26 серпня 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/6852/24
Провадження № 22-ц/4815/949/25
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Левчук О.В.
Рішення суду першої інстанції
(вступна і резолютивна частини) проголошено:
о 10 год. 50 хв. 24 квітня 2025 року у м. Рівне
Рівненської області
Повний текст рішення складено: 02 травня 2025 року.
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Маринич В.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
за участі: ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дупака Валентина Германовича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області і ІНФОРМАЦІЯ_1 ; про визначення місця проживання дитини, встановлення факту, що має юридичне значення, та стягнення аліментів,
У квітні 2024 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області (далі - Служба у справах дітей міськвиконкому) і ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ); про визначення місця проживання дитини - сина ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком, встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує малолітнього сина ОСОБА_4 , та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітнього сина в розмірі (однієї четвертої) частин усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття.
Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що в 2010 році сторони познайомилися, а незабаром почали проживати разом. Шлюб між ними офіційно зареєстрований не був. Ведення спільного господарства, наявність спільного побуту, взаємні права та обов'язки призвели до зміцнення сімейних стосунків. ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась спільна дитина - син ОСОБА_4 .
Протягом останніх двох років, що передували пред'явленню позову, сімейні стосунки зіпсувались. Спільне життя з ОСОБА_2 не склалося, у них виникли різні погляди на сімейне життя та обов'язки, через що в сім'ї відбувалися сварки, які поступово призвели до того, що вони стали чужими людьми та практично не спілкуються. Внаслідок виникнення постійних конфліктних ситуацій вони припинили проживати разом.
Понад рік місцезнаходження відповідача йому невідоме. Контакт з нею повністю втрачений, зв'язок відсутній, що свідчить про самоусунення від виконання батьківських обов'язків матір'ю, через що страждає їх спільна малолітня дитина, яка все повністю усвідомлює. Він самостійно виховує дитину, сприяє її духовному, моральному, фізичному розвитку, сплачує всі комунальні платежі, бере активну участь в шкільному житті, постійно відвозить до навчального закладу та відвідує батьківські збори.
Зауважував, що він самостійно займається вихованням та утриманням дитини. Він звертався до державних органів та органів місцевого самоврядування з метою оформлення пільг та документів, зокрема для оформлення в органах соціального захисту населення документів батька-одинока і набуття відповідного статусу. Однак йому було наголошено, що для оформлення необхідних пільг і документів потрібно встановити факт проживання дитини з батьком, адже відсутні докази про те, що мати не бере участі у вихованні дитини, а малолітній ОСОБА_4 перебуває повністю на самостійному вихованні та утриманні батька.
Щодо стягнення аліментів, то відповідач відмовилася добровільно матеріально забезпечувати малолітнього сина, переклавши цей батьківський обов'язок повністю на позивача.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 квітня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Служба у справах дітей міськвиконкому, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; про визначення місця проживання дитини та встановлення факту, що має юридичне значення.
У поданій через свого представника - адвоката Дупака В.Г. апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, просить його скасувати і задовольнити позов у частині залишених без задоволення вимог позивача нове судове рішення - про визначення місця проживання дитини з батьком і встановлення факту, що має юридичне значення.
Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом положень ст. 51 Конституції України, ст.ст. 19, 141, 157, 160, 161 СК України, пунктів 1, 2 ст. 3, ст.ст. 12, 18 Конвенції про права дитини, принципу 6 Декларації прав дитини, ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ст.ст. 11, 14 Закону України "Про охорону дитинства", висновків Верховного Суду, що висловлені у постановах від 11 грудня 2023 року у справі №607/20787/19, від 23 грудня 2020 року у справі №712/11527/17, від 22 січня 2019 року у спарві №912/1856/16, від 14 травня 2019 року у справі №910/11511/18, рішень Європейського суду з прав людини у справах "Кутіч проти Хорватії", "Белле проти Франції", ""Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії", "Делькур проти Бельгії", "Жоффр де ля Прадель проти Франції", "Мірагаль Есколано проти Іспанії", "Мамчур проти України".
Звертає увагу на те, що при вирішенні питання про місце проживання дитини у випадку, коли батьки проживають окремо, або повністю у конфліктному середовищі, або коли мати повністю самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків, необхідно дотримуватися принципу забезпечення якнайкращих інтересів дитини, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний та соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя. Вважає, що конфлікт стосовно місця проживання дитини існує і по цей час, адже встановлення місця проживання дитини не було встановлено належним чином, а мати дитини періодично телефонує до позивача і спекулює правами дитини.
Заявник не погоджується із висновками суду про відсутність спору щодо визначення місця проживання дитини, оскільки на момент пред'явлення позову спір з цього приводу між сторонами існував та існує і на цей час. При цьому суд помилково ототожнив поняття "предмет спору" і "об'єкт спору". Тому хибно залишено без уваги правила ст.ст. 82, 13, п. 2 ч. 1 ст. 255, ст.ст. 263, 264 ЦПК України.
Отже, рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні вимог про визначення місця проживання дитини та встановлення факту, що має юридичне значення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Відповідно до ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності правових і фактичних підстав для задоволення вимог позивача про визначення місця проживання дитини та встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки спір щодо місця проживання дітей ініційований батьком дитини, з яким малолітній син і так фактично проживає і від якого мати дитини не вимагає зміни її місця проживання.
Після звернення батька дитини до суду ОСОБА_2 з самостійним позовом чи зустрічним позовом в межах розгляду справи про визначення місця проживання дитини разом з собою не зверталася, а будь-яких доказів, що б свідчили про її намір і волю щодо визначення місця проживання дитини з нею, як матір'ю, надано не було.
Тому відсутні підстави вважати, що на час звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини, яка фактично проживала і проживає разом з ним, між батьками дитини виник спір саме щодо її місця проживання, адже відповідач не вимагає від батька дитини змінити її місце проживання, не порушує питання щодо відібрання дитини у ОСОБА_1 , не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з собою.
Разом з тим зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дітей має передувати спір між батьками дітей щодо місця їхнього проживання.
При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дітей і з цього приводу між ними існує спір.
Отже, будь-яких підстави вважати, що право ОСОБА_1 на визначення місця проживання сина із ним не визнається чи заперечується матір'ю дитини або будь-якою іншою заінтересованою особою відсутні, як відсутні і докази про це у матерілах справи.
Щодо вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, судом ураховано, що ця вимога не може бути самостійною вимогою в позовному провадженні, оскільки це не є матеріально-правовою вимогою, яка спрямована на захист чи відновлення прав чи обов'язків ОСОБА_1 .
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, тому факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
З такими висновками колегія суддів погоджується.
Як з'ясовано судом, від відносин між сторонами ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дитина - син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 22 серпня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції, актовий запис №2117.
ОСОБА_1 з малолітнім сином зареєстровані та проживають у АДРЕСА_1 , про що свідчать довідка про реєстрацію місця проживання від 11.12.2019 №80013, витяг з Реєстру територіальної громади від 17.01.2024 №2024/000553750 та довідка Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Агава" від 21.03.2024 №21/03.
З довідки від 07.03.2024 №ІС-00000002 та податкової декларації позивача за 2023 рік убачається, що позивач працює в Приватному підприємстві "Інтерсофт", на даний час займає посаду директора підприємства та має достатній самостійний дохід.
Квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 на підставі біржової угоди купівлі-продажу нерухомості від 01 грудня 1998 року.
Відповідно до довідки від 02.02.2024 №16/01-30 син ОСОБА_5 навчається у Рівненському ліцеї №25; зі слів класного керівника 4-В класу, позивач бере активну участь у шкільному житті сина, постійно відвідує батьківські збори, спілкується з учителями, виявляє інтерс до дитини у навчанні, активно сприяє фізичному, духовному та моральному розвитку дитини.
