Справа № 204/3465/25
Провадження № 2/204/2393/25
49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
14 липня 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючої судді Дубіжанської Т.О.
за участю секретаря Єфімової А.О.
розглянувши у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
У квітні 2025 року до суду надійшла позовна заява, у якій позивачка просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у сумі 56 796 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 58 519 грн. 50 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 3 500 грн.
В обґрунтування позову, позивачка зазначила, що вона знаходилася у трудових відносинах із ВО «ПМЗ ім.О.М. Макарова». 30.09.2024 року ОСОБА_1 була звільнена за власним бажанням. Під час знаходження позивача у трудових правовідносинах із відповідачем, їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 56 796 грн. Крім того, за затримку розрахунку при звільненні, за переконанням позивача, відповідач повинен понести відповідальність, тому заявлено вимогу про стягнення, в порядку ст. 117 КЗпП України, середнього заробітку у розмірі 58 519 грн. 50 коп., у зв'язку з чим, позивачка вимушена звернутися до суду із зазначеною позовною заявою.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 02.04.2025 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.
06.05.2025 року представник відповідача ВО «ПМЗ ім.О.М. Макарова» Новак К.А., надала до суду відзив, в якому зазначила, що відповідач заявлені позовні вимоги не визнає у повному обсязі та просить відмовити у задоволені позовних вимог. Вказує, що причиною несвоєчасної виплати є факт наявності обставин, що істотно ускладнюють своєчасну виплату грошових коштів, а саме той факт, що ДП ВО «ПМЗ ім. О.М. Макарова» перебувало та перебуває і зараз в тяжкому економічному стані, що спричинено фінансовою кризою в країні, розірвання контрактів з Російською Федерацією, які складали питому вагу в загальній кількості, великі фінансові збитки. Просить врахувати ситуацію, яка склалася внаслідок війни, і поставила завод на межу виживання, оскільки наявна заборгованість з вересня 2020 року по заробітній платі працівникам складає понад 130,5 млн. гривень, відсутність обігових коштів, одноденний режим роботи на протязі 2019-2023 років. При цьому підприємство має врахувати не тільки інтереси окремого працівника, але й інтереси інших працівників, забезпечити можливість функціонування підприємства. Крім того, вказує на пропущення строків звернення до суду. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності просив не стягувати з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку. На підтвердження вищевказаного надає: довідку про заборгованість по заробітній платі, копії наказів підприємства.
12.05.2025 року від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, згідно якої позивачка просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 84 477 грн. 90 коп.
Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв'язку з наступним.
Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Згідно ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
У судовому засіданні встановлено, що згідно записів в трудовій книжці, заповненої 03.01.1969 року на ім'я ОСОБА_1 , остання перебував у трудових відносинах з ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» та 30.09.2024 року - звільнена за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП (Наказ № 833-вк від 30.09.2024 року)».
Спірні відносини між сторонами виникли з підстав того, що при звільненні позивача розрахунок з ним не проведено.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» / «правомірне очікування» стосовно ефективного здійснення права власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Аналіз норм ст. ст. 47, 116 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, тощо) належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Така правова позиція викладена в поставах Верховного Суду України № 6-1395цс16 від 26.10.2016 року, № 6-788цс16 від 14.12.2016 року, № 6-2912цс16.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судом з урахуванням вказаної норми надається оцінка доводів позивача в частині обґрунтування вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в заявленому розмірі.
Про надання відомостей щодо нарахованої і виплаченої зарплати вказано в ст. 110 КЗпП і ст. 30 Закону України «Про оплату праці» - при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до довідки ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» Вих. № 2406 від 13.02.2025 року, ОСОБА_1 ,. нарахована, але не виплачено заробітна плата за грудень 2021 року - 2972 грн.; за лютий 2022 року - 4800 грн.; за березень 2022 року - 1272 грн.; за квітень 2022 року - 1301 грн.; за травень 2022 року - 1571 грн.; за грудень 2023 року - 3569 грн.; за січень 2024 року - 6154 грн.; лютий 2024 року - 3137 грн., березень 2024 року - 3059 грн.; квітень 2024 року - 3087 грн.; травень 2024 року - 2510 грн.; червень 2024 року - 4576 грн.; липень 2024 року - 1635 грн.; серпень 2024 року - 1336 грн.; вересень 2024 року - 15817 грн., залишок невиплаченої заробітної плати складає 56 796 грн.
