26 серпня 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/9557/24
Провадження № 22-ц/4815/903/25
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Панас О.В.
Рішення суду першої інстанції
(повним текстом) проголошено:
о 09 год. 36 хв. 05 травня 2025 року у м. Рівне
Рівненської області
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Маринич В.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області;
за участі: ОСОБА_1 та його представника - адвоката Оспанова Романа Олеговича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Левченко Катерини Вікторівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області; про визначення місця проживання дитини,
У травні 2024 року в суд звернувся ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області; про визначення місця проживання дитини - сина ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком.
Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що сторони перебували у зареєстрованих шлюбних відносинах, які припинено шляхом розірвання шлюбу 04 травня 2017 року. Після цього він придбав і зареєстрував за собою житловий будинок і земельну ділянку.
Оскільки після розірвання шлюбу вони нетривалий час продовжували підтримувати відносини, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 .
Вважає, що наприкінці 2023 року відповідач припинила належним чином виконувати свої батьківські обов'язки, виховувати та доглядати за сином, а в подальшому повідомила, що не має такої можливості і передала його на повне виховання та утримання позивача. З того часу вона не спілкується із дитиною, не бере участі у її вихованні і утриманні, не цікавиться життям та не турбується станом здоров'я. Тому ОСОБА_1 самостійно займається вихованням та розвитком сина, здійснює за ним догляд, утримує його тощо. У будинку, де зареєстровані сторони і дитина, створено усі умови для проживання та розвитку сина ОСОБА_3 .
Крім того, дитині діагностовано хворобу: "ранній дитячий аутизм, порушення комунікативної функції та соціальної взаємодії, стереотипні форми поведінки", тобто ОСОБА_3 необхідний постійний догляд та нагляд лікарів, спостереження у психіатра.
Разом з тим йому невідомо точне місце проживання ОСОБА_2 , яка хоча і зареєстрована за місцем його проживання, проте там фактично тривалий час не мешкає. При цьому вона нещодавно повідомила про намір проходити військову службу за контрактом, а тому не в змозі піклуватися про дитину.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 травня 2025 року Строюку відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області; про визначення місця проживання дитини.
У поданій через свого представника - адвоката Левченко К.В. апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, просить його скасувати, ухваливши нове, яким задовольнити позов.
Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом того, що відповідач не бере жодної участі у вихованні та утриманні дитини, тому усі пов'язані з цим дії він здійснює винятково одноосібно. Внаслідок цього він стикається із багатьма перешкодами, адже отримує відмови у наданні певних послуг - медичних, освітніх тощо за відсутності згоди іншого з батьків. Ці обставини з урахуванням хвороби малолітнього сина негативно позначаються на можливості виховання дитини і забезпеченні умов для її медичного обстеження, що є першочерговим та надважливим завданням.
При цьому звертав увагу, що ОСОБА_2 не погоджувалася на визначення місця проживання дитини разом із батьком. Зокрема, у своїй заяві вказувала на те, що син повинен проживати не разом з батьком, а разом із бабусею - її матір'ю. Тобто вважає, що між сторонами існує спір з приводу визначення місця проживання дитини. Отже, порушеним є принцип забезпечення якнайкращих інтересів малолітньої дитини.
При ухваленні оскаржуваного рішення судом не було враховано інтереси дитини, яка мешкає разом з батьком, те, що її батьки проживають окремо, вона відвідує дошкільний навчальний заклад, потребує стороннього догляду в зв'язку із діагностованою хворобою, залишено без уваги ставлення сторін до виконання батьківських обов'язків, створення належних умов проживання дитини разом з батьком, а також висновок Органу опіки та піклування.
Тому помилково незастосованими є норми ст.ст. 7, 11, 12, 14 Закону України "Про психіатричну допомогу", ст. 161 СК України, Зауваження загального порядку №14 (2013) "Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів", ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішення Європейського суду з прав людини від 11 липня 2007 року у справі "М.С. проти України" (заява №2091/13), від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Троха проти Іспанії" (заява №18390/19), від 01 липня 2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії" (заява №37801/97), у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27 вересня 2001 року (заява №49684), від 11 квітня 2013 року у справі "Вєрєнцов проти України" (заява №20372/11), від 21 квітня 2011 року у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (заява №18 липня 2006 року), висновки Верховного Суду, що висловлені у постановах від 14 квітня 2021 року у справі №716/591/19, від 14 лютого 2019 року у справі №377/128/18, від 15 квітня 2020 року у справі №761/35714/16-ц, від 23 жовтня 2021 року у справі №127/17427/20, від 08 вересня 2023 року у справі №639/3862/20, від 28 вересня 2023 року у справі №944/5191/19.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що 04 травня 2017 року шлюб між сторонами розірвано, про що складено відповідний актовий запис № 69, зареєстрований Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, та про що того ж дня видано відповідне свідоцтво серії НОМЕР_1 .
Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 04 вересня 2019 року Рівненським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Рівненській області, видно, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_4 , про що 04 вересня 2019 року складено актовий запис №13. Батьками дитини зазначені: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 . Отже, хоча дитина народилася після розірвання шлюбу між батьками, вона була визнана батьком, який зазначений в актовому записі, і ці обставини ними не оспорюються.
Також встановлено, що 14 червня 2017 року ОСОБА_1 придбав на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого того ж дня приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Червук О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 333, житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку з кадастровим номером: 5610100000:01:063:0163, площею 0,0105 га, на якій розташовано цей житловий будинок.
З довідки № 59066 від 21.09.2019, виданої Управлінням забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, адресної картки м.Рівне про реєстрацію місця проживання особи, видно, що сторони та дитина зареєстровані за адресою : АДРЕСА_1 , тобто у житловому приміщенні, що належить на праві власності позивачу.
Консультаційним висновком спеціаліста від 09 травня 2024 року та довідкою ЛКК 16 від 06 січня 2025 року стверджено, що дитині - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , поставлено діагноз: "ранній дитячий аутизм, порушення комунікативної функції та соціальної взаємодії, стереотипні форми поведінки", внаслідок чого йому необхідний постійний догляд та нагляд лікарів, спостереження у психіатра.
В зв'язку з цим фактом ОСОБА_1 набув право на отримання державної допомоги як для особи, яка здійснює догляд за хворою дитиною, що підтверджується довідкою, виданою Департаментом соціальної політики Рівненської міської ради про отримання грошової допомоги від 14.01.2025 №53.
Долученими та оглянутими судом попередньої інстанції копіями військового квитка серії НОМЕР_3 від 30.05.2024 з відміткою про призов на військову службу, направлення на медичний огляд ВЛК № Р159 від 20.05.2024, картки обстеження та медичного огляду, довідки про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у т.ч. на предмет вживання психотропних речовин № 263773 від 21.05.2024, та фотографій встановлено, що ОСОБА_2 перебуває на військовій службі в Збройних Силах України.
Ці обставини сторонами не заперечуються і визнаються.
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради № 08-01-1440/24 від 11.09.2024 визнано за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком - ОСОБА_1 .
Цим висновком стверджується, що фактично на даний час за адресою: АДРЕСА_1 , проживає ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_3 . Це дворівнева квартира у будинку котеджного типу. Помешкання повністю умебльоване, облаштоване сучасною побутовою технікою. Наявні всі комунальні вигоди, є прибудинкова територія. У квартирі створені комфортні умови для проживання, виховання і розвитку малолітньої дитини.
Дитина перебуває під спостереженням дитячого психіатра. Хлопчикові встановлено діагноз «ранній дитячий аутизм, порушення комунікативної функції та соціальної взаємодії, стереотипні форми поведінки». Батько пояснив, що вже тривалий час самостійно виховує та утримує сина. Хлопчик відвідує приватний дошкільний заклад «Перлинка», Центр розвитку дитини «Дотик».
З довідки, виданої Благодійною організацією Фондом «Крила надії», видно, що батько бере активну участь у розвитку дитини. Він виконує рекомендації фахівців, цікавиться успіхами сина, щоразу приводить та забирає з занять вчасно. Вільний час тато з сином проводять разом - граються, переглядають мультфільми, гуляють, відвідують дитячі ігрові кімнати. Мати малолітнього - ОСОБА_2 за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає. Вона військовозобов'язана, військове звання «солдат».
В матеріалах справи міститься інформація, яка підтверджує той факт, що ОСОБА_2 проходить військову службу у Збройних Силах України за контрактом з 11 серпня 2024 року з військовим званням "солдат". Зокрема, про це свідчать рекомендаційний лист т.в.о. командира військової частини НОМЕР_4 від 15.05.2024 №1/582, довідка т.в.о командира військової частини НОМЕР_5 від 04.06.2025 №19, довідка начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 08.08.2025 №3/2398, контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу від 27 червня 2024 року.
Питання про визначення місця проживання дитини розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Рівненської міської ради 21 серпня 2024 року. На засіданні комісії був присутній ОСОБА_1 , батько малолітнього.
З довідки начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 № 929 від 14.04.2025, вбачається, що ОСОБА_1 надана відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу шостого ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як чоловіку, який виховує дитину, хвору на тяжкі психічні розлади, на строк до 09 травня 2025 року.
З довідки начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 № 3/2398 від 08.08.2025 видно, що ОСОБА_1 надана відстрочка від призову на військову службу під час моблізації на особливий період на підставі абзацу п'ятнадцятого ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" як чоловіку, що має дітей віком до 18 років і дружину, яка проходить військову службу, на строк до 04 листопада 2025 року.
Вважаючи, що між сторонами виник та існує спір з приводу проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , адже позивач самостійно виховує та утримує дитину, тоді як мати участі у його вихованні і утриманні не бере та його життям не цікавиться, місце перебування її невідоме, а є відомості про те, що вона проходить військову службу у Збройних Силах України, у травні 2024 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності правових і фактичних підстав для задоволення вимог позивача, оскільки спірні правовідносини щодо місця проживання дитини були ініційовані батьком дитини, з яким вона і так проживала і продовжує проживати. Разом з тим мати не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання.
Жодних об'єктивних і переконливих доказів про оспорення ОСОБА_2 місця проживання дитини з батьком позивачем у судовому засіданні надано не було, не наведено таких доказів і при обґрунтуванні заявлених вимог.
Тому суд зробив висновок, що сторони у справі, які проживають окремо, ще до звернення ОСОБА_1 в суд з позовом добровільно дійшли взаємної згоди про те, що малолітній син проживатиме разом із батьком.
При цьому зауважено, що зверненню до суду з позовом має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання. Той з батьків, хто звертається до суду, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.
З огляду на це ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.
Проте з такими висновками колегія суддів погодитися не може.
Згідно зі ст.ст. 6, 7, 19, 141, 160, 161 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.
Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Конвенцією про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, проголошено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, з висновку Верховного Суду, який висловлений у постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17, вбачається, що «при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Суд зобов'язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 350/1696/19 зазначено, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку… Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 607/425/16-ц вказував, що у разі зміни обставин, пов'язаних з віком дитини, за наявності спору між батьками як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернення до суду із позовом про зміну місця проживання дитини й тому разі, коли вже є рішення суду про визначення місця проживання дитини та її відібрання, які не виконані. Найкращі інтереси дитини повинні мати першочергове значення. Дитина є суб'єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя… Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. При цьому під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб».
Такі ж висновки зроблені і у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі №754/1447/23.
У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2023 року у справі № 757/555/22 вказано, що «Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в цій справі відсутній спір між батьками з приводу визначення місця проживання дитини та зауважує, що: - по-перше, у випадку, коли суд уважає, що в справі відсутній предмет спору, то суд своєю ухвалою закриває провадження в справі (п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України), а не відмовляє в задоволенні позову; - по-друге, відсутність спору характеризується тим, що між сторонами не залишається неврегульованих питань, а тому задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним та таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, які вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою. Натомість у справі, яка переглядається, саме по собі пред'явлення ОСОБА_1 позову про визначення місця проживання дитини з матір'ю та подальше оскарження відповідачем рішення про задоволення цього позову в апеляційному порядку дає підстави для висновку, що між сторонами наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання дитини».
Цей висновок узгоджується із постановою Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 759/8056/22, де також зазначено таке.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, від 16 липня 2015 року).
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу (ст. 141 СК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 161 СК України).
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Приходячи до переконання про задоволення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги те, що своєю заявою від 30 жовтня 2024 року, поданою до суду, ОСОБА_2 стверджувала, що син ОСОБА_3 може проживати з батьком, однак, можливо, йому буде краще проживати разом із бабусею - ОСОБА_5 (матір'ю відповідача), яка забезпечена житлом, є пенсіонером, працює у Пенсійному фонді у м. Рівне. Вона могла би приводити і забирати сина з дитячого садка і привозити до ОСОБА_2 у військову частину, коли не буде з ким його залишити або він не захоче сам залишатися сам удома.
Покликання на ці ж обставини містяться і в заяві відповідача від 07 грудня 2024 року, посвідченій того ж дня приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стрільчуком М.М., зареєстровано в реєстрі за №14312.
У заяві ОСОБА_2 від 15 березня 2025 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стрільчуком М.М., зареєстровано в реєстрі за №3107, зазначається про її відмову від участі у справі, підтримуючи раніше подані нею заяви.
В адресованій апеляційному суду заяві від 11 серпня 2025 року, що посвідчена приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стрільчуком М.М., зареєстровано в реєстрі за №9196, відповідач наполягала на визначенні місця проживання винятково із її матір'ю - ОСОБА_5 , яка забезпечена житлом, є пенсіонером і одночасно працює в Пенсійному фонді у м. Рівне та може забезпечити належний догляд за дитиною. З огляду на проходження військової служби можливості прибути в судове засідання не має, а тому просила розглянути справу за її відсутності.
Зважаючи на ці доводи і обставини справи, апеляційний суд вважає, що між сторонами виникли та існують спірні правовідносини з приводу визначення місця проживання спільної дитини - сина ОСОБА_3 . При цьому враховується, що син є малолітнім - 2019 року народження, хворіє, перебуває під спостереженням дитячого психіатра, йому встановлено діагноз: "ранній дитячий аутизм, порушення комунікативної функції та соціальної взаємодії, стереотипні форми поведінки". При цьому мати - ОСОБА_2 проходить війську службу, тобто на час вирішення справи не має конкретного постійного місця проживання, що об'єктивно впливає на можливість проживати разом з дитиною, займатися вихованням, розвитком, лікуванням та спілкуванням з нею.
Щодо баби - ОСОБА_5 , то вона є бабою дитини, тоді як пріоритетні права та обов'язки стосовно дитини за законом покладаються саме на батьків. Вона є літньою людиною, пенсіонером і разом з тим працює, що виключає змогу повноцінно займатися лікуванням, вихованням та розвитком малолітнього ОСОБА_3 .
Висновком Органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради від 11 вересня 2024 року №08-01-1440/24 стверджено про доцільність визнання місця проживання дитини разом із батьком - ОСОБА_1 . При цьому взято до уваги, що позивач та ОСОБА_3 проживають за однією адресою у належному ОСОБА_1 житлі, яке облаштовано комфортними умовами проживання, виховання і розвитку малолітньої дитини. Син ОСОБА_3 хворіє, батько тривалий час самостійно виховує і утримує його. Дитина відвідує недержавні дитячі заклади з метою її розвитку та соціалізації. Батько постійно супроводжує сина, цікавиться його успіхами, приводить і забирає із занять, а у вільний час вони разом граються, переглядають мультфільми, гуляють, відвідують дитячі ігрові кімнати. Тобто між ними склалися усталені сімейні відносини та відповідні психоемоційні зв'язки, розривати які було б неправильно саме в інтересах дитини.
Також ураховується, що батькові дитини надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, що свідчить про те, що пред'явлення ним позову не є способом уникнути призову до Збройних Сил України.
Отже, береться до уваги, що ОСОБА_1 виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, а також враховуються прихильність дитини до батька, особисті якості батька, створення ним належних умов для виховання, розвитку, лікування та утримання малолітнього сина.
Дитині 30 серпня 2025 року виповниться шість років, що унеможливлює заслуховування її думки з приводу місця проживання у судовому засіданні.
Тому виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, вимог закону і обставин справи, апеляційний суд вважає, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із батьком відповідатиме якнайкращим інтересам самої дитини.
Тобто позов ОСОБА_1 слід задовольнити.
Як убачається, суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин увагу на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Левченко Катерини Вікторівни задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 травня 2025 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визначити місце проживання дитини - ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком - ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_6 .
Відповідач: ОСОБА_2 ; зареєстроване місце проживання (на час прийняття судового рішення проходить військову службу): АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_7 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області; місцезнаходження: вулиця Поштова, 2, м. Рівне Рівненської області, 33028; код ЄДРПОУ: 25675397.
Повний текст постанови складено: 26.08.2025
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М.Ковальчук
С.С.Шимків