Справа № 505/4356/24
Провадження № 2-а/505/67/2025
Іменем України
03.06.2025 року м.Подільськ Одеської області
Подільський міськрайонний суд Одеської області в складі:
Головуючої судді Павловської Г.В.,
за участю секретаря судового засідання Киларь Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Подільську Одеської області за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 про скасування постанови від 05.08.2024 року №14069 по справі про адміністративне правопорушення
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Подільського міськрайонного суду Одеської області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 про скасування постанови від 05.08.2024 року №14069 по справі про адміністративне правопорушення, в якому просить поновити пропущений процесуальний строк на оскарження постанови № 14069 від 05.08.2024 року; скасувати постанову № 14069 від 05.08.2024 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на те, що при винесенні оскаржуваної постанови було порушено вимоги КУпАП та інших нормативно-правових актів.
Стверджує, що оскаржувана постанови не містить жодної інформації про обставини нібито вчиненого ним правопорушення, відсутнє будь-яке посилання на докази того, що він вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною та незаконною, оскільки уповноважена особа при розгляді справи не з'ясувала усіх обставин, що мають значення для справи.
Також, з протоколу про адміністративне правопорушення №1470 від 05.08.2024 року, на підставі якого винесена постанова №14069 від 05.08.2024 року вбачається, що протокол складений та розгляд справи відбувся в один і той же день - 05.08.2024 року.
Позивач зауважив, що повістка про виклик його на 14.06.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 йому не вручалась, при винесенні постанови про адміністративне правопорушення докази скоєння ним правопорушення відсутні, відповідачем допущено порушення процедури притягнення його до адміністративної відповідальності, в день коли він нібито мав прибути за повісткою на виклик - 14.06.2024 року він перебував на стаціонарному лікуванні, внаслідок чого в його діяннях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.210-1 КУпАП.
Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 15.04.2025 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
У судове засідання позивач не з'явився, але надав суду заяву, в якій просив справу розглянути у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 у судове засідання не з'явився, але через електронний суд надав відзив на позовну заяву, який зареєстрований в канцелярії суду за вх.№7939, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та долучити до матеріалів справи належним чином засвідчені документи.
Зазначив, що позивач як на підставу для скасування постанови зазначає наступні обставини:
Відсутність доказів належного підтвердження сповіщення позивача про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 14.06.2024 року о 08 год. 00 хв.
Процедурні порушення допущені при складанні протоколу про адміністративне правопорушення при розгляді даної справи.
Процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервісті, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затверджений постановою кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560.
Пунктом 41 Постанови №560 визначається, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
У разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки, а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.
В розписці про отримання повістки громадянином ОСОБА_1 , засвідчено його особистим підписом її отримання 11.06.2024 року про явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 - 14.06.2024 року.
Отже, належним сповіщенням ОСОБА_1 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 є дата отримання повістки, засвідчений особистим підписом позивача.
Також, громадянин ОСОБА_1 , маючи поважні причини неприбуття у строк та час зазначений у повістці до ІНФОРМАЦІЯ_2 не повідомив про них, згідно, передбаченого законодавством порядку. Крім того позивачем не надано підтверджуючих документів про наявність поважних причин неприбуття повістці ним в період з 03.07.2024 по дату прибуття в ІНФОРМАЦІЯ_3 - 05.08.2024 року, що підтверджує його навмисні дії щодо неявки до ІНФОРМАЦІЯ_2 у найкоротший строк.
Отже, виходячи із обставин у цій справі позивач, проігнорувавши виконання обов'язку, покладеного на нього згідно вищезазначених правових норм не прибув у строк, визначений у повістці без поважних причин, чим порушив правила військового обліку і вчинив порушення законодавства про військовий обов'язок і військову службу та Закону України «про Мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Стосовно процедурних порушень, допущених при розгляді даної справи, зазначив, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності містить відомості про обставини викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, тому повністю спростовує доводи позивача про допущення порушення його прав під час складання протоколу та під час прийняття рішення пор справі та свідчить про наявність підстав для відмови в азадоволен7ні позовних вимог у повному обсязі.
Також, позивачем зазначено відповідача - начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .
При розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема передбачені ч. 3 ст. 210-1 КУпАП керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади, що є органом військового управління, що забезпечує виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, а саме від імені ІНФОРМАЦІЯ_4 , а отже відповідні керівники не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями ст. 235 КУпАП покладено функціональний обовязок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені цим Кодексом.
Отже, відповідачем даній справі, яка розглядається є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом в трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Відповідач начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив не подав.
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень ст. 268 КАС України, не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши надані докази, судом встановлено наступні обставини та відповідні правовідносини.
Встановлено, що відповідно до протоколу № 1470 від 05.08.2024 про адміністративне правопорушення, складеного начальником відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу ІНФОРМАЦІЯ_2 майором ОСОБА_3 , щодо ОСОБА_1 , останній 05.08.2024 року біля 11 години 00 хвилин під час лії особливого періоду, мобілізації та військового стану прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Перевіркою було встановлено, що 11.06.2024 року ОСОБА_1 вручалась повістка про явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 14.06.2024 року.
Достовірно знаючи про необхідність прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 в зазначений в повістці час не прибув без поважних причин та діючи за єдиним умислом у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначної у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не повідомив про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 або в будь-який інший спосіб з подальшим прибуттям у строк що не перевищує сім календарних днів. В подальшому, знаючи про необхідність прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 до ТЦК та СП не прибував без поважних причин, продовжував свою протиправну діяльність аж до 05.08.024 року, коли він самостійного прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим порушив вимоги ч. ч.1 ч.3 ч.5 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чи вчинив правопорушення. Передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
У протоколі містяться підпис особи, що притягається до адміністративної відповідальності, зокрема у графах щодо роз'яснення прав, повідомлення про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також щодо отримання другого протоколу. Протокол підписаний особою, яка його склала. В графі пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу особою, яка притягається до адміністративної відповідальності зазначено, що у зв'язку зі своєю хворобою. В графі додатки до протоколу містяться відомості про додання до протоколу копії розписки від повістки, копі свідоцтва про народження дитини, копія довідки МСЕК про встановлення сину ІІ групи інвалідності, індивідуальна програма реабілітації інваліда, довідка Ф.027 (виписка з історії хвороби).
Згідно постанови № 14069 від 05.08.2024 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, ОСОБА_4 визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. за те, що останній не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 в зазначений в повістці час не прибув без поважних причин та діючи за єдиним умислом у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначної у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не повідомив про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 або в будь-який інший спосіб з подальшим прибуттям у строк що не перевищує сім календарних днів. В подальшому, знаючи про необхідність прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 до ТЦК та СП не прибував без поважних причин, продовжував свою протиправну діяльність аж до 05.08.024 року, коли він самостійного прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №1584/60, виданої КНП «Центральна районна лікарня подільського району Куяльницької сільської ради» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні з 14.06.2024 року по 02.07.2024 року.
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21.05.2005 року. ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Згідно копії довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №883009 від 03.06.2024 року ОСОБА_5 є інвалідом другої групи з дитинства.
Позивач стверджує, що відповідачем не дотримано процедуру притягнення його до адміністративної відповідальності, відсутні докази скоєння ним правопорушення, в день, коли він нібито мав прибути за повісткою на виклик (14.06.2024р.)він перебував на стаціонарному лікуванні, а тому оскаржувана постанова є незаконною.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від24.02.2022№ 64/2022«Про введення воєнного станув Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами та діє станом на дату прийняття рішення у даній справі.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 N 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов'язані та резервісти.
Відповідно до ч. 1ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 3ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок включає проходження військової служби.
Згідно ч. 2ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Статтею 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до статей 17,65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов'язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються в ст. 1 «Про військовий обов'язок і військову службу» - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов'язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
Відповідно до ст. 2 «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі -також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Частиною 1 статті 210-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП передбачена відповідальність, за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Таким чином, диспозиції ст. 210-1 КУпАП є бланкетною, тобто передбачає вказівку про порушення вимог інших нормативно-правового актів, які регламентують мобілізаційне законодавство, зокрема, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни, зокрема, зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Тож указана норма передбачає обов'язок явки за викликом виключно з певною метою: 1) взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, 2) визначення їх призначення на особливий період, 3) направлення для проходження медичного огляду.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
За приписами ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Предметом судового дослідження у спірних правовідносинах є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів (ст. 280 КУпАП).
За змістом норм ч. 1, ч. 2 ст.7, ст.245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі додержання принципу законності. Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з ч. 1ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, ч. 2ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується, тобто повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1ст. 6 КАС України).
При цьому, ст. 62 Конституції України регламентує, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Як вже було встановлено судом, щодо позивача ОСОБА_1 винесена постанова про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3ст. 210-1 КУпАП, а саме у зв'язку із тим, що останній в зазначений в повістці час не прибув без поважних причин до ІНФОРМАЦІЯ_2 та діючи за єдиним умислом у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначної у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не повідомив про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 або в будь-який інший спосіб з подальшим прибуттям у строк що не перевищує сім календарних днів. В подальшому, знаючи про необхідність прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 до ТЦК та СП не прибував без поважних причин, продовжував свою протиправну діяльність аж до 05.08.024 року, коли він самостійного прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим порушив вимоги ч.1, ч.3, ч.5 ст . 12 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, чим вчинив ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Обґрунтовуючи протиправність притягнення до адміністративної відповідальності, позивач, зокрема, зазначив, що відповідачем не дотримано процедуру притягнення його до адміністративної відповідальності, відсутні докази скоєння ним правопорушення, жодна повістка про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 на зазначену в протоколі та постанові дату йому не вручалась.
Процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки тощо визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (надалі - Порядок), що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560.
Пунктом 21 Порядку передбачено, що за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки),проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
У пункті 27 Порядку зазначено, що під час мобілізації громадяни викликаються з метою, зокрема, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до п. 28 Порядку виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки.
Пунктом 41 Порядку встановлено, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідачем до суду надано копію розписки №1093 про отримання повістки громадянином ОСОБА_1 , в якій засвідчено його особистим підписом її отримання 11.06.2024 року про явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 - 14.06.2024 року.
Також, з матеріалів справи слідує, що в день явки по повісті - 14.06.2024 відповідно до змісту якої Позивач мав обов'язок року з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 , він з 14.06.2024 року по 02.07.2024 року перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні, про що свідчить виписка із медичної карти стаціонарного хворого №1584/604 КНП «Центральна районна лікарня Подільського району Куяльницької сільської ради», що є обставиною, яка позбавила позивача можливості особисто прибути у визначені пункт і строк. Тож суд відхиляє доводи відповідача про протилежне.
Крім того, в оскаржуваній постанові не зазначено конкретну мету з якою викликався позивач.
Відповідно до ч. 1ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
При цьому провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а).
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
З іншого боку, рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Вимогами ч. 3ст. 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, постанова у справі про накладення адміністративного стягнення підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.
Щодо позовних вимог до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 суд зазначає наступне.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, пункт 41).
Відповідно до ст. 235 КУпАП встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, посадові особи відповідного орану діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені органу ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, відповідні посадові особи не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 235 КУпАП покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 210-1 КУпАП.
Використання у зазначених вище нормах формулювань «територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки», «розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме ІНФОРМАЦІЯ_3 , як суб'єкт владних повноважень, а не керівник, який від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2020 року у справі №742/2298/17 та від 26.12.2019 р. у справі за №724/716/16- а.
У зв'язку з чим суд вважає, що в задоволенні позовних вимог до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 необхідно відмовити, як пред'явлених до неналежного відповідача.
Оскільки сторони не заявляли вимоги щодо відшкодування судових витрат, суд не вирішує питання їх розподілу..
Керуючись статтями 9,72-77,139,250,268-272,286 КАС України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 про скасування постанови від 05.08.2024 року №14069 по справі про адміністративне правопорушення - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 про скасування постанови від 05.08.2024 року №14069 по справі про адміністративне правопорушення- задовольнити.
Скасувати постанову № 14069 від 05.08.2025 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Суддя Г.В.Павловська