79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
13.08.2025 Справа № 914/3179/24
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом: Першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури
до відповідача-1: Стрийської міської ради,
відповідача-2: ОСОБА_1
про: визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування в частині, визнання недійсним договору оренди землі, скасування реєстрації права оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку,
представники
прокурор: Леонтьєва Н.Т.,
відповідача-1: не з'явився,
відповідача-2: Маркович А.М.,
25.12.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури до відповідача-1: Стрийської міської ради, відповідача-2: ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування в частині, визнання недійсним договору оренди землі, скасування реєстрації права оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Господарським судом Львівської області, в порядку ст.176 ГПК України, було сформовано запит та надіслано 30.12.2024р. до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМСУ у Львівській області та органу місцевого самоврядування стосовно надання відомостей щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1.
Згідно з відповіддю №1003286 від 31.12.2024р. з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
01.01.2025р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: вищевказану позовну заяву залишити без руху; надати прокурору строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.
03.01.2025р. на адресу суду від Стрийської окружної прокуратури надійшла заява про долучення документів (вх.№179/25).
06.01.2025р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 05.02.2025р.; викликати представників відповідачів, прокурора у підготовче засідання.
Хід справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
22.01.2025р. відповідачем-2 на адресу суду подано відзив на позовну заяву (вх.№1718/25).
22.01.2025р. відповідачем-2 через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву аналогічного змісту (вх.№1718/25).
27.01.2025р. прокурором через систему «Електронний суд» подано відповідь на відзив відповідача-2 (вх.№2070/25).
30.01.2025р. відповідачем-1 через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву (вх.№2603/25).
04.02.2025р. відповідачем-2 через систему «Електронний суд» подано клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку проведення підготовчого засідання (вх.№452/25).
26.02.2025р. відповідачем-2 через систему «Електронний суд» подано клопотання про поновлення строків та долучення доказів до матеріалів справи (вх.№5043/25).
26.02.2025р. протокольною ухвалою суд ухвалив визнати причини пропуску строку на долучення доказів поважними, поновити строк і долучити докази до матеріалів справи, продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів, оголосити перерву до 19.03.2025р.
Протокольною ухвалою від 19.03.2025р. суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 23.04.2025р.
24.06.2025р. відповідачем-2 через систему «Електронний суд» подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№16793/25).
25.06.2025р. відповідачем-1 через систему «Електронний суд» подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№16862/25).
13.08.2025р. відповідачем-1 через систему «Електронний суд» подано клопотання про розгляд справи без участі представника (вх.№21291/25).
Позиція прокурора:
В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначив, що відповідачка-2, будучи власником нерухомого майна, площею 453,2 кв.м, будучи ФОП, незаконно отримала за рішенням Стрийської міської ради від 23.12.2021р. в оренду земельну ділянку Стрийської територіальної громади, площею 97,4282 га (кадастровий номер: 4625385200:11:000:0001) для рибогосподарських потреб. За твердженнями прокурора, площа земельної ділянки, наданої відповідачем-1 в оренду, значно перевищує площу об'єктів нерухомості, що належать відповідачці-2, а тому право користування на іншу частину земельної ділянки (вільну від нерухомого майна) могло набуватись лише на конкурентних засадах. Відтак, за твердженням прокурора, рішення Стрийської міської ради про затвердження проекту земелеустрою та передачу ФОП Іваничко Д.Л. в оренду земельної ділянки водного фонду, укладений договір оренди земельної ділянки та реєстрація права оренди суперечить вимогам ст.ст. 120, 123, 134, 135 Земельного кодексу України, а також ст.377 ЦК України, оскільки передача в оренду спірної земельної ділянки здійснена міською радою без проведення земельних торгів, без належного обґрунтування передачі в оренду земельних ділянок площею неспівмірно більшою від площі, яку займає розташоване на ній нерухоме майно, що належить відповідаці-2.
Позиція відповідача-1: позовні вимоги вважає необгрунтованими, а обраний спосіб захисту прокурором неефективним, з огляду на те, що рішення ради вичерпало свою дію виконанням і є реалізованим. Вважає, що спірна земельна ділянка не могла бути передана на конкурентних засадах (земельних торгах), з огляду на розташування на ній значної кількості об'єктів нерухомого майна, що належать відповідачці-2.
Позиція відповідача-2: аналогічно позиції відповідача-1 вважає позов необгрунтованим, спосіб захисту неефективним. Крім того, заперечено право прокурора в даному випадку звертатись з позовом. Також, звертає увагу суду на те, що сумлінно виконує договір оренди, за власний рахунок повністю відновила земельну ділянку та розташовані на ній ставки, проведено відновлювальні роботи по їх очищенню.
