8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" серпня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1960/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Рильової В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТОРІС" (місцезнаходження: 54007, місто Миколаїв, вулиця Автомобільна, будинок 10; код ЄДРПОУ: 37206310)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОАБРАЗИВ" (місцезнаходження: 63202, Харківська область, смт. Нова Водолага, вулиця Харківська,будинок 144а; код ЄДРПОУ: 43597977)
про стягнення 474 341,93 грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬТОРІС" звернулося до Господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОАБРАЗИВ" заборгованості у розмірі 452 043,11 грн. (334 287,06 грн. - основна заборгованість, 101 838,79 грн. - інфляційні збитки, 27 585,55 грн. - 3% річних.)
Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 780,65 грн.
Крім того, до позовної заяви додано клопотання про витребування доказів, в якому позивач просив суд витребувати у ГУ ДПС у Полтавській області копії податкової звітності з ПДВ платника податків ТОВ "Строй ОПТ" за 2017-2021 роки, а саме декларації з ПДВ з додатками №1 до них. На думку позивача, такий факт формування підприємством ТОВ "Строй ОПТ" податкового кредиту за рахунок сум ПДВ, зазначених у виписаних позивачем подактвоих накладних, підтверджує обставину постачання товару.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.06.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТОРІС" прийнято до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження у справі № 922/1960/25.Визнано справу № 922/1960/25 малозначною та розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України.Відповідачу, згідно з частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановити п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.
03.07.2025 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшов відзив (вх.№1561 від 03.07.2025), в якому заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає таке. По-перше, відповідач вказує, що 29.07.2021р. між Позивачем, Відповідачем та ТОВ «Строй Опт» було укладено договір про відступлення права вимоги від 29.07.2021р. б/н , відповідно до п. 1.1. якого, Позивач відступив, а Відповідач повністю прийняв на себе право вимоги, що належить Позивачу, і став кредитором за договором поставки № 16 від 01 вересня 2017 року, укладеним між Позивачем та ТОВ «Строй Опт». При цьому, на шостому аркуші договору поставки від 01.09.2017р. № 16 ТОВ «Строй Опт» зроблено застереження, що даний договір підписано з протоколом розбіжностей. Разом з цим, відповідач зазначає, що, матеріали справи № 922/1960/25 не містять ні протоколу розбіжностей до Договору поставки, ні протоколу узгодження розбіжностей, що на його думку, в силу приписів ст. 181 Господарського кодексу України, є підставою вважати договір поставки від 01.09.2017р. № 16 неукладеним (таким, що не відбувся). Крім того, на думку відповідача, без подання належних та допустимих доказів укладення договору поставки від 01.09.2017р. № 16 між Позивачем та ТОВ «Строй Опт», можна вважати, що права Позивача не перейшли до Відповідача за договором про відступлення права вимоги від 29.07.2021р. б/н, у зв'язку з чим, як наслідок, у Відповідача не виникло обов'язку оплати по оплаті відступлених прав Позивачу. По-друге, відповідач зауважує, що він керуючись положеннями ст.601 ЦК України (зарахування зустрічних позовних вимог) направив позивачу Претензією від 12.09.2024р. про сплату заборгованості у розмірі 245 798,82грн. з вимогою протягом 7 календарних днів з дати отримання даної претензії перерахувати на банківський рахунок Відповідача заборгованість у розмірі 245 798,82грн. за переданий у власність Позивачу товар по видатковим накладним від 11.01.2022р. № 40 на суму 93 876,00грн., від 27.01.2022р. № 257 на суму 96 437,10грн., від 04.02.2022р. № 355 на суму 111 091,92грн., від 11.02.2022р. № 449 на суму 37 393,80грн. (копія претензії та доказів її надсилання додаються). Разом з цим, станом на дату подачі позовної заяви Позивачем, вказана вимога не була виконана. По-третє, відповідач зазначає, що ним було здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог, в результаті чого, на його думку, заборгованість його Товариства перед Товариством позивача по договору про відступлення права вимоги від 29.07.2021р. б/н вважається погашеною у сумі 245 798,82грн. та становить 88 488,24грн, що підтверджується: заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.06.2025р. № 25 ; накладною від 24.06.2025р. № 6320203040403, описом вкладення в цінний лист від 24.06.2025р. № 6320203040403, фіскальним чеком від 24.06.2025р. № 4000080549, які підтверджують надсилання заяви від 23.06.2025р. № 25 Позивачу; трекінгом відправлення за номером 6320203040403 з сайту https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html, який підтверджує отримання Позивачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.06.2025р. № 25. Крім того, на переконання відповідача, оскільки заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.06.2025р. № 25 Позивачем не оскаржувалась, вона є дійсною. На підставі зазначеного вище, відповідач зазначає, що заборгованість ТОВ "Новоабразив" становить 88 488,24 грн.
08.07.2025 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№15960 від 08.07.2025), в якій останній зазначає таке. По-перше, позивач, звертаючись до практики Верховного суду зауважує, що застереження або заперечення у протоколі розбіжностей, якщо такі існують, жодним чином не свідчать про те, що договір про відступлення вимоги є неукладеним або нікчемним. По-друге, позивач зазначає, що у відповідності до положень договору про відступлення вимоги, а саме п.1.3 та 2.1 право вимоги Первісного кредитора до Боржника на суму 573474,71 грн. за основним договором підтверджується актом звірки і передається Первісним кредитором Новому кредитору в момент підписання Сторонами цього Договору; підписанням цього договору сторони підтверджують передачу Первісним кредитором Новому кредитору всіх оригіналів документів на підтвердження прав вимоги за основним договором. При цьому, позивач наголошує, що жодних заперечень проти переданого Позивачем Відповідачу, як Новому кредитору, щодо дефектів права вимоги до Боржника Відповідач до моменту подання відзиву на позовну заяву не заявляв. По-третє, позивач зазначає, що відповідач частково виконавши взяті на себе зобов'язання за договором про відступлення права вимоги сплатив позивачу кошти у розмірі 239 460,45 грн, при цьому в призначенні платежу у платіжних дорученнях відповідач вказував "оплата по договору відступлення права вимоги". З огляду на вказане, позивач акцентує увагу, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. По-третє, позивач зазначає, що заява відповідача про зарахування зустрiчних однорiдних вимог також підтверджує ту обставину, що Відповідач визнає факт наявності у нього зобов'язань по сплаті коштів Позивачу за договором про відступлення вимоги 29.07.2021р. б/н., оскільки згідно із абзацом першим заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.06.2025р. № 25 відповідачем зазначено, що Товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю "Новоабразив" має грошове зобов'язання перед Товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю "Альторiс" по договору про вiдступлення права вимоги вiд 29.07.2021р. б/н на суму 334 287,06 грн. Разом з цим, позивач вказував, що заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог отримано ним 30.06.2025, а тому для висловлення своєї позиції стосовно вказаного питання просив надати додатковий час, зауваживши при цьому, що до моменту отримання ним вказаної заяви зобов'язання відповідача не були виконані, а тому, на думку позивача, нарахування 3% річних та інфляційних збитків до дати отримання заяви є правомірним.
08.07.2025 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшла заява про зміну предмету позову (вх.№15962 від 08.07.2025), відповідно до якої останній просив суд прийняти таку заяву і розглядати справу з урахуванням вимог, вказаних у цій заяві, а саме: позивачем проведено перерахунок ціни позову яка включає суму заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат та збільшено її на 22 298,76 грн. (загальна сума складає 334 287,06 грн.) з огляду на розрахунок суми боргу станом на 06.07.2025.
Розглянувши вказану заяву, суд вважає за необхідне звернутися до принципу «суд знає закони» (лат. jura novit curia) та зазначає таке.
Принцип «суд знає закони» (лат. jura novit curia) зобов'язує суд самостійно встановлювати правильні норми права та застосовувати їх до спірних правовідносин, незалежно від посилань сторін на конкретні закони чи їх неправильної юридичної кваліфікації. Цей принцип, зокрема, діє і в господарському судочинстві, що закріплено в статті 11 Господарського процесуального кодексу України. Суд не лише кваліфікує спірні відносини, але й застосовує правильні норми матеріального та процесуального права для прийняття рішення, не змінюючи при цьому предмет позову чи спосіб захисту.
У процесуальному законодавстві принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), полягає в тому, що:
1) суд знає право;
2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін;
3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).
При цьому, суд вказує, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Тобто збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад у грошовому розмірі.
Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.
В даном випадку суд виснує, що виходячи зі змісту заяви позивача має місце не зміна предмету позову (оскільки відсутня зміна вимоги з якою позивач звернувся до відповідача), а саме збільшення позовних вимог (оскільки відбулась саме КІЛЬКІСНА зміна заявлених 3% річних та інфляційних витрат).
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно частини 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи те, що провадження у справі відкрито 20.06.2025 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а заява про зміну предмету (збільшення) позовних вимог надійшла до суду 28.07.2025) , вона (заява) подана в строк визначений частиною 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, позивач скористався наданим йому пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України правом на збільшення позовних вимог.
З огляду на зазначене, суд приймає заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог (в частині інфляційних втрат та 3% річних) на 22 298,76 грн та подальший розгляд справи ухвалює здійснювати з урахуванням збільшеної суми позовних вимог.
11.07.2025 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№16271 від 11.07.2025), в яких зазначено таке. По-перше, відповідач вказує, що у відзиві на позовну заяви не він стверджував про недійсність договору про відступлення права вимоги від 29.07.2021р. б/н, а лише акцентував увагу на те, що без подання належних та допустимих доказів укладення договору поставки від 01.09.2017р. № 16 між Позивачем та ТОВ «Строй Опт», можна вважати, що права Позивача не перейшли до Відповідача за договором про відступлення права вимоги від 29.07.2021р. б/н, у зв'язку з чим, як наслідок, у Відповідача, на його думку, не виникло обов'язку оплати по оплаті відступлених прав Позивачу. По-друге, відповідач зазначає, що ним здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог, в результаті чого, заборгованість відповідача перед позивачем по договору про відступлення права вимоги від 29.07.2021р. б/н вважається погашеною у сумі 245798,82грн. та становить 88488,24грн., що на думку відповідача підтверджується заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.06.2025р. № 25; накладною від 24.06.2025р. № 6320203040403, описом вкладення в цінний лист від 24.06.2025р. № 6320203040403, фіскальним чеком від 24.06.2025р. № 4000080549, які підтверджують надсилання заяви від 23.06.2025р. № 25 Позивачу; трекінгом відправлення за номером 6320203040403 з сайту https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html, який підтверджує отримання Позивачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.06.2025р. № 25. На підставі зазначеного, відповідач вважає, що зарахування зустрічних однорідних вимог, яке проведене відповідачем є обгрунтованим та таким, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства України.
14.07.2025 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшли заперечення на заяву про зміну предмету позову (вх.№16410 від 14.07.2025), в яких відповідач вважає, що позовні вимоги позивача викладені у заяві про зміну предмету позову є новими позовними вимогами, які не були заявлені у позовній заяві у зв'язку з чим не підлягають розгляду у вказаній справі.
15.07.2025 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№16454 від 15.07.2025), в яких позивач заперечує проти проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, з огляду на таке. По-переше, позивач зазначає, що надіслана відповідачем претензія позивачем отримана не була, оскільки було направленя, як зазначає позивач, за недійсною адресою, а саме: замість поштового індексу 54007 було зазначено поштовий індекс 54031. Крім того, за даними трекінгу Укрпошти відправлення за №6320202960703 не відстежується. Враховуючи вищенаведене, на думку позивача, відсутність належних доказів про надсилання Відповідачем на дійсну адресу Позивача претензії, яка містила б у собі вимогу про сплату коштів, строк сплати яких договором не встановлений, свідчить, що термін погашення боргу Позивача перед Відповідачем, про який йдеться в претензії, не настав. По-друге, текст заяви про зарахування зустрiчних однорiдних вимог від 23.06.2025р. №25 передбачає підпис головного бухгалтера ТОВ «НОВОАБРАЗИВ» Оксани Кулик, який у заяві відсутній. По-третє, позивач вказує на те, що загальна сума за наведеними у заяві про зарахування зустрiчних однорiдних вимог видатковими накладними від 11.01.2022р. № 40 на суму 93 876,00 грн., від 27.01.2022р. № 257 на суму 96 437,10 грн., від 04.02.2022р. № 355 на суму 111 091,92 грн., від 11.02.2022р. №449 на суму 37 393,80 грн. складає не 245 798,82 грн., як стверджується у заяві, а 338 798,82 грн. Водночас, суми заборгованості Позивача перед Відповідачем у розрізі за накладними у заяві не вказані. Відтак, на підставі зазначеного вище, позивач вважає, що за даними надісланої Відповідачем заяви про зарахування зустрiчних однорiдних вимог неможливо ідентифікувати суми заборгованості Позивача за кожною із наведених накладних та здійснити погашення кредиторської заборгованості перед Позивачем шляхом зарахування зустрічних вимог.
17.07.2025 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшли заперечення на додаткові пояснення (вх.№16687 від 17.07.2025), в яких останній зазначає таке. По-перше, позивач вказує, що належним доказом відправлення документів засобами поштового зв'язку є опис вкладення в поштовий конверт та документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо). У зв'язку з вищевикладеним, Відповідачем були надані належні та допустимі докази направлення Позивачу претензії від 12.09.2024р., що підтверджується накладною від 12.09.2024р. № 6320202960703, описом вкладення в цінний лист від 12.09.2024р. № 6320202960703, фіскальним чеком від 12.09.2024р. № 4000089549, крім того вказана претензія була надіслана відповідачем на дійсну юридичну адресу позивача. Щодо ззаначення індексу позивача 54031 замість 54007 відповідач зазначає, що відповідно до п.32 правил №270 Оператор поштового зв'язку самостійно визначає спосіб надання відправником зазначеної інформації або спосіб зазначення такої інформації на поштовому відправленні, а також може визначати інші відомості, надання яких (зазначення яких на поштовому відправленні) для відправника обов'язкове. По-друге, відповідач вказує, що наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення. На підставі зазначеного, відповідав вважає, що зарахування зустрічних однорідних вимог, яке проведене Відповідачем згідно заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.06.2025р. № 25 є обґрунтованим та таким, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства України.
28.07.2025 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшли додаткові пояснення (вх.№17343 від 28.07.2025), в яких зазначено таке. По-переше, позивач продублювавши свою позицію, викладену раніше у додаткових поясненнях зазначає, що твердження Відповідача про те, що претензія була направлена за юридичною адресою позивача спростовується накладною від 12.09.2024р. № 6320202960703, в якій вказаний індекс «54031», а тому на думку позивача твердження Відповідача про направлення претензії належним чином суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним самим Відповідачем, за якими поштове відправлення має буте відправлене: рекомендованим листом, що має бути підтверджене повідомленням по вручення поштового відправлення; за належною поштовою адресою, вказаною в ЄДР. По-друге, щодо сплати коштів Позивачем на користь Відповідача в межах виконання претензії позивач зазначає, що такої обставини не існує, а відтак і докази (платіжні інструкції, виписки банку) про сплату коштів на підставі претензії в матеріалах справи відсутні. Окрім цього, позивач звертає увагу суду на те, що загальна сума за наведеними у заяві про зарахування зустрiчних однорiдних вимог видатковими накладними складає не 245 798,82 грн., як стверджується у заяві, а 338 798,82 грн. (арифметична сума вартості товару, зазначеного у перелічених у заяві накладних). Також, суми заборгованості Позивача перед Відповідачем у розрізі за накладними у заяві про зарахування зустрiчних однорiдних вимог не вказані. На підставі зазначеного, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
05.08.2025 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшли заперечення на додаткові пояснення у справі (вх.№18076/25 від 05.08.2025). в яких останній вкотре зазначає, що Претензія від 12.09.2024р. була направлена Відповідачем на дійсну адресу Позивача саме поштовим відправленням з оголошеною цінністю, що підтверджується накладною від 12.09.2024р. № 6320202960703, описом вкладення в цінний лист від 12.09.2024р. № 6320202960703, фіскальним чеком від 12.09.2024р. № 4000089549, які повністю мають всі реквізити, передбачені чинним законодавством України .
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши справу № 922/1960/25 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Між товариством з обмеженою відповідальністю «Альторіс» (надалі - «позивач»), та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТРОЙ ОПТ» (надалі - «Боржник») був укладений договір поставки №16 від 01.09.2017р.
Предметом даного договору була поставка постачальником, ТОВ «АЛЬТОРІС», на адресу покупця, ТОВ «СТРОЙ ОПТ», товару, на умовах, визначених цим договором (пункт 1.1 договору поставки №16 від 01.09.2017р).
Відповідно до п.2.1. Договору Поставка Товару здійснюється на підставі заявки Покупця (в рамках Специфікації), в якій повинно бути вказано: асортимент замовленого Покупцем Товару, його кількість та необхідний термін поставки.
Згідно п.4.1-4.2 Договору обов'язок Постачальника по передачі Товару вважається виконаним в момент передачі Товару Покупцю, який визначається датою накладної. Право власності на Товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження Товару, переходить до Покупця з моменту одержання товару, що підтверджується підписами на видатковій накладній.
Згідно п.7.1 Договору ціна Товару визначається згідно Специфікації (видаткової накладної) Постачальника. Загальна вартість кожної партії Товару вказується в видаткових накладних Постачальником.
Згідно п.7.4 Договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, зазначений у розділі 12 даного Договору.
Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.
Станом на 29.07.2021р. заборгованість покупця за договором поставки №16 від 01.09.2017р. складала 573 747, 71 грн. Вказана обставина підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків за період з 23.03.2021р. по 28.07.2021р., складеним між ТОВ «АЛЬТОРІС» та ТОВ «СТРОЙ ОПТ».
29.07.2021р., між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альторіс» (надалі - «Первісний кредитор»), товариством з обмеженою відповідальністю «СТРОЙ ОПТ» (код ЄДРПОУ 41481333) (надалі - «Боржник») та Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВОАБРАЗИВ» (код ЄДРПОУ 32365441) (надалі - «Новий кредитор») був укладений договір про відступлення права вимоги №б/н від 29.07.2021р.
Згідно умов пункту 1.1 договору про відступлення права вимоги №б/н від 29.07.2021р., Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові і стає кредитором за договором поставки №16 від 01.09.2017р. , укладеним між первісним кредитором та товариством з обмеженою відповідальністю «СТРОЙ ОПТ».
За вимогами пункту 1.2 договору про відступлення права вимоги №б/н від 29.07.2021р. за цим договором Новий кредитор повністю отримує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання зобов'язань за основним договором у сумі 573 747, 71 грн.
Пунктом 1.3 договору про відступлення права вимоги №б/н від 29.07.2021р. встановлено, що право вимоги Первісного кредитора до Боржника на суму 573 747, 71 грн.
