Провадження № 22-ц/803/5824/25 Справа № 203/2836/22 Суддя у 1-й інстанції - Ханієва Ф. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
13 серпня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Гвоздєва М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стрєльніков Євгеній Анатолійович, на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 липня 2024 року у складі судді Ханієвої Ф.М. у цивільній справі № 203/2836/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства “Дніпровський машинобудівний завод», Комунального підприємства “Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання ордеру недійсним, усунення перешкод в користуванні житлом та стягнення моральної шкоди, -
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, пред'явленим до АТ “Дніпровський машинобудівний завод», КП “Жилсервіс-5» ДМР, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , визначивши третьою особою Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР, на предмет:
- визнання за ОСОБА_1 право проживання в житловому приміщенні АДРЕСА_1 ;
- визнання недійсним ордеру №1 від 18 травня 2020 року, виданого АТ «Дніпровський машинобудівний завод» на ім'я ОСОБА_2 на право вселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в кімнату АДРЕСА_1 ;
- усунення ОСОБА_1 перешкод в користуванні житловим приміщенням АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з житлового приміщення АДРЕСА_1 та вселення ОСОБА_1 в зазначене житлове приміщення;
- стягнення з КП «Жилсервіс-5» ДМР на користь ОСОБА_1 завданої незаконними діями моральної шкоди в розмірі 164531,00 грн.
Позивач в обґрунтування вимог посилається на те, що він отримав від ПАТ «Дніпровський машинобудівний завод» спеціальний ордер №109 від 26 лютого 2014 року на вселення в спірну кімнату за зазначеною адресою. На підставі заяви позивача від 09 липня 2014 року до КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, якому з 27 березня 2014 року гуртожиток передано на баланс для житлово-комунального обслуговування, позивачеві було відкрито особовий рахунок для сплати за житлово-комунальні послуги №3-580212, нарахована плата з 01 березня 2014 року. Позивач вселився до зазначеної кімнати гуртожитку та розпочав ремонтні роботи задля приведення наданого житлового приміщення в придатний для експлуатації стан, здійснивши суттєві невід'ємні поліпшення.
Однак, 10 червня 2020 року, поза його волею і без будь-якої законної підстави у формі силового натиску поліції та особового складу КП «Муніципальна варта» ДМР, він був виселений із займаного ним житла, позбавлений доступу до житла та речей, що перебували в ньому, а в це житло були вселені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які вже на той момент були зареєстровані за вищевказаною адресою.
Підставою для здійснення зазначених дій став ордер №1 від 18 травня 2020 року, виданий АТ «Дніпровський машинобудівний завод» на ім'я ОСОБА_2 щодо її вселення та членів її сімї в спірну кімнату гуртожитку, тобто, до житла, яке на той час займав позивач на підставі ордеру №109 від 26 лютого 2014 року.
Позивач стверджує, що його виселення із спірного житла було незаконним, та поновлення порушеного права або відновлення становища, яке існувало до порушення, можливо шляхом усунення йому перешкод в користуванні житловим приміщенням №212 в вищенаведеному гуртожитку шляхом виселення з нього відповідачів та його вселення.
Також позивач вказав, що діями КП «Жилсервіс-5» ДМР йому було завдано моральну шкоду, яка полягає у душевному болю та стражданнях, які привнесли в його життя істотні вимушені зміни, пов'язані з пошуком іншого житла. Позивач оцінив завдану йому моральну шкоду у розмірі 164531,00 грн.
Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ “Дніпровський машинобудівний завод», КП “Жилсервіс-5» ДМР, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР про визнання ордеру недійсним, усунення перешкод в користуванні житлом та стягнення моральної шкоди - відмовлено.
Судові витрати зі сплати судового збору у справі покладено на позивача та йому не відшкодовано (а.с.4-10 Том ІІ).
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до листа АТ «ДМЗ», позивачу ОСОБА_1 у період з 25 грудня 2013 року по 20 травня 2015 року ордер №109 від 26 лютого 2014 року для проживання в спірній кімнаті гуртожитку не видавався, лист №137 від 13 лютого 2014 року у АТ «ДМЗ» не реєструвався та спільні рішення Дирекції та Профспілкового комітету щодо видачі зазначеного ордеру не приймались, ОСОБА_1 не працював та не працює в АТ «ДМЗ».
Також позивачем не було доведено наявності належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного проживання позивача у спірній кімнаті гуртожитку, його вселення у кімнату на законних підставах, тобто, використання ним ордера протягом 30 днів його дійсності, корінець якого міститься у справі, як і не доведено фактичного користування ним спірною кімнатою, тоді як на момент видачі ордеру №1 від 18 травня 2020 року ОСОБА_2 , як працівнику АТ «ДМЗ», кімната рахувалась як вільна, що і стало підставою для вселення останньої разом із членами її сім'ї за спірною адресою.
Також суд першої інстанції вважав недоведеним той факт, що за період з липня 2014 року по травень 2020 року позивачем сплачувались комунальні послуги, адже відомості у табличці по рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 не містять вказівок про сплату саме ОСОБА_1 таких комунальних послуг за користування цією кімнатою, як і не містять зазначення про користування цією кімнатою саме ОСОБА_1 , враховуючи, що за показаннями свідка ОСОБА_5 встановлено фактичну відсутність позивача за спірною адресою.
Разом з цим судом першої інстанції зазначено, що відсутність правових підстав для зайняття та вселення позивача до спірної кімнати гуртожитку встановлено рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2019 року, яке постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишено в силі та в касаційному порядку не оскаржувалось. Дані обставини суд першої інстанції, в силу ст. 82 ЦПК України, вважав преюдиційними для розгляду цієї справи, враховуючи, що наданий ОСОБА_2 ордер на вселення до спірної кімнати не оскаржувався та судом не визнаний недійсним.
Крім того, суд першої інстанції при розгляді справи не встановив порушення прав позивача, а, відтак, і не встановив нанесення з боку відповідачів йому моральної шкоди.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 у квітні 2025 року звернувся з апеляційною скаргою через свого представника - адвоката Стрєльнікова Є.А., в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі (а.с.25-38 Том ІІ).
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, не звернувши увагу на пропуск відповідачами КП “Жилсервіс-5» ДМР та ОСОБА_4 , прийняв відзиви на позов, які, до того ж, не відповідали вимогам ст. 178 ЦПК України, та не залишив такі відзиви без розгляду, як це передбачено положеннями ст. 178 ЦПК України, що є порушенням норм процесуального права.
Також суд першої інстанції, всупереч положенням ст. 77,78 ЦПК України, не обґрунтував належним чином відхилення доказів позивача, визнавши їх неналежними, що також є порушенням процесуального закону. Крім того, суд встановив, що відсутні підтвердження належності ОСОБА_1 особового рахунку, відкритого, зокрема, для сплати комунальних послуг. При цьому, жодна із сторін не оскаржує належність цього рахунку саме ОСОБА_1 .
Крім цього, суд першої інстанції, застосовуючи преюдицію, встановив факт ненадання позивачеві ордеру та ненадання права на користування спірною кімнатою у гуртожитку, що, на думку скаржника, не відповідає дійсності. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року встановлено, що твердження КП “Жилсервіс-5»ДМР щодо шахрайських дій та неправомірного самоправного вселення позивача до спірної кімнати не доведені, та недійсність ордеру позивача не було предметом того спору. Скаржник зазначає, що відсутнє судове рішення, яким цей ордер було б визнано недійсним та щоб встановлювало відсутність правової підстави для вселення у спірну кімнату ОСОБА_1 .
Разом з цим, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що лист ПАТ “ДМЗ», який містить інформацію про невидачу підприємством листа №137 від 13 лютого 2014 року, сам не містить ані номеру реєстрації його на ПАТ “ДМЗ», ані дати, якою він виданий, тобто, скаржник зазначає, що існують сумніви у справжності такого документу щодо проходження ним реєстрації на підприємстві в процесі видачі. Також цей документ не містить інформації щодо предмету доказування та відсутнє посилання на відношення його до позивача.
Також наголосив, що встановлення судом першої інстанції відсутність порушеного права позивача у зв'язку із недоведеністю та не підтвердженістю видачі йому ордеру, не відповідає також і нормам матеріального права, адже право позивача на недоторканість житла всупереч забороні примусового позбавлення житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, гарантовано низкою норм Європейського права, Конституцією України та Житловим кодексом України.
Просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати з ухваленням нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач КП “Жилсервіс-5» ДМР, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у травні 2025 року подав відзив на апеляційну скаргу (а.с.68-69а,74-76 Том ІІ), в якій просив у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його обґрунтованість, належне встановлення фактичних обставин справи та відсутність правових підстав для користування спірною кімнатою ОСОБА_1 у гуртожитку. КП “Жилчсервіс-5» ДМР зазначило, що ОСОБА_1 на обліку потребуючих поліпшення житлових умов в період 2014-2018 років не перебував, адже він зареєстрований та фактично проживає у кімнаті АДРЕСА_3 . Також зазначив, що ОСОБА_1 у 2014 році, не будучи співробітником ПАТ “ДМЗ», був юристом балансоутримувача КП “Жилсервіс-5» ДМР, чим і скористався та за підробленим ордером без будь-яких правових підстав зайняв спірну кімнату у гуртожитку, фактично в ній не проживаючи. У справі №203/3082/18 чітко встановлено відсутність у ОСОБА_1 прав на користування кімнатою, а скаржник тлумачить зміст судових рішень на свою користь.
Відповідач ОСОБА_4 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у травні 2025 року подав відзив на апеляційну скаргу (а.с.84-88 Том ІІ), де просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення суду - без змін, посилаючись на відсутність фактичного виселення позивача зі спірної кімнати гуртожитку, адже він там не проживав, а кімната була вільною та нікому в користування не надавалась до 18 травня 2020 року. Проведення ремонтних робіт позивачем також не підтверджується жодним письмовим доказом. Разом з цим зазначив, що наданий позивачем технічний паспорт у копії містить в собі План житлового приміщення АДРЕСА_1 та Журнал внутрішніх розмірів та розрахунків площ приміщень, де дата виготовлення цих документів зазначена як 30 липня 2013 року, тобто, до передачі ПАТ “ДМЗ» будівлі гуртожитку на баланс КП “Жилсервіс-5» ДМР, тоді як така передача відбулась значно пізніше 27 березня 2014 року, при цьому на першій сторінці техпаспорту зазначено замовником КП “Жилсервіс-5» ДМР з датою виготовлення 30 липня 2014 року. Зазначені розбіжності у відповідача викликають сумнів у справжності наданих позивачем документів, а тому просив суд надати таким документам уваги.
Також у травні 2025 року відповідач ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подала відзив на апеляційну скаргу, де просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення суду залишити без змін, посилаючись на тотожні обставини, викладені у відзиві ОСОБА_4 на скаргу ОСОБА_1 (а.с.93-97 Том ІІ).
У червні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Стрєльнікова Є.А. подав відповідь на відзиви відповідачів (а.с.103-107 Том ІІ), де просив не брати до уваги викладені у відзивах відповідачів безпідставні доводи та задовольнити апеляційну скаргу.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до корінця ордера ПАТ «ДМЗ» №109 від 26 лютого 2014 року, складеного російською мовою, ОСОБА_1 була надана житлова площа у гуртожитку АДРЕСА_4 на період його роботи в даній організації. Гуртожиток №3 знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Підстава для надання житлової площі у гуртожитку - лист №137 від 13 лютого 2014 року, за підписом помічника голови правління ВСП та АО ПАТ «ДМЗ».
На підтвердження сплати за комунальні послуги та на підтвердження факту користування спірним житловим приміщенням позивач надав суду відомості у табличці по рахунку НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , за період з липня 2014 року по травень 2020 року, з відображенням нарахувань за комунальні послуги, проведені оплати.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2019 року у цивільній справі №203/3082/18 було відмовлено у задоволенні позову КП «Жилсервіс-5» ДМР до ОСОБА_1 , третя особа - Дніпровська міська рада, про виселення з житлового приміщення.
За змістом вказаного вище рішення суду зазначено, що у ході судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 з 26 квітня 2010 року є зареєстрованим в кімнаті АДРЕСА_5 (на теперішній час - АДРЕСА_6 , де на його ім'я відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 . Як зазначив відповідач, 26 лютого 2014 року ПАТ «Дніпровський машинобудівний завод» видало йому ордер №109 на зайняття кімнати №212 у гуртожитку по пр. Кірова, 80Б (на теперішній час - АДРЕСА_7 ), де на його ім'я позивачем було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . До позовної заяви позивачем було долучено корінець ордеру №109 від 26 лютого 2014 року, підписаний помічником голови правління-начальником ВСП та АО ПАТ «Дніпровський машинобудівний завод». Підставою для надання площі в гуртожитку зазначено лист №137 від 13 лютого 2014 року. Поряд з цим, згідно з листом ПАТ «Дніпровський машинобудівний завод» від 02.2018 року, за період з 25 грудня 2013 року по 20 травня 2015 року ордер на ім'я відповідача ОСОБА_1 не видавався, а лист №137 від 13 лютого 2014 року на підприємстві не реєструвався. Таким чином, наявний корінець до ордеру №109 від 26 лютого 2014 року судом не визнається належним та допустимим доказом видачі самого ордеру та факту надання відповідачу спірної кімнати в гуртожитку в користування у передбаченому законом порядку.
З урахуванням зазначеного, судом встановлено, що у спірну кімнату № НОМЕР_3 у передбаченому законом порядку (згідно з ордером, виданим на підставі рішення адміністрації власника гуртожитку), відповідач не вселявся, за вказаною адресою не зареєстрований та, як не заперечував останній, фактично не проживає. Крім того, факт непроживання відповідача в спірній кімнаті підтверджується наданим позивачем актом про непроживання від 12 червня 2018 року. За вказаних обставин, оскільки відповідач не має правових підстав для проживання в спірній кімнаті та останню фактично не займає, суд дійшов висновку про відсутність факту порушення прав позивача та підстав для виселення відповідача.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року було залишено без задоволення апеляційну скаргу КП «Жилсервіс-5» ДМР, а рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 квітня 2019 року - залишено без змін, яка в касаційному порядку сторонами справи не оскаржувалась.
За змістом постанови суду апеляційної інстанції, зокрема, вказано, що КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради не довело належними доказами, що саме відповідач зайняв спірне житлове приміщення самоправно, заселившись до нього без відповідних правових підстав. Крім того, позовна заява не містить позовної вимоги про визнання ордеру недійсним з визначених законодавством підстав.
Отже, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2019 року у цивільній справі №203/3082/18 набрало законної сили станом на 19 листопада 2019 року.
Разом з цим судом першої інстанції встановлено, що відповідно до оспорюваного у цій справі ордеру №1 на житлову площу в гуртожитку від 18 травня 2020 року, АТ «ДМЗ» було видано ордер ОСОБА_2 , яка працює в АТ «ДМЗ», на право зайняття особою з сім'єю з 2-х (двох) осіб, приміщення кімнат №№ НОМЕР_4 у гуртожитку АДРЕСА_8 , площею 12,3 кв.м та 17,1 кв.м, відповідно. Ордер виданий на підставі спільного рішення Дирекції та Профспілкового комітету Акціонерного товариства «Дніпровський машинобудівний завод» від 14 травня 2020 року; склад сім'ї: сини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до технічного паспорта, виготовленого 30 липня 2014 року ФОП ОСОБА_6 , щодо кімнати АДРЕСА_9 , КП «Жилсервіс-5» ДМР є замовником технічної інвентаризації.
Згідно за іфнормацією, зазначеною у відповіді генерального директора АТ «Дніпровський машинобудівний завод» Висоцького Є.В. від 14 серпня 2020 року за №92-87 «Щодо надання кімнат в гуртожитку по АДРЕСА_7 », ордери, зокрема, на вселення ОСОБА_1 (ордер №109 від 26 лютого 2014 р., кім.212) в гуртожиток по АДРЕСА_7 , підприємством не видавались, спільні рішення адміністрації та профспілкового комітету щодо видачі зазначених вище ордерів, не приймались. Вищезазначені особи не працювали і на теперішній час не працюють в АТ «Дніпровський машинобудівний завод».
Згідно з довідкою директора КП «Жилсервіс-5» ДМР ОСОБА_7 від 20 квітня 2023 року, на ім'я ОСОБА_1 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_10 , відкритий особистий рахунок № НОМЕР_2 , переданий у зв'язку з ліквідацією «Жилсервіс-3» у КП «Жилсервіс-5» ДМР з 01 грудня 2012 року та дійсний на теперішній час; заборгованість станом на 01 квітня 2023 року складає 7532,25 грн.