За результатами дослідження поданих доказів та матеріалів справи, пояснень учасників справи, суд встановив наступне:
Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 16.09.2022р. зареєстровано право комунальної власності Стрийської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 4625385200:11:000:0001, площею 97,4282 га, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ від 28.04.2021р.
Вказаним Законом доповнено розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України пунктом 24, згідно якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім передбачених цим пунктом винятків. Раніше земельна ділянка з кадастровим номером 4625385200:11:000:0001, площею 97,4282 га належала до земель державної власності.
Так, розпорядженням голови Стрийської районної державної адміністрації від 19.10.2011р. №567 «Про затвердження технічної документації із землеустрою по інвентаризації земель для заключення договору оренди земельної ділянки для ведення рибництва, обслуговування будівель, споруд та гідротехнічних споруд» було затверджено технічну документацію із землеустрою по інвентаризації земель для заключення договору оренди земельної ділянки загальною площею 97,4282 га для ведення рибництва, обслуговування будівель, споруд та гідротехнічних споруд на території Підгірцівської сільської ради відкритому акціонерному товариству «Львівський обласний виробничий рибний комбінат» (ЄДРПОУ 22397707). Земельна ділянка з кадастровим номером 4625385200:11:000:0001, площею 97,4282 га зареєстрована в Державному земельному кадастрі 17.07.2013р. за категорією земель «Землі водного фонду» та видом цільового призначення земельної ділянки « 10.07 Для рибогосподарських потреб», що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.11.2024р. НВ-4600883092024.
Згідно дубліката свідоцтва про право власності від 29.06.2005р., серія НОМЕР_2, виданого Підгірцівською сільською радою, за ВАТ «Львівський обласний виробничий рибний комбінат» (ЄДРПОУ 22397707) на праві власності було зареєстровано нежитлові будівлі по АДРЕСА_2 , а саме: гаражі, А-1, площею 366,1 кв.м; побутові приміщення, Б-1, площею 87,1 кв.м. У подальшому, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на вказане нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 11.02.2016р. зареєстровано право приватної власності громадянки ОСОБА_1 .
Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, громадянка ОСОБА_1 11.12.2015р. включена до Реєстру, як фізична особа-підприємець, одним з видів зареєстрованої економічної діяльності є « 03.22 Прісноводне рибництво (аквакультура)».
Будучи зареєстрованою, як фізична особа-підприємець, громадянка ОСОБА_1 звернулася з клопотанням до Стрийської міської ради з питання надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Стрийської міської ради.
Рішенням Стрийської міської ради від 29.07.2021р. №546 надано громадянці ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку загальною площею 97,4282 га (кадастровий номер 4625385200:11:000:0001) для ведення рибного господарства (код КВЦПЗ 10.07), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на території Стрийської міської ради.
Пунктом 9 рішення Стрийської міської ради від 23.12.2021р. №835 затверджено громадянці ОСОБА_1 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою передачі її в користування (оренду) на земельну ділянку, загальною площею 97,4282 га (кадастровий номер 4625385200:11:000:0001) для ведення рибного господарства (код КВЦПЗ 10.07).
Пунктом 10 цього ж рішення Стрийської міської ради, надано громадянці ОСОБА_1 у користування (оренду) земельну ділянку під об'єктами нерухомого майна загальною площею 97,4282 га (кадастровий номер 4625385200:11:000:0001) з розташованими на ній водними об'єктами:
рибогосподарська технологічна водойма (Нагульний став № 1) - площа водного дзеркала 5,5196 га;
рибогосподарська технологічна водойма (Нагульний став № 2) - площа водного дзеркала 11,5392 га;
рибогосподарська технологічна водойма (Нагульний став № 3) - площа водного дзеркала 7,8233 га;
рибогосподарська технологічна водойма (Нагульний став № 4) - площа водного дзеркала 7,0432 га;
рибогосподарська технологічна водойма (Нагульний став № 5) - площа водного дзеркала 9,5800 га;
рибогосподарська технологічна водойма (Нагульний став № 6) - площа водного дзеркала 8,9446 га;
рибогосподарська технологічна водойма (Нагульний став № 7) - площа водного дзеркала 10,1685 га;
рибогосподарська технологічна водойма (Нагульний став № 8) - площа водного дзеркала 6,8633 га для ведення рибного господарства (код КВЦПЗ 10.07), на 10 років та встановлено орендну плату за користування земельною ділянкою в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік.