Положеннями пункту 1.4 договору про відступлення права вимоги №б/н від 29.07.2021р. визначено, що моментом переходу права вимоги Первісного кредитору за договором, визначеним у п.1.1 даного договору, до Нового кредитора, є підписання даного договору про відступлення права вимоги.
За приписами пункту 1.2 даного договору підписанням цього договору сторони підтверджують передачу Первісним кредитором Новому кредитору всіх оригіналів документів на підтвердження прав вимоги за основним договором.
Згідно правил пункту 3.1 у випадку порушень своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Пунктом 3.4 договору про відступлення права вимоги первісний кредитор не відповідає за невиконання або неналежне виконання Боржником зобов'язань, право на вимогу яких відступається за цим Договором.
Як встановлено сторонами у пункті 4.1 договору про відступлення права вимоги №б/н від 29.07.2021р. сума відступлених прав вимоги становить 573 747, 71 грн..
У відповідності до імперативних вимог пункту 4.2 договору про відступлення права вимоги №б/н від 29.07.2021р. Новий кредитор зобов'язується сплатити на користь Первісного кредитора суму відступлених прав вимоги в розмірі 573 747, 71 грн., не пізніше 29.07.2022р.
Як встановлено нормами пунктом 5.1 договору про відступлення права вимоги №б/н від 29.07.2021р. цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Як зазначає позивач, частину своїх зобов'язань за договором про відступлення права вимоги №б/н від 29.07.2021р. Відповідач виконав та сплатив на користь Позивача суму коштів у розмірі 239 460,45 грн., що підтверджується наступними платжними документами:
платіжне доручення №1377086502 від 09.09.2021г. - 90 000, 00 грн.;
платіжне доручення №1944451996 від 23.09.2021г. - 43 000, 00 грн.;
платіжне доручення №1944452230 від 07.10.2021г. - 18846, 03 грн.;
платіжне доручення №1377086591 від 26.10.2021г. - 8 300, 00 грн.;
платіжне доручення №1377086618 від 12.11.2021г.- 22 558, 99 грн.;
платіжне доручення №1377086634 від 26.11.2021г. - 21 755, 63 грн.;
платіжне доручення №1377086721 від 10.12.2021г. - 15 000, 00 грн.
платіжне доручення №1377089734 від 16.12.2021г. - 5 000, 00 грн.;
платіжне доручення №1377089743 від 23.12.2021г. - 15 000, 00 грн.
Залишок несплачених Відповідачем коштів складає: 334 287,06 грн.
Відтак, сума основної заборгованості ТОВ «Новоабразив» перед ТОВ «Альторіс» за Договором про відступлення права вимоги від 29.07.2021 становить : 334 287,06 г грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з вказаною позовною заявою.
Також, у зв'язку із простроченням відповідачем виконання зобов'язання за Договором про відступлення првіа вимоги позивачем нараховано 3% річних в розмірі 27 585,55 грн. та інфляційні втрати у розмірі 101838,78 грн. у відповідності до ст.625 ЦК України.
Обставини щодо стягнення вказаних нарахувань в примусовому порядку стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Альторіс» до суду із даним позовом.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
Щодо клопотання позивача про витребування доказів.
Дослідивши обставини, покладені позивачем в обґрунтування клопотання про витребування доказів та виходячи з приписів статті 81 Господарьского процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України),
Частиною 1 ст. 77 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до приписів статті 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Як вбачається з клопотання позивача, позивач просив суд витребувати у ГУ ДПС у Полтавській області копії податкової звітності з ПДВ платника податків ТОВ "Строй ОПТ" за 2017-2021 роки, а саме декларації з ПДВ з додатками №1 до них. На думку позивача, такий факт формування підприємством ТОВ "Строй ОПТ" податкового кредиту за рахунок сум ПДВ, зазначених у виписаних позивачем податквоих накладних, підтверджує обставину постачання товару.
Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначачити, що податкова накладна (залежно від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд установлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки, вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.
При цьому, факт поставки товару між ТОВ "Строй ОПТ" та позивачем підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, доданими до матеріалів справи, а також підписаним обома сторонами Актом звірки взаємних розрахунків за період 23.03.2021-28.07.2021 на суму 573 747,71 грн.
Крім того, суд акцентує увагу, що предметом розгляду справи є стагнення заборгованості за Договором відступлення права вимоги від 29.07.2021 (а не договором поставки), укладеного між ТОВ "Альторіс". як первісним кредитором та ТОВ "Новоабразив" як Новим кредитором та ТОВ "Строй ОПТ" . Крім того, вказаний договір укладено на підстві зазначеного вище акту звірки, підписаного як вже було зазначено ТОВ "Альторіс" та ТОВ "Строй ОПТ".
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача щодо витребування доказів належним чином не обґрунтовано та не відповідає вимогам статті 81 Господарського процесуального кодексу України, а відтак не підлягає задоволенню.
Щодо розгляду справи по суті спору.
За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).
Частиною третьою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, за змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 ГК України).
Укладений сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
У відповідності з приписами ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено порівняльний аналіз договорів відступлення права вимоги та факторингу та викладено правовий висновок такого змісту.
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання
Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов'язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" умови.
Тож договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору властиві як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому.
Згідно з умовами зазначеного договору від 29.07.2021 ТОВ "Альторіс" відступило ТОВ "Новоабразив" право вимоги, за договором поставки №16 від 01.09.2017.
Отже, договір про відступлення прав вимоги за його ознаками є договором, за яким у зобов'язаннях за договором поставки №16 від 29 липня 2021 року первісний кредитор ТОВ "Альторіс" замінений на ТОВ "Новоабразив".
При цьому, відповідно за договором новий кредитор повністю одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника належного виконання зобов'язань за основним договором у сумі 573 747,71 грн.
Відповідно п.1.3. Договору право вимоги первісного кредитора до боржника на суму 573 747,71 грн. за основним договором підтверджується актом звірки і передаються первісним кредитором новому кредитору в момент підписання сторонам догвоору.
Акт звірки (Т.1 а.с.89) наявний в матеріалах справи.
Відповідно до п.2.1 Договору підписанням цього Договору сторони підтверджують передачу первісним кредитором новому кредитору всіх оригіналів документів на підтвердження права вимооги за основним договором.
Договір про відступлення права вимоги №б/н від 29.07.2021р. підписано трьома його сторонами : ТОВ «Альторіс», ТОВ «СТРОЙ ОПТ» та ТОВ «НОВОАБРАЗИВ» та скріплено їх печатками.
Згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою статті 612 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами, відповідачем було проведено лише часткову оплату за догоговором про відступлення права вимоги у розмірі 239 460,45 грн.
Крім того, відповідно до приписів статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому, суд зазначає, що обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Матеріали справи не містять та учасниками справи не надано доказів про оплату відповідачем вартості отриманих товарів на суму 334 287,06 грн. з огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з ТОВ "Новоабразив" заборгованості на вказану суму.
Крім того, відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши правильність нарахування процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Отже, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ "Альторіс" в частині стягнення з ТОВ "Новоабразив" 3% річних в розмірі 29 453,89 грн., інфляційних втрат в розмірі 110 600,98 грн.
Щодо заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої - третьої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Згідно з частиною третьою статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні положення закріплені також у статті 601 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Відповідно до частини п'ятої статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Керуючись положеннями статей 202 та 601 ЦК України судом встановлено, що спірна заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, надіслана відповідачем позивачу, за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов'язань сторін у справі.
Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):
-бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
-бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
-строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18.
Поняття безспірності заборгованості та правила її визначення закріплені також у законодавстві про нотаріат та у законодавстві про банкрутство, але ці норми є спеціальними і за загальним правилом не підлягають застосуванню при визначенні заборгованості як безспірної при здійсненні правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.
В постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду зазначила, зокрема, таке:
- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором (пункт 47 постанови);
- за дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним (пункт 48 постанови);
- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог (пункт 49 постанови);
- наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов'язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника (пункт 50 постанови);
- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення (пункт 51 постанови).
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частинами 1, 2 статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд звертає увагу на необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. У даному питанні слід звернути увагу на судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних та господарських справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Разом з цим, відповідачем до заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог не додано доказів сплати позивачем на користь відповідача заборгованості у відповідності до претензії, а саме: платіжних інструкцій, виписок банку про сплату коштів за Договором №20/07-Д від 09.07.2020 на підставі претензії ( на які є посилання в заяві про зарахування зарахування зустрічних однорідних вимог). Крім того, відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності заборгованості ТОВ "Альторіс" перед ТОВ Новоабразив", як то договір №20/07-Д від 09.07.2020, видаткові накладні від 11.01.2022 № 40 на суму 93876,00 грн, від 27.0.2022 № 257 на 96437,10 грн, від 04.02.2022 № 355 на суму 111091,92 грн., від 11.0.2022 № 449 на суму 37393,80 грн. А також, суд погоджується з позицією позивача щодо недоведеності та суперечливості позиції відповідача щодо суми заборгованості, яка на думку відповідача мається ТОВ "Альторіс" перед ТОВ Новоабразив" та про яку вказується у заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки при складанні сум за переліченими у заяві накладними можна отримати загаьну суму поставки 338798,82грн, а не 245798,82 грн.
Вказане вище, свідчить про СПІРНІСТЬ заявлених відповідачем вимог у заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог, а отже така вимога відповідача не підтверджена належними доказами.
Все вказане в сукупності не дозволяє зробити висновок про безспірність зустрічних однорідних вимог , що виключає можливість здійснення їх зарахування на підставі заяви № 25 від 23.06.2025.
У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви відповідача про зарахування зустрічних однордних вимог.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Суд зазнача, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на спростування позиції позивача у вказаній справі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи неналежне виконання ТОВ "Новоабразив" зобов'язань з оплати заборгованості за Договором про відступлення права вимоги від 29.07.2021, господарський суд доходить висновку про правомірність позовних вимог та задоволення позову в повному обсязі у розмірі 474 341,93 грн.(334 287,06 грн. - основна заборгованість, 110 600,98 грн.-інфляційні збитки, 29 453,89 грн. - 3% річних..
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Позовні вимоги у даній справі задоволено в повному обсязі, а відтак витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 115,13 грн. покладаються судом на відповідача.
У зв'язку з перебуванням судді Рильової В.В. у щорічній відпустці у період з 05.08.2025 - 25.08.2025, повне рішення підписано в перший робочий день судді після виходу з відпустки - 26.08.2025.
На підставі викладеного, керуючись статями 11, 512-516, 526, 611, 612, 623-629, 631, 662, Цивільного кодексу України; 173, ст. 193, 216, 230 Господарського кодексу України; та керуючись ст.ст. 4, 20, 46, 73, 74, 77, 81, 129, 233, 236-241,252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТОРІС" задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОАБРАЗИВ" (місцезнаходження: 63202, Харківська область, смт. Нова Водолага, вулиця Харківська,будинок 144а; код ЄДРПОУ: 43597977) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТОРІС" (місцезнаходження: 54007, місто Миколаїв, вулиця Автомобільна, будинок 10; код ЄДРПОУ: 37206310) суму заборгованості за договором відступлення права вимоги від 29.07.2021 у розмірі 474 341,93 грн. (334 287,06 грн. - сума основної заборгованості, 29 453,89 грн. - 3% річниїх, 110 600,98 грн. - інфляційні збитки ), а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 115,13 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "26" серпня 2025 р.
Суддя В.В. Рильова
Справа №922/1960/25