З відомостей Державної прикордонної служби України, що відображені у листі від 19.03.2025, видно, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у пункті пропуску Порубне 14 серпня 2022 року здійснила виїзд за межі території України, а 26 серпня 2022 року повернулася на територію України.
Інформацією з Єдиного демографічного реєстру від 10 квітня 2024 року встановлено, що відповідач зареєстрована по АДРЕСА_3 , дата реєстрації: 17 січня 2024 року.
З висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради від 26.12.2024 №08-01-2168/24 вбачається, що ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_5 зареєстровані та проживають у АДРЕСА_1 . Квартира однокімнатна з усіма комунальними вигодами. Помешкання достатньо мебльоване, наявна необхідна побутова техніка. Хлопчик має окреме місце для сну, стіл для занять, місце для відпочинку. ОСОБА_5 забезпечений усім необхідним для проживання, виховання та розвитку. Під час бесіди з працівником Служби у справах дітей малолітній ОСОБА_5 пояснив, що живе з татом, у них хороші стосунки. Тато у всьому допомагає синові, купує все необхідне, готує їсти, допомагає збиратись до школи. З татом йому добре, спокійно. Свою маму хлопчик бачив давно, вона йому останнім часом навіть не телефонує. Мати - ОСОБА_2 зареєстрована у АДРЕСА_3 . На письмовий виклик до Служби у справах дітей вона не з?явилася, засоби зв?язку з ОСОБА_2 не відомі.
Питання про визначення місця проживання малолітньої дитини - сина сторін Данила розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Рівненської міської ради 05 грудня 2024 року. На засіданні комісії був присутній ОСОБА_1 , батько дитини. Мати - ОСОБА_2 на засідання не з?явилася. Тому комісією було прийнято рішення про перенесення розгляду даного питання на чергове засідання.
Працівниками Служби у справах дітей міськвиконкому було здійснено візит за адресою: АДРЕСА_3 , де проживає ОСОБА_2 , мати малолітнього. Однак поспілкуватися з нею не вдалося через її відсутність.
Повторно питання про визначення місця проживання малолітнього Данила розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 19 грудня 2024 року. Знову на засіданні комісії був присутній лише ОСОБА_1 , батько малолітнього.
Розглянувши матеріали справи та взявши до уваги пояснення ОСОБА_1 , Органом опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради прийнято рішення про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 з батьком - ОСОБА_1 .
Згідно зі ст.ст. 6, 7, 19, 141, 160, 161 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.
Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Конвенцією про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, проголошено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, з висновку Верховного Суду, який висловлений у постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17, вбачається, що «при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Суд зобов'язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання».
У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 350/1696/19 зазначено, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку… Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 607/425/16-ц вказував, що у разі зміни обставин, пов'язаних з віком дитини, за наявності спору між батьками як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернення до суду із позовом про зміну місця проживання дитини й тому разі, коли вже є рішення суду про визначення місця проживання дитини та її відібрання, які не виконані. Найкращі інтереси дитини повинні мати першочергове значення. Дитина є суб'єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя… Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. При цьому під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб».
Такі ж висновки зроблені і у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі №754/1447/23.
Приходячи до переконання про відхилення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги, що спір щодо місця проживання дитини ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживає, і від якого мати дитини не вимагає зміни її місця проживання.
Після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини ОСОБА_2 з самостійним позовом у або із зустрічним позовом в межах розгляду справи про визначення місця проживання дитини разом з собою не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її намір і волю щодо визначення місця проживання дитини з нею, як матір'ю, суду надано не було.
Тому відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом з ним, між батьками дитини виник спір саме щодо її місця проживання, оскільки ОСОБА_2 не вимагає від батька дитини змінити її місце проживання, не порушує в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з собою.
При цьому зауважується, що зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини.
Той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дітей і з цього приводу між ними існує спір.
При вирішенні справи не встановлено, що право ОСОБА_1 як батька дитини на визначення місця проживання малолітнього сина з ним порушується, оспорюється чи не визнається матір'ю дитини або будь-якою іншою заінтересованою особою, а докази про ці обставини у матерілах справи відсутні.
Суд вирішує спір, що реально виник, і не може робити припущень щодо обставин, які ще не виникли, та не може регулювати правовідносини щодо проживання дитини, які не існують. За відсутності позову одного з батьків, з яким не проживає дитина, не вимагається підтвердження судом факту наявності в іншого з батьків права на визначення місця проживання дитини, визнання такого права тощо, адже для цього відсутні відповідні правові підстави. Звернення до суду про вирішення спору одного з батьків, право якого не порушено, створює юридичні підстави для відмови у задоволенні позову.
Завданням цивільного судочинства, визначеним ст. 2 ЦПК України, є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держав, а не таких, які можливо будуть порушені у майбутньому.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року №509/5080/18).
Щодо висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради від 26.12.2024 №08-01-2168/24, то його правильно залишено без уваги судом попередньої інстанції як необґрунтований. При цьому враховано, що він не має наперед визначеної обов'язковості для суду, є однобічним і передчасним, адже думка та пояснення відповідача як матері дитини не з'ясовувалися взагалі, місце її проживання не оглядалося, її матеріальне становище, психоемоційні та інші зв'язки матері з дитиною, морально-етична та соціальна поведінка не досліджувалися тощо. Тобто усі зафіксовані обставини встановлено зі слів позивача та із загальнодоступних джерел інформації.
Відповідно до ст.ст. 12, 81, 76, 77-80 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
З приводу вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, то колегія суддів також погоджується із висновками оскаржуваного рішення в цій частині.
Так, заявлена вимога пов'язана з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, а саме батька, який самостійно виховує та утримує дитину.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові права та обов'язки, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
З огляду на норму статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в сімейному законодавстві чітко передбачено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна вважати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання та утримання дитини.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що той чи інший факт в разі вирішення спору про право є лише підставою для вирішення спору про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 зазначається, що оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Крім того, обставини щодо непроживання сторін разом не свідчать про неможливість участі матері у вихованні та утриманні сина.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 не доведено об'єктивними і переконливими доказами, що його права не визнаються, порушуються чи оспорюються ОСОБА_2 .
Між тим, доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись на підставі судового рішення, оскільки існує загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні правовідносин до застосування не підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано залишив позов ОСОБА_1 у частині вимог про визначення місця проживання дитини і встановлення факту, що має юридичне значення, без задоволення.
З приводу доводів апеляційної скарги про помилковість висновків стосовно відсутності спору щодо визначення місця проживання дитини, то з ними погодитися не можна, адже цим обставинам суд першої інстанції дав повну та вичерпну оцінку, з чим погоджується і колегія суддів.
Спростовуються правильністю висновків суду аргументи автора апеляційної скарги про хибне незастосування судом попередньої інстанції норм матеріального права та рішень Європейського суду з прав людини.
Стосовно тверджень заявника про незастосування висновків Верховного Суду, що висловлені у постановах від 11 грудня 2023 року у справі №607/20787/19, від 23 грудня 2020 року у справі №712/11527/17, від 22 січня 2019 року у спарві №912/1856/16, від 14 травня 2019 року у справі №910/11511/18, то апеляційний суд зауважує, що існуючі правовідносини та права і обов'язки, які були предметом розгляду касаційним судом, відрізняються правовою природою, своїми характеристиками та обставинами справи. Тобто вони не є подібними між собою і не є релевантними до існуючих правовідносин, а тому до застосування не підлягають.
Щодо недодержання судом норм процесуального права, то відповідно до абз. другого ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би помилкове вирішення сімейних правовідносин, представник позивача - адвокат Дупак В.Г. не надав, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом здобуто не було.
При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов'язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
В решті покликання заявника про помилковість оскаржуваного рішення також є необґрунтованими і колегією суддів відхиляються.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дупака Валентина Германовича залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 квітня 2025 року в оскаржуваній частині - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 26.08.2025
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М.Ковальчук
С.С.Шимків