адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004
21.08.2025 Справа № 917/786/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., секретар судового засідання Сьомкіна А.В., представники учасників справи не з'явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель", вул. Автозаводська, 2, м. Київ, 04074
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайбер-Ф Технолоджи", вул. Чумацький шлях, 64, м. Полтава, 36014
про стягнення заборгованості у розмірі 3 983 850,00 грн -
16.04.2025 року до Господарського суду Полтавської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайбер-Ф Технолоджи" про стягнення заборгованості за Державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони №22/2-40-VДК-25 від 22.01.2025 року у розмірі 3 983 850,00 грн, з яких: 1 600 350,00 грн - пеня, 2 383 500,00 грн - штраф (вх. № 815/25).
Ухвалою від 21.04.2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, ухвалив розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 27.05.2025 року на 10:30 год.
Ухвалою від 24.04.2025 року суд задовольнив заяву представника позивача - Корсун Ю. Ю. про його участь в судовому засіданні Господарського суду Полтавської області 27.05.2020 року о 10:30 год. по справі № 917/786/25 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
27.05.2025 року суд оголосив протокольну ухвалу про продовження строків підготовчого провадження та про перерву у підготовчому засіданні до 24.06.2025 року до 09 год. 00 хв.
У зв'язку з перебуванням судді Тимощенко О.М. у відпустці засідання суду 24.06.2025 року не відбулося.
Ухвалою від 21.07.2025 року суд призначив підготовче засідання на 07.08.2025 року на 09.30 год.
Під час розгляду справи у підготовчому засіданні 07.08.2025 року судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 21.08.2025 року на 10:00 год.
07.08.2025 року від позивача надійшла заява, в якій позивач просив розглядати справу по суті 21.08.2025 року без його участі, позовні вимоги просив задовольнити.
Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судових засідань, про що свідчать матеріали справи (арк. справи 80,86,92,96).
Відповідач правом на участь в судових засіданнях не скористався. Відповідач відзив на позов не надав. Встановлені строки для його подання закінчилися.
Згідно з ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Згідно із ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
У судовому засіданні 21.08.2025 суд прийняв рішення без його проголошення відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
22.01.2025 року між Агенцією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сайбср-Ф Тсхполоджи» ( Виконавець) укладено Державний контракт № 22/2-40-VDK-25 на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони ( Контракт, арк. справи 7-16).
При укладенні Контракту сторони узгодили, зокрема, наступне:
Згідно умов п. 1.1 Контракту Виконавець зобов'язується поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог Контракту товари для потреб безпеки і оборони (далі - Товар), найменування, кількість, вартість (ціпа) 'та строки поставки яких зазначені у Контракті та в Специфікації Товарів (Додаток 1 до Контракту) (далі - Специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити Товар в строки та па умовах, визначених Контрактом.
Загальна вартість (ціна) Товару за Контрактом становить 34 050 000.00 гри (п. 2.2 Контракту).
Згідно з п. 3.4 Контракту датою виконання Виконавцем зобов'язань щодо поставки Товару є дата підписання Сторонами Акту приймання -передачі Товару за Контрактом.
У відповідності до п. 4.1 Контракту Виконавець зобов'язаний поставити Товар згідно з умовами Контракту не пізніше строку, визначеному в Специфікації.
Специфікацією Замовник та Виконавець погодили кількість одиниць поставки Товару, вартість та строки такої поставки.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що 300 одиниць Товару за Контрактом згідно Специфікації повинні бути поставлені Виконавцем до 20.02.2025.
У зв'язку із не поставкою товару Агенцією було направлено Виконавцю претензію від 26.02.2024 № 11/4- 3832 про сплату пені. Зазначена претензія залишилась без належного реагування з боку Відповідача. В подальшому Агенцією направлено повідомлення про розірвання Контракту (від № 24-6292), в односторонньому порядку відповідно до п. 12.1. Контракту з 09.04.2025.
У зв'язку з порушенням умов Контракту з боку Відповідача Агенція звернулася із даною позовною заявою про стягнення з Відповідача штрафних санкцій, передбачених умовами Контракту у розмірі 3 983 850,00 грн, з яких: 1 600 350,00 грн - пеня, 2 383 500,00 грн - штраф.
При прийнятті рішення зі спору суд враховує наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 4 статті 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 ГК України).
Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За загальним правилом, встановленим ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується, що Відповідач прийняв на себе зобов'язання за Контрактом поставити 300 одиниць Товару, які згідно Специфікації за Контрактом повинні бути поставлені Виконавцем до 20.02.2025.
Однак взяті на себе зобов'язання Відповідач не виконав, Товар поставлено ним не було.
Дані обставини Відповідачем не спростована та не заперечується.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 ЦК України та ст. 199 ГК України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 ГК України). Пунктом 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Сторони в п.п. 1 п. 7.2. Контракту погодили, що у разі порушення строків поставки Товару з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Тобто, при укладені Договору сторони дійшли згоди щодо стягнення одночасно штрафу та пені у разі невиконання відповідачем умов договору, тому їх одночасне застосування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами договору. Положеннями ст. ст. 627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 01.06.2021 року у справі №910/12876/19.
Позивач просить суд стягнути з Відповідача у розмірі 3 983 850,00 грн, з яких: 1 600 350,00 грн - пеня, 2 383 500,00 грн - штраф у розмірі 7%.
Суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог та дійшов висновку, що розрахунок є вірним, помилок не виявлено.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи, зокрема, є: позовна заява; відзив на позовну заяву.
Відповідач контррозрахунку ціни позову не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.
Згідно з приписами частини 4 статті 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, Відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Стосовно розподілу судових витрат слід зазначити наступне.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З матеріалів справи вбачається, що позивач при зверненні до суду з позовом сплатив судовий збір у розмірі 47 806,20 грн (з урахуванням коефіцієнта 0,8). Зазначене підтверджується платіжною інструкцією № 7351 від 15.04.2025 та випискою від 16.04.2025 року..
Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача у розмірі 47 806,20 грн.
Керуючись ст. 129, 232-233, 237-238 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайбер-Ф Технолоджи" (вул. Чумацький шлях, 64, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код юридичної особи 23558437) на користь Державного підприємства міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (вул. Автозаводська, 2, м. Київ, 04074, ідентифікаційний код юридичної особи 44725823) 1 600 350,00 грн - пені, 2 383 500,00 грн - штраф у розмірі 7%, 47 806,20 грн. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ із набранням рішенням законної сили.
Рішення підписано 26.08.2025 року
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя Тимощенко О.М.