Згідно з довідкою директора КП «Жилсервіс-5» ДМР ОСОБА_8 від 02 січня 2024 року, склад родини ОСОБА_2 складає 3 (три) особи: основний наймач - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , сини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , гуртожиток з 05 червня 2020 року.
Згідно з довідкою директора КП «Жилсервіс-5» ДМР Карпенка С.С. від 21 лютого 2024 року, на ім'я 3-х (трьох) осіб у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , відкритий особистий рахунок № НОМЕР_5 , КП «Жилсервіс-5» ДМР з 01 червня 2020 року та дійсний на теперішній час; заборгованість станом на 01 лютого 2024 року складає 3000,57 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем його вимог належними та допустимим доказами факту правомірного вселення до спірної кімнати у гуртожитку та наявності правових підстав на користування спірною житловою площею у гуртожитку, а, відтак, і звернення до суду з вимогами, заявленими до відповідачів, яеі мають правові підстави для вселення до спірної кімнати гуртожитку.
Колегія суддів повністю погоджується як зі встановленими фактичними обставинами справи, визначенням судом першої інстанції характеру спірних правовідносин, так і з висновком суду першої інстанції із застосуванням норм як матеріального права, які регулюють такі спірні правовідносини, так і процесуального права, виходячи з наступного.
Відповідно до положень статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, не визнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до положень статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Невід'ємне право кожної людини на житло закріплено і в інших міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року.
Повага до права людини на житло закріплена також у ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
Відповідно до положень статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно із положеннями статті 9 Житлового кодексу УРСР в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Відповідно до положень статті 6 ЖК УРСР, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.
Відповідно до положень частини 1 статті 31 ЖК УРСР, громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.
Відповідно до частини 2 статті 64 ЖК УРСР, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до частин 1, 2 статті 58 ЖК УРСР, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 61 ЖК УРСР, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється, відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно до положень статті 59 ЖК УРСР, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.
Згідно з пунктами 69, 70, 72 розділу IV Постанови Ради Міністрів Української РСР від 11.12.1984 року №470 «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР», на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів. Ордер вручається громадянинові, на ім'я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред'являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім'ї, включених до ордера. При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.
Аналіз викладених вище норм вказує, що дійсність виданого ордеру презюмується законодавством, а тому він є дійсним, крім випадків, коли його недійсність встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили. При цьому ордер дійсний протягом 30 днів та при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності.
Також відповідно до положень статей 127,128,129 ЖК УРСР, для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.
Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України.
Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім'ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.
Жила площа у спеціальних гуртожитках для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, надається в порядку, що визначається відповідними органами місцевого самоврядування.
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.
Згідно із частинами 2, 3 статті 132 ЖК УРСР. працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених устатті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
Згідно з пунктами 3-6 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року №498, жила площа в гуртожитках надається: у вигляді окремого жилого приміщення для відособленого користування однієї особи чи сім'ї; у вигляді ліжко-місця для проживання одиноких осіб, які не перебувають між собою в сімейних відносинах. Для одержання в користування жилої площі в гуртожитку особа подає заяву на ім'я керівника підприємства, установи, організації, органу місцевого самоврядування. Повнолітні члени сім'ї особи, які бажають вселитися в жиле приміщення разом з нею, дають письмову згоду на проживання в зазначеному приміщенні. Адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання особі жилої площі в гуртожитку. У рішенні зазначаються прізвище, ім'я, по батькові особи, якій надається жила площа в гуртожитку, склад сім'ї та адреса гуртожитку, в якому надається жила площа. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає особі ордер за формою згідно з додатком, який є єдиним документом, що підтверджує право вселення на надану жилу площу в гуртожитку. Під час одержання ордера пред'являються документи, що посвідчують особу наймача та всіх членів сім'ї (для осіб, які не досягли 14 років, свідоцтва про народження), включених до ордера. Ордер зберігається у особи, яка вселяється на жилу площу в гуртожитку, протягом усього строку її проживання у гуртожитку.
Пунктом 10 Примірного положення про гуртожитки передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу.
Відповідно до положень статті 127 ЖК УРСР, пункту 2 Примірного положення, гуртожитки призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання. Під гуртожитки надаються спеціально спорудженні або переобладнані з цією метою жилі приміщення. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Аналіз викладеного вище вказує, що підставою для видачі ордеру на вселення в гуртожиток є рішення адміністрації підприємства. Гуртожитки призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання. Ордер зберігається у особи, яка вселяється на жилу площу в гуртожитку, протягом усього строку її проживання у гуртожитку. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу.
Ордер на жилу площу в гуртожитку може бути видано лише на вільну жилу площу за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи, організації, і цей ордер є єдиною підставою для вселення у жиле приміщення. Ордер на житлове приміщення з огляду на його видачу на зайняте житлове приміщення може бути визнаний недійсним лише у випадку, якщо особа, яка фактично проживає у приміщенні зайняла його на незаконних підставах. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 червня 2015 року у справі №6-83цс15, яка згідно з ч. 4ст. 263 ЦПК України, береться судом до уваги.
Відповідно до положень статті 9 ЖК УРСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Відповідно до частини 3 статті 116 ЖК УРСР, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Відповідно до положень статті 117 ЖК УРСР, у разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення. У випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним з інших підстав, крім випадку, передбаченого частиною першою цієї статті, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 4 вересня 2008 року №500-VI, сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, які були на правових підставах вселені в гуртожиток і фактично проживають у гуртожитку, без попереднього надання їм (їхнім сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
У тому числі забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, стосовно яких триває спір щодо підстав їх вселення у гуртожиток та/або підстав їх фактичного проживання у гуртожитку, - до вирішення спору в досудовому або судовому порядку відповідно до статей 25 і 26 цього Закону.
Аналіз викладених вище норм вказує, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення,виселяють без надання їм іншого жилого приміщення, та забороняється виселення мешканців гуртожитків, стосовно яких триває спір щодо підстав їх вселення у гуртожиток та/або підстав їх фактичного проживання у гуртожитку, - до вирішення спору судовому порядку.
Верховний Суд узагальнив правовий висновок, відповідно до якого преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: ці обставини встановлені судовим рішенням лише у господарській, цивільній або адміністративній справі; ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту); ці обставини містяться у мотивувальній частині рішення, згідно з яким у мотивувальній частині рішення, серед іншого, зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини (постанова ВС від 2 листопада 2022 року у справі №140/6115/21, провадження №К/990/16227/22).
Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України,кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статей 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, що містять інформацію щодо предмета доказування. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Згідно з роз'ясненнями, наданими в пункті 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про його належне та правомірне вселення до спірної кімнати не знайшли свого підтвердження як в суді першої інстанції, так і при розгляді його апеляційної скарги, адже, враховуючи встановлені рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2019 року та постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, фактичні обставини щодо непроживання відповідача у спірній кімнаті, відсутності правомірного вселення до неї скаржником не спростовані доказами.
Також судами встановлено факт проживання відповідача за іншою адресою та відсутність видачі ордеру на вселення до спірної кімнати, як і рішення адміністрації ПАТ “ДМЗ», де відповідач ніколи не працював.
З цього суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що відповідачеві ОСОБА_2 із сім'єю правомірно видано ордер на вселення до спірної кімнати, яка була вільною, що скаржником не спростовано.
Доводи скаржника про те, що він з 2014 року займав спірну кімнату гуртожитку та сплачував комунальні послуги колегія суддів також до уваги не приймає, адже судами встановлена самоправність зайняття цієї кімнати без законних на те підстав, а належних доказів про сплату комунальних послуг скаржником не надано як суду першої інстанції, так і при розгляді його апеляційної скарги.
Колегія суддів, виходячи з вищенаведеного, інші доводи скаржника не може взяти до уваги, оскільки такі доводи не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції та встановлених судом фактичних обставин, враховуючи, що нових обставин та письмових доказів скаржник не надав, які б не були досліджені судом першої інстанції та яким не було б надано належної правової оцінки.
Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стрєльніков Євгеній Анатолійович - залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “13» серпня 2025 року.
Повний текст постанови складено “25» серпня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна