21 серпня 2025 року м. Харків Справа № 905/1614/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В. , суддя Мартюхіна Н.О.
за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (вх.№1611 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 22.05.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Донецької області суддею Шиловою О.М., повний текст рішення складений 02.07.2025) у справі №905/1614/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро", м.Обухів Київської області,
до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сади Донбасу", с.Полтавка Костянтинівського (нині Краматорського) району Донецької області,
2) ОСОБА_1 , с.Дачне Мар'їнського (нині Покровського) району Донецької області,
про солідарне стягнення 1809483,23грн 36% річних та 651020,59грн інфляційних,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро", м.Обухів Київської області, звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сади Донбасу", с.Полтавка Костянтинівського (нині - Краматорського) району Донецької області, 2) ОСОБА_1 , с.Дачне Мар'їнського (нині - Покровського) району Донецької області, про солідарне стягнення 1809483,23грн - 36% річних та 651020,59грн інфляційних.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на несвоєчасне виконання відповідачем-1 зобов'язання оплатити товар, поставлений за договором №182/21-ЛЗ від 06.05.2021 поставки (далі - договір поставки), а також на укладення з відповідачем-2 договору №П/182/21-ЛЗ від 06.05.2021 поруки задля забезпечення всіх без винятку грошових зобов'язань відповідача-1 за договором поставки, тож вважає, що існують підстави для нарахування та солідарного стягнення 36% річних (розмір відсотків передбачено п.7.2 договору поставки) та інфляційних втрат. Також позивач зазначив, що заборгованість за договором поставки стягнуто рішенням Господарського суду Донецької області від 08.08.2024 у справі №905/892/24, яке виконано станом на дату подання позову.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 22.05.2025 у справі №905/1614/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро", м.Обухів Київської області, до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сади Донбасу", с.Полтавка Костянтинівського (нині Краматорського) району Донецької області, 2) ОСОБА_1 , с.Дачне Мар'їнського (нині Покровського) району Донецької області, про солідарне стягнення 1809483,23грн 36% річних та 651020,59грн інфляційних залишено без задоволення. Судові витрати покладено на позивача.
Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір №182/21-ЛЗ від 06.05.2021 поставки є договором комерційного кредиту в розумінні статті 1057 ЦК України, оскільки передбачає надання кредиту як відстрочення оплати визначеного родовими ознаками товару, переданого у власність другій стороні; з аналізу положень ст.ст.694, 1057 та п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України господарський суд дійшов висновку про те, що на договір комерційного кредиту розповсюджується дія п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (схожий за змістом висновок наведено в п.п.20-24 постанови Касаційного господарського суду Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №910/8349/22); отже, позовні вимоги про солідарне стягнення з покупця і його поручителя 36% річних та інфляційних втрат за договором №182/21-ЛЗ від 06.05.2021 поставки не підлягають задоволенню, а суми, нараховані за прострочення покупцем оплати за поставлений товар, підлягають списанню постачальником на підставі імперативної норми п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Донецької області у справі №905/1614/24 від 22.05.2025 скасувати; прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі: стягнути в солідарному порядку з відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сади Донбасу" та ОСОБА_1 на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" заборгованість за договором поставки в сумі 2460503,82 грн (два мільйони чотириста шістдесят тисяч п'ятсот три гривні вісімдесят дві копійки), а саме: 1809483,23 грн 36 % річних та 651020,59 грн інфляційних втрат; стягнути в солідарному порядку з відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сади Донбасу" та ОСОБА_1 на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції, а саме: витрати по сплаті судового збору в сумі 29526,05 грн та витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 74390,04 грн; стягнути в солідарному порядку з відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сади Донбасу" та ОСОБА_1 на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, а саме: витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 44289,07 грн та витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 43000,00 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на таке:
- місцевим господарським судом, в порушення вимог ст. 238 ГПК України, поза увагою суду та без належного правового дослідження та оцінки залишено подані та існуючі докази у даній справі, що вбачається, зокрема, з помилковості висновків суду про те, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір поставки є договором поставки на умовах комерційного кредиту, до якого застосовуються положення статей 1057 ЦК України. Позивач зауважує, що преамбула, зміст та сутність договору поставки не визначають жодні посилання на те, що такий договір укладено із врахуванням положень ст. ст. 1054-1057 ЦК України. Положення п. 18 Перехідних положень ЦК України відповідно є такими, що застосовуються до правовідносин у сфері позики, кредитування банківськими фінансовими установами, наданням фінансової допомоги.
- вважає необґрунтованою позицію суду першої інстанції про необхідність застосування в межах даної справи під час розгляду вимог позивача приписів п. 18 Перехідних положень ЦК України. Застосування відповідних норм матеріального права та розповсюдження їх на відносини, які склались між кредитором та боржником, є безпідставним, з огляду на те, що між сторонами склалися відносини щодо поставки товару, а не відносини щодо надання позики, при цьому, обидві сторони (позивач, як постачальник та відповідач-1, як покупець) є суб'єктами господарювання і положення ЦК України в частині позики не підлягають застосуванню до цих відносин;
- на думку скаржника, вищезазначені зміни були направлені на захист прав споживачів (фізичних осіб), що мають боргові зобов'язання по договорам позики в період дії воєнного стану в Україні, і тому, відповідно, законодавець з метою захисту на законодавчому рівні вносить зміни саме в акти цивільного законодавства, що регулюють питання споживчого кредитування, як то ЦК України, Закон України "Про споживче кредитування" та Закон України "Про іпотеку" і, відповідно, положення цих законодавчих актів не регулюють відносини між суб'єктами господарювання. Відтак, у даному випадку судом першої інстанції здійснено неправомірне посилання на дію запровадженого військового стану (триває й досі) як підставу від увільнення боржника від штрафних санкцій, оскільки звільнення від штрафних санкцій по кредитним договорам (позикам) у період воєнного стану в Україні передбачено виключно актами цивільного законодавства, які в даному випадку не регулюють договірні відносини, що склались між суб'єктами господарювання в результаті укладення договору поставки. В матеріалах даної справи відсутні докази наявності вимог позивача як таких, котрі базуються на відносинах у сфері позики та надання фінансової допомоги.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (вх.№1611 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 22.05.2025 у справі №905/1614/24; призначено справу до розгляду на 21 серпня 2025 року об 11:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, про що повідомлено учасників справи; встановлено відповідачам строк для подання відзивів на апеляційну скаргу - до 12.08.2025, з доказами їх надсилання сторонам у справі, учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, тощо - до 12.08.2025.
29.07.2025 до суду апеляційної інстанції через підсистему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи (вх. № 9252), в якій заявник просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" на рішення Господарського суду Донецької області від 22.05.2025 у справі № 905/1614/24 розглянути без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами.
11.08.2025 до апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сади Донбасу" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 9627, документ сформований в системі "Електронний суд" 10.08.2025), в якому перший відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" в повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції перший відповідач посилається, зокрема, на те, що оскільки договір поставки № 182/21-ЛЗ від 6 травня 2021 містить елементи двох різних договорів: поставки та кредиту, то у відповідних частинах до нього застосовуються норми цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться в цьому договорі. Якщо відповідальність передбачена умовами кредитного договору, то до неї повинні застосовуватися норми, які скасовують цю відповідальність, а саме п.18 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного Кодексу України, що звільняє відповідача від відповідальності, передбаченої ч.2 статті 625 Цивільного Кодексу України, а саме: 36 % річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
11.08.2025 до суду апеляційної інстанції через підсистему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшла заява (вх. № 9629, документ сформований в системі "Електронний суд" 10.08.2025), в якій другий відповідач просить провести судове засідання без її участі.
Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2025 у зв'язку з відпусткою судді Крестьянінова О.О., який входив до складу колегії суддів, для здійснення розгляду судової справи №905/1614/24 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Лакіза В.В.
В судовому засіданні 21.08.2025 представник 1-го відповідача заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги позивача в повному обсязі, зазначив про законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду. Інші учасники справи у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином ухвалою суду від 28.07.2025.
Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього Кодексу.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників інших учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
06.05.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (постачальник, позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сади Донбасу" (покупець, відповідач-1) уклали договір поставки №182/21-ЛЗ (далі - договір поставки, а.с.11-13), згідно з п.1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар, оплатити його вартість, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом.
Відповідно до п.1.2 договору поставки найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін та базис поставки (згідно з правилами Інкотермс 2010), порядок та термін оплати товару і нарахованих відсотків, інші умови визначені в додатках до договору, які є його невід'ємною частиною, та у видаткових накладних.
Загальна сума договору становить загальну вартість товару, що передається, визначену із врахуванням вимог п.п.2.2-2.3 договору, та суму належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом; вартість товару вказується у додатках до договору та у видаткових накладних; ціна товару встановлюється у гривнях і відображається в додатках до договору; вартість тари, упакування та маркування товару включена в ціну товару (п.2.1 договору поставки).
В пп. 2.4.1 п.2.4 договору поставки сторони домовились, що покупець розраховується з постачальником шляхом внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної із врахуванням вимог п.п.2.2-2.3, у вигляді авансової частини та відстроченого платежу в строки, вказані в додатках до договору, шляхом перерахування коштів в національній валюті на поточний рахунок постачальника. Оплата вважається проведеною після зарахування коштів на рахунок постачальника. У разі несплати та/або несвоєчасної сплати покупцем чергового платежу в повному обсязі в терміни, встановлені додатками до договору, постачальник, зокрема, має право з моменту несплати та/або несвоєчасної сплати чергового платежу в повному обсязі, вказаному в додатках до договору, притягнути покупця до відповідальності відповідно до п.7.2 договору; пеню, штраф, відсотки річних та індекс інфляції постачальник має право нараховувати з моменту прострочення сплати чергового платежу на всю суму заборгованості за увесь поставлений товар.
За умовами п.2.6 договору поставки за користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника відсотки в розмірі 12% річних, якщо інший розмір відсотків не передбачений додатком до договору; до нарахованої суми відсотків додається податок на додану вартість, який підлягає обов'язковій оплаті покупцем.
Строк користування товарним кредитом починається з дня, передбаченого додатком до договору, але не раніше дня, наступного за днем отримання товару покупцем, та закінчується в день розрахунку покупцем за поставлений товар. Покупець має право провести дострокову оплату вартості (ціни) товару. У цьому випадку відсотки нараховуються та сплачуються за фактичну кількість днів користування товарним кредитом (п.2.7, 2.8 договору).
Відповідно до п.2.10 договору поставки у випадку недостатності коштів, отриманих від покупця, для повного виконання його зобов'язань за договором, постачальник має право зарахувати кошти в такому порядку: 1) в рахунок оплати нарахованих відсотків за користування товарним кредитом, передбачених в п.2.6 договору; 2) в рахунок сплати відсотків, нарахованих за ч.2 ст.625 ЦК України та індексу інфляції в порядку, передбаченому в пп. "в" п.7.2 договору; 3) в рахунок сплати пені, передбаченої в пп. "а" п.7.2 договору; 4) в рахунок сплати штрафу, передбаченого в підп. "б" п.7.2 договору; 5) в рахунок оплати вартості (ціни) товару; 6) в рахунок оплати різниці ціни товару, передбаченої в п.2.2.3 договору.
Відсотки за користування товарним кредитом, нараховуються постачальником відповідно до п. 2.6 та 2.7 договору (п.2.11 договору).
За змістом п.2.12 договору поставки моментом переходу права власності на товар від постачальника до покупця є дата складання видаткової накладної на товар та/або, за необхідності, складання інших документів, що посвідчують факт передачі товару покупцю.
Згідно з пп.3.1.1. п.3.1., пп.3.2.1. п.3.2. договору поставки постачальник зобов'язаний передати товар покупцеві в місці, вказаному в додатку, а покупець - оплатити товар та сплатити відсотки за користування товарним кредитом.
У п.3.3 договору поставки для забезпечення виконання зобов'язань покупця сторони погодили обов'язкове оформлення забезпечення зобов'язання (поруку третьої особи, прийнятної для постачальника, та/або у будь-який інший спосіб, передбачений ст.546 ЦК України) не пізніше наступного робочого дня після укладення цього договору.
Господарські зобов'язання сторін, що виникли на підставі договору, існують протягом одного року із дня його підписання, крім обов'язків покупця з виконання грошових зобов'язань за договором та відповідальності, які припиняються лише належним виконанням, а в частині розрахунків за товар та за штрафними санкціями - до повного їх виконання (п.5.1 договору поставки).
За змістом п.7.2 договору поставки у випадку порушення умов договору постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання будь-яких грошових зобов'язань за договором - зокрема, згідно з підп. "в" п.7.2 за порушення умов договору покупець сплачує на користь постачальника 36% річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (ч.2 ст.625 ЦК України).
Відповідно до п.9.8 договору поставки покупець купує товар для власних потреб (для використання в процесі виробництва сільськогосподарської продукції).
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами; датою підписання та укладення договору вважається дата, зазначена на його першій сторінці (п.9.16 договору поставки).
Договір поставки підписаний представниками та скріплений печатками обох сторін.
До договору поставки представники сторін підписали та скріпили печатками додатки №1/СА000018880 та №1/СА000018885 від 07.05.2021, №1/СА000032039 та №1/СА000032041 від 25.06.2021, №1/СА000032417 від 30.06.2021, №1/СА000033016 від 05.07.2021 (а.с.14-16), в яких визначили: товар купується покупцем на умовах товарного кредиту; номенклатуру товару загальною вартістю 1961372,28грн, що підлягав поставці; графік оплати товару - відстрочений платіж 100% вартості товару зі строком оплати до 01.04.2022 (включно); річну ставку відсотків: 3,00; комерційні курси гривні до євро та долару США; порядок нарахування відсотків за користування товарним кредитом, що починається з дня, наступного за днем отримання товару.
06.05.2021 для забезпечення виконання зобов'язань за договором поставки постачальник (кредитор), покупець (боржник) і ОСОБА_1 (поручитель) уклали договір поруки №П/182/21-ЛЗ (далі - договір поруки, а.с.17), згідно з п.п.1.1, 2.1 якого поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником усіх грошових зобов'язань за основним договором, яким є договір поставки № П/182/21-Л3 від 06 травня 2021 року, укладений між кредитором (в основному договорі іменується постачальник) та боржником (в основному договорі іменується покупець).
У випадку порушення боржником обов'язку за основним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п.1.2 договору поруки).
За умовами розділу 3 договору поруки обов'язок поручителя перед кредитором поширюється на суму всіх без винятку грошових зобов'язань боржника за основним договором (п.3.1); поручитель несе солідарну відповідальність за сплату боржником основного боргу, курсової різниці, процентів за користування товарним кредитом, за відшкодування збитків, за сплату неустойки (штрафу, пені), відсотків річних, інфляційних втрат, судових витрат та інших витрат кредитора, пов'язаних з одержанням виконання грошових зобов'язань за основним договором (п.п.3.3, 3.4).
Відповідно до п.4.1 договору поруки у разі порушення боржником обов'язку за основним договором поручитель зобов'язаний самостійно виконати обов'язок боржника перед кредитором шляхом оплати грошових коштів на поточний рахунок кредитора протягом трьох банківських днів після настання строку оплати за основним договором.
Згідно з п.6.1 договору поруки він набуває чинності з дати укладення і діє до моменту припинення поруки; порука припиняється через 5 років з дати укладення цього договору.
Договір поруки підписаний всіма сторонами та скріплений печатками кредитора і боржника.
В рішенні від 08.08.2024 у справі №905/892/24 зі спору між тими самими сторонами, що й у справі №905/1614/24, про солідарне стягнення 1953732,65грн заборгованості за договором поставки та 24623,20грн відсотків за користування товарним кредитом (а.с.25-28) Господарський суд Донецької області встановив такі обставини:
- на виконання умов договору поставки та додатків до нього позивач поставив відповідачу-1 товар на загальну суму 1961372,28грн з ПДВ, а відповідач-1 прийняв товар без заперечень та зауважень щодо кількості та якості, що підтверджується підписами директора відповідача-1 на видаткових накладних №21829 від 14.05.2021, №21807 від 14.05.2021, №22305 від 17.05.2021, №24941 від 24.05.2021, №34764 від 30.06.2021, №36062 від 05.07.2021, №36825 від 12.07.2021, №36826 від 12.07.2021 (копії накладних наявні й у матеріалах справи №905/1614/24, а.с.18-21);
- відповідач-1 частково оплатив вартість товару в сумі 7639,63грн, однак не здійснив повного розрахунку за поставлений позивачем товар в сумі 1953732,65грн у строк, встановлений в додатках до договору поставки - до 01.04.2022 (включно), внаслідок чого виникла заборгованість за договором поставки у розмірі 1953732,65грн;
- відповідач-1 не здійснив повного розрахунку за відсотками за користування товарним кредитом в сумі 24623,20грн;
- пунктом 2.6 договору поставки встановлено, що за користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника відсотки в розмірі 12% річних, якщо інший розмір відсотків не передбачений додатком до договору; додатками до договору поставки встановлений інший розмір відсотків за користування товарним кредитом, а саме 3%, та зазначено, що нарахування відсотків за користування товарним кредитом починається з дня, наступного за днем отримання товару покупцем, та закінчується в день розрахунку покупця за поставлений товар;
- в забезпечення виконання зобов'язань відповідача-1 за договором поставки укладено договір поруки, з урахуванням умов якого позивач набув право вимоги до поручителя, відповідача-2, як солідарного з відповідачем-1 боржника щодо погашення заборгованості за договором поставки.
В рішенні від 08.08.2024 у справі №905/892/24 суд дійшов таких висновків:
- невиконання відповідачем-1, Товариством з обмеженою відповідальністю "Сади Донбасу", зобов'язань з остаточної сплати за поставлений товар та відсотків за користування товарним кредитом є порушенням зобов'язання (неналежним виконанням);
- позивач реалізував права кредитора за договором поруки у строк дії поруки шляхом пред'явлення позову з вимогою до поручителя протягом зазначеного у п.6.1 договору поруки строку;
- з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів виконання відповідачами зобов'язань перед позивачем зі сплати заявлених до стягнення заборгованості за поставлений товар та відсотків за користування товарним кредитом, виникнення якої доведено матеріалами справи, вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 1953732,65грн заборгованості за договором поставки та 24623,20грн відсотків за користування товарним кредитом є правомірними.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.08.2024 у справі №905/892/24 стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сади Донбасу" та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" 1953732,65грн заборгованості за договором поставки та 24623,20грн відсотків за користування товарним кредитом.
На дату звернення постачальника до суду з позовом у справі №905/1614/24 рішення суду від 08.08.2024 у справі №905/892/24 виконане (частково добровільно, частково - в примусовому порядку: а.с.22-24, 93-96). Факт повного виконання наказу від 04.09.2024 у справі №905/892/24 встановлений у постанові Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 31.10.2024 про закінчення виконавчого провадження №76192765 (а.с.96).
Звертаючись з даним позовом до суду позивач з посиланням на неналежне виконання покупцем взятих на себе зобов'язань, підп. "в" п.7.2 договору поставки, договір поруки та приписи ст.625 ЦК України, просив солідарно стягнути з відповідачів 1809483,23грн - 36% річних за період 02.04.2022- 31.10.2024 та 651020,59грн інфляційних за період квітень 2022 року - жовтень 2024 року, нарахованих на прострочену заборгованість за поставлений товар в сумі 1953732,65грн (а.с.8-9).
У додаткових поясненнях б/н від 10.04.2025 (а.с.128) позивач зазначив, що правова природа 36% річних - відсотки річних, передбачені ст.625 ЦК України, які можуть змінюватися договором, і саме в підп. "в" п.7.2 договору поставки передбачений такий розмір відсотків.
Факт прострочення у період 02.04.2022- 31.10.2024 виконання зобов'язання оплатити отриманий за договором поставки товар на суму 1953732,65грн відповідачі під час розгляду справи не заперечували.
Водночас, заперечення відповідачів проти позовних вимог в повному обсязі ґрунтувались, зокрема, на тому, що договір поставки фактично є договором комерційного кредиту, за яким кредитодавець (позивач) передав у власність відповідачу-1 речі, визначені родовими ознаками, з наданням відстрочення оплати і сплатою кредитодавцю відсотків у розмірі 12% річних, а отже, правовідносини між позивачем та відповідачем-1 підпадають під дію п.18 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України, що звільняє відповідачів від відповідальності, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК України.
22.05.2025 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, зазначених вище.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК).
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Також, згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість виконання договору сторонами.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, положеннями § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частинами першої, шостої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до частин першої, другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця поставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі - продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Таким чином, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.2 ст. 694 ЦК України).
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що строк оплати товару покупцем визначається договором. При цьому, строк оплати товару сторони договору можуть визначити певною календарною датою або періодом у часі. Крім того, сторони у договорі можуть погодити:
- попередню оплату товару, що передбачає обов'язок покупця оплатити товар частково або повністю до його передачі продавцем (стаття 693 Цивільного кодексу України);
- продаж товару в кредит з відстроченням або розстроченням платежу, що передбачає обов'язок покупця оплатити товар після його передачі покупцю (статті 694 та 695 Цивільного кодексу України).
Умова про відстрочення або розстрочення платежу за договором купівлі-продажу може бути передбачена договором незалежно від складу суб'єктів такого договору та виду договору купівлі-продажу. Обмеження на встановлення умови про відстрочення або розстрочення платежу може встановлюватися тільки законом (аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/23976/16).
Слід зазначити про те, що закон розрізняє продаж товарів у кредит з відстроченням або розстроченням платежу. Відстрочення платежу означає здійснення повної оплати товару у строки, встановлені договором через деякий час після одержання товару. Якщо відстрочення платежу полягає у здійсненні платежів частинами, встановленими договором, це є розстроченням платежу.
Отже, відстрочення - це встановлення більш пізнього строку оплати товару, ніж це передбачено частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України, а розстрочення - це встановлення обов'язку покупця оплатити товар частинами в більш пізні строки, ніж це передбачено частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене умови договору про продаж товару в кредит стосуються як відстрочення, так і розстрочення оплати, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19, від 17.02.2022 у справі № 927/481/21, від 18.04.2024 у справі №914/459/23.
Суд зазначає про те, що законом визначені наслідки прострочення виконання покупцем обов'язку оплатити товар.
Загальне правило про такі наслідки міститься у частині третій статті 692 Цивільного кодексу України, згідно з яким у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Водночас, відповідно до частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України у разі якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Статтею 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 цього Кодексу.
Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина 5 статті 694 Цивільного кодексу України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.
Положення ж частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за умови порушення боржником грошового зобов'язання.
Схожі за змістом висновки щодо необхідності чіткого розмежування відсотків річних, що нараховуються кредитором за прострочення виконання грошового зобов'язання (частина 2 статті 625 ЦК України), та процентів за користування товарним кредитом (частини 5 статті 694 ЦК України) викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 908/24/18, від 03.12.2019 у справі № 902/235/19, від 18.11.2021 у справі № 921/395/20, від 21.01.2025 у справі № 916/901/24, від 20.05.2025 у справі № 916/2098/24.
Даний спір виник між сторонами стосовно наявності/відсутності підстав для стягнення відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення покупцем виконання грошового зобов'язання за договором поставки від 06.05.2021 №182/21-ЛЗ на підставі статті 625 ЦК України, з урахуванням підп. "в" п.7.2 договору.
Скаржник в апеляційній скарзі доводить безпідставність висновку суду першої інстанції про застосування положень п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України до нарахованих кредитором сум відповідно до ст. 625 ЦК України, пов'язуючи таку необхідність з тим, що спірний договір поставки включає в себе майнові елементи договорів комерційного, товарного кредитів.
Колегія суддів зазначає, що до загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 зі справи №375/278/20.
Згідно з частиною другою статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
У вирішенні питання правової природи спірного договору доречно звернутися до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.05.2018 у справі №924/263/17, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 23.03.2021 у справі №916/2380/18, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 04.07.2018 у справі №916/935/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 19.08.2020 у справі №915/1302/19 про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Враховуючи зазначені положення закону та встановлені судом обставини щодо умов, визначених у договорі, зокрема, пункти 2.1 (загальна сума договору), 2.4 (умови розрахунків), 2.6, 2.7 (порядок нарахування відсотків за користування товарним кредитом постачальником), а також умови додатків до договору поставки (щодо купівлі товару покупцем на умовах товарного кредиту з відстроченням платежу), суд зазначає, що договір, укладений між позивачем та першим відповідачем, за своєю правовою природою є договором поставки/купівлі-продажу товару на умовах товарного кредиту з відстроченням платежу.
Як вже було зазначено, у відповідності до приписів частини першої статті 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Судова колегія зазначає про відсутність в положеннях ЦК України та ГК України визначення поняття товарний кредит, проте зміст цього терміну закріплений зокрема у пп. 14.1.245 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.
Так, за змістом підпункту 14.1.245 Податкового кодексу України товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.
Товарна форма кредиту, що надається продавцями для покупців у вигляді відстрочки платежу за продані товари, надані послуги, за своїми характеристиками відповідає поняттю комерційного кредиту.
Відповідно до частини першої статті 1057 Цивільного кодексу України договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.
За змістом наведених норм комерційний кредит являє собою зобов'язальне правовідношення, що виникає з приводу користування чужими грошовими коштами або речами, визначеними родовими ознаками, що складаються внаслідок авансу, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт чи послуг.
Тобто, комерційний кредит - це правовідносини, які передбачають надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг. Якщо з договору слідує, що момент оплати не співпадає з моментом передачі товару (виконання роботи, надання послуги), то йдеться про комерційний кредит, навіть якщо сторони не визначили даний термін у самому договорі.
При цьому, в укладенні окремої угоди щодо комерційного кредитування шляхом передачі товару на умовах товарного кредиту немає необхідності, оскільки відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Відтак, договір купівлі-продажу (поставки), який містить обов'язок продавця щодо попередньої оплати, або умову щодо відстрочення/розстрочення оплати товарів, є різновидом комерційного кредиту, що передбачений статтею 1057 Цивільного кодексу України.
У цій справі у відносинах позивача, який є продавцем, та першого відповідача, який є покупцем за договором поставки, встановлено обставини щодо наявності домовленості сторін договору про відстрочення оплати поставлених товарів. Так, умовами договору щодо товарного кредиту передбачено з одного боку передання продавцем покупцю товарів, а з іншого боку - надання кредиту як відстрочення оплати товарів.
З урахуванням викладеного місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що умови договору щодо надання товарного кредиту як відстрочення оплати визначеного родовими ознаками товару, переданого у власність другій стороні, відповідають наведеному в ЦК України визначенню комерційного кредиту, а отже договір №182/21-ЛЗ від 06.05.2021 поставки є договором комерційного кредиту в розумінні ст.1057 ЦК України.
Таким чином, скаржник помилково посилається на відсутність ознак комерційного кредитування у спірних відносинах.
До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054-1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання (частина друга статті 1057 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Водночас, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-ІХ (набрав чинності 17.03.2022 - тобто до дати, з якої відбулось прострочення виконання зобов'язань за договором поставки - 02.04.2022), серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)".
Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем);
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.06.2024 у справі № 910/10901/23 наголосив, що тлумачення неведеної норми також свідчить про те, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення саме позичальником виконання (невиконання, часткового виконання) грошових зобов'язань за договором, відповідно до якого позичальнику було надано позику. Тобто, законодавець чітко не визначив, що зобов'язання мають виникати саме із договорів позики, як про це помилково стверджує скаржник, а вказав про виникнення зобов'язань за договорами, відповідно до яких позичальнику було надано позику.
Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів:
- на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23, від 12 лютого 2025 року в справі № 758/5318/23);
- на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22, від 21 січня 2025 року в справі № 751/3052/23);
- положення пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України не підлягають застосуванню до договору поставки, який не включає в себе майнові елементи договорів комерційного, товарного кредитів (постанова Верховного Суду від 11 липня 2024 року в справі № 902/171/23).
При цьому, у справі № 902/171/23 Верховний Суд зазначив, що за договором поставки не встановлено обставин наявності попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати поставлених товарів, таким чином, скаржник помилково посилається на наявність ознак комерційного кредитування у спірних відносинах, тоді як в даній справі (№ 905/1614/24) судом встановлені відповідні обставини.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, з аналізу положень пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" та ст. ст. 694, 1057 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку, що на договір поставки, який включає в себе майнові елементи договорів комерційного, товарного кредитів, розповсюджується дія пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, про що правильно зазначено судом першої інстанції.
З огляду на викладене, на договір поставки №182/21-ЛЗ від 06.05.2021, предметом якого є передання у власність покупця товару з відстроченням його оплати (тобто в кредит) та сплатою відсотків за користування товарним кредитом (тобто плати за кредит), розповсюджується дія п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.
Отже, в цій справі суд зазначає, що до спірних правовідносин, які пов'язані із наданням товарного/комерційного кредиту, вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України підлягають застосуванню, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.
Отже, встановивши, що заявлені позивачем до стягнення суми річних та інфляційних втрат нараховані на підставі договору поставки, який містить елементи комерційного кредиту, за прострочення покупцем оплати за придбаний товар в кредит з відстроченням платежу, та період прострочення такої оплати становить з 02.04.2022 по 31.10.2024, тобто за період дії воєнного стану, який на даний час не припинений та не скасований, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про солідарне стягнення з покупця і його поручителя 1809483,23грн - 36% річних та 651020,59грн інфляційних за договором поставки №182/21-ЛЗ від 06.05.2021, а суми, нараховані за прострочення покупцем оплати за поставлений товар, підлягають списанню постачальником на підставі імперативної норми п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.
Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення господарського суду - без змін.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 22.05.2025 у справі №905/1614/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 26.08.2025.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна