Постанова від 13.08.2025 по справі 909/252/16

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2025 р. Справа №909/252/16 (909/385/23)

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Желік М.Б.

судді Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційну скаргу ліквідатора КП «Дирекція теплопостачання», арбітражного керуючого Куліченка Максима Валерійовича від 27.05.2025 (вх. №01-05/1609/25 від 28.05.2025)

на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 14.05.2025 (суддя Малєєва О.В., повну ухвалу складено 16.05.2025)

у справі №909/252/16 (909/385/23)

за заявою ліквідатора КП «Дирекція теплопостачання» Куліченка М. В.

до Івано-Франківської районної ради Івано-Франківської області

про покладення на засновника КП «Дирекція теплопостачання» - Івано-Франківську районну раду Івано-Франківської області субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями КП «Дирекція теплопостачання» та стягнення із засновника грошових коштів у розмірі 1 901 563,65 грн

у межах справи № 909/252/16

про банкрутство Комунального підприємства «Дирекція теплопостачання»

за участю представників:

від скаржника: арбітражний керуючий Куліченко М.В. (в режимі відеоконференції з використанням власних засобів);

від Івано-Франківської районної ради Івано-Франківської області: представник Устінський А.В. (в режимі відеоконференції з використанням власних засобів);

від АТ "НАК "Нафтогаз України": адвокат Саранюк В.М.

Учасникам процесу роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 14.05.2025 у справі №909/252/16 (909/385/23) відмовлено в задоволенні заяви ліквідатора Комунального підприємства «Дирекція теплопостачання» Куліченка М.В. про покладення на засновника КП «Дирекція теплопостачання» - Івано-Франківську районну раду Івано-Франківської області субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями КП «Дирекція теплопостачання» і стягнення із засновника грошових коштів у розмірі 1 901 563,65 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, скаржник звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким задоволити заяву ліквідатора КП «Дирекція теплопостачання», арбітражного керуючого Куліченка М.В. №02-19/44 від 19.04.2023 про покладення на засновника КП «Дирекція теплопостачання» - Івано-Франківську районну раду Івано-Франківської області субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями КП «Дирекція теплопостачання» субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями КП «Дирекція теплопостачання» у розмірі 1 901 563,65 грн.; стягнути на користь ліквідатора КП «Дирекція теплопостачання», арбітражного керуючого Куліченка М.В. за рахунок Івано-Франківської районної ради Івано-Франківської області понесенні витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. за подання апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2025 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 поновлено ліквідатору КП «Дирекція теплопостачання», арбітражному керуючому Куліченку М.В. строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 14.05.2025 у справі №909/252/16 (909/385/23), відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу до 13.06.2025, призначено розгляд справи на 18.06.2025.

13.06.2025 Івано-Франківська районна рада Івано-Франківської області подала відзив на апеляційну скаргу (вх. №01-04/4650/25), в якому просить залишити оскаржувану ухвалу без змін.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 відкладено розгляд справи на 13.08.2025.

В судовому засіданні 13.08.2025 апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги, надав пояснення щодо викладених у ній доводів, просив оскаржену ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити заяву про покладення на засновника КП «Дирекція теплопостачання» - Івано-Франківську районну раду Івано-Франківської області субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями КП «Дирекція теплопостачання» субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями КП «Дирекція теплопостачання».

Представник кредитора АТ «НАК «Нафтогаз України» вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник Івано-Франківської районної ради заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, навів аргументи на спростування доводів скаржника, просив залишити оскаржену ухвалу без змін.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників справи, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а відтак оскаржувану ухвалу слід скасувати з ухваленням нового судового рішення, з огляду на таке.

Історія розгляду справи, короткий зміст оскарженої ухвали

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 22.07.2016 порушено провадження у справі №909/252/16 про банкрутство Комунального підприємства «Дирекція теплопостачання».

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 06.03.2018 Комунальне підприємство «Дирекція теплопостачання» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Марка А.Т.

Ухвалою суду Господарського суду Івано-Франківської області від 16.04.2019 було звільнено арбітражного керуючого Марка А.Т. від виконання обов'язків ліквідатора у справі №909/252/16 про банкрутство Комунального підприємства «Дирекція теплопостачання». Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 23.04.2025 ліквідатором у справі призначено арбітражного керуючого Куліченка М.В.

20.04.2023 ліквідатор боржника, арбітражний керуючий Кулініченко М.В. подав заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника на його засновника Івано-Франківську районну раду Івано-Франківської області та стягнення 1 901 563,65 грн.

Заяву мотивовано тим, що Тлумацька районна рада (правонаступником якої є Івано-Франківська районна рада) вчинила дії з вилучення у боржника майна вартістю понад два мільйони гривень, за рахунок якого повинна була здійснюватися його статутна господарська діяльність, що призвело до неможливості отримувати прибуток і здійснювати розрахунки з кредиторами та, як наслідок, банкрутства боржника. Також ліквідатор вказував на обов'язок районної ради як засновника боржника вживати заходів для запобігання його банкрутству.

Під час розгляду заяви, Івано-Франківська районна рада подала заяву про застосування позовної давності до вимог ліквідатора.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 04.01.2024 заяву задоволено, стягнуто з Івано-Франківської районної ради на користь боржника 1901563,65 грн.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 ухвалу місцевого господарського суду скасовано, у задоволенні заяви відмовлено з огляду на відсутність належних і допустимих доказів щодо доведення боржника до банкрутства з вини районної ради, зокрема, висновку ліквідатора боржника про наявність ознак доведення до банкрутства боржника, звіту ліквідатора про фінансово-майновий стан боржника, виконаних за Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затвердженими наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14.

При цьому, апеляційний господарський суд не визнав належним і допустимим доказом наданий ліквідатором боржника звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства боржника за 2013-2015 роки, виконаний аудитором Ягелло А.В. , оскільки він не є учасником справи про банкрутство боржника та не наділений компетенцією арбітражного керуючого (ліквідатора).

Постановою Верховного Суду від 28.11.2024 касаційну скаргу ліквідатора Комунального підприємства «Дирекція теплопостачання» арбітражного керуючого Куліченка М.В. задоволено частково, постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 04.01.2024 у справі №909/252/16 (909/385/23) скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд вказав, що під час нового розгляду справи судам слід повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення, зокрема, слід врахувати таке:

- необхідна сукупність обставин, що утворюють склад відповідного правопорушення, зокрема доведення боржника до банкрутства його засновником (учасником, керівником тощо), недостатність майна / активів у складі ліквідаційної маси для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів та розмір субсидіарної відповідальності, повинна бути підтверджена доказами, які відповідають засадам належності, допустимості, достовірності та вірогідності, передбаченим статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України;

- до таких доказів належать, зокрема, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, висновок про наявність або відсутність ознак доведення боржника до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення, складені відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності, тощо, КУзПБ не містить вичерпного переліку доказів, які підтверджують факт доведення боржника до банкрутства та / або спростовують такий факт;

- відсутність у матеріалах справи висновку про доведення до банкрутства боржника не може бути беззаперечною підставою для звільнення винних осіб від субсидіарної відповідальності, адже господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази;

- у контексті визначеного КУзПБ порядку аналізу, дослідження та оцінки фінансово-економічних показників боржника як передумов для покладення субсидіарної відповідальності господарський суд може зобов'язати боржника провести аудит відповідно до положень частини 10 статті 39 КУзПБ;

- не є обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду в цій справі про визнання неналежним і недопустимим доказом наданого ліквідатором боржника звіту за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства боржника за 2013-2015 роки, виконаного аудитором, виключно через відсутність у нього компетенції арбітражного керуючого (ліквідатора) у цій справі;

- попри те, що складений аудитором звіт за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності боржника не можна ототожнювати з відповідним звітом / висновком ліквідатора боржника, такий звіт аудитора підлягає належній оцінці господарського суду в сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, за наслідками якої може бути прийнятий до уваги чи відхилений за наявності конкретних ознак невідповідності його форми чи змісту вимогам статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України;

- зазначивши про відсутність у справі, зокрема, звіту арбітражного керуючого Куліченка М.В. про фінансово-майновий стан боржника, апеляційний господарський суд не прийняв до уваги без належного обґрунтування звіт про проведення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника та висновок про фінансове становище боржника станом на 16.01.2018, з урахуванням яких ухвалено постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 06.03.2018 про визнання боржника банкрутом;

- передчасним є висновок господарського суду апеляційної інстанції про недоведення ліквідатором наявності ознак доведення до банкрутства боржника, вини районної ради, адже такий висновок не ґрунтується на належному дослідженні наданих учасниками справи доказів, якими вони підтверджують свої доводи щодо наявності / відсутності притягнення ради до субсидіарної відповідальності боржника, зокрема, щодо мети, мотивів і наслідків вилучення радою у боржника відповідного майна, пов'язаності такого вилучення з виникненням ознак неплатоспроможності боржника тощо; наведені доводи і докази не отримали також належної правової оцінки під час розгляду справи господарським судом першої інстанції, який не навів належного обґрунтування їх прийняття чи відхилення в своїй ухвалі про задоволення заяви;

- необхідною передумовою розгляду, дослідження, оцінки та встановлення осіб, винних у правопорушенні з доведення боржника до банкрутства є встановлення факту недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих за наслідками реалізації всіх виявлених у боржника активів, адже відсутність наведеного факту виключає визначення суб'єктів і суб'єктивної сторони відповідного правопорушення, а отже, й задоволення відповідної заяви.

- ані місцевий господарський суд, задовольняючи заяву, ані апеляційний господарський суд, відмовляючи в її задоволенні, не з'ясували обставин щодо своєчасності подання ліквідатором заяви з точки зору виникнення у нього права подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності на осіб, передбачених частиною 2 статті 61 КУзПБ, саме за наслідками формування ліквідаційної маси, остаточного визначення її вартості, проведення розрахунків із кредиторами, що дозволяє визначити суму, яка залишилась непогашеною в процедурі банкрутства та, відповідно, розмір можливої субсидіарної відповідальності.

Постановляючи оскаржену ухвалу за результатами нового розгляду справи, місцевий господарський суд дійшов таких висновків:

- ліквідатор не довів причинно-наслідкового зв'язку між вилученням майна засновником у боржника та настанням його неплатоспроможності, а також не доведено, що такі дії мали умисний та цілеспрямований характер;

- зібрані у справі докази свідчать про те, що після прийняття засновником рішення від 10.10.2013 № 418-21/13 підприємство до вересня 2015 року отримувало прибуток;

- обставини, які мали місце вже після порушення провадження про банкрутство боржника, не охоплюються визначенням «доведення до банкрутства»;

- доведення до банкрутства характеризується тим, що рішення відповідних суб'єктів призводить до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів, водночас, засновник вилучав у підприємства майно, яке віднесено до об'єктів комунальної інфраструктури, і відповідно до ч.1 ст.61 КУзПБ підлягало обов'язковій передачі органам місцевого самоврядування, за рахунок зазначеного майна не можна було погасити вимоги кредиторів;

- щодо посилання ліквідатора на обов'язок районної ради як засновника боржника вживати заходи для запобігання його банкрутству (ч. 1 ст. 4 КУзПБ), то суд виходить з того, що невиконання такого обв'язку не є підставою для покладення на засновника субсидіарної відповідальності;

- суд не вирішує питання про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки позовна давність може застосовуватись, якщо суд визнав вимоги обґрунтованими та доведеними.

Узагальнені доводи апелянта (ліквідатора), кредиторів, та заперечення Івано-Франківської районної ради

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржувану ухвалу постановлено без з'ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, що полягає в неправильному тлумаченні та застосуванні судом першої інстанції ст.61 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.77,78 ГК України, а також без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду №916/1105/16 від 12.11.2020 (п.50 - п.55), №904/8850/14 від 10.08.2023 (п. 60, п.61, п.73- п.75), № 904/9411/21 від 19.09.2024 (п.46, п.51-п.59, п.71, п.72, п.105), та постанови Верховного Суду від 28.11.2024 у цій справі.

На підтвердження зазначеного ліквідатор наводить такі доводи:

- помилковим є висновок суду про те, що сам факт вилучення у боржника майна не свідчить про те, що таке рішення мало наслідком доведення до банкрутства, адже за рішеннями засновника вилучено з господарського відання боржника майнові активи загальною балансовою вартістю 2 740 483,37 грн., що становить 95% від загального розміру наданих комунальному підприємству активів, що фактично позбавило підприємство можливості вести передбачену статутом господарську діяльність, отримувати прибуток, розраховуватись за наявними зобов'язаннями, та як наслідок на виникнення в подальшому стану неплатоспроможності;

- жодних інших дій чи заходів щодо підприємства, окрім як вилучення майна, засновник не здійснював, не вирішив питання щодо запобігання банкрутству, щодо передачі разом з майном, що вилучено з господарської діяльності, наявної у КП «Дирекція теплопостачання» кредиторської заборгованості, або надання інших активів на заміну вилучених, та/або надання фінансової підтримки чи погашення кредиторської заборгованості, чи надання інших можливостей боржнику здійснювати господарську діяльність та погашати наявні грошові зобов'язання;

- відповідно до фінансової звітності у КП «Дирекція теплопостачання» за 2014 рік, тобто після першого вилучення майна у 2013 році, чистий дохід від реалізації продукції (продуктів, товарів, послуг) значно впав та склав 558 600,00 грн., що майже в сім разів (на 690%) менше, ніж за попередній звітний період у 2013 році (який складав 3 855 000,00 грн.), і в подальшому можливість здійснювати господарську діяльність та реалізовувати продукцію зменшувалась, за 2016 рік після другого вилучення майна, чистий дохід від реалізації продукції (продуктів, товарів, послуг) становив вже 119 100,00 грн., що майже в чотири рази (на 365%) менше, ніж за попередній звітний періоду 2016 року (який складав 435 100,00 грн.), в 2017 році після третього вилучення майна, чистий дохід від реалізації продукції (продуктів, товарів, послуг) становив 0,00 гривень;

- після першого вилучення майна у 2013 році поточні зобов'язання боржника складали 932 000,00 грн., що на 167% більше від чистого доходу 558 600,00 грн. та в 2330 разів більше від прибутку в 400,00 грн., в подальшому поточні зобов'язання боржника були в рази більші від чистого доходу та прибутку, який ніяким чином не міг забезпечити покриття зобов'язань підприємства та погашення кредиторської заборгованості;

- на час вилучення майна у 2013 році засновником майна підприємство мало поточні зобов'язання перед ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», які в подальшому заявлені як кредиторські вимоги у справі №909/252/16 про банкрутство та визнанні ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області №909/252/16 від 19.10.2016 в повному обсязі;

- суд першої інстанції, оцінюючи фінансовий звіт підприємства за період з 30.06.2013 до 31.12.2015 не надав юридичної оцінки даним за весь період, що підлягає дослідженню, зокрема, взяв до уваги лише показники прибутку за 9 місяців 2015 р., а не за весь 2015 рік (річна звітність), в якому отримано збиток в розмірі 57 100,00 грн;

- суд не надав належної оцінки всім доказам та доводам у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування вірогідності доказів та фактично здійснив формальне посилання на отримання боржником прибутку, без надання оцінки в сукупності з іншими обставинами справи та показниками фінансової звітності в цілому (чистого доходу від реалізації продукції, продуктів, товарів, послуг, поточних зобов'язань підприємства, фактичної економічної можливості підприємства здійснювати погашення кредиторської заборгованості, та здійснювати господарську діяльність тощо), в тому числі 2015 року (річної звітності) та наявності збитку з урахуванням показників 4 кварталу 2015 р.;

- відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі, наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (постанови від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18);

- суд не надав оцінки діям відповідача щодо вилучення майже всього майна боржника (95% від загального розміру активів), за рахунок якого він здійснював свою основну виробничу статутну діяльність (у тому числі отримував прибуток), бездіяльність відповідача шляхом не визначення на час/після вилучення майна інших способів та засобів здійснення господарської діяльності, отримання прибутку або джерел погашення ним поточних зобов'язань та кредиторських вимог є діями та бездіяльністю, яка не відповідає інтересам боржника, та вчинена на шкоду кредиторам банкрута, проте вказаним обставинам судом першої інстанції не надано оцінку;

- будь-яка господарська операція, дія (бездіяльність) суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення (постанова Верховного Суду № 904/8850/14 від 10.08.2023);

- Верховний Суд у постанові від 10.08.2023 у справі №904/8850/14 зазначив, що якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об'єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, виходячи зі змісту частини 2 статті 61 КУзПБ суд оцінює істотність впливу дій (бездіяльності) третіх осіб на становище боржника, перевіряючи наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) цих осіб та фактичною неплатоспроможністю боржника (доведенням його до банкрутства), об'єктом оцінки суду в цьому випадку є надані ліквідатором докази на підтвердження доведення діями чи бездіяльністю третіх осіб боржника до банкрутства;

- засновник комунального підприємства своїми рішеннями та діями (бездіяльністю) фактично створив умови та підстави для припинення господарської діяльності КП «Дирекція теплопостачання» та неможливості погашати наявні грошові зобов'язання;

- всупереч вказівкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 28.11.2024 у цій справі, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями підприємства, не досліджував обставини та не надав належного правого висновку щодо: - систематичного вилучення у КП «Дирекція Теплопостачання» за рішенням засновника протягом тривалого часу фактично всього майна (95%), за рахунок якого він здійснював свою виробничу діяльність, мети, мотивів і наслідків такого вилучення; - бездіяльності засновника через не визначення на час/після вилучення майна інших способів та засобів здійснення господарської діяльності отримання прибутку або джерел погашення ним поточних зобов'язань та кредиторських вимог; - бездіяльності засновника щодо невчинення передбачених законом заходів щодо запобігання банкрутству комунального підприємства;

- відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.06.2022 у справі №904/3551/20 (п. 95), у разі доведення обставин того, що стан неплатоспроможності комунального підприємства настав унаслідок невиконання ними зобов'язань з покриття збитків дочірнього комунального підприємства або через передачу його активів іншій юридичній особі (право господарського відання), на власника боржника (орган місцевого самоврядування) та орган управління майном (виконавчий комітет) може були покладена субсидіарна відповідальність за зобов'язаннями такого боржника;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що засновник вилучав у підприємства майно, яке віднесено до об'єктів комунальної інфраструктури, і яке відповідно до ч.1 ст.61 КУзПБ підлягало обов'язковій передачі органам місцевого самоврядування, натомість, стаття 61 КУзПБ передбачає повноваження саме ліквідатора під час здійснення ним ліквідаційної процедури, при цьому, вилучення засновником майна з господарського відання боржника у 2017 році відбулось до визнання боржника банкрутом, тобто в порушення норм Кодексу України з процедур банкрутства;

- вилучення майна, яке не може бути включене до ліквідаційної маси, ніяким чином не спростовує та не позбавляє відповідача як власника та засновника комунального підприємства передбачити можливість настання негативних наслідків у разі такого вилучення майна;

- у постанові від 10.02.2020 у справі №902/318/16 від 10.02.2020 Верховний Суд дійшов висновку, що неможливість здійснення господарської діяльності комунальним комерційним підприємством задля одержання прибутку через вилучення за рішенням власника майна, за рахунок якого комунальне комерційне підприємство може отримувати прибуток, однак не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі банкрутства цього підприємства (пункт 8.7), за умови, що власник (засновник) не визначив для боржника інші способи та засоби отримання прибутку або джерела погашення заборгованості перед кредиторами, зумовлює для законодавця через механізм, закріплений у положеннях ч.1 ст.619 ЦК України, ч.1 ст.215 ГК України врегулювати спірні правовідносини та захистити у такий спосіб інтереси кредиторів суб'єкта комерційної господарської діяльності;

- оскаржувана ухвала не відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 у справі №916/1105/16 (п.50 - п.55), від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 30.01.2018 у справі №923/862/15, від 05.02.2019 у справі №923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі №902/318/16;

- покладення на орган місцевого самоврядування субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями створеного ним комунального підприємства, що є боржником і здійснює господарську діяльність на основі матеріальної бази, яка не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі його банкрутства, є одним із способів захисту інтересів кредиторів відповідно до статей 77, 78 ГК України, ч.2 ст.61 КУзПБ;

- дії засновника щодо вилучення майна з одного боку та бездіяльність засновника щодо невжиття заходів з поліпшення фінансового стану заснованого ним підприємства з іншого боку, перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із обставинами неможливості здійснювати КП «Дирекція Теплопостачання» господарську діяльність та отримувати прибуток, що спричинило фактичне скорочення та зупинення господарської діяльності підприємства, накопичення, невиконання грошових зобов'язань, стану неплатоспроможності, згодом відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання боржника банкрутом, а отже наявні підстави для субсидіарної відповідальності засновника (близький за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №902/318/16 (п. 8.12.).

У відзиві на апеляційну скаргу Івано-Франківська районна рада наводить такі аргументи на спростування доводів скаржника:

- Верховний Суд у постанові віл 28.11.2024 у цій справі надав обов'язкові вказівки, які не враховує ліквідатор в апеляційній скарзі, і відповідно до яких дії засновника мають саме спричинити неплатоспроможність боржника, а не створити ситуацію відсутності у боржника майна, як стверджує ліквідатор; для застосування субсидіарної відповідальності засновника має бути встановлено, що у зв'язку із прийнятими засновником рішеннями підприємство доведено до банкрутства, чого ліквідатор не довів;

- рішенням Тлумацької районної ради від 10.10.2013 №418/21-13 «Про передачу котельні» було вирішено передати в оперативне управління Тлумацькій центральний районний лікарні будівлю котельні з наявним обладнанням по вул. Винниченка, 80а в м.Тлумач, вилучивши її з користування КП «Дирекція теплопостачання»; мова йшла про котельню, яка знаходилась на території Тлумацької районної лікарні та обслуговувала тільки цей заклад, а ініціатором цього рішення була Тлумацька районна державна адміністрація; ліквідатор не надав жодних доказів того, як передача цієї котельні вплинула на господарську діяльність КП «Дирекція теплопостачання», які надходження були від діяльності котельні (отримані від Тлумацької районної лікарні), чи приносила вона прибуток тощо;

- вказана котельня, яка обслуговувала бюджетну організацію, що здійснювала свою діяльність за кошти відповідної бюджетної субвенції, не приносила прибутку, і саме тому вона була передана лікарні;

- ліквідатор стверджує, що після першого вилучення майна у 2013 році поточні зобов'язання у 2014 році збільшились на 167%, проте, не надає жодних документів, які б вказували на причину збільшення зобов'язань, хоча саме ліквідатор повинен володіти документами первинного бухгалтерського обліку, які б дозволили встановити ці обставини;

- рішенням Тлумацької районної ради від 10.05.2016 №091-05/16 було вирішено вилучити з безоплатного постійного користування на праві господарського відання КП «Дирекція теплопостачання» та закріпити на праві господарського відання за КП «ТЕПЛОЦЕНТР» Тлумацької районної ради майно спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району згідно з додатком, зокрема, було передано майно котельні з обладнанням та тепломережою на вул. Шевченка, котельні на вул. Винниченка, котельні на вул. Поповича; при цьому, основні засоби, безпосередньо не пов'язані із котельнями (трактор, ескаватор, автомобілі), залишено КП «Дирекція теплопостачання»; - рішенням Тлумацької районної ради від 02.06.2017 №225-14/17 було вирішено вилучити з безоплатного постійного користування на праві господарського відання КП «Дирекція теплопостачання» та закріпити на праві господарського відання за КП «ТЕПЛОЦЕНТР» Тлумацької районної ради майно спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району згідно з додатком, зокрема, було передано майно котельні на вул. Поповича, 9В; обидва ці рішення було прийнято уже після подання ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заяви про порушення справи про банкрутство КП «Дирекція теплопостачання» (ухвала про це була прийнята Господарським судом Івано-Франківської області 22.03.2016);

- цілком обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що за рахунок цього майна підприємство не могло погасити борг і що ці обставини, які мали місце після порушення справи про банкрутство не охоплюються визначенням «доведення до банкрутства»;

- статтею 61 КУзПБ встановлено, що у разі ліквідації підприємства-банкрута, зобов'язаного згідно із законодавством передати територіальній громаді об'єкти житлового фонду, в тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади та об'єкти комунальної інфраструктури, ліквідатор передає, а орган місцевого самоврядування приймає такі об'єкти без додаткових умов у порядку, встановленому законом, отже, передача об'єктів комунальної інфраструктури у випадку ліквідації банкрута, відбувається в обов'язковому та безумовному порядку;

- рішеннями Тлумацької районної ради від 2016 та 2017 років (як зрештою і 2013 року), на які вказує ліквідатор були вилучені об'єкти комунальної інфраструктури, які в силу імперативної норми ст. 61 КУзПБ у випадку ліквідації банкрута, підлягають в обов'язковій та безумовній передачі відповідній територіальної громаді;

- вже після прийняття судом про порушення справи про банкрутство КП «Дирекція теплопостачання», коли стало зрозуміло, що підприємство не зможе здійснювати діяльність з опалення житла мешканців міста Тлумач, очевидно з метою недопущення кризи з холодними домівками, було вилучено майно (котельні), яке і так підлягало обов'язковій передачі органам місцевого самоврядування та за рахунок якого не можна було погасити кредиторські вимоги;

- котельні, які належать до критичної інфраструктури були вилучені уже після того, як кредитором ініційовано справу по банкрутство та з метою забезпечення соціального блага для мешканців міста Тлумача, забезпечення їх теплом;

- ліквідатор в апеляційній скарзі вказує, що питання передачі критичної інфраструктури у комунальну власність може порушувати саме він, але якщо виходити із такої диспозиції, то це означає, що мешканці міста та установи соціальної сфери мали як мінімум рік, а може й більше зимувати без тепла, що очевидно суперечить засадам розумності, справедливості та добросовісності;

- загальновідомим є те, що в 2015 року ціни на газ для виробників теплової енергії зросли більш ніж вдвічі, згідно з постановою НКРЕ України від 13.07.2010 №813 граничний рівень ціни на природний газ для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію на рівні 1309,20 грн за 1000 куб.м., проте, постановою НКРЕКП від 03.03.2015 №584 затверджено граничний рівень ціни на природний газ для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, на рівні 2994,30 грн за 1000 куб.м. (набула чинності 01.04.2015), саме цей фактор разом із наявністю значної дебіторської заборгованості споживачів привів до стану неплатоспроможності;

- вилучення котелень у 2016 та 2017 роках, уже після порушення справи про банкрутство, очевидно здійснювалось з метою забезпечення населення теплопостачанням (адже, вилучено об'єкти комунальної інфраструктури за рахунок яких не можна було задовольнити вимоги кредиторів, адже вони підлягають безоплатній передачі органу місцевого самоврядування);

- якщо проаналізувати зміст рішень Тлумацької районної ради від 10.10.2013 №418-21/13, від 10.05.2016 №091-05/16, від 02.06.2017 №225-14/17, а також інформацію ліквідатора, що на час їх прийняття підприємство перебувало у стані стійкої неплатоспроможності, очевидним є той факт, що Тлумацька районна рада приймала їх не з метою доведення до банкрутства боржника, а з метою забезпечення жителів міста теплопостачанням;

- інші основні засоби (комп'ютерне обладнання, меблі, автотранспортні засоби, незавершене будівництво об'єкту нерухомого майна - ангару під солому), які були ліквідними та не належали до критичної інфраструктури не вилучалась та були включені до ліквідаційної маси з подальшим відчуженням, якщо мета полягала у штучному доведенні до банкрутства, тоді були б вилучені насамперед саме ліквідні основні засоби;

- ліквідатор систематично вказує, що Тлумацька районна рада проявила бездіяльність щодо невчинення заходів щодо запобіганню банкрутству, зокрема шляхом погашення існуючої кредиторської заборгованості тощо, проте всі котельні, які були вилучені, перебували в господарському віданні боржника на підставі відповідного договору про закріплення майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селища, міста Тлумацького району на праві господарського відання від 15.07.2010 і цим договором не було передбачено, що прийняття районною радою рішення про вилучення майна є підставою для односторонньої зміни договору, чи створює обов'язок для комунального підприємства такі зміни внести;

- з правової та договірної точки зору майно вилучалось не на підставі рішень районної ради, а на підставі договорів про внесення змін до «договору про закріплення майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селища, міста Тлумацького району на праві господарського відання від 15.07.2010 року» від 16.10.2013, від 11.05.2016 та акту приймання-передачі від 11.05.2016, тобто вилучення майна, відбулось на договірній основі за згодою директора боржника;

- підставою вилучення були саме відповідні письмові договори та акти і жодних доказів того, що директор піднімав питання про наявність значної кредиторської заборгованості та необхідність її погашення не надано;

- Тлумацька районна рада будучи колегіальним представницьким органом, бюджетною організацією, все фінансування якої здійснюється у відповідності до бюджетного законодавства через органи державної казначейської служби, могла розглядати питання надання іншого/додаткового майна божнику чи виділення якогось фінансування тільки за наявності відповідної ініціативи, насамперед від директора, який володіє інформацією про поточний фінансовий стан підприємства, проте, така ініціатива не висловлювалась, адже докази протилежного ліквідатором не надані;

- районна рада, як засновник, не мала права втручатись в господарську діяльність боржника, саме боржник через своїх посадових осіб мав сповіщати районну раду про поточний стан підприємства та ініціювати питання погашення кредиторської заборгованості чи відновлення діяльності, доказів того, що будь-хто в період з 01.01.2013 до 06.03.2018 ініціював перед районною радою питання додаткового фінансування, надання майна, зміни профілю діяльної підприємства тощо не надано;

- останньою та актуальною є правова позиція судової палати для розгляду справ про банкрутство у складі Верховного Суду, яка викладена у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20 (906/1113/21) і відповідно до якої висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута, а згідно зі змінами, внесеними Законом від 13.07.2023 №3249-IX, у складеному відповідно до Методичних рекомендацій висновку за результатами здійснення аналізу фінансового стану банкрута (про наявність чи відсутність ознак доведення до банкрутства; абз.5 ч.1 ст.61 КУзПБ)», проте ліквідатор не провів аналізу фінансового стану банкрута, натомість, посилався на Звіт за результатами проведення аналізу фінансового-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства «КП «Дирекція теплопостачання» за 2013-2015 рр., складений аудитором Ягелло А.В.;

- Звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства «КП «Дирекція теплопостачання» за 2013-2015 рр., складений аудитором Ягелло А.В., зокрема, в частині висновків є однобічним, адже в ньому жодним чином не проаналізовано сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом (вказівкою) керівника, засновників (учасників) боржника, інших осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової фінансової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника; суд першої інстанції у відповідності до вказівок Верховного Суду надав цьому звіту належну оцінку;

- за твердженням ліквідатора підприємство-боржник уже станом на 2013-2015 роки, тобто ще до вилучення основної частини майна, характеризувалось як «стійке неплатоспроможне», при цьому, ліквідатор не довів, що підставою неплатоспроможності стали саме рішення Тлумацької районної ради (з посиланням на конкретні розрахунки);

- рішення Тлумацької районної ради, на які посилається ліквідатор, не були та не могли бути причиною банкрутства боржника, адже ще станом 2013-2015 року підприємство характеризувалось як неплатоспроможне;

- у звіті за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності здійснено оцінку змін фінансового стану здійснювалась за три календарні роки 2013, 2014, 2015, разом з цим 2016-2017 роки не аналізувались, проте, аудитор робить в заключній частині висновок, що прийняття Тлумацькою районною радою нераціональних управлінських рішень від 10.10.2013, від 10.05.2016 та від 02.06.2017 щодо вилучення із користування на праві господарського відання підприємства, ненадання іншого майна замість вилученого та/або фінансової підтримки у підсумку привело до стану неплатоспроможності та визнання підприємства банкрутом та є ознакою доведення до банкрутства, в звіті не проведеного поглибленого аналізу дебіторської заборгованості;

- саме наявність дебіторської заборгованості в сукупності з критичною неплатоспроможністю (що було сферою компетенції керівництва підприємства, а не його засновника), які мали місце у 2013-2015 роках привели до банкрутства, а не рішення Тлумацької районної ради прийняті у 2016-2017 роках;

- належних доказів того, що відбулось із дебіторською заборгованістю, які заходи вживались для її погашення, за рахунок чого вона зменшилась ліквідатором не надано;

- у фінансовому звіті суб'єкта малого підприємництва станом на 31.12.2016 вказана дебіторська заборгованість у розмір 450 тис.грн., при сукупній кредиторській 729,7 тис.грн., натомість у фінансовому звіті станом на 31.12.2017 вона зменшилась до 18.9 тис грн. при збільшенні кредиторської; з урахуванням принципу вірогідності доказів, ймовірність того, що споживачі погасили борги знаючи, що підприємство перебуває в процедурі банкрутства мізерна, такими доказами може володіти виключно ліквідатор, проте він їх не долучив;

- причинно-наслідкового зв'язку між винними діями / бездіяльністю суб'єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів) ліквідатор не довів, адже він застосовує загальні фрази та висновки Верховного Суду в інших справах, які вирвані з контексту та стосуються інших фактичних обставин;

- Верховний Суд, направляючи цю справу на новий розгляд підтримав висновок апеляційного господарського суду про те, що неплатоспроможність боржника сама по собі не означає, що боржник доведений до банкрутства, та не доводить автоматично вину засновника боржника і ці вказівки Верховного Суду цілком і повністю враховані судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі;

- все вилучене у боржника майно належало до об'єктів комунальної інфраструктури, яка забезпечувала теплопостачання міста і, в силу закону, не є активом за рахунок якого можна було б задовольнити вимоги кредиторів, таке вилучення відбулось уже після подання заяви кредитором про порушення справи про банкрутство, при тому, що згідно зі звітом фінансово-господарської діяльності підприємство характеризувалось як стійке неплатоспроможне ще у 2013-2015 роках і таке вилучення не могло і не було причиною банкрутства.

Встановлені фактичні обставини справи

Відповідно до положень статуту Комунального підприємства «Дирекція теплопостачання», затвердженого рішенням Тлумацької районної ради №400-28/10 від 21.10.2010 (зі змінами, затвердженими рішеннями Тлумацької районної ради №223-13/12 від 21.06.2012, №475-26/14 від 03.02.2014), боржник є комунальним самостійним господарюючим суб'єктом, утвореним районною радою на майні спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, комерційну та інші види діяльності з метою одержання відповідного прибутку (п.1.1 статуту).

Головним завданням підприємства є виробництво та реалізація теплової енергії (п.1.2 статуту).

Дирекція має самосійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банку, печатку і штамп зі своїм найменуванням, належить до спільної власності територіальних громад району і підпорядковане районній раді (п. 1.4 статуту).

Майно підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селища, міста району і закріплене за ним на праві господарського відання, правовий режим цього майна регулюється чинним законодавством України, Положенням про управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району та іншими нормативними документами районної ради (п. 2.1 статуту).

Джерелами формування майна підприємства є: майно, що передане йому в користування засновником; доходи від цінних паперів; кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції, робіт, послуг; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення та дотації з бюджетів; прибуток, що залишається підприємству, установі в розмірі визначеному рішенням районної ради; безоплатні або благодійні внески юридичних осіб та громадян; кошти, набуті за рахунок реалізації спеціальних інвестиційних програм, місцевих позик, а також за рахунок використання реклами; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян в установленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені чинним законодавством України. Після ліквідації підприємства його майно передається на баланс користувача, якого визначає районна рада (п.2.2 статуту).

Статутний фонд підприємства становить 707 000,00 грн (п.2.3 статуту).

Відповідно до п.3.1. статуту директор підприємства призначається на посаду та звільняється з цієї посади рішенням районної ради.

15.07.2010 Фонду комунального майна району (уповноважений орган) та КП «Дирекція теплопостачання» укладено договір на закріплення майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Тлумацького району Івано-Франківської області на праві господарського відання, затверджений 10.09.2010 головою Тлумацької районної ради.

Відповідно до п.1.1. цього договору, його предметом є передача уповноваженим органом користувачеві на підставі рішення районної ради від 04.06.2009 №290-20/09 «Про порядок управління об'єктами права спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст району» в господарське відання оперативне управління майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Тлумацького району для здійснення комерційної господарської діяльності.

У п.1.2 договору наведено перелік переданого майна, загальною балансовою вартістю 2 876 466,22 грн., в тому числі будівлі котельні в м.Тлумач: по вул Шевченка, 3а, котельні ЦРЛ по вул.Винниченка, 80а, котельні райагробуд по вул.1 травня, 4б, надвірні споруди котельні по вул.Шевченка, 3а, тепломережі та інше.

10.10.2013 рішенням №418-21/13 «Про передачу котельні» Тлумацька районна рада Івано-Франківської області вирішила передати в оперативне управління Тлумацькій центральній районній лікарні будівлю котельні загальною площею 251,8 м2 за адресою: Івано-Франківська область, м. Тлумач, вул. Винниченка, 80а, вилучивши з користування боржника.

На виконання зазначеного рішення 16.10.2013 Тлумацька районна рада (уповноважений орган) та КП «Дирекція теплопостачання» уклали договір про внесення змін до договору про закріплення майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Тлумацького району Івано-Франківської області на праві господарського відання від 15.07.2010, та вилучено з господарського відання будівлю котельні 1976 року побудови, балансовою вартістю 79450,91 грн., площею 251,9 кв.м., розташованої м. Тлумач, вул. Винниченка, 80а, та наявне в ній обладнання загальною балансовою вартістю 628 536,78 грн.

З 15.10.2013 будівля котельні по вул. Винниченка, 80а, в м. Тлумач, перебуває на балансі КНП «Тлумацька ЦМЛ» (відповідно до листа КНП «Тлумацька міська лікарня» (№97/01-12 від 02.03.2023).

Відповідно до рішення Тлумацької районної ради Івано-Франківської області від 10.05.2016 № 091-05/16 «Про передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району на праві господарського відання» ухвалено вилучити з безоплатного постійного користування на праві господарського відання КП «Дирекція теплопостачання» та закріпити на праві господарського відання за комунальним підприємством «Теплоцентр» Тлумацької районної ради майно спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району, основні засоби: котельню по вул.Шевченка, котельню по вул.Винниченка, котельню по вул.Поповича з наявним в них обладнанням, загальною вартістю 1 979 773,85 грн.

11.05.2016 Тлумацька районна рада (уповноважений орган) та КП «Дирекція теплопостачання» уклали додаткову угод №2 до договору про закріплення (передачу) майна майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Тлумацького району на праві господарського відання від 15.07.2010.

Відповідно до п.п.1.2 цієї угоди вилучено із користування на праві господарського відання у користувача таке майно:

- будівлю котельні, розташовану за адресою м.Тлумач, вул.Шевченка, 3а, заг.площею 795,0 кв.м., балансовою вартістю 516 050,81 грн.;

- склад солі, розташований за адресою м.Тлумач, вул.Шевченка, 3а, заг.площею 43,9 кв.м., балансовою вартістю 7806,37 грн;

- гараж для тракторів, розташований за адресою м.Тлумач, вул.Шевченка, 3а, заг.площею 111,7 кв.м., балансовою вартістю 19862,68 грн;

- димохід, розташований за адресою м.Тлумач, вул.Шевченка, 3а, заг.площею 5,1 кв.м., балансовою вартістю 906,89 грн;

- склад кисневих балонів, розташований за адресою м.Тлумач, вул.Шевченка, 3а, заг.площею 3,8 кв.м., балансовою вартістю 675,72 грн;

- котельню, розташовану за адресою м.Тлумач, вул.Поповича, 6а, заг.площею 97,9 кв.м., балансовою вартістю 99709,96 грн;

- майно, балансовою вартістю 1 315 467,77 грн.

У користуванні на праві господарського відання користувачу залишено майно загальною вартістю 286 437,57 грн. (в тому числі, тепломережу, будівлю котельні та водогін ставкової води школи-інтернат, будівлю котельні, тепломережу, теплотрасу, обладнання та земельну ділянку 0,0407).

На підставі цієї угоди 11.05.2016 сторони підписали акт прийому-передачі майна.

22.07.2016 господарським судом порушено провадження у справі №909/252/16 про банкрутство КП «Дирекція теплопостачання».

02.06.2017 рішенням Тлумацької районної ради Івано-Франківської області №2 25-14/17 «Про передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району на праві господарського відання» ухвалено вилучити з безоплатного постійного користування на праві господарського відання КП «Дирекція теплопостачання» та закріпити на праві господарського відання за комунальним підприємством «Теплоцентр» Тлумацької районної ради майно спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району, а саме: котельня по вул.Поповича, 9в (тепломережа, будівлі школа-інтернат, водогін ставкової води ш-інт.-райаг.) загальною вартістю 132 172,74 грн.

Відповідно до ухвал Господарського суду Івано-Франківської області від 19.10.2016, від 19.01.2019 та від 12.01.2022 загальна сума визнаних у справі про банкрутство КП «Дирекція теплопостачання» вимог кредиторів становить 1 925 717, 93 грн.

На підставі акту інвентаризації майна боржника від 07.06.2019, акту додаткової інвентаризації майна від 17.07.2019 ліквідатор склав відомість за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси. Відповідно до відомості від 30.08.2021 про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу внаслідок реалізації об'єктів ліквідаційної маси отримано 78 126,73 грн. Вказані кошти направлені на фінансування витрат, пов'язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури, та частковим відшкодуванням витрат та грошової винагороди арбітражних керуючих. В заяві ліквідатор вказав, що у процедурі банкрутства задоволено вимог кредиторів у сумі 24 154, 28 грн.

Відповідно до бухгалтерської довідки, складеної ліквідатором, станом на 19.04.2023 ліквідаційна маса КП «Дирекція теплопостачання» відсутня, на ліквідаційному рахунку залишок коштів становить 0,00 грн.

Різниця між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою становить - 1 901 563, 65 грн.

Щодо податкової дебіторської заборгованості в розмірі 955,38 грн, то ГУ ДПС в Івано-Франківській області листом від 31.10.2019 повідомило про неможливість повернення переплати, оскільки відповідно до п.43.1. ст.43 Податкового кодексу України таке повернення можливе лише після повного погашення податкового боргу. Згідно з наказом ліквідатора від 22.10.2019 вказана дебіторська заборгованість визнана безнадійною до стягнення та списана.

17.04.2023 за вих.№01/04-2023 аудитор Ягелло А.В. склав Звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства КП «Дирекція Теплопостачання» (23806591) за 2013 - 2015 роки (далі Звіт).

В пп. 3.2. п.3 Звіту викладено аналіз виявлення ознак дій з доведення до банкрутства.

Зазначено, що визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство. У ході визначення ознак таких дій аналізується рівень забезпечення зобов'язань кредиторів за період проведення аналізу, який характеризується такими показниками: забезпечення зобов'язань боржника всіма його активами (відношення суми активів боржника до суми його зобов'язань), забезпечення зобов'язань боржника його оборотними активами ( відношення суми оборотних активів боржника до суми його зобов'язань), розмір чистих активів ( різниця між сумою активів підприємства та сумою його зобов'язань). За цими показниками складена таблиця 12, в якій наведено нормативне значення показників станом на початок періоду, який аналізується (31.12.2013) та кінець цього періоду (31.12.2015), а саме :

1) забезпечення зобов'язань боржника всіма його активами: 1, 78 - 2, 29;

2) забезпечення зобов'язань боржника його оборотними активами: 1,04 - 1, 04;

3) розмір чистих активів: 1 202, 50 - 969, 90;

4) ціни, зазначені в договорах, відповідають загальноринковим (так/ні): відсутня інформація;

5) вигідність для підприємства виконання умов договорів (так/ні): відсутня інформація;

6) майно, яке знаходиться у розпорядження підприємства, тис. грн: 1 322, 90 - 1 223,50.

Також у цьому розділі проаналізовано, що за рішеннями засновника 15.07.2010 боржнику було передано майно (на праві господарського відання) для здійснення статутної господарської діяльності, 10.10.2013 вилучено частину майна з користування боржника на суму 628,5 тис. грн., 10.05.2016 вилучено майна на суму 1979,7 тис.грн., 02.06.2017 вилучено майна на суму 132,2 тис.грн. Інформація про надання іншого майна замість вилученого відсутня.

У Звіті зазначено, що вказані рішення засновника про вилучення майна з господарського відання боржника призвело до неможливості підприємству вести господарську діяльність, отримувати прибуток, тобто дії засновника підприємства про відчуження майна є ознакою навмисного погіршення фінансово-господарського стану підприємства, що призвело до критичного погіршення фінансового стану підприємства.

У розділі 4 «Загальні висновки (в тому числі про наявність ознак з дій приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства) та рекомендації щодо подальшого розвитку підприємства зазначено, що аналіз здійснено відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14 (зі змінами та доповненнями), далі - Методика.

У загальних висновках звіту вказано, що для аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможності підприємства була надана фінансова звітність за період 2013 - 2018 р.р., аналізу підлягала звітність за 2013-2015 роки. Боржник працював за основним видом діяльності - 35.30 Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. Коефіцієнт поточної ліквідності на кінець 2015 року становить 1,04, в той час як нормативне значення цього показника повинно бути більше, ніж 1,5. Кредиторська заборгованість склала більше 80% від загальної структури поточної заборгованості за період, що аналізується, та має тенденцію до збільшення в структурі зобов'язань в кінці періоду у відношенні до початку на 593% в той час, коли сама сума кредиторської заборгованості зменшилась в 2015 році в порівнянні з 2013 роком на 616 тис.грн. В свою чергу, дебіторська заборгованість склала більше 50% від загальної структури оборотних активів за період, що аналізується, та має тенденцію до зменшення в структурі зобов'язань в кінці періоду у відношенні до початку на 19,81% в той же час сама сума дебіторської заборгованості також зменшилась в 2015 році у порівнянні з 2013 роком на 775 тис.грн. Показник поточної платоспроможності протягом усього періоду, що аналізується мав від'ємне значення, а це 1479 тис. грн. у 2013 році., 872 тис.грн. та 701 тис.грн. у 2014 і 2015 роках, відповідно означає стійку неплатоспроможність.

Відповідно до висновків, викладених у цьому розділі, на підставі проведеного аналізу фінансового стану боржника за 2013-2015 р.р. (частково за період 2016-2017 рр.), вбачається, що баланс підприємства не є ліквідними; підприємство характеризується як стійке неплатоспроможне, тобто підприємству не вистачає ресурсів для погашення поточних зобов'язань. Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства показав, що витрати не покриваються отриманим прибутком повністю та вчасно, дебіторська заборгованість не дозволяє покривати кредиторську, що відповідає ознакам критичної неплатоспроможності та стану фактичного банкрутства. Таким чином, прийняття засновником підприємства, Тлумацькою районною радою Івано-Франківської області, нераціональних управлінських рішень №418-21/13 від 10.10.2013 та №091-05/16 від 10.05.2016 щодо вилучення із користування на праві господарського відання підприємства, переданого для здійснення статутної господарської діяльності майна, та укладення на їх виконання додаткових угод від 16.10.2013 та від 11.05.2016 до договору від 15.07.2010, прийняття рішення Тлумацької районної ради №225-14/17 від 02.06.2017 про вилучення із користування переданого для здійснення статутної господарської діяльності майна (вже після відкриття провадження у справі про банкрутство, що порушене 22.07.2016), що загалом становило 95% питомої ваги від усього майна переданого підприємству, іншого майна замість вилученого та / або надання підприємству фінансової підтримки для проведення розрахунків за наявними кредиторськими зобов'язаннями, фактично позбавило підприємство можливості вести передбачену статутом діяльність, отримувати прибуток, розраховуватись за наявними зобов'язаннями, що призвело до стану неплатоспроможності та у підсумку, до визнання боржника банкрутом і введення ліквідаційної процедури, що є з боку засновника ознакою доведення підприємства до банкрутства.

У фінансових звітах боржника з 2013 року до 2017 року, відображено, зокрема, такі показники:

за 2013 рік - збиток 274,1 тис.грн.;

за 2014 рік - прибуток 500,00 грн;

за 2015 рік - збиток 57 100,00 грн;

за 2016 рік - збиток 173,4 тис.грн.;

за 2017 рік - збиток 436,1 тис.грн.

Відповідно до вказаних фінансових звітів у 2014 році, тобто після першого вилучення майна у 2013 році, чистий дохід від реалізації продукції (продуктів, товарів, послуг) склав 558 600,00 грн., за попередній звітний період у 2013 році - 3 855 000,00 грн., за 2016 рік, після другого вилучення майна, чистий дохід від реалізації продукції (продуктів, товарів, послуг) склав 119,1 тис.грн., за попередній звітний період 2015 року - 435,1 тис.грн.), в 2017 році після третього вилучення майна, чистий дохід від реалізації продукції (продуктів, товарів, послуг) становив 0,00 гривень.

Внаслідок злиття Богородчанської, Галицької, Тисменицької та Тлумацької районних рад була створена Івано-Франківська районна рада Івано-Франківської області, яка зареєстрована як юридична особа 11.12.2020 (ідентифікаційний код 44153116). Івано-Франківська районна рада є правонаступником майна, активів та зобов'язань, зокрема, Тлумацької районної ради (п. 3 рішення Івано-Франківської районної ради Івано-Франківської області від 10.12.202 № 15/2020). Згідно з рішенням Івано-Франківської районної ради від 26.01.2021 №47/2022 затверджено передавальний акт Тлумацької районної ради від 05.01.2021.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно з частиною 1 статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Відповідно до частини 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.

Суб'єктами правопорушення є особи, визначені частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, до яких належать: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії. Притягнення до субсидіарної відповідальності винних у доведені до банкрутства осіб є не лише механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов'язаних із боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб. Суб'єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб'єкта правопорушення). Статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства. Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності (постанова Верховного Суду від 10.08.2023 у справі №904/8850/14).

Підстави та умови субсидіарної відповідальності визначаються положеннями статті 619 ЦК України. За загальним змістом цієї норми субсидіарна відповідальність повинна бути передбачена договором або законом, така відповідальність настає за умови пред'явлення вимоги до основного боржника та його відмовою від задоволення вимог кредитора або не надсилання відповіді у розумний строк про задоволення вимоги.

Така відповідальність була передбачена, зокрема Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній станом на дату порушення провадження у справі про банкрутство КП «Дирекція теплопостачання»), а в подальшому статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до ч.2 ст.61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.

Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

З огляду на ч.2 ст.61 КУзПБ, вирішення питання покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності за доведення боржника до банкрутства є невід'ємним критерієм дотримання принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі (такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №924/669/17).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Будь-яка господарська операція, дія суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи. Законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об'єктивну сторону такого правопорушення.

Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб'єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема:

1) вчинення суб'єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб'єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов'язаннях;

3) прийняття суб'єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.

Наведені висновки є усталеними в судовій практиці, зокрема, викладені у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16, а також у постанові Верховного Суду від 28.11.2024 у цій справі.

Субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства за своєю правовою природою є відповідальністю за зловживання суб'єктивними цивільними правами, які завдали шкоди кредиторам. Вона є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, оскільки законодавство не пов'язує можливості покладення на третіх осіб субсидіарної відповідальності в порядку ч.2 ст.61 КУзПБ з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення. У цьому випадку особи згідно зі спеціальним приписом КУзПБ притягуються до цивільної відповідальності у формі стягнення.

Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.

У цьому разі відсутність в осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав.

Тому, якщо ліквідатор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність.

У постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №915/1624/16 зазначено, якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об'єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. В силу статті 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої поведінки.

З матеріалів справи встановлено, що в період наявності ознак критичної неплатоспроможності комунального підприємства (які мали місце у 2013-2016 роках) та існування підтвердженої судовими рішеннями заборгованості перед ініціюючим кредитором (відповідно до ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 22.07.2016 про порушення провадження у справі про банкрутство безспірні вимоги ініціюючого кредитора - ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до боржника - КП «Дирекція теплопостачання», які не виконувалися після встановленого для їх погашення строку складали 786664,06 грн., що підтверджене рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 23.07.2015 у справі №909/725/15, наказом від 04.08.2015 №800, постановою про відкриття виконавчого провадження від 12.11.2015, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.09.2014 у справі №909/837/14, наказом від 07.10.2014 та постановою про відкриття виконавчого провадження від 23.01.2015), засновник банкрута прийняв рішення про вилучення з господарського відання теплопостачального підприємства майна - котелень та їх обладнання, яке використовувалось в основній статутній діяльності боржника - виробництві та реалізації теплової енергії.

Також матеріалами справи підтверджено, що вилучене у 2016 році боржника майно одночасно було закріплене за іншим комунальним підприємством районної ради - КП «Теплоцентр», які і відсутність іншого майна, за рахунок якого боржник міг би здійснювати господарську діяльність з метою отримання прибутку і в подальшому погашення кредиторської заборгованості, чи можливого введення процедури санації для відновлення теплопостачального підприємства.

Вказане свідчить про те, що рішення засновника про вилучення з господарського відання майна боржника були свідомі та спрямовані на виведення активів підприємства, що в сукупності з негативними наслідками для господарської діяльності боржника свідчить про факт умисного доведення підприємства до банкрутства.

Районна рада стверджує, що вилучене у боржника майно не підлягало включенню до ліквідаційної маси в силу вимог ч.7 ст.61 КУзПБ.

Так, відповідно до ч.7 ст.61 КУзПБ у разі ліквідації підприємства-банкрута, зобов'язаного згідно із законодавством передати територіальній громаді об'єкти житлового фонду, в тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади та об'єкти комунальної інфраструктури, ліквідатор передає, а орган місцевого самоврядування приймає такі об'єкти без додаткових умов у порядку, встановленому законом.

Проте, у спірних обставинах майно було вилучено з господарського відання боржника у період до порушення провадження у справі про банкрутство (рішення від 10.05.2016) і частково у період здійснення процедури розпорядження майном (рішення від 02.06.2017), що унеможливило здійснення господарської діяльності підприємства та здійснення заходів щодо відновлення його платоспроможності.

При цьому, норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», чинного станом на дату порушення провадження у справі про банкрутство КП «Дирекція теплопостачання», передбачали право органу місцевого самоврядування звернутися до господарського суду з клопотанням не застосовувати до суб'єкта підприємницької діяльності передбачених цим Законом процедур в разі прийняття на пленарному засіданні відповідного рішення органу місцевого самоврядування та надання гарантій задоволення всіх вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями боржника (ч.1, ч.2 ст.85 Закону).

Наведеним спростовуються твердження районної ради про те, що вилучення майна боржника мало на меті виключно забезпечення безперебійного теплопостачання мешканців міста протягом опалювального сезону, у зв'язку з існуванням у боржника заборгованості перед ініціюючим кредитором та ініціюванням справи про банкрутство комунального підприємства.

Також колегія суддів відхиляє доводи районної ради про те, що комунальне підприємство вже було у стані критичної неплатоспроможності у 2013 році (згідно зі звітом аудитора за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства від 17.04.2023), тому рішення засновника про вилучення майна не могло призвести підприємство до стану критичної неплатоспроможності.

Навпаки, засновник комунального теплопостачального підприємства, будучи обізнаним про збитковість такого підприємства, мав обов'язок вжити заходів для запобігання банкрутству, проте прийняв ряд рішень про вилучення з господарського відання боржника основних засобів, часткою 95% активів підприємства.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», чинного станом на дату порушення провадження у справі про банкрутство КП «Дирекція теплопостачання», засновники (учасники, акціонери) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, центральні органи виконавчої влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству боржника.

Суд першої інстанції в оскарженій ухвалі критично оцінив Звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства КП «Дирекція Теплопостачання» (23806591) за 2013 - 2015 роки від 17.04.2023 за вих.№01/04-2023, складений аудитором Ягелло А.В., оскільки відповідно до п.2.1. Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14 (зі змінами та доповненнями), оцінка змін фінансового стану підприємства здійснюється за попередні три календарні роки для формування загального уявлення та загальних тенденцій його розвитку, проте, в порушення наведених вимог у Звіті надано оцінку рішенням Засновника у період 2016 - 2017 років.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що провадження у справі порушено 22.07.2016, отже рішення районної ради №091-05/16 від 10.05.2016, якому було надано оцінку у звіті і на підставі якого у боржника вилучено основну частину майна, охоплюється періодом трьох календарних років до порушення провадження у справі про банкрутство. Окрім того, рішення районної ради №225-14/17 від 02.06.2017 прийнято під час здійснення процедури розпорядження майном боржника, тобто з порушенням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», таке рішення додатково унеможливило відновлення діяльності та платоспроможності боржника, і оцінка такого рішення у звіті, виконаному під час здійснення ліквідаційної процедури, не є підставою для відхилення такого звіту як доказу наявності ознак у діях засновника доведення підприємства до банкрутства в цілому. Такий доказ підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог ст.86 ГПК України.

Зокрема, відповідно до фінансової звітності боржника за 2013-2016 роки спостерігається значне погіршення показників чистого доходу від реалізації продукції (продуктів, товарів, послуг) після реалізації кожного з трьох рішень засновника боржника про вилучення майна з господарського відання підприємства. Так, після вилучення майна у 2013 році, чистий дохід від реалізації продукції (продуктів, товарів, послуг) склав 558 600,00 грн., за попередній звітний період у 2013 році - 3 855 000,00 грн., за 2016 рік, після другого вилучення майна, чистий дохід від реалізації продукції (продуктів, товарів, послуг) склав 119,1 тис.грн., за попередній звітний період 2015 року - 435,1 тис.грн.), в 2017 році після третього вилучення майна, чистий дохід від реалізації продукції (продуктів, товарів, послуг) становив 0,00 гривень.

Враховуючи те, що Тлумацька районна рада не вчиняла жодних дій для запобігання банкрутству комунального теплопостачального підприємства та під час існування підтвердженої судовими рішеннями заборгованості перед ініціюючим кредитором, після звернення кредитора до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, прийняла рішення про вилучення майна, яке було передане боржнику на праві господарського відання для здійснення статутної господарської діяльності, що унеможливило діяльність підприємства та мало наслідком визнання його банкрутом, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про обґрунтованість заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника на його засновника, правонаступником якого є Івано-Франківська районна рада Івано-Франківської області.

Івано-Франківська районна рада під час розгляду справи в суді першої інстанції просила застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом спливло більше, ніж 5 років.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.ст.257, 261 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, але за умови, що про її застосування заявлено стороною у спорі до ухвалення судом рішення.

У постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.06.2024 у справі №906/1155/20 (906/1113/21) відступлено від раніше викладеної правової позиції Верховного Суду в питанні обчислення позовної давності при застосуванні субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, що викладена в постановах від 17.03.2020 у справі №10/5026/995/2012, від 02.09.2020 у справі №923/1494/15, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, відповідно до якої ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом є тією обставиною, яка свідчить що ліквідатор довідався або міг довідатися про наявність ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника та визначає початок перебігу позовної давності за вимогами про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.

Натомість, Верховний Суд звернувся до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 24.02.2021 у справі №902/1129/15(902/579/20), яку застосував суд першої інстанції, і відповідно до якої, беручи до уваги, що за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи - боржника заява про покладення субсидіарної відповідальності може бути подана виключно тоді, коли за результатами проведення ліквідаційної процедури боржника буде встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство, що вказуватиме на порушення тих прав, які підлягають захисту через правовий інститут субсидіарної відповідальності (пункт 9.17), встановлення недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство є тією обставиною, з якою закон пов'язує початок перебігу позовної давності за вимогами про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.

З матеріалів справи встановлено, що останній договір купівлі-продажу майна з ліквідаційної маси укладено 28.08.2021 (вказані кошти направлені на фінансування витрат, пов'язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури). Остаточний розмір обсягу кредиторської заборгованості сформовано 12.01.2022 (дата ухвали про визнання грошових вимог до боржника). Відсутність майна у ліквідаційній масі та відсутність залишку на ліквідаційному рахунку боржника ліквідатор підтверджує бухгалтерською довідкою станом на 19.04.2023.

Ліквідатор звернувся із заявою 20.04.2023 та не пропустив строку позовної давності до вимог про покладення субсидіарної відповідальності на засновника боржника, який має відраховуватися саме з моменту виявлення недостатності ліквідаційної маси для повного погашення кредиторської заборгованості боржника (завершення усіх заходів ліквідаційної процедури, пов'язаних з встановленням дійсного розміру кредиторських вимог, розшуком та поверненням до ліквідаційної маси майна банкрута), враховуючи дату останнього договору купівлі-продажу майна - 28.08.2021.

Відповідно до п.3, п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги ліквідатора КП «Дирекція теплопостачання», арбітражного керуючого Куліченка М.В. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст.86, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Вимоги апеляційної скарги ліквідатора КП «Дирекція теплопостачання», арбітражного керуючого Куліченка Максима Валерійовича - задоволити.

2. Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 14.05.2025 у справі №909/252/16 (909/385/23) - скасувати та прийняти в нове судове рішення, яким заяву ліквідатора КП «Дирекція теплопостачання», арбітражного керуючого Куліченка М.В. №02-19/44 від 19.04.2023 про покладення на засновника КП «Дирекція теплопостачання» - Івано-Франківську районну раду Івано-Франківської області субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями КП «Дирекція теплопостачання» у розмірі 1 901 563,65 грн. - задоволити.

3. Покласти на Івано-Франківську районну раду Івано-Франківської області субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями Комунального підприємства «Дирекція теплопостачання» у розмірі 1 901 563,65 грн.

4. Стягнути з Івано-Франківської районної ради Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 44153116, пл.Міцкевича, 4, м.Івано-Франківськ, 76018) на користь Комунального підприємства «Дирекція теплопостачання» (код ЄДРПОУ 23806591, вул.Шевченка, 3А, м.Тлумач, Івано-Франківська область) грошові кошти в розмірі 1 901 563,65 грн. (один мільйон дев'ятсот одну тисячу п'ятсот шістдесят три гривні шістдесят п'ять копійок).

5. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повну постанову складено 25.08.2025.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Галушко Н.А.

суддя Орищин Г.В.