Провадження № 22-ц/803/5956/25 Справа № 205/802/24 Суддя у 1-й інстанції - Федотова В. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
13 серпня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Гвоздєва М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 06 березня 2025 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 березня 2025 року у складі судді Федотової В.М. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк» про відшкодування шкоди,-
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «ОТП Банк» про відшкодування шкоди (т. 1 а.с. 1-15), в обґрунтування якого посилалась на те, що 04.03.2008 року між ОСОБА_2 та АТ «ОТП Банк» в забезпечення кредитного договору №CM-SME/107/078/2008 від 04.03.2008 року було укладено договір іпотеки №ПМ-SME107/078/2008 від 04.03.2008 року, за ким база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » була зазначена як предмет іпотеки.
Пунктом 4.4. Договору іпотеки встановлено, що на підставі проведеної незалежної експертизи вартість предмету іпотеки дорівнює 1 000 611,49 доларів США, оскільки договір іпотеки забезпечував кредитний договір у валюті - доларах США.
04.03.2008 року ОСОБА_2 , за договором купівлі-продажу нерухомого майна №1473, придбав базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 2 454,8 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 .
Вказаний договір було укладено під час шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , яка не була присутня при укладенні договору і померла у 2014 році.
Про придбання бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_2 не повідомляв свою дружину та вказану нерухомість зареєстрував тільки на своє ім'я.
У 2016 році АТ «ОТП Банк» намагалося зареєструвати базу відпочинку «Волна», як свою власність, для чого було проведено засідання правління рішенням якого від 08.04.2016 року №95 було вирішено поставити базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на баланс банку за вартістю 391 098 грн, яка була встановлена на підставі висновку про вартість майна від 22.03.2016 року, проведеної на замовлення АТ «ОТП Банк».
Висновком експерта №6 від 18.06.2019 року по судовій будівельно-технічній експертизі по цивільній справі №241/1409/18 встановлено, що вартість бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », станом на 01.06.2009 року, становить 942 542,57 дол. США (еквівалент у гривні 7 178 003,75 грн за курсом НБУ на 01.06.2009 року 7,619 грн/дол. США), вартість бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » станом на 18.07.2019 року становить 13 725,57 дол. США. та надана оцінка технічного стану як «непридатна до подальшої експлуатації».
Таким чином, внаслідок недбалості, бездіяльності та за відсутністю належних заходів по збереженню з боку керівництва та працівників Банку, база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » була повністю зруйнована та не може використовуватися за первісним призначенням.
Рішенням Першотравневого районного суду від 23.03.2021 року по справі №241/309/21, залишеним в силі постановою Донецького апеляційного суду від 15.06.2021 року, в повному обсязі задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 про визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування і визнано право власності на 1/2 частку бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Таким чином, у ОСОБА_4 , як співвласника майна (бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») у 2021 році з'явилося право на відшкодування завданої такому майну шкоди внаслідок недбалості та неприйняття необхідних заходів по збереженню належного їй майна, яке було передано банку на відповідальне збереження.
01.02.2022 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), згідно якого ОСОБА_4 передала позивачу права та обов'язки щодо витребування та набуття майнових прав на цедентові права, належні їй як власниці майна, що до стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки причинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а позивач, на її думку, набула права вимагати у судовому та позасудовому порядку у будь-кого стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки причинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо набуття прав та обов'язків згідно вказаного договору.
На підставі вищевикладеного, позивач просила суд стягнути з АТ «ОТП Банк» відшкодування завданих збитків внаслідок повного руйнування бази відпочинку “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 2 454,8 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 та неможливості її використання за первісним призначенням у розмірі 942 542,57 дол. США (еквівалент у гривні 35 370 606,52 грн за курсом НБУ на 22.01.2024 року 37,5268 грн/дол. США).
Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 06 березня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «ОТП Банк» про відшкодування шкоди - відмовлено.
Судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 12 112,00 грн покладено на позивача ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 72, 75-83).
У березні 2025 року АТ «ОТП Банк» звернулось до суду із заявою про розподіл судових витрат у справі, в якій просило стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» понесені судові витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у розмірі 117 900,00 грн (т. 2 а.с. 84-92).
Додатковим рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 березня 2025 року заяву представника відповідача АТ «ОТП Банк» - адвоката Воронцової Ю.Б. про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на правову допомогу по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до АТ «ОТП Банк» про відшкодування шкоди - задоволено частково.
Ухвалено додаткове рішення у цивільній справі №205/802/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до АТ «ОТП Банк» про відшкодування шкоди.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» судові витрати по справі у вигляді витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
В іншій частині у задоволенні заяви - відмовлено (т. 2 а.с. 145-150).
Не погодившись із рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу (т. 2 а.с. 157-168), посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити в повному обсязі, додаткове рішення скасувати та відмовити у задоволенні заяви АТ «ОТП Банк» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити або визначити розмір таких витрат не більше ніж 2 000,00 грн враховуючи її матеріальний стан.
АТ «ОТП Банк» скористалось своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду залишити без змін (т. 2 а.с. 192-196).
ОСОБА_1 скористалось своїм правом та подала відповідь на відзив (т. 2 а.с. 205-208).
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії договору іпотеки №РМ-SМЕ 107/078/2008 (майнова порука) від 04.03.2008 року, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 , з метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору №СМ-SМЕ107/078/2008 від 04.03.2008 року ОСОБА_2 передав в іпотеку нерухоме майно (база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 27-33).
Відповідно до пункту 5.2 статті 5 договору іпотеки від 04.03.2008 року №РМ-SME 107/078/2008 протягом всього терміну дії договору іпотекодавець зобов'язаний своєчасно здійснювати всі дії (у тому числі всі ремонтні, відновлювальні та профілактичні роботи) для забезпечення справного технічного та експлуатаційного стану предмета іпотеки, який повинен бути не гіршим від того, що існує на дату укладення договору, за винятком звичайного природного зносу; утримуватись і не допускати вчинення будь-якою третьою особою, будь-яких дій, які можуть призвести до погіршення технічного чи експлуатаційного стану предмета іпотеки, його пошкодження, руйнування, або втрати, чи зниження його вартості на ринку нерухомості, а також своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за цим договором.
Згідно із пунктом 5.4 статті 5 договору іпотеки у разі знищення, втрати чи пошкодження предмета іпотеки або його частини із будь-яких причин, при якому вартість предмета іпотеки на ринку нерухомості зменшується порівняно з тою, яка існує на дату укладення цього договору, іпотекодавець зобов'язаний, за вибором іпотекодержателя: а) за свій кошт і в строки, погоджені із іпотекодержателем, відновити предмет іпотеки до такого технічного і експлуатаційного стану, який існує на дату укладення цього договору.
04.03.2008 року ОСОБА_2 , за договором купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Задорожньою І.Г. та зареєстрованого в реєстрі за №1473, придбав базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 2 454,8 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 34-36).
Як вбачається із копії ухвали Першотравневого районного суду Донецької області від 05.05.2009 року, постановленої у межах цивільної справи за позовом ЗАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, вказаною ухвалою було зобов'язано ОСОБА_2 передати базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на зберігання представнику ЗАТ «ОТП Банк» (а.с. 51-52).
Згідно копії акту прийму-передачі від 11.05.2009 року ОСОБА_2 , на виконання ухвали Першотравневого районного суду Донецької області від 05.05.2009 року, передав представнику ЗАТ «ОТП БАНК» на зберігання базу відпочинку «Волна», яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 24).
Відповідно до копії висновку судової будівельно-технічної експертизи №6 від 18.07.2019 року, який міститься у матеріалах справи, вартість бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » під час передачі на відповідальне збереження (01.06.2009 року) дорівнювала 942 547,557 дол. США та на 18.07.2019 року була в зруйнованому стані і її вартість дорівнювала лише 13 725 доларів США (а.с. 39-48).
Як вбачається із копії рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 23.03.2021 року у цивільній справі №241/309/21, залишеного без змін постановою Донецького апеляційного суду від 15.06.2021 року, за ОСОБА_4 було визнано право власності на 1/2 частку бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованої по АДРЕСА_1 (а.с. 16-18, 19-22).
Відповідно до копії договору про відступлення права вимоги (цесії) від 01.02.2022 року, сторонами якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , остання набула права та обов'язки щодо витребування та набуття майнових прав на цедентові права, належні їй як власниці майна щодо стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки причинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Цедентові права виражаються у наявності права власності на базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Договір підписано цифровими електронними підписами (а.с. 23).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Положеннями статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідним є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника, збитками та вини. Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.
Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про іпотеку» якщо інше не встановлено законом чи іпотечним договором, іпотекодавець зобов'язаний вживати за власний кошт всі необхідні заходи для належного збереження предмета іпотеки, включаючи своєчасне проведення поточного ремонту, відновлення незначних пошкоджень, раціональну експлуатацію та від незаконних посягань та вимог інших осіб.
Відповідно до статті 587 ЦК України особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором: 1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.
Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.
З огляду на те, що володільцем частини предмета іпотеки є ОСОБА_4 , а база відпочинку передана на зберігання як предмет іпотеки, та відповідач АТ «ОТП Банк» не володів нею, суд першої інстанції дійшов вірного висновку стосовно того, що на останнього не можуть бути покладені відповідні обов'язки з відшкодування збитків.
На підставі укладеного договору іпотеки, позивач прийняла на себе певні обов'язки, які визначені як умовами укладеного договору іпотеки, так і статтею 10 Закону України «Про іпотеку». Звільненим від виконання таких обов'язків володілець застави може бути лише, якщо це передбачено у договорі між сторонами. Іншими законами володілець предмета застави від виконання зазначених у частині 1 статті 587 ЦК України обов'язків звільнений бути не може.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Отже, відповідно до норм Закону України «Про іпотеку» іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
Оскільки судовим рішенням на частину бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » було визнано право власності за ОСОБА_4 , то іпотека є дійсною також і для ОСОБА_4 .
Таким чином, ОСОБА_4 разом із ОСОБА_2 відповідають за утримання зазначеної бази відпочинку у належному стані, і відповідальність за порушення зобов'язань щодо збереження переданого в іпотеку нерухомого майна покладається виключно на них.
Передача нерухомого майна банку згідно з актом прийому-передачі від 11.05.2009 року не породжує жодних прав та обов'язків, характерних для угоди, як виду зобов'язання.
Договір зберігання між сторонами не укладався, відповідних змін та доповнень до іпотечного договору внесено не було.
При цьому, наявний у матеріалах справи акт прийому-передачі від 11.05.2009 року не припинив зобов'язальних правовідносин між сторонами за кредитним та іпотечним договорами, нерухоме майно належало ОСОБА_2 на праві власності до моменту реєстрації права власності за ПАТ «ОТП Банк», тобто до 13.05.2016 року.
Таким чином, іпотекодавці протягом всього терміну дії договору іпотеки відповідають за утримання бази відпочинку у належному стані, відповідальність за порушення зобов'язань щодо збереження переданого в іпотеку нерухомого майна покладається виключно на позивача.
При цьому, статтею 1166 ЦК України, на яку як на підставу для задоволення позовних вимог посилається позивач, передбачена можливість відшкодування шкоди в позадоговірних (деліктних) правовідносинах.
Згідно із статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Позивач ОСОБА_1 не навела жодного доказу наявності вини АТ «ОТП Банк», причинного зв'язку між діями відповідача та шкодою, розрахунку суми відшкодування матеріали справи не містять, як і не містять інформації про те, які саме дії вживав позивач як іпотекодавець для збереження предмета іпотеки у належному стані.
Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв'язку у сукупності, приймаючи до уваги те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність будь-яких прав вимоги щодо стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та збитки причинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Посилання апелянта на ч. 3 ст. 587 ЦК України є безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достатні докази на підтвердження передання у володіння АТ «ОТП Банк» предмета іпотеки. Ухвала Першотравневого районного суду Донецької області від 05.05.2009 року не є таким доказом, оскільки згідно вказаного рішення предмет іпотеки було передано на зберігання представнику заставодержателя, як спосіб забезпечення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, а не у володіння. Ухвала Першотравневого районного суду Донецької області від 05.05.2009 року не породжує для АТ «ОТП Банк» право володіння предметом іпотеки у розумінні норм цивільного законодавства. Крім того, в рамках розгляду даної справи позивачем не було доведено наявності вини АТ «ОТП Банк», причинного зв'язку між діями відповідача та шкодою, що в свою чергу також виключає підстави для застосування вказаної норми цивільного права.
Твердження апелянта про те, що після підписання акту прийому-передачі бази відпочинку “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » на відповідальне зберігання АТ «ОТП Банк» набув статус зберігача є безпідставними, оскільки передача нерухомого майна банку згідно з актом прийому-передачі не породжує жодних прав та обов'язків, характерних для угоди, як виду зобов'язання, а договір зберігання між сторонами не укладався. Акт прийому-передачі не припинив між сторонами зобов'язальних правовідносин за кредитним та іпотечним договорами.
Крім того, вказана обставина вже була предметом розгляду в рамках справ №266/1313/15-ц та №241/1409/18 та яким судами в рішеннях, які набрали законної сили, вже була надана їм правова оцінка, а тому відсутні підстави для їх переоцінки та є преюдиційним фактом.
Посилання апелянта на правові висновки викладені в постанові ВП ВС від 16.11.2022 року по справі №910/6355/20 колегія суддів не бере до уваги, оскільки обставини справи у справі №910/6355/20 є відмінними від обставин у даній справі, а тому правові висновки зроблені в постанові ВП ВС від 16.11.2022 року по справі №910/6355/20 не можуть бути застосовані у даній справі до спірних правовідносин.
Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористалась наданими їй правами, не обґрунтувала свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надала суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Стягуючи з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи предмет позову, обсяг роботи та кількості годин, необхідних, з точки зору суду, для її виконання фахівцем у галузі права, з урахуванням зібраних та наданих суду доказів, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, враховуючи співмірність складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій у справі, суд вважає, що заявлена сума у розмірі 117 900 грн не є співмірною, а відтак доходить висновку про зменшення розміру витрат на правову допомогу до 10 000 грн, що за даних обставин справи, з урахуванням клопотання позивача про зменшення витрат на правову допомогу, буде справедливим, розумним та співмірним відшкодуванням таких витрат.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи доказів сплати Банком наданих послуг з правничої допомоги є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи (т. 2 а.с. 107), оскільки вказаний доказ є належним та достатнім на підтвердження понесення таких витрат. Посилання на те, що таким доказом може бути тільки виписка по рахунку є безпідставними, оскільки вказане не передбачено чинним законодавством України.
Посилання апелянта на додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 03.09.2024 року по справі №266/4503/19 колегія суддів не бере до уваги, оскільки у відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховуються висновки викладені в постановах Верховного Суду щодо їх застосування.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України та враховуючи те, що апелянта було звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги та у задоволенні апеляційної скарги було відмовлено, судові витрати за перегляд рішення судом апеляційної інстанції слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 06 березня 2025 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “13» серпня 2025 року.
Повний текст постанови складено “25» серпня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна