79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"13" серпня 2025 р. Справа №926/3172/24
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Бабій М.М.
явка учасників справи:
від позивача: Гливка В.М.;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився,
розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Дмитрійчука Пилипа Манолійовича б/н від 28.05.2025,
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.04.2025, суддя Марущак І.В., м. Чернівці, повний текст рішення складено 09.05.2025
у справі № 926/3172/24
за позовом Управління комунальної власності Чернівецької міської ради, Чернівецька область, м. Чернівці,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_1 АДРЕСА_1
до відповідача фізичної особи-підприємця Дмитрійчука Пилипа Манолійовича Чернівецька область, м. Чернівці,
про звільнення приміщення,
Короткий зміст позовних вимог позивача
Управління комунальної власності Чернівецької міської ради звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до фізичної особи-підприємця Дмитрійчука Пилипа Манолійовича про звільнення нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 204-Ж, загальною площею 71,10 кв.м.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 19 серпня 2022 року між управлінням комунальної власності Чернівецької міської ради та фізичною особою-підприємцем Дмитрійчуком П.М. укладено договір оренди нерухомого майна № 89, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, на виконання умов якого управління передало відповідачу у строкове платне користування зазначені вище нежитлові приміщення, строком дії до 18.08.2027 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21.02.2024 у справі №727/11708/23 за позовом Проданюка М.В. до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради, Дмитрійчука Пилипа Манолійовича , залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 02.07.2024, визнано незаконним та скасовано наказ Управління від 27.07.2022 №268 про затвердження протоколу електронного аукціону №LLD001-UA0-20220628-21559, яким визнано переможцем аукціону Дмитрійчука П.М., визнано недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади №89 від 19.08.2022, укладений між Управлінням та ФОП Дмитрійчуком П.М.
Станом на 30.11.2024 на вимогу позивача до відповідача спірні нежитлові приміщення не передані орендодавцю та балансоутримувачу згідно з актом повернення майна.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 29.04.2025 позов задоволено. Зобов'язано фізичну особу-підприємця Дмитрійчука Пилипа Манолійовича звільнити нежитлове приміщення загальною площею 71,10 кв.м., розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 204-Ж на користь стягувача Управління комунальної власності Чернівецької міської ради. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Дмитрійчука Пилипа Манолійовича на користь Управління комунальної власності Чернівецької міської ради 3028,00 грн витрат зі сплати судового збору.
Підставою для задоволення позову є встановлений судом факт недійсності правовстановлюючих документів, на підставі яких відповідач здійснював користування спірним майном. Зокрема, рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21.02.2024 у справі №727/11708/23, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 02.07.2024, визнано незаконним та скасовано наказ Управління комунальної власності Чернівецької міської ради від 27.07.2022 №268 про затвердження протоколу електронного аукціону №LLD001-UA0-20220628-21559, а також визнано недійсним договір оренди №89 від 19.08.2022, укладений між Управлінням та ФОП Дмитрійчуком П.М., щодо оренди нежитлового приміщення загальною площею 71,10 кв.м., розташованого за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 204-Ж.
Отже, з дати набрання рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21.02.2024 у справі №727/11708/23 законної сили - 02.07.2024 - у відповідача відсутні правові підстави для користування спірним майном та він зобов'язаний був повернути його власнику.
Оскільки відповідач вказане майно не повернув та не забезпечив доступу до нього, суд дійшов висновку, що таке користування є неправомірним, створює перешкоди у здійсненні позивачем повноважень власника та підлягає усуненню в порядку, передбаченому статтею 391 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення позивача
06.06.2025 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Дмитрійчука Пилипа Манолійовича б/н від 28.05.2025 на рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.04.2025 у справі №926/3172/24.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:
1) судова справа №727/11708/23 знаходиться на розгляді у Верховному Суді і рішення по ній ще не винесене, отже задоволення господарським судом позовної заяви Управління комунальної власності Чернівецької міської ради до ФОП Дмитрійчука П.М. про звільнення приміщення призведе до порушення прав відповідача на оренду нежитлового приміщення, яке є предметом позову;
2) в рішенні Шевченківського районного суду м. Чернівці від 2 серпня 2023 року по справі №725/6179/22 судом встановлено, що 26.07.2022 року за результатами проведеного електронного аукціону №LLD001-UA0- 20220628-21559 08.07.2022 року складено новий протокол, яким переможцем електронного аукціону визнано ФОП Дмитрійчука П.М. за запропонованою фінальною орендною платою 5669,09 грн. Вказаний протокол затверджено наказом управління комунальної власності ЧМР №268 від 27.07.2022 року. На підставі вказаних протоколу та наказу 19.08.2022 року між управлінням комунальної власності ЧМР та ФОП Дмитрійчуком П.М. укладено договір оренди нерухомого майна №89 строком на 5 років, що діє з 19.08.2022 року по 18.08.2027 року. На час розгляду справи судом вказаний договір є чинним та у судовому порядку позивачем не оспорювався. Тобто Дмитрійчук П.М. є правомірним орендарем приміщення загальною площею 71,10 кв.м., що розташовані в м. Чернівці, вул. Головна, 204-Ж. Одночасне використання одного і того ж об'єкту нерухомості двома орендарями є неможливим. У вказаному рішенні Шевченківського районного суду м. Чернівці від 2 серпня 2023 року по справі №725/6179/22 зазначено, що позиція відповідача по справі (а саме Управління комунальної власності Чернівецької міської ради), який у своєму відзиві на позовну заяву зазначив, що «щодо укладення договору оренди вважає, що не було будь-яких порушень, оскільки протокол комісії Міністерства економіки винесено 10.10.2022 року. Таким чином, протокол комісії від 10.10.2022 року щодо встановлення порушення при проведенні аукціону не може братись до уваги і застосовуватись як підстава визнання недійсним наказу №268 від 27.07.2022 року та договору оренди від 19.08.2022 року №89, зважаючи на те, що підстав розгляду звернення позивача до комісії не було, оскільки договір оренди було укладено»;
3) просить суд врахувати ту обставину, що помилка або недбалість відповідача стосовно видання наказу про визначення переможця аукціону від 27.07.2022 року №268 має розглядатися із дотриманням принципу «належного урядування», згідно якого державним органам дозволено виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість, але потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право. Така позиція Великої Палати Верховного Суду висловлена у справі №912/2797/21 у постанові від 5 липня 2023 року;
4) апелянт зазначає, що з моменту укладення договору оренди належним чином сплачував орендну плату, яка приймалася позивачем без будь-яких заперечень чи повернення, що свідчить про фактичне визнання чинності договору та правомірності користування об'єктом оренди.
Управління комунальної власності Чернівецької міської ради подало відзив на апеляційну скаргу б/н від 23.06.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/4938/25 від 24.06.2025) в якому заперечило доводи апелянта, просило суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.04.2025 у справі №926/3172/24 залишити без змін.
Третя особа своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, не скористалась, відзиву на апеляційну скаргу не подала.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2025 справу №926/3172/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г..
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Дмитрійчука Пилипа Манолійовича б/н від 28.05.2025 на рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.04.2025 у справі №926/3172/24.
Ухвалою від 19.06.2025 призначено справу №926/3172/24 до розгляду у судовому засіданні на 13.08.2025.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 задоволено заяву представника Управління комунальної власності Чернівецької міської ради - Гливки В.М. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису.
У судове засідання 13.08.2025 з'явився представник позивача, відповідач та третя особа в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.
12.08.2025 від ФОП Дмитрійчука П.М. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.
У судовому засіданні суд заслухав міркування присутного представника позивача, щодо розгляду справи за відсутності відповідача та третьої особи, який не заперечив проти розгляду справи за відсутності останніх.
У судовому засіданні суд виніс на обговорення клопотання відповідача від 06.06.2025 про зупинення провадження у справі та заслухав доводи і міркування представника позивача щодо вказаного клопотання.
Протокольною ухвалою колегія суддів постановила відмовити в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі на тій підставі, що рішення у справі № 727/11708/23, яка перебуває на розгляді Верховного Суду та від якого, на думку відповідача, залежить вирішення справи № 926/3172/24, вже набрало законної сили. Отже, підстави для зупинення провадження у справі відсутні.
Окрім того, апеляційним судом встановлено, що ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2024 у справі № 727/11708/23 Дмитрійчуку П.М. відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21.02.2024 та постанови Чернівецького апеляційного суду від 02.07.2024. Отже, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21.02.2024 набрало законної сили.
В судовому засіданні, представник позивача заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому наводила доводи, аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції
19 серпня 2022 року між управлінням комунальної власності Чернівецької міської ради та фізичною особою-підприємцем Дмитрійчуком П.М. укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, № 89, на виконання умов якого управління передало відповідачу у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 71,10 кв.м., які розташовані за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 204-Ж, строком дії до 18.08.2027 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02.08.2023 у справі №725/6179/22 за позовом Проданюка М.В. до управління комунальної власності Чернівецької міської ради, третя особа - Дмитрійчука Пилипа Манолійовича, визнано незаконним та скасовано наказ управління комунальної власності Чернівецької міської ради № 265 від 22.07.2022 про відмову в затвердженні протоколу електронного аукціону №LLD001-UA0-20220628-21559, сформованого 08.07.2022, яким дискваліфіковано позивача як переможця зазначеного аукціону.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21.02.2024 у справі №727/11708/23 за позовом Проданюка М.В. до управління комунальної власності Чернівецької міської ради, Дмитрійчука Пилипа Манолійовича , залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 02.07.2024, ухвалено:
«Визнати незаконним та скасувати наказ Управління від 27.07.2022 №268 про затвердження протоколу електронного аукціону №LLD001-UA0-20220628-21559, яким визнано переможцем аукціону Дмитрійчука П.М.
Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади №89 від 19.08.2022, укладений між Управлінням та ФОП Дмитрійчуком П.М.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено».
Задовольняючи позов частково, суд послався на статті 203, 215 Цивільного кодексу України, а також на спеціальне законодавство, що регулює передачу комунального майна в оренду, зокрема Закон України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядок передачі в оренду державного і комунального майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483.
Управлінням комунальної власності Чернівецької міської ради направлено лист від 12.07.2024 року №14/01-11/978 Дмитрійчуку П.М. з вимогою повернення нежитлових приміщень за адресою: вул. Головна, 204-Ж.
18.07.2024 адвокатом Никифораком В.В. в інтересах Дмитрійчука П.М. , подано до управління комунальної власності міської ради заяву про те, що на рішення суду в справі №727/11708/23 буде подана касаційна скарга.
Листом №14/01-11/1002 від 24.07.2024 Дмитрійчуку П.М. та адвокату Никифораку В.М. надіслано лист про виконання рішення суду про врегулювання відносин щодо користування майном шляхом його повернення.
Листом №14/01-11/1191 від 18.09.2024 Дмитрійчуку П.М. надіслано вимогу передати представникам Управління та КП «Чернівціводоканал» нежитлові приміщення за адресою: вул. Головна, 204-Ж згідно з актом повернення майна, до 30.09.2024. Вказаний лист отримано Дмитрійчуком П.М. 19.09.2024, що підтверджується повідомленням про вручення № 05 040 542 296 72.
У зв'язку із тим, що відповідач фактично не звільнив спірні приміщення, позивач звернувся до суду позовом.
Під час розгляду справи судом першої інстанції представником відповідача підтверджено факт зайняття відповідачем орендованого приміщення.
Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.04.2025 у цій справі оскаржується відповідачем в повному обсязі.
Предметом позовних вимог є зобов'язання ФОП Дмитрійчука П.М. звільнити нежитлове приміщення площею 71,10 кв.м у м. Чернівці, вул. Головна, 204-Ж, у зв'язку з визнанням недійсним договору оренди №89 від 19.08.2022 та скасуванням наказу про затвердження результатів аукціону.
Відповідно до частини 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Частинами 4, 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні повноваження щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Згідно з частинами 1, 3 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 317 Цивільного кодексу України унормовано, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Апеляційним судом встановлено, що відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04.07.2007 серії ССЕ № 6888775, виданого на підставі свідоцтва про право власності від 25.06.2007 серії ЯЯЯ № 586373, виданого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради на підставі рішення № 446/10 від 12.06.2007, нежитлова будівля загальною площею 377,10 кв.м, розташована за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 204Ж, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Чернівців.
Відповідно до пункту 1.5 Положення про управління комунальної власності міської ради, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради VIII скликання від 22.02.2022 №692 - управління є юридичною особою, має самостійний баланс, круглу печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, печатки та штампи встановленого зразка, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах. Управління може набувати майнові і немайнові права та обов'язки. Управління може виступати від свого імені позивачем та відповідачем у судах.
Згідно з пунктом 1.6 Положення, управління є правонаступником представництва Фонду державного майна України в місті Чернівцях, Департаменту економіки Чернівецької міської ради та Департаменту розвитку Чернівецької міської ради, Коровійської та Чорнівської сільських рад в частині укладених до дати затвердження цього Положення договорів купівлі-продажу майна комунальної власності Чернівецької міської ради, Коровійської та Чорнівської сільських рад, патентів на право оренди будівель (споруд, приміщень), договорів оренди та позички нежилих приміщень комунальної власності територіальної громади міста Чернівців, Коровійської та Чорнівської сільських рад та обліку комунального майна територіальної громади міста Чернівців, Коровійської та Чорнівської сільської рад, в тому числі в частині договорів оренди, по яких необхідно стягнути заборгованість з орендної плати за комунальне майно, та виявлених порушень і недоліків під час здійснення перевірок відповідними контролюючими органами.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що Управління комунальної власності Чернівецької міської ради має повноваження здійснювати управління, володіння, користування та розпорядження майном, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Чернівців. Зокрема, відповідно до установчих документів та положення про Управління, останнє наділене статусом юридичної особи, має відповідні майнові права, є правонаступником за договорами, що стосуються комунального майна, та може виступати стороною в судових спорах щодо такого майна. Таким чином, Управління правомірно звернулося до суду в інтересах територіальної громади м. Чернівців з метою захисту права комунальної власності на спірну нежитлову будівлю.
Апеляційний суд зазначає, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, постанова Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18).
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 902/201/19).
У постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 910/11761/21 викладено висновок про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17.
Отже, преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було би не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 910/4316/22, від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20, від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16.
Як встановлено судами, рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21.02.2024 у справі №727/11708/23, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 02.07.2024, визнано незаконним та скасовано наказ Управління від 27.07.2022 №268 про затвердження протоколу електронного аукціону №LLD001-UA0-20220628-21559, яким визнано переможцем аукціону Дмитрійчука П.М. , та визнано недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади №89 від 19.08.2022, укладений між Управлінням та ФОП Дмитрійчуком П.М., з підстав наявності істотних порушень вимог Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, під час організації та проведення аукціону, зокрема неправомірної дискваліфікації учасника, який запропонував найвищу орендну плату, що призвело до порушення принципів відкритості, прозорості та добросовісної конкуренції.
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У цій справі № 926/3172/24 беруть участь ті самі особи, що і у справі № 727/11708/23, за результатами розгляду якої набрало законної сили судове рішення, яким встановлено обставини, що мають значення для вирішення цієї справи. З огляду на це, такі обставини є преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 273 ЦПК України, у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно вимог статті 384 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Заперечуючи довід апеляційної скарги про те, що справа № 727/11708/23 перебуває на розгляді у Верховному Суді, а отже не прийнято рішення у вказаній справі касаційною інстанцією, апеляційний суд зазначає, що рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21.02.2024, залишене без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 02.07.2024, набрало законної сили - 02.07.2024.
Твердження апелянта, що через невирішеність справи у Верховному Суді задоволення позову Управління комунальної власності Чернівецької міської ради призведе до порушення його прав, не відповідають вимогам процесуального законодавства та є необґрунтованими.
Отже, з дня набрання вказаним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці законної сили - 02.07.2024 у відповідача відпала підстава користуватися спірним майном та виник обов'язок щодо його повернення.
Проте відповідач нежитлові приміщення загальною площею 71,10 кв.м., які розташовані за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 204-Ж, не повернув, доступу до нього не забезпечив, що ним визнається під час розгляду справи.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Наведена стаття 391 ЦК України унормовує захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння і констатує, що право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника. Відповідно до цієї статті, власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном.
Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Такий спосіб захисту характеризується наступними ознаками:
- Негаторний позов застосовується лише якщо сторони не перебувають у договірних відносинах;
- Власник (титульний володілець), який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні;
- Сутністю вимог за негаторним позовом є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом;
- Таке «порушення» має неправомірний характер;
- До вимог за негаторним позовом строки позовної давності не можуть застосовуватися.
Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові мають чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).
Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15.10.2024 у справі № 910/14543/23, від 11.12.2024 у справі № 914/1238/22, від 17.04.2024 у справі № 916/2381/22.
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17 та постановах Верховного Суду від 26.03.2024 у справі №911/1375/22, від 10.09.2024 у справі № 910/18952/20, від 11.12.2024 у справі №914/1238/22.
Усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов'язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди, чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад, шляхом знесення неправомірно збудованих споруд, про припинення ремонтних робіт в сусідній квартирі, виселення громадян із належних йому на праві власності приміщень тощо).
Так, позивач фактично вимагає від відповідача усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, що знаходиться у власності територіальної громади міста Чернівці, оскільки договір оренди нерухомого майна №89 від 19.08.2022, укладений між Управлінням комунальної власності Чернівецької міської ради та ФОП Дмитрійчуком П.М. був визнаний рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21.02.2024 недійсним, а апелянт не повернув спірне майно та не надав належних доказів, що підтверджують його правомірне користування цим об'єктом, вимога Управління про звільнення нежитлового приміщення за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 204-Ж, загальною площею 71,10 кв.м., є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на встановлені судом у рішенні Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02.08.2023 по справі №725/6179/22 обставини, зокрема щодо того, що на час розгляду справи судом першої інстанції договір оренди був чинним та у судовому порядку позивачем не оспорювався, тобто відповідач є правомірним орендарем приміщення загальною площею 71,10 кв.м., що розташовані на вул. Головна, 204-Ж у місті Чернівці, оскільки вказане рішення було ухвалено раніше в часі за рішення у справі №727/11708/23, яким договір оренди визнано недійсним.
Доводи апелянта про те, що він діяв добросовісно, виконав усі умови аукціону, на підставі чого укладено спірний договір оренди, не спростовують факту відсутності у нього діючого правового титулу на користування спірним майном. Оскільки договір оренди визнаний в судовому порядку недійсним, апелянт не має правових підстав для подальшого користування об'єктом. Ці факти були предметом розгляду у справі № 727/11708/23, за результатами якого Шевченківським районним судом м. Чернівці винесено рішення від 21.02.2024, яке набрало законної сили, а тому ці факти не підлягають повторному розгляду чи переоцінці в іншому процесі, де приймали участь ті самі особи, що і в цьому спорі.
Щодо доводів апелянта про сплату ним орендної плати за користування нерухомим майном, суд апеляційної інстанції зазначає, що сам по собі факт сплати таких коштів не підтверджує наявності у апелянта чинного та правомірного титулу на володіння або користування спірним майном. З огляду на визнання недійсним договору оренди №89 від 19.08.2022, укладеного між сторонами, сплата орендних платежів не може вважатися правовою підставою для законного користування приміщенням.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, здійснивши всебічну перевірку та оцінку доказів, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав звільнення апелянтом нежитлового приміщення загальною площею 71,10 кв.м., розташованого за адресою: вул. Головна, 204-Ж у місті Чернівці, оскільки подальше фактичне користування спірним майном створює перешкоди позивачу у здійсненні правомочностей щодо користування та розпорядження майном, що порушує право власності територіальної громади міста Чернівці, яке підлягає захисту відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України. Таким чином, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та відповідають встановленим обставинам справи.
Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, а заперечення позивача були підтвердженні дослідженими матеріалами справи та доводами викладеними в судовому засіданні.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.04.2025 у справі №926/3172/24ф прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Дмитрійчука Пилипа Манолійовича б/н від 28.05.2025 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.04.2025 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 22.08.2025
Головуючий суддя Бойко С.М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.