Ухвала
22 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 344/22056/23
провадження № 61-10819ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу адвоката Федоріва Володимира Ілліча як представника ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 березня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості із заробітної плати за час вимушеного прогулу,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 07 липня 2023 року до 07 вересня 2023 року в сумі 73 571,40 грн без урахування податків та інших обов'язкових платежів.
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 18 березня 2025 року позов задовольнив частково. Стягнув з Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 07 липня 2023 року до 07 вересня 2023 року в сумі 34 245,90 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 21 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 березня 2025 року - без зміни.
20 серпня 2025 року адвокат Федорів В. І. як представник ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 березня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 липня 2025 року у цій справі.
Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23, 188/23), зокрема визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028,00 грн.
Ціна позову у цій справі становить 73 571,40 грн, яка станом на 01 січня 2025 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн).
У касаційній скарзі представник заявника посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та вказує, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже йдеться про питання порядку розрахунку середнього заробітку з урахуванням премій, що є поширеною проблемою у трудових спорах.
Також представник заявника вказує, що справа має для ОСОБА_1 виняткове значення, оскільки після звільнення його з посади в.о. директора Коломийського геріатричного пансіонату у вересні 2023 року, він перебуває на пенсії. У будь-яких трудових відносинах не перебуває, підприємницькою діяльністю не займається. Єдиними джерелом доходу у нього є соціальна виплата - пенсія, яка за період з 01 січня 2025 року до 31 липня 2025 року склала 80 431,93 грн. Ціна позову у цій справі становить 73 571,40 грн, що складає майже суму теперішнього доходу позивача за півроку та має істотне значення для його матеріального забезпечення. Втрата такого розміру доходу позбавляє позивач можливості забезпечувати базові потреби своєї сім'ї, зокрема оплату комунальних послуг, лікування та інші необхідні витрати.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Проте представником заявника не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Стосовно посилання на виняткове значення для заявника цієї справи, то слід зазначити, що оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Аналіз наведених у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що вказана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки незгода з оскаржуваними судовими рішеннями не свідчить про винятковість справи для заявника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для останнього внаслідок прийняття таких судових рішень.
Інших підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких суд міг би визнати оскаржуване судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню, у касаційній скарзі не зазначено та не обґрунтовано.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову в відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Федоріва Володимира Ілліча як представника ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 березня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості із заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: