Справа № 493/998/21
Провадження № 2/493/7/25
18 серпня 2025 року м. Балта Одеської області
Балтський районний суд Одеської області в складі:
головуючого-судді Мясківської І.М.
за участю секретаря Пінул І.Б.,
представника позивача - адвоката Пейчевої С.Д.,
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Балта цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , громадської організації «Антикорупційна рада Балтського району Одеської області», про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернувся до Балтського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач) та Громадської організації «Антикорупційна рада Балтського району Одеської області» (далі по тексту Громадська організація), у якому просив суд визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та ділову репутацію інформацію поширену відповідачем на Інтернет сторінці ОСОБА_3 у соціальній мережі Facebook за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 в прямому ефірі ІНФОРМАЦІЯ_2 , з подальшим опублікуванням відео під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
А також інформацію на Інтернет сторінці ОСОБА_3 у соціальній мережі Facebook за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 в прямому ефірі ІНФОРМАЦІЯ_2 з подальшим опублікуванням відео під назвою «Виявлено корупційну складову в правоохоронних органах», а саме:
про те, що голова Подільської Районної державної адміністрації ОСОБА_2 володіє та/або володіє інформацією про фальсифікацію виборів;
про те, що між ОСОБА_2 та Мазуром відбувся договорняк, щоб ОСОБА_2 не повідомляв Губернатора про ситуацію, яка склалася з виборами у Балтській ОТГ;
про те, що ОСОБА_2 незаконно привласнив та тримає у своєму володінні близько двох тисяч гектарів землі;
про те, що ОСОБА_2 не сплачує податки та збори у відповідності до чинного законодавства України;
про те, що ОСОБА_2 сам, чи за допомогою інших осіб здійснив або був причетний до викрадення, привласнення, продажу майна військових частин.
Позивач просив стягнути з відповідача та Громадської організації в солідарному порядку моральну шкоду в сумі 100000,00 грн.
Представник позивача - адвокат Пейчева С.Д. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, посилаючись на те, що висловлювання (твердження) відповідача, які не відповідають дійсності є хибними та спотвореними, не підтверджені доказами, нав'язують суспільству думку про те, що позивач причетний до злочинів, а саме фальсифікації виборів та викрадення майна, а також порушення податкового законодавства та несплати податків, що негативно впливає на його ділову репутацію як голови Подільської Районної державної адміністрації, принижує його честь та гідність.
Інформація була поширена в соціальній мережі Facebook необмеженому колу осіб. Щонайменше чотири тисячі п'ятсот осіб переглянули відео під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та 171 користувач поділився відео в соціальній мережі Facebook, що в свою чергу привело до розповсюдження такої інформації ще більшому колу осіб, ніж заявлено вище. Дане відео було прокоментовано шістнадцятьма особами.
Відео під назвою «Виявлено корупційну складову в правоохоронних органах» переглянули 978 користувачів соціальної мережі Facebook і 58 осіб ним поділилося в соціальній мережі.
Оприлюднення недостовірної інформації відповідачем похитнуло суспільну думку про позивача в негативний бік, оскільки пересічний громадянин робить висновок про те, що позивач є крадієм, злочинцем та особою яка ухиляється від сплати податків, соціальна оцінка зазнала перегляду та перестала бути позитивною. В наслідок поширення відповідачем інформації позивачу прийшлося пояснювати, виправдовуватися.
Неправомірні дії відповідача завдали позивачу величезної моральної шкоди, яка виразилася у перенесеному нервовому стресі та полягає у душевних стражданнях, поширена інформація суттєво вплинула на ставлення до нього друзів, знайомих та колег, підірвала його авторитет та статус добропорядної, добросовісної, чесної, гідної людини, яка має бездоганну ділову репутацію.
Відповідач подав до суду заперечення в якому зазначив, що відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, кожен має право збирати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово, абр іншим способом - на свій вибір. Аналогічне право на свободу поглядів закріплено в ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, надавши в якості доказу відеодиск з записом під назвою « ОСОБА_4 без цензури» та « ІНФОРМАЦІЯ_5 », а також письмові докази.
Його метою було не образити та оговорити, підірвати честь та гідність ОСОБА_2 , а використовуючи свій громадський обов'язок, як викривача, відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», інформувати населення та звернутися до правоохоронних органів про стан корупції та криміналу в Подільському районі та Балтській ОТГ.
В силу ст. 53-8 зазначеного Закону він не несе юридичної відповідальності за повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень.
Суд вважає, що в розумінні вимог абз. 20 ч. 1 ст. 1 та абз. 2 ч. 2 ст. 532 Закону України «Про запобігання корупції» відповідач являється заявником, відповідальність якого, у даній справі, передбачена нормами цивільного та цивільного процесуального законодавства України.
Заслухавши пояснення сторін, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, судом встановлені слідуючі фактичні обставини справи.
На момент подачі позовної заяви, позивач ОСОБА_2 обіймав посаду голови Подільської Районної державної адміністрації Одеської області. ОСОБА_1 являвся головою Громадської організації «Антикорупційна рада Балтського району Одеської області», назву якої було змінено на «Антикорупційна рада Подільського району Одеської області».
Відповідач, починаючи з 2008 року публічно висловлює свою думку та бачення тих чи інших процесів які відбуваються в Балтському та Подільському районах Одеської області, записуючи відео звернення та надсилаючи листи на адресу різних організацій та установ, фігурантами яких є особи наділені владно-розпорядчими функціями, що підтверджується письмовими доказами т.1 а.с. 38-113.
За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Розглядаючи справу в межах позовних вимог судом встановлено, що дійсно у мережі Інтернет на сторінці ОСОБА_3 у соціальній мережі Facebook за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 в прямому ефірі ІНФОРМАЦІЯ_2 , з подальшим опублікуванням відео під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » відповідач стверджував, що голова Подільської Районної державної адміністрації Лазаренко М. Д. володіє та/або володіє інформацією про фальсифікацію виборів; між ОСОБА_2 та Мазуром відбувся дороворняк, щоб ОСОБА_2 не повідомляв Губернатора про ситуацію, яка склалася з виборами у Балтській ОТГ; про те, що ОСОБА_2 незаконно привласнив та тримає у своєму володінні близько двох тисяч гектарів землі; а також про те, що ОСОБА_2 не сплачує податки та збори у відповідності до чинного законодавства України.
Крім того у мережі Інтернет на сторінці ОСОБА_3 у соціальній мережі Facebook за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 в прямому ефірі ІНФОРМАЦІЯ_2 з подальшим опублікуванням відео під назвою «Виявлено корупційну складову в правоохоронних органах», висловився про те, що ОСОБА_2 сам, чи за допомогою інших осіб здійснив або був причетний до викрадення, привласнення, продажу майна військових частин.
Саме вказану інформацію позивач просить спростувати як таку, що не відповідає дійсності, принижує його честь і гідність та шкодить діловій репутації.
Вирішуючи спірне питання суд виходить з того, що розвиток інформаційних технологій надав змогу кожній особі розповсюджувати інформацію будь-якого змісту серед необмеженого кола людей, що призводить або може призвести до неправомірного зловживання цим шляхом розповсюдження недостовірної інформації. Відновлення прав, порушених поширенням недостовірної інформації, можливо в досудовому порядку та звернення за захистом до суду.
Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу належить позивачу.
У відповідності з ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
В свою чергу ст.34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Згідно положень ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, між іншим, є здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно із ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на звернення до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.
Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Щодо факту поширення інформації, то під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Судом встановлено, що дійсно мало місце розповсюдження саме вказаної - спірної інформації у мережі Інтернет на сторінці ОСОБА_3 у соціальній мережі Facebook за в прямому ефірі 05.04.2021 року та ІНФОРМАЦІЯ_2 . Судом достовірно встановлено, що саме відповідач є поширювачем спірної інформації стосовно позивача і інформація доведена до відома великому колу осіб - користувачів мережі Інтернет.
У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.
Згідно з частиною першою ст. 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до п.2 ст. 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України» від 06 жовтня 2015 року).
Правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування отже, не є предметом судового захисту думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності.
Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.
Таким чином та відповідно до ст. 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.
Як встановлено судом, більша частина інформація 1,2,5 по тексту є оціночним судженням та не підлягає спростуванню.
Натомість інформація по тексту 3,4, на думку суду, є фактичним твердженням, оскільки вона може бути перевірена на предмет її дійсності щодо істинності фактів і вона є недостовірною з огляду на те, що фактичних доказів на підтвердження достовірності таких висловлювань відповідачем суду надано не було.
Зокрема, відповідачем не доведено, що ОСОБА_2 незаконно привласнив та тримає у своєму володінні близько двох тисяч гектарів землі, а також про те, що ОСОБА_2 не сплачує податки та збори у відповідності до чинного законодавства України.
Відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Надані відповідачем письмові докази що містяться в матеріалах справи т. 1 а.с. 38-113 та відеозапис на DVD диску під назвою « ОСОБА_4 без цензури» та Народна партія «Охота на людей» (т. 1 а.с. 194) жодним чином не доводять твердження відповідача про те, що позивач незаконно привласнив та тримає у своєму володінні близько двох тисяч гектарів землі, не сплачуючи при цьому податки.
Зазначена спірна інформація є негативною, стосується безпосередньо позивача, не носить оціночний характер, так як викладена у формі тверджень, та не підтверджена жодним доказом.
У даному випадку, поширена недостовірна інформація принижує статус позивача в очах суспільства, оскільки необґрунтовано ставить під сумнів дотримання позивачем норм податкового та земельного законодавства.
Відтак, слід визнати недостовірною інформацію, розміщену та поширену Інтернет на сторінці ОСОБА_3 у соціальній мережі Facebook за в прямому ефірі ІНФОРМАЦІЯ_2 з подальшим опублікуванням відео під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » що ОСОБА_2 незаконно привласнив та тримає у своєму володінні близько двох тисяч гектарів землі, а також про те, що ОСОБА_2 не сплачує податки та збори у відповідності до чинного законодавства України.
Виходячи з вищевикладеного, встановлених обставин справи та положень законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, суд вважає частково доведеними обставини, на які посилався позивач щодо недостовірності поширеної відповідачем інформації стосовно позивача, й законними підстави вважати її такою, що порочить честь, гідність та його ділову репутацію. В даному випадку в діях відповідача про твердження що ОСОБА_2 незаконно привласнив та тримає у своєму володінні близько двох тисяч гектарів землі, а також про те, що ОСОБА_2 не сплачує податки та збори у відповідності до чинного законодавства України наявні усі обов'язкові ознаки юридичного складу правопорушення.
Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, передбаченого ч. 1 ст. 277 ЦК України, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди (пункт 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Згідно з ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Крім того, за умовами ч. 1 ст. 31 Закону України «Про інформацію», у разі якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду.
Моральна шкода полягає, зокрема у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Оскільки моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди, ЦК не встановлює ні мінімального, ні максимального розміру відшкодування моральної шкоди.
Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.
Отже, так як судом встановлено порушення прав позивача приниженням честі та гідності внаслідок поширення недостовірної інформації, враховуючи, що позивач тривалий час намагався відновити своє порушене право шляхом звернення до суду з позовом про визнання недостовірної інформації та зобов'язання її спростувати, дотримуючись принципів розумності і справедливості, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Стосовно позовних вимог про стягнення коштів моральної шкоди з відповідача та Громадської організації в солідарному порядку, слід зазначити наступне.
Позивач, користуючись своїм правом передбаченим ст. 4 ЦПК України, звертаючись до суду з даною позовною заявою фактично розмежував відповідальність відповідача та Громадської організації, визначивши її для кожного окремо. При цьому, якщо відносно відповідача претензії оформлені конкретизовано, то стосовно Громадської організації позов не містить жодної конкретної претензії, позивачем не визначена вина Громадської організації та її форма. Позивач розповсюджуючи інформацію скористався Інтернет сторінкою ОСОБА_3 , а не Громадської організації, у зв'язку з чим суд вважає Громадську організацію неналежним відповідачем.
За умовами абз. 1 п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.
Відтак, суд приходить до висновку про можливість спростування такої поширеної інформації про позивача у спосіб яким вона була розповсюджена, а саме шляхом зобов'язання відповідача спростувати інформацію в соціальній Інтернет мережі Facebook.
Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що права позивача частково були порушені відповідачем, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На основі з'ясованих обставин, на які посилалась сторона позивача, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви про визнання спірної інформації недостовірною.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3-5, 13, 81, 133, 141, 258, 259, 264-268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , громадської організації «Антикорупційна рада Балтського району Одеської області», про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, розповсюджену ОСОБА_1 у профілі в соціальній мережі Facebook за посиланням : ІНФОРМАЦІЯ_1 у відеозаписі прямого ефіру під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 твердження:
про те, що ОСОБА_2 незаконно привласнив та тримає у своєму володінні близько двох тисяч гектарів землі;
про те, що ОСОБА_2 не сплачує податки та збори у відповідності до чинного законодавства України.
Зобов'язати ОСОБА_1 протягом десяти днів з моменту набрання рішенням чинності спростувати у той самий спосіб, розповсюджену у профілі в соціальній мережі Facebook за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 у відеозаписі прямого ефіру під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4
твердження:
про те, що ОСОБА_2 незаконно привласнив та тримає у своєму володінні близько двох тисяч гектарів землі;
про те, що ОСОБА_2 не сплачує податки та збори у відповідності до чинного законодавства України.
Зобов'язати ОСОБА_1 протягом трьох днів з моменту набрання рішенням чинності видалити інформацію, а саме відеозапис під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з Інтернет сторінки ОСОБА_3 у соціальній мережі Facebook за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині що стосується твердження про те, що ОСОБА_2 незаконно привласнив та тримає у своєму володінні близько двох тисяч гектарів землі, а також про те, що не сплачує податки та збори у відповідності до діючого законодавства України.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 140,80 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення суду складено 26.08.2025 року.