25.07.2022р. укладено договір оренди землі - передано у строкове платне користування земельну ділянку, площею 97,4282 га з кадастровим номером 4625385200:11:000:0001 в комплексі з розташованими на ній водними об'єктами - ставковим господарством, площею 67,4817 га (рибогосподарські технологічні водойми).
В договорі зазначено, що рибогосподарська технологічна водойма згідно з цим договором надається в оренду з урахуванням вимог Закону України «Про аквакультуру».
На земельній ділянці розташовані об'єкти інфраструктури:
водонапускна споруда, вісім водоперепускних споруд типу «Монах», дві водоскидні споруди шахтового типу. Також, знаходяться об'єкти нерухомості: гаражі, площею 366,1 кв.м., побутові приміщення, площею 87,1 кв.м. Об'єкт оренди не передається разом з гідроспорудою (п.3 Договору).
У відповідності до акту приймання-передачі земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом від 25.07.2022р., що є невід'ємною частиною Договору, орендодавець передав орендарю вищевказану земельну ділянку у належному стані та у визначених межах згідно з умовами договору.
Досліджуючи питання наявності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, господарським судом враховано наступне.
Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
У відповідності до вимог ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ч.4 ст.53 ГПК України, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч.5 ст.53 ГПК України).
За приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
«Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», відповідно до ст.ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
З урахуванням того, що поняття «інтереси держави», відповідно до Рішення Конституційного Суду України № З-рп/99 від 08.04.1999р., є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах від 13.03.2018р. у справі № 911/620/17, від 13.11.2018р. у справі № 910/2989/18.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018р. у справі №806/1000/17, від 20.09.2018р. у справі №924/1237/17, від 23.10.2018р. у справі №906/240/18, від 08.02.2019р. у справі №915/20/18, від 19.09.2019р. у справі №815/724/15.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 08.02.2019р. у справі №915/20/18 зазначає, що «інтереси держави» полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
Згідно з ч.1 ст.143 Конституції України, територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Частиною 3 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до приписів ч.5 ст.16, ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Частинами 1,2 статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність зокрема у разі передачі їм земель державної власності.
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким чином, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому надано повноваження органу виконавчої влади.
У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається, як поведінка держави у відповідних, зокрема, у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11 (провадження №12-161 гс 18, пункти 6.21,6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження №12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16- ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).
У постанові Верховного Суду від 16.04.2019р. у справі №910/3486/18 зроблено висновок, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому, прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.
Разом із тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024р. у справі №925/1133/18 зазначено, що у випадку, коли органи, їхні посадові особи не бажають чи не можуть ефективно діяти з метою усунення порушень, або ж є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів, повноваження на звернення до суду на захист таких інтересів надаються прокурору.
Фактичні обставини справи порушення прав держави чи територіальної громади в окремому спорі можуть свідчити про те, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (через відсутність повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади.
В процесуальному аспекті орган, який прийняв таких акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача. У цьому випадку визначення органу позивачем суперечило б принципу розумності, тому статусом позивача має наділятися прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.
З урахуванням викладеного Великою Палатою Верховного Суду висловлено висновок щодо застосування положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», згідно з яким:
- прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних правовідносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтересів держави;
- прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний по зивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних правовідносин і сам порушує інтереси держави.
Також, згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду визначений ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обов'язок попередньо, до звернення до суду, звернутися до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача.
Прокурор звертався до Стрийської міської ради до подання позову із запитом в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», тим самим надав йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Таким чином, окружною прокуратурою дотримано порядок, передбачений ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та надано міській раді можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, чого останньою з моменту такого повідомлення зроблено не було.
З метою забезпечення єдності судової практики, Велика Палата Верховного Суду уточнила висновок, викладений у п. 50 постанови від 01.06.2021р. у справі № 925/929/19, виклавши його в такій редакції: «органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності в тих випадках, коли це прямо визначено у відповідних нормативно-правових актах (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився)».
З огляду на вищевикладене, вбачаючи незаконність рішення органу місцевого самоврядування щодо розпорядження земельною ділянкою територіальної громади, а отже, порушення інтересів держави, даний позов подано до суду прокурором, як позивачем відповідно до ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та в порядку ст.53 ГПК України.
Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню враховуючи наступне.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ст.21 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Тобто, воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Згідно з ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Частиною 1 ст.12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад, а також надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу .
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч.1 ст.116 Земельного кодексу України).
Приписами ч.1 ст.122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 1 ст.123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст.124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1 ст.134 Земельного кодексу України).
Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі: розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб; використання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів (ч.2 ст.134 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно з ч.1 ст.377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно із принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм, власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована.
Виходячи із системного аналізу положень ч.2 ст.124 та абзацу 2 ч.2 ст.134 Земельного кодексу України, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання. Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно, як для усунення випадків покладення на власників таких об'єктів надмірного тягаря, пов'язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об'єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об'єктів. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.08.2021р. у справі №922/443/20.
Судом встановлено, що станом на момент виникнення спірних правовідносин на земельній ділянці, загальною площею 97,4282 га з кадастровим номером 4625385200:11:000:0001, переданій в оренду на підставі п. 10 рішення Стрийської міської ради від 23.12.2021р., знаходилось нерухоме майно, що перебуває у власності відповідачки-2 площею 453,2 кв. м.
Таким чином, площа земельної ділянки, яка надана відповідачці-2 в оренду, значно перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про аквакультуру» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), рибницький ставок - рибогосподарський водний об'єкт, призначений для розведення, утримання та/або вирощування об'єктів аквакультури.
Гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) - об'єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.
Абзацом першим ч.1 ст. 181 ЦК України визначено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відповідно до ст.186 ЦК України, річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 187 ЦК України визначено, що складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення; при переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року №507, під спорудами розуміється будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.
Пунктом 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відводів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 10.09.1996 року №165, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 23.10.1996 року за №625/1650 встановлено, що гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи: водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки: регуляційні споруди, накопичувані промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.
Гідротехнічна споруда є інженерною спорудою, що допомагає здійснювати певні водогосподарські заходи, як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії води. Такий об'єкт, як гідротехнічна споруда є інженерною спорудою та нерозривно пов'язана із землею і призначена для управління водними ресурсами, тобто її функціонування неможливе без існування водного об'єкту та її переміщення в інше місце неможливо без її знецінення та зміни призначення.
З матеріалів справи слідує, що у порушення ст.134 Земельного кодексу України станом на час прийняття спірного рішення міської ради та укладення спірного договору оренди землі у відповідачки-2 дозволу на спецводокористування не було.
Таким чином, ФОП Іваничко Д.Л. мала право звернутися до Стрийської міської ради з метою формування та отримання в користування без проведення земельних торгів земельної ділянки для обслуговування та експлуатації належного їй на праві власності об'єкта нерухомого майна, розташованого на такій земельній ділянці.
Натомість, спірну земельну ділянку водного фонду, яка значно перевищує площу об'єктів нерухомості, що належали Іваничко Д.Л., надано не для обслуговування розташованих на ній об'єктів нерухомого майна, а для рибогосподарських потреб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022р. у справі №910/5201/19 зазначено, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки в будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням.
Отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належного відповідачці-2 нерухомого майна, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 Земельного кодексу України.
З огляду на наведене, можливість отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів передбачена чинним земельним законодавством саме з метою розміщення та обслуговування об'єктів нерухомого майна, які вже перебувають у власності особи, яка звертається до органу місцевого самоврядування із проханням надати їй земельну ділянку в оренду, а надання земельної ділянки в оренду для рибогосподарських потреб площею, значно більшою аніж об'єкт нерухомості, не відповідає меті, яка може бути виключенням щодо проведення земельних торгів, відповідно до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України.
За вказаних обставин, Стрийська міська рада незаконно прийняла рішення від 23.12.2021р. в частині надання ФОП Іваничко Д.Л. у користування (оренду) земельної ділянки з кадастровим номером 4625385200:11:000:0001 для рибогосподарських потреб, оскільки земельну ділянку надано в оренду за рахунок земель комунальної власності Стрийської територіальної громади, що відноситься до категорії земель Землі водного фонду з цільовим призначенням 10.07 Для рибогосподарських потреб.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України, кожен має право звернутись до суду за захистом порушеного права. Способами захисту є, зокрема, визнання незаконним рішення органу державної влади або місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.
Стаття 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що територіальним громадам належить право комунальної власності на землю.
Оскаржуваним рішенням порушені права та інтереси держави в особі Стрийської територіальної громади, яка відповідно до ст. 13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів. Держава забезпечує захист усіх суб'єктів права власності, які є рівними перед законом.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52)).
Нескасований, невизнаний недійсним акт породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акта, а тому оскарження рішення суб'єкта владних повноважень за умови його невідповідності закону спрямоване на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє (при подальшому розпорядженні спірною ділянкою).
Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення), тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення.
В даному випадку Стрийська міська рада при прийнятті оспорюваного рішення внаслідок допущених порушень розпорядилась земельною ділянкою поза конкурентними засадами, а відтак діяла всупереч інтересам територіальної громади та відповідно і держави.
З огляду на викладене, пункт 9 та пункт 10 рішення Стрийської міської ради від 23.12.2021р. №835 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу земельної ділянки у користування (оренду) на території Стрийської міської ради» прийнято з порушенням вимог законодавства, а тому відповідно до ст.ст. 16, 21 Цивільного кодексу України підлягає визнанню незаконним та скасуванню у судовому порядку.
Відповідно до ч. 9 ст. 93 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Частиною 2 ст.16 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.
Згідно з вимогами ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
За приписами ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У постанові від 21.08.2019р. Велика Палата Верховного Суду, за результатом розгляду справи №911/3681/17, прийшла до висновку, згідно з яким громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб. Відносини, пов'язані з набуттям і реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок, є цивільно - правовими (п. 33 Постанови).
Вимога про скасування рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь особи, в якої з цього рішення виникли відповідні права та обов'язки, безпосередньо стосується прав та обов'язків цієї особи, тому відповідний спір має розглядатися судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Наведене відповідає висновкам, викладеним раніше Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 04.07.2018р. у справі №361/3009/16-ц, 07.11.2018р. у справі №488/6211/14-ц, від 30.01.2019р. у справі №485/1472/17, від 15.05.2019р. у справі №522/7636/14-ц, від 15.05.2019р. у справі №469/1346/18, від 26.06.2019р. у справі №911/2258/18, відступати від яких немає правових підстав (п. 36 Постанови).
У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019р. (справа №910/20323/17) зазначено, що з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб'єктами, та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки не притаманні адміністративним правовідносинам, натомість - притаманні цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.05.2018р. (справа №150/928/14-а).
Наявність між відповідачами приватно-правових (майнових) відносин щодо розпорядження та користування земельною ділянкою свідчить, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Враховуючи, що договір оренди землі від 25.07.2022р., укладений на підставі рішення Стрийської міської ради від 23.12.2021р., яке не відповідає вимогам ст.ст. 124, 134 ЗК України та підлягає визнанню незаконним в судовому порядку, оспорюваний договір також підлягає визнанню судом недійсним із застосуванням наслідків недійсності у вигляді повернення земельної ділянки, площею 97,4282 га, з кадастровим номером 4625385200:11:000:0001 в розпорядження Стрийської територіальної громади в особі Стрийської міської ради.
Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Оскільки державна реєстрація речового права (права оренди) ФОП Іваничко Д.Л. на спірну земельну ділянку проведено на підставі оскаржуваного договору оренди землі від 25.07.2022р., положення якого суперечать вимогам ст.124, ст. 134 Земельного кодексу України, а отже, не можна вважати, що така реєстрація відповідає законодавству.
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі №48/340 (провадження №12- 14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).
Вищевказані обставини свідчать про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації речових прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме іншого речового права - права оренди земельної ділянки площею 97,4282 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2636654846100, номер запису про інше речове право: 47925164.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з положеннями ст.ст.76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Щодо обґрунтувань, висловлених у відзиві на позовну заяву відповідачем-2, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
На час прийняття Стрийською міською радою спірного рішення, право оренди земельної ділянки, площею 97,4282 га з кадастровим номером 4625385200:11:000:0001 за попереднім власником нерухомого майна - Приватним акціонерним товариством «Львівський обласний виробничий рибний комбінат» (ЄДРПОУ 22397707) в установленому законом порядку зареєстровано не було
Відповідно до частин 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка з кадастровим номером 4625385200:11:000:0001, площею 97,4282 га первинно зареєстрована в Державному земельному кадастрі 17.07.2013р. за категорією земель «Землі водного фонду» та видом цільового призначення земельної ділянки « 10.07 Для рибогосподарських потреб», за відкритим акціонерним товариством «Львівський обласний виробничий рибний комбінат» (ЄДРПОУ 22397707) не зареєстровано.
Згідно з Державним актом на право користування землею, серія В № 060291, 1990 року, за рибгоспом «Стрий» було закріплено в безстрокове і безоплатне користування 597,5 га землі в межах згідно з планом землекористування для ведення рибного господарства. Упродовж 1994-1995 років проведено приватизацію Орендного підприємства «Львівський обласний виробничий рибний комбінат», до складу якого входив рибгосп «Стрий». А отже, сформована і зареєстрована в Державному земельному кадастрі 17.07.2013р. за категорією земель «Землі водного фонду» та видом цільового призначення земельної ділянки « 10.07 Для рибогосподарських потреб» земельна ділянка з кадастровим номером 4625385200:11:000:0001, площею 97,4282 га не є тотожною земельній ділянці площею 597,5 га, яка була надана в безстрокове і безоплатне користування рибгоспу «Стрий» на підставі Державного акту на право користування землею, серія В №060291, 1990 року.
Таким чином, оскільки у даному випадку право оренди на спірну земельну ділянку, площею 97,4282 га з кадастровим номером 4625385200:11:000:0001, що 17.07.2013р. зареєстрована в Державному земельному кадастрі, не було оформлено попереднім власником нерухомого майна, тому у подальшому не могло виникнути переходу такого права, визначеного приписами ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України до ОСОБА_1 , оскільки земельна ділянка не відноситься до земельних ділянок, які згідно із частиною другою статті 134 Земельного кодексу України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах. Відповідно, зазначена земельна ділянка може передаватись в оренду не інакше як із земельного аукціону. Факт того, що на спірну земельну ділянку не було зареєстровано права оренди чи права постійного користування, підтверджується й тим, що Стрийською міською радою не приймалось рішення про припинення права користування земельною ділянкою попереднім землекористувачем.
У технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Іваничко Д.Л., виготовленій у 2021 році ПП «Геокапітал» і затвердженій пунктом 9 рішення Стрийської міської ради від 23.12.2021р. № 835, наявна копія заяви Публічного акціонерного товариства «Львівський обласний виробничий рибний комбінат» (ЄДРПОУ 22397707) від 11.02.2016р. про відмову від постійного землекористування земельною ділянкою з кадастровим номером 4625385200:11:000:0001. Однак, така заява не підтверджує право ПАТ «Львівський обласний виробничий рибний комбінат» на постійне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4625385200:11:000:0001. Слід зазначити, що за приписами абз.3 ч.2 ст.134 Земельного кодексу України, не підлягають передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі використання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів. ОСОБА_1 , як фізична особа -підприємець отримала дозвіл на спеціальне водокористування від 12.09.2024р. №126/ ЛВ/49д-24. Однак, станом на час прийняття спірного рішення міської ради та укладення спірного договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом, вказаний дозвіл був відсутній, що спростовує обґрунтування, висловлені у відзиві на позовну заяву.
На переконання суду, відповідачі не представили більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані прокурором, заявлених до них вимог не спростували.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010р. у справі «Серявін проти України»).
У рішенні від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України», Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись, як вимога детально відповідати на кожен довід.
Суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи досліджена і наведених вище висновків суду не спростовує.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, враховуючи, що в порушення вимог законодавства спірна земельна ділянка передана у тимчасове користування без проведення земельних торгів, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Сплачена Львівською обласною прокуратурою сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №3107 від 16.12.2024р. на суму 12 112,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, у відповідності до статті 129 ГПК України, сплачений прокуратурою судовий збір слід покласти на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Визнати незаконними та скасувати пункти 9 та 10 рішення Стрийської міської ради від 23.12.2021р. №835 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу земельної ділянки у користування (оренду) на території Стрийської міської ради».
3.Визнати недійсним договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом від 25.07.2022р., укладений між Стрийською міською радою та Іваничко Діною Леонідівною.
4.Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) земельною ділянкою кадастровий номер 4625385200:11:000:0001, площею 97,4282 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2636654846100, номер запису про інше речове право: 47925164.
5.Зобов'язати Іваничко Діну Леонідівну (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку кадастровий номер 4625385200:11:000:0001, площею 97,4282 га, в розпорядження Стрийської територіальної громади в особі Стрийської міської ради (місцезнаходження: Україна, 82400, Львівська обл., місто Стрий, вулиця Шевченка, будинок 71; ідентифікаційний код 26256903).
6.Стягнути з Стрийської міської ради (місцезнаходження: Україна, 82400, Львівська обл., місто Стрий, вулиця Шевченка, будинок 71; ідентифікаційний код 26256903) на користь Львівської обласної прокуратури (місцезнаходження: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код - 02910031) 4 542,00 грн. судового збору.
7.Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Львівської обласної прокуратури (місцезнаходження: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код - 02910031) 7 570,00 грн. судового збору.
8.Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 25.08.2025р.
Суддя Король М.Р.