Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 серпня 2025 року Справа№200/4253/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стойки В.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Маріупольської райдержадміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Маріупольської райдержадміністрації (далі - УСЗН Маріупольської РДА), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Маріупольської райдержадміністрації, районної військової адміністрації про відмову у виплаті заборгованості за час простою Управління по дату припинення трудових відносин, а саме з 01.03.2022 по 27.12.2022, у розмірі двох третин посадового окладу;
- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Маріупольської райдержадміністрації, районної військової адміністрації про відмову у здійсненні розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Маріупольської райдержадміністрації нарахувати та виплатити суму за час простою Управління по дату припинення трудових відносин, а саме з 01.03.2022 по 27.12.2022, у розмірі двох третин посадового окладу;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Маріупольської райдержадміністрації здійснити розрахунок при звільненні.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що з 16.03.2021 по 27.12.2022 працювала в УСЗН Маріупольської РДА. Розпорядженням голови райдержадміністрації, начальника районної військової адміністрації від 01.03.2022 № 43 «Про оголошення простою» оголошено простій в УСЗН Маріупольської РДА. Наказом начальника управління соціального захисту населення Маріупольської райдержадміністрації від 27.12.2022 № 132-к із позивачкою призупинено дію трудового договору з 27.12.2022 на період дії воєнного стану в Україні та 03.05.2024 звільнено із займаної посади через відсутність на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль (пункт 83 частини 1 статті 36 КЗпП України). Вважає, що з дати оголошення простою по дату звільнення, 03.05.2024, відповідачем безпідставно не нараховано та не сплачено заробітну плату за час простою Управління, а також безпідставно не здійснено розрахунок при звільненні, в тому числі компенсацію за невикористану відпустку. Позивачка вважає таку бездіяльність відповідача протиправною і такою, що порушує її конституційні права, у зв'язку з чим звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. На обґрунтування своєї позиції зазначає, що через тимчасову окупацію території, втрату доступу до державних інформаційних систем, зокрема щодо обліку працівників та нарахування виплат, Управління не має можливості підтвердити фактично відпрацьований час чи наявність простою з незалежних причин. За відсутності достовірних даних, передбачених трудовим законодавством, здійснення розрахунків є юридично неможливим. Так, розпорядженням голови районної державної адміністрації, начальника районної військової адміністрації від 01 березня 2022 року № 43 «Про оголошення простою» оголошено простій. З 09 жовтня 2023 року Управлінням розпочато часткове відновлення діяльності. Починаючи з моменту відновлення діяльності Управління з позивачкою не було зв'язку та встановити її місцезнаходження не видавалося можливим. 03 травня 2024 року позивачку було звільнено з посади головного спеціаліста відділу з питань звернення громадян та контрольної роботи, через відсутність на роботі та причини такої відсутності та 07 травня 2025 року на Viber позивачці було надіслано повідомлення про звільнення та наказ №25-к від 03 травня 2024 року, повідомлення надіслано через телефон «гарячої лінії» Управління. Таким чином, Управління вжило всіх можливих та розумних заходів для належного інформування позивачки про виданий наказ у спосіб, що був доступний в умовах воєнного стану та обмеженої комунікації. 15 квітня 2025 року на офіційний сайт Маріупольської РДА, районної військової адміністрації надійшло звернення позивачки з вимогами про ознайомлення з наказом, про нарахування та виплату заробітної плати за час простою, про здійснення розрахунку при звільненні. 13 травня 2025 року Управлінням направлено відповідь позивачці на її електронну адресу з додатками. У зв'язку з тим, що територія Маріупольського району перебуває під тимчасовою окупацією виникли наявності спору належних позивачці сум для виплати, через відсутність інформації про співробітників Управління, яка не була евакуйована, а саме: особові справи працівників; накази (розпорядження) по працівникам Управління; табелі обліку робочого часу; журнал обліку щорічних і додаткових відпусток; заяви працівників про надання відпусток та будь-які інші відомості. Оскільки, на підставі саме цих документів можна зробити розрахунок, виникли труднощі, які перешкоджають провести відповідні розрахунки з позивачкою за 2022 рік, у зв'язку з відсутністю первинних документів, які є основною базою для розрахунку всіх належних виплат. Також відповідач зауважив, що законодавством про працю не визначено алгоритму дій у випадку знищення або втрати доступу до кадрових документів, окрім видачі дублікату трудової книжки. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини,
на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 . Згідно паспортних даних позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачка з 01.02.2017 працювала на посаді головного спеціаліста УСЗН Нікольської районної державної адміністрації, а з 16.03.2021 у зв'язку з реорганізацією була переведена на посаду головного спеціаліста відділу з питань звернень громадян та контрольної роботи УСЗН Маріупольської районної державної адміністрації, що підтверджується її трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 12.10.1994.
