На виконання вимог Договору позики вчинена заява ОСОБА_1 від 13.07.2016, завірена нотаріально та зареєстрована в реєстрі за №1129, про те, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 1 240 000 грн 00 коп.
У матеріалах справи знаходиться завірена копія квитанції №48 від 14.07.2016, з якої убачається, що платником ОСОБА_1 на адресу отримувача АТ УкрСиббанк здійснено платіж на суму 27000,00 доларів США (сума у гривнях 670 174,72 грн) з призначенням платежу Погашення кредиторської заборгованості зг. кред. договору №0000011358015 Позичальник ОСОБА_1 .
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Як зазначалось вище, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2020, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 16.02.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2020 у справі № 640/18123/18 скасовано, та направлено справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Верховний Суд в постанові від 16.02.2022 вказав про таке.
Водночас Суд ураховує, що за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.05.2018 у справі №809/1578/17, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому особисто чи його уповноваженому представнику копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова, проте брати участь у проведенні такої перевірки є правом платника податків, а відтак з наказом про перевірку та письмовим повідомленням про дату початку та місце проведення такої перевірки платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до початку її проведення. Невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Позивач як у позовній заяві, так і поданій ним касаційній скарзі посилався на обставини порушення відповідачем процедури проведення документальної позапланової невиїзної перевірки. Указував, що відповідач не повідомляв його про час, місце проведення перевірки та надання документів. Однак судами попередніх інстанцій вказаним доводам не було надано належної правової оцінки. Висновків щодо оцінки вказаних доводів оскаржувані судові рішення не містять.
Ураховуючи те, що доводи скаржника про неврахування при розгляді цієї справи висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №809/1578/17, знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду цієї справи, зважаючи на те, що Верховний Суд як суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України позбавлений можливості встановлювати обставини у справі, а також додатково перевіряти докази, беручи до уваги порушення судами попередніх інстанцій принципу офіційного з'ясування обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо законності і обґрунтованості, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування таких судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому, колегія суддів зауважила, що контролюючий орган не позбавлений права щодо проведення відповідної перевірки позивача за умови дотримання вимог податкового законодавства.
Надаючи оцінку у визначеній частині спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до ст. 62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Пункт 78.1 статті 78 ПК України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки.
Зокрема, відповідно до пп. 78.1.2, пп. 78.1.13 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав:
- платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом;
- у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки;
При цьому, пунктом 78.4 ст. 78 ПК визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Згідно з п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.
Відповідно до п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду перевірки. Реалізація такого права за відсутності обов'язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.
Сам вид перевірки (позапланова невиїзна), без надання платнику податків права на подання відповідних пояснень та документів, що стосуються предмету перевірки, позбавляє контролюючий орган можливості об'єктивно здійснити аналіз законності діяльності такого платника й дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення.
Окрім того, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 названого Кодексу, який встановлює, що платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.
При цьому, відповідно до п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог п. 79.2 ст. 79 ПК України щодо пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.01.2018 у справі № 1570/7146/12, від 06.03.2018 у справі № 805/2307/17-а, від 05.05.2018 справа № 810/3188/17, від 02.05.2018 справа № 804/3006/17.
У постановах Верховного Суду України від 27.01.2015 у справі № 21-425а14 та від 9.02.2016 у справі № 826/5689/13-а визначено наступну правову позицію: "нормами ПК, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої."
Крім того, у постанові від 23.04.2019 у справі № 823/5028/15 Верховний Суд з посиланням на практику Верховного Суду України у справах, предметом позову в яких були вимоги про визнання недійсним та скасування наказів про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки платників податків, а в деяких мали місце обставини складання контролюючими органами за наслідками таких перевірок податкових-повідомлень рішень, неодноразово висловлював правову позицію про те, що нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, установлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Незважаючи на визначену у п. 79.3 ст. 79 ПК України необов'язкову присутність платника податків під час проведення документальної невиїзної перевірки, останній має право бути присутнім. З наказом на перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Поряд з цим, відповідно до пп. 20.1.6, пп. 20.1.7 п. 20.1 ст. 20 ПКУ закріплено, зокрема, наступні права контролюючого органу: запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; отримувати від платників податків, платників єдиного внеску та надавати у межах, передбачених законом, документи в електронному вигляді; За змістом п. 85.8 ст. 85 цього Кодексу передбачено, що посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що праву контролюючого органу запитувати необхідні документи кореспондує обов'язок платника податків надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.
При цьому, суд вважає, що такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки незалежно від наявності або відсутності запиту контролюючого органу.
Як уже зазначалося судом вище, перевірка позивача проведена в приміщенні ГУ ДФС у м. Києві та розпочата 18.06.2018 і завершена 22.06.2018.
Головним управлінням ДФС у м. Києві направлено на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) повідомлення про проведення перевірки від 12.06.2018 № 27902/С/26-15-42-02-27 та копію наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки №9735 від 11.06.2018. Вказане підтверджується наявним у матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (0101124444641) (том 1 а.с. 95).
Надіслані податковим органом повідомлення про проведення перевірки від 12.06.2018 № 27902/С/26-15-42-02-27 та копія наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки №9735 від 11.06.2018, вручено отримувачу 18.06.2018, про що свідчить підпис в зазначеному поштовому повідомленні.
З огляду на наведене, та відповідно до досліджених документів, суд приходить до висновку, що повідомлення про проведення перевірки від 12.06.2018 № 27902/С/26-15-42-02-27 та копію наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки №9735 від 11.06.2018, належним чином вручено позивачу 18.06.2018.
Враховуючи те, що податковим органом вручено позивачу у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, посадові особи контролюючого органу мали право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки 18.06.2018.
Суд вважає, що наказ №9735 від 11.06.2018 повністю відповідає вимогам статті 81 Податкового кодексу України. Даний наказ направлено на адресу позивача та вручено особисто позивачу під розписку 18.06.2018, перевірка проводилась з 18.06.2018 по 22.06.2028, а тому позивач мав право прийняти участь у проведенні перевірки та надати необхідні документи для її проведення.
Таким чином, судом не встановлено допущення відповідачем порушень, щодо не виконання вимог податкового законодавства в частині належного повідомлення позивача про проведення перевірки до початку її проведення, а тому твердження позивача є необґрунтованими та такими що не заслуговують уваги.
З огляду на вказане вище, на думку суду, позивача було повідомлено про обов'язок надати всі документи, що стосуються предмета перевірки та перевіряємого періоду, у строки та спосіб встановлені законом.
Що стосується суті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, то суд зауважує на такому.
Відповідно до п. 14.1.156 статті 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа-резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Підпунктом 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Відповідно до пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді, зокрема, основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
За приписами п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
Судом установлено, що 10.06.2008 між позивачем та АКБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ УкрСиббанк укладено договір про надання споживчого кредиту №11358015000, відповідно до умов якого останньому надано кредит в сумі 50000 доларів США.
У подальшому, згідно з наявним в матеріалах справи повідомленням ПАТ «УкрСиббанк» про анулювання боргу (в порядку підпункту д підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України) вих. №31-5/23 від 14.07.2016 банк повідомив позивача що Банком прийнято рішення про анулювання кредитної заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №11358015000 від 10.06.2008, а саме суми основного боргу (кредиту) 18 171,71 долар США, що складає 451 045,21 грн. по курсу НБУ станом на 14.07.2016.
Одночасно, даним повідомлення звернуто увагу позивача на вимоги абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України та зазначено, що анульована сума заборгованості за основним боргом (кредитом) є його доходом, отриманим як додаткове благо.
Суд звертає увагу, що факт отримання повідомлення АТ «УкрСиббанк» про анулювання боргу вих. №31-5/23 від 14.07.2016 позивачем не заперечувався, а також підтверджується підписом останнього на вказаному повідомленні.
Так, згідно з пп.пп. 163.1.1 та 163.1.2 п. 163.1 ст. 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Відповідно до абз. 2 п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Підпунктами 14.1.47, 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:
а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України;
б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;
в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів;
г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;
ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України;
д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо);
е) спадщини, подарунків, виграшів, призів;
є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;
ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.
Згідно з п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Відповідно до пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України (в редакції, чинній до 1 січня 2015 року) до оподатковуваного доходу включаються суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Відсутність в пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, була усунута шляхом внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015.
Зокрема, відповідно до пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
Отже, додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.
Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, та підвищених процентів, нарахованих у разі прострочення платежу, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.
З викладеного слідує, що під додатковим благом розуміється основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 28.07.2021 у справі № 826/12872/17, від 16.09.2021 у справі № 826/15158/16, від 16.05.2023 у справі № 820/880/16, від 18.12.2024 у справі № 816/208/17.
Крім цього, 07.05.2015 набув чинності Закон України від 09.04.2015 № 321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань» (далі Закон № 321-VIII), згідно з яким підрозділ 1 розділу ХХ Перехідних положень ПК України доповнено пунктом 8 у наступній редакції: не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року.
Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися, починаючи з 01.01.2015.
Із системного аналізу правових норм Верховний Суд в постанові від 28.07.2021 у справі № 826/12872/17 дійшов висновку, що у разі, якщо кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень ПК України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу відповідно до пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
Отже, для правильного встановлення правової природи анульованого (прощеного) кредитором боргу (кредиту) позивача (як курсової різниці, розрахованої відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, або додаткового блага, яке підлягає включенню до загального оподатковуваного доходу фізичної особи) необхідною умовою є дослідження судом характеру угоди між кредитором та позичальником щодо відповідної реструктуризації боргу та прощення його частини, зокрема, чи було змінено валюту зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню.
У силу колізійного принципу пріоритету норми акта, виданого пізніше, до правовідносин, які виникли у зв'язку із прощенням банками з 01.01.2015 боргу позичальникам за кредитами в іноземній валюті, які не було погашено до 01.01.2014, та валюту зобов'язання за якими було змінено з іноземної на національну, застосовуються норми пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.
Застосування вимог пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України має місце виключно у випадку перевищення суми прощеного (анульованого) кредитором боргу над сумою курсової різниці, обрахованої за правилами, передбаченими пунктом 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
Такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 15.05.2018 у справі № 821/1594/17, від 19.07.2019 у справі № 826/4240/18, від 14.11.2019 у справі № 520/10880/18.
Для правильного встановлення правової природи анульованого (прощеного) кредитором боргу (кредиту) позивача (як курсової різниці, розрахованої відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, або додаткового блага, яке підлягає включенню до загального оподатковуваного доходу фізичної особи) необхідною умовою є дослідження судом характеру угоди між кредитором та позичальником щодо відповідної реструктуризації боргу та прощення його частини.
При вирішенні питання про можливість застосування преференцій щодо сплати податку на доходи фізичних осіб слід з'ясувати, чи відбулась зміна валюти зобов'язання на гривню, а також, чи є більшою різниця, що розрахована у відповідності до пункту 8 підрозділу І розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, яка не підлягає оподаткуванню, ніж сума боргу, що прощена кредитором позивачу.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 20.10.2020 у справі № 640/4857/19 та від 18.03.2025 у справі № 480/805/21.
Отже, визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.
Основна сума боргу платника податку анульована (прощена) кредитором за його самостійним рішенням є доходом такого платника. Законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором. Курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного боргу (кредиту), не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню.
Як встановлено вище судом, АТ «УкрСиббанк» прийняв рішення про анулювання кредитної заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту №11358015000 від 10.06.2008 року, а саме суми основного боргу (кредиту) 18 171,71 долар США, що складає 451 045,21 грн. по курсу НБУ станом на 14.07.2016.
В свою чергу, контролюючий орган оскаржуваними податковими-повідомленнями рішеннями нарахував позивачу зобов'язання у зв'язку з несплатою податку, збору та недекларуванням доходу саме щодо суми основного боргу (кредиту, тіла кредиту) у розмірі 451 045,21 грн.
Що стосується процентів у розмірі 17228,71 доларів США, що складає 427638,74 грн. по курсу НБУ станом на 14.07.2016 та суми штрафних санкцій (пені), які підлягають стягненню на підставі судового рішення у розмірі 15239,80 грн., - то, як вбачається із згаданого повідомлення Банку від 14.07.2016, це є іншою сумою, яка також анульована (прощена) Банком. Втім контролюючим органом на вказану заборгованість (проценти та штраф (пеня)) за наслідками перевірки жодних зобов'язань не нараховано.
Позивач стверджував, що шляхом укладання 13.07.2016 договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про надання безпроцентної поворотної допомоги на суму 50000 доларів США, у відповідності з п. 1.4 Договору, вказану суму ним використано для розрахунку за кредитним зобов'язанням позивача перед ПАТ «УкрСиббанк».
