Справа № 583/3762/25
2-з/583/29/25
26 серпня 2025 року суддя Охтирського міськрайонного суду Сумської області Сидоренко Р.В., розглянувши заяву представника позивача, адвоката Величка Михайла Михайловича про забезпечення позову, -
Встановив :
25.08.2025 р. ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до фермерського господарства «Калюх О.М.», фермерського господарства «Сугак В.В.» про визнання недійсним договору поставки зерна майбутнього урожаю від 08.01.2024 №08/01-1, який укладено між ФГ «КАЛЮХ О.М.» та ФГ «Сугак В.В.».
Разом з поданим позовом до суду 25.08.2025 року від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- заборонити першому відповідачу - ФЕРМЕРСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВУ «КАЛЮХ О.М.» вчиняти певні дії, а саме здійснювати поставку пшениці 3-го класу за договором поставки зерна майбутнього урожаю від 08.01.2024 №08/01-1, укладеним із ФГ «Сугак В.В.» до набрання судовим рішенням законної сили;
- заборонити другому відповідачу - ФЕРМЕРСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВУ «СУГАК В.В.» вчиняти певні дії, а саме здійснювати платежі за договором поставки зерна майбутнього урожаю від 08.01.2024 №08/01-1, укладеним із ФГ «КАЛЮХ О.М.» до набрання судовим рішенням законної сили.
Забезпечення позову представник позивача обґрунтовує тим, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Відтак, у разі задоволення нашого позову, суд зобов'язаний буде в силу вимог, встановлених ст. 216 ЦК України, застосувати двосторонню реституцію - взаємне повернення сторонами одержаного ними, яка (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та факту недійсності правочину і забезпечує поновлення попереднього становища сторін. Водночас, як мною зазначено вище, зобов'язання за спірним договором його сторонами в повному обсязі не виконані і на сьогоднішній день сторони перебувають в процесі часткового та поетапного виконання зобов'язань за спірним договором.
Отже у спорі про визнання договору недійсним, наслідком чого в силу закону є двостороння реституція, з одночасним (паралельним) виконанням сторонами спірного договору своїх зобов'язань за договором в процесі судового спору, по перше, фактично нівелює інститут двосторонньої реституції, закріплений у статті 216 ЦК України, по-друге, не відповідає принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує сторони договору спочатку виконувати договір, а потім повертати один одному все одержане за договором, а, по-третє, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Відтак, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Заходи забезпечення позову, які просить застосувати, фактично направлені на збереження існуючої ситуації, існуючого положення речей та існуючого стану (status quo) до ухвалення остаточного судового рішення; ці заходи забезпечення позову не є тотожними позовним вимогам.
Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 153 ЦПК України суд розглядає заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Вивчивши матеріали поданої заяви про забезпечення позову, суд виходив з наступного.
Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії .
При цьому заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина друга, третя статті 150 ЦПК України).
За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містить, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову має бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Суд враховує, що необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 361/8953/21 (провадження № 61-8786св23) зазначено, що «при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 червня 2023 року в cправі № 925/731/18 вказано, що «не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 908/309/21, від 04.11.2021 у справі № 907/416/21, від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 12.01.2023 у справі № 334/9179/21)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі № 640/32706/21 (адміністративне провадження № К/990/25212/22, К/990/27365/22) вказано, що «судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому таке судове рішення стає обов'язковим для виконання до його апеляційного перегляду. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). На цій підставі слід дійти висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили».
Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач фактично просить суд забезпечити позов шляхом заборони відповідачам виконувати умови спірного договору. Разом з тим, суд зазначає, що застосування такого заходу забезпечення позову може призвести до блокування господарської діяльності відповідачів, і, за умови недоведеності наявності порушення прав позивача у зв'язку з укладенням спірного правочину, свідчити про його (захід забезпечення позову) не співмірність та порушувати збалансованість інтересів сторін справи. При цьому, закріплена статтею 204 ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Заборона відповідачам виконувати умови договору фактично ставить під сумнів правомірність укладення оспорюваного правочину та спонукає сторони до невиконання умов укладеного ними договору, який наразі не визнано недійсним. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.12.2022 у справі № 916/1324/22.
Також встановлено, що рішенням господарського суду Сумської області від 05.06.2024 р. (справа № 920/1214/24) залишеним без зміни постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2025 р. зобов'язано Фермерське господарство “Калюх О.М.» (вул. Кардашівська, буд. 13, с. Кардашівка, Охтирський район, Сумська область, 42760, код ЄДРПОУ 39462339) виконати умови договору поставки зерна майбутнього урожаю № 08/01-1 від 08.01.2024 та поставити Фермерському господарству “Сугак В.В.» (вул. Гутянська, буд. 152В, с. Губарівка, Богодухівський район, Харківська область, 62132, код ЄДРПОУ 35603823) товар, визначений у п. 1.1 договору поставки зерна майбутнього урожаю № 08/01-1 від 08.01.2024 (пшениця 3 класу), у кількості 602,46 т. (інформація з ЄРДР).
З огляду на викладене, спосіб забезпечення позову обраний позивачем не відповідає вимогам закону та фактично зупиняє виконання судового рішення в іншій справі, яке набрало законної сили, тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1-18, 149-151, 153, 154, 157, 261, 354 ЦПК України, суд -
Ухвалив :
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 , адвоката Величка Михайла Михайловича про забезпечення позову відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подачі в 15 денний строк з дня її складання ухвали.
Суддя Охтирського міськрайонного суду Р.В.Сидоренко