Указом Президента України від 24.04.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і триває в дійсний час.
Розпорядженням голови Маріупольської районної державної адміністрації, начальника районної військової адміністрації від 01.03.2022 №43 «Про оголошення простою» оголошено простій в УСЗН Маріупольській районній державній адміністрації відповідно до статті 34 КЗпП України.
Відповідно до розпорядження голови РДА начальника районної військової адміністрації від 27.12.2022 № 132-к дію трудового договору з ОСОБА_1 призупинено з 27.12.2022 на період дії воєнного стану в Україні.
09.10.2023 УСЗН Маріупольської районної державної адміністрації частково відновило свою діяльність.
У зв'язку з відсутністю попереднього керівника відповідача ОСОБА_2 з метою подальшої роботи Управління з 09.10.2023 розпорядженням голови райдержадміністрації, начальника районної військової адміністрації «Про кадри» від 05.10.2023 №53-к прийнято на посаду начальника Управління О. Булат, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Наказом нового начальника УСЗН Маріупольської РДА від 03.05.2024 № 25-к позивачку звільнено з займаної посади з 03.05.2024 через відсутність на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль, пункт 8-3 частини 1 статті 36 КЗпП України.
Позивачка зверталась до відповідача із заявою, в якій просила ознайомити її з наказом про звільнення; нарахувати та виплатити заробітну плату за час простою з дати оголошення простою по дату звільнення; здійснити розрахунок при звільненні, в тому числі компенсації за невикористані відпустки.
Відповідач листом від 13.05.2025 № 01-02/448/05-25 надав роз'яснення позивачці про неможливість здійснення відповідних виплат.
Вказані обставини відповідачем не спростовуються, проте останній покликається у відзиві на відсутність керівника, фінансування та можливості здійснити розрахунок з позивачкою при звільненні.
Вирішуючи питання щодо дотримання позивачкою строку звернення до суду з даним позовом, проаналізувавши наведені нею обставини та докази, слід виходити з наступного.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Суд враховує, що спірні правовідносини стосуються заробітної плати.
При цьому під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У разі пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень, не пов'язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.
Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, частина друга статті 233 КЗпП України в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022 встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Крім того, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 №1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.04.2023.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Разом з тим, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 у справі №460/17052/21.
Крім того Верховний Суд у постанові від 20.11.2023 по справі №160/5468/23, вказав, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Позивачка зверталась до відповідача із заявою про надання їй інформації щодо нарахування та виплати заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки.
Відповідач листом від 13.05.2025 відмовив у нарахуванні та виплаті їй заробітної плати.
До суду позивачка звернулась 11.06.2025, тобто у межах трьох місяців з дня, коли працівник дізнався про порушення свого права.
Отже, позивачкою не пропущено строк звернення до суду.
Надаючи оцінку вказаним твердженням позивача суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
Відповідно до приписів статті 1 КЗпП Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Статтею 94 КЗпП України та частиною першою статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» унормовано, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з приписами статті 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Статтею 113 КЗпП України встановлено порядок оплати часу простою, а також при освоєнні нового виробництва (продукції).
Так, час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити роботодавця чи бригадира, майстра або посадових осіб.
За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Таким чином, оплата праці простою здійснюється з урахуванням статті 113 КЗпП України та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 березня 2022 року № 221 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану».
Зокрема, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 07 березня 2022 року № 221 керівник органу, підприємства, установи або організації, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні в межах фонду заробітної плати, передбаченого у кошторисі, може самостійно визначати розмір оплати часу простою працівників, але не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові тарифного розряду (посадового окладу).
Отже, оплата праці за час простою, що виник не з вини працівника, є ключовою державною гарантією у сфері оплати праці, що відображає принцип соціальної відповідальності та захисту економічних інтересів найманих працівників, а також забезпечує збереження доходу працівника навіть за умови вимушеної бездіяльності, перекладаючи тягар економічних ризиків простою на роботодавця або державу, і слугує важливим механізмом забезпечення соціальної справедливості та стабільності трудових відносин.
Матеріалами справи підтверджено, що розпорядженням голови Маріупольської районної державної адміністрації, начальника районної військової адміністрації від 01.03.2022 №43 «Про оголошення простою» оголошено простій в УСЗН Маріупольській РДА не з вини позивача.
А отже, в разі невиконання працівником роботи чи покладених на нього посадових обов'язків на період простою працівник має право на отримання заробітної плати.
З огляду на вказане, оскільки позивачка мала право на оплату невідпрацьованого часу простою, вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Стосовно вимог в частині зобов'язання здійснити розрахунок при звільненні суд зазначає таке.
Обов'язок роботодавця провести розрахунок з працівником унормований статтею 47 КЗпП України.
Роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Строки розрахунку при звільненні встановлено статтею 116 КЗпП України.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Судом встановлено, що наказом начальника УСЗН Маріупольської РДА від 03.05.2024 № 25-к позивачку звільнено з займаної посади з 03.05.2024 через відсутність на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль, пункт 8-3 частини 1 статті 36 КЗпП України, проте розрахунок всупереч вказаній нормі права з нею не проведено.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності керівника, фінансування чи можливості здійснити розрахунок з позивачкою при звільненні, оскільки такі дії державного органу не можуть слугувати причиною порушення конституційних прав позивачки на оплату праці, навіть в умовах воєнного стану.
Також суд вважає безпідставними аргументи відповідача щодо відсутності механізму оплати держслужбовцю часу простою у разі простою з вини роботодавця, оскільки право на таку державну гарантію не може залежати від механізму його реалізації, враховуючи таке.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 24.07.2014 року у справі «Будченко проти України» (заява № 38677/06) дійшов висновків, що якщо відповідне національне законодавство, як давало особі право на певне майно (майнові права) та згідно з яким мав бути запроваджений відповідний механізм упродовж певного (короткого) строку, але не був запроваджений чи запроваджений після спливу якогось проміжку часу, то в такому разі незапровадження механізму є порушенням (за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
У рішенні № 37801/97 від 01.07.2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а рішення від 10.02.2010 р. у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
На підставі наведеного, враховуючи, що констатація факту протиправності дій суб'єкта владних повноважень, є передумовою для повного поновлення порушених прав позивача, позовні вимоги підлягають задоволенню, проте не у спосіб, визначений позивачкою.
Зокрема, вимога про визнання протиправною бездіяльності про відмову у здійсненні розрахунку при звільненні не підлягає задоволенню, оскільки відмова не є пасивною поведінкою суб'єкта владних повноважень, а є активною дією, тому протиправними належить визнати саме дії відповідача з відмови, а не бездіяльність.
Стосовно спонукання відповідача до негайного виконання рішення суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць. Оскільки позивачем не заявлялися вимоги щодо стягнення конкретних сум, суд позбавлений можливості допустити негайне виконання рішення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до п. 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачка звільнена від сплати судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Управління соціального захисту населення Маріупольської районної державної адміністрації (юридична адреса: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, буд. 39; фактична адреса: 49008, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд. 104, код ЄДРПОУ 43967473) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Маріупольської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті заборгованості за час простою управління по дату припинення трудових відносин, а саме: з 01.03.2022 по 27.12.2022.
Зобов'язати управління соціального захисту населення Маріупольської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму за час простою управління по дату припинення трудових відносин, а саме: з 01.03.2022 по 27.12.2022.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Маріупольської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Маріупольської районної державної адміністрації здійснити розрахунок при звільненні ОСОБА_1 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя В.В. Стойка