Однак, як було зазначено вище, в матеріалах справи знаходиться завірена копія квитанції №48 від 14.07.2016, з якої вбачається, що платником ОСОБА_1 на адресу отримувача АТ «УкрСиббанк» здійснено платіж на суму 27000,00 доларів США (сума у гривнях 670 174,72 грн.) з призначенням платежу Погашення кредиторської заборгованості зг. кред. договору №0000011358015 Позичальник ОСОБА_1 .. В той же час, між позивачем та Банком був укладений Договір про надання споживчого кредиту від 10.06.2008 року, та за яким позивачу анульовано суму, зокрема основного боргу (кредиту) у розмірі 18171,71 доларів США (451045,21 грн. по курсу НБУ станом на 14.07.2016) за №11358015000.
Також позивач наголошував, що у виконавчому провадженні, що перебувало на виконанні у Дніпровському РУЮ м. Києва між ним, як боржником, та стягувачем ПАТ «УкрСиббанк» було укладено мирову угоду про анулювання частини боргу.
24.09.2019 на адресу суду надійшов лист від АТ «УкрСиббанк» за вих. №21-5/б/н від 19.09.2019, в якому в якості додатку Банком надано Договір про надання споживчого кредиту (при застосуванні ануїтетної схеми погашення) від 10.06.2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 за №11358015000, а також графік погашення сум кредиту. При цьому, будь-яких відомостей стосовно договору №0000011358015 не надано.
Водночас у листі Банку за вих. №21-5/б/н від 19.09.2019 повідомлено про неможливість надання мирової угоди про анулювання частини боргу, укладеної між ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк» у виконавчому провадженні №48764721, що перебувало на виконанні у Дніпровському РУЮ м. Києва на підставі виконавчого листа №755/9178/15-ц, з огляду на той факт, що зазначена угода не укладалась.
Пояснень позивача з приводу сплати боргу згідно квитанції №48 від 14.07.2016 саме за договором №0000011358015, а не за договором №11358015000 матеріали справи не містять.
Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва листом від 15.11.2019 повідомів суд, що 05.08.2015 державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №48764721, а 26.08.2016 винесено постанову про повернення виконавчого документа за письмовою заявою стягувача. При цьому, станом на 15.11.2019 виконавчий документ повторно не пред'являвся на виконання.
Таким чином, доводи позивача щодо погашення ним основної суми заборгованості за кредитним договором про надання споживчого кредиту №11358015000 від 10.06.2008 на суму 451045,21 грн. не знайшли свого підтвердження.
Суд вважає правильними висновки податкового органу, що сума основного боргу (тіла кредиту), анульованого кредитором за його самостійним рішенням до закінчення строку позовної давності, відповідно до пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України є додатковим благом, а тому підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, як і з твердженням про виконання банком свого обов'язку щодо повідомлення позивачу про прощення (анулювання) основної суми боргу, тобто дотримання умови, з якою положення пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України пов'язує обов'язок платника податків відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу.
Згідно підпункту 168.2.1 пункту 168.1 статті 168 з урахуванням підпункту д) підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів, що позивачем не виконано.
На підставі вищезазначеного, суд дійшов висновку про законність податкових повідомлень-рішень: від 01.08.2018 №0088354202, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 101485,18 грн., в т.ч. 81188,14 грн. основного платежу та 20297,04 грн. штрафної санкції.
ОСОБА_1 не подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік.
Згідно із п.120.1 ст.120 ПК України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до п.49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Враховуючи встановлення при розгляді справи отримання позивачем доходу у вигляді додаткового блага, платник податку зобов'язаний був подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), тому відповідач правомірно застосував штрафні санкції за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатом річного декларування» на суму 170 грн.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві 01.08.2018 №0088374202.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 01.08.2018 №0088384202, яким збільшено грошове зобов'язання з військового збору на загальну суму 8457,10 грн., в т.ч. 6765,68 грн. основного платежу та 1691,42 грн. штрафної санкції, суд виходить із того, що Законом України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності 01.01.2015, внесено зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, відповідно до яких тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Відповідно до підпунктів 1.1-1.6 пункту 1-6 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5% від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Отже, необхідною умовою для нарахування та утримання військового збору, так само як і податку на доходи фізичних осіб, у даному випадку є наявність факту отримання позивачем доходу у вигляді додаткового блага. За таких обставин правомірним є визначення позивачу грошового зобов'язання зі сплати військового збору, обрахованого з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту).
Аналогічна правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин відповідних норм права у взаємозв'язку із обставинами справи, що подібні до цієї справи, висловлена Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 у справі №260/769/19.
З огляду на зазначене дохід платника податку фізичної особи-резидента, отриманий у вигляді додаткового блага, включається до загального річного (місячного) оподаткованого доходу такого платника та підлягає оподаткуванню військовим збором за ставкою 1,5%, тому сума військового збору нарахована позивачу контролюючим органом також правомірно.
Що стосується виявленого контролюючим органом порушення підпункту а пункту 176.1 статті 176, пунктів 44.1, 44.3 статті 44 Податкового кодексу України, суд вказує на наступне.
Відповідно до пп. «а» п.176.1 п.176 Кодексу платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.
Форма такого обліку та порядок його ведення затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 23.06.2017 №591 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу та Порядку ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18.07.2017 за № 871/30739.
Відповідно до вимог п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з п.44.3 ст.44 Кодексу платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Аргументи ОСОБА_1 про те, що у нього відсутній обов'язок ведення Книги обліку доходів і витрат, оскільки він не є фізичною особою-підприємцем, не приймаються судом, оскільки зі змісту ст. 176 ПК України обов'язок ведення обліку доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, поширюється на всіх платників податків у разі, якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію. А такий обов'язок позивача підтверджено в ході судового розгляду.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 01.08.2018 №0088364202.
Стосовно вимоги позивача - визнати протиправним та скасувати Акт від 27.06.2018 року №3001/26-15-42-02-30/2893916097 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отримання доходу у вигляді додаткового блага стосовно ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , суд звертає увагу на те, що акт перевірки не є у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України рішенням суб'єкта владних повноважень. Акт не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, діяльність яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами перевірки, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 10.09.2013 по справі №21-237а13, а також Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 у справі №813/2524/17, від 10.05.2018 по справі №811/119/13-а та постанові від 09.08.2018 (справа № 826/5302/14).
Відтак, і в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Щодо посилання позивача на те, що Донецьким окружним адміністративним судом в ухвалі про відкриття провадження без подання відповідної заяви сторін позову та без наявності належних доказів правонаступництва було самочинно визнано Державну податкову службу України правонаступником ДФС та залучено її до участі у справі як відповідача та відсутність жодного підтвердження на рівні законодавства чи іншого нормативно-правового документа, який би посвідчував правонаступництво ДПС у контексті оскаржуваних правовідносин, в ухвалі суду посилання відсутнє, суд зазначає наступне.
Так, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.06.2025 прийнято адміністративну справу до провадження. Розгляд справи ухвалено проводити спочатку в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Допущено заміну відповідача з Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011; вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116).
У наведеній ухвалі судом було зазначено про проведення чисельних реорганізацій деякі територіальні органи Державної фіскальної служби (в подальшому органів Державної податкової служби), в тому числі, Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980).
Відповідно до положень ч.1 ст.104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.10.2019 у справі №812/1408/16 зазначив таке:
«Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13.03.2019 (справа № 524/4478/17), від 20.02.2019 (справа № 826/16659/15).
Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі № 2а-23895/09/1270.
При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.
Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб'єкта владних повноважень, припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.
Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб'єктом, коли права та обов'язки суб'єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб'єкта владних повноважень, а також можливість суб'єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.
При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.
Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб'єктом владних повноважень».
Аналіз правових норм, які регулюють питання заміни сторони, дає підстави для висновку про те, що підставами для заміни сторони або сторони виконавчого провадження - суб'єкта владних повноважень правонаступником є або припинення суб'єкта владних повноважень в результаті реорганізації чи ліквідації, або повне чи часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень до іншого (іншим) внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
Згідно з приписами ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Таким чином, виходячи зі змісту наведеної вище норми, процесуальне правонаступництво не потребує додаткового звернення сторін з відповідною заявою.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, покладений на суб'єкта владних повноважень даною нормою тягар доказування правомірності свого рішення не звільняє позивача від обов'язку доказування своїх тверджень чи заперечень.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Проте, позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.
Водночас, в ході судового розгляду відповідачем було доведено правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.
При цьому, суд враховує, що згідно практики Європейського Суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).
У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15.11.2007, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Крім того, згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.
Підсумовуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011; вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та акту відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В.Загацька