Так, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що дійсно підприємство заборгувало заробітну плату позивачці у розмірі 56 796 грн., що підтверджується відповідною довідкою підприємства № 37/6 від 22.04.2025 року.
Отже, відповідач визнав ту обставину, що з його вини на день звільнення позивача з роботи, остаточний розрахунок з нею не проведений, а заборгованість складає 56 793 грн.
За таких обставин, суд приходить до переконливого висновку, що з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім.О.М.Макарова» на користь ОСОБА_1 слід стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату, у розмірі 56 793 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Посилання відповідача у своєму відзиві на тяжкий фінансовий стан, та у зв'язку з цим неможливість своєчасного розрахунку, суд не бере до уваги, оскільки відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», сама по собі відсутність коштів у роботодавця, відсутність фінансово-господарської діяльності не виключає його відповідальності на підставі статті 117 КЗпП України. Таке ж роз'яснення надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд приходить до наступних висновків.
За позицією позивача, відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок, оскільки нараховані суми складових заробітку не виплачені в день звільнення, тому відповідач повинен понести відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.
У заяві про збільшення позовних вимог, представник позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2024 року (як наступний день після звільнення, що є першим днем прострочення) по 31.03.2025 року у розмірі 84 477 грн. 90 коп.
Суд зазначає, що з 17 липня 2022 року набрала чинність нова редакція ч.1 ст.117 КЗпП України, яка передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
З наданої відповідачем довідки Вих. №38/6 від 22.04.2025 року вбачається, що заробітна плата за останні два місяці становить: за травень 2024 року 2455,49 грн. (4 дня), за червень 2024 року 5342,49 грн.(8 днів). Таким чином, середня заробітна плата в день у позивача складає: 7797,98 : 12 = 649,83 грн.
Таким чином, враховуючи положення ст.117 КЗпП України щодо обмеження шестимісячним терміном, за який може бути стягнуто середній заробіток, з дати порушення прав ОСОБА_1 за період з 01.10.2024 року до 31.03.2025 року становить 84 477 грн. 90 коп. (649,83 грн. х 130 днів).
При цьому, суд вважає за потрібне зазначити наступне.
За роз'ясненнями, наведеними в п. 6 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішення розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Відповідно до п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 ПКУ компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом, для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб прирівнюються до заробітної плати та оподатковуються за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 ПКУ (18 відсотків).
Сума компенсації включається до фонду оплати праці того місяця, в якому фактично проводиться її нарахування та виплата у відповідності п.п. 1.6.2 п. 1.6. розд. І Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5.
Податковий агент, згідно з пп. 14.1.180 ПК України, зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПКУ, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються їй, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПКУ.
Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Наведене узгоджується з висновками, викладеними у Постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц.
Таким чином суд, визначаючи середній заробіток працівника за час затримки розрахунку, попередньо не відраховує з його складу ПДФО, а залишає виконання цього обов'язку роботодавцю, оскільки відповідно до ст. 18 ПК України, суди не належать до складу податкових агентів платника податку.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку та інших обов'язкових платежів з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Тому, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню у розмірі 84 477 грн. 90 коп. за період з 01.10.2024 року до 31.03.2025 року включно, з відрахування з цієї суми передбачених законом обов'язкових податків та зборів при виплаті.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору за позовними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп.
Також, оскільки позовні вимоги майнового характеру в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволені частково, а при подачі позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп., то з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп.
Що стосується відшкодування судових витрат на правову допомогу, то слід зазначити наступне.
Положеннями ч. 1 ст. 137 ЦПК України, передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
З матеріалів справи вбачається, що правнича допомога позивачу надавалась адвокатом Харламовим Д.В., згідно ордеру на надання правничої правової допомоги та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру, до матеріалів справи позивачем, долучено: договір №Т4/39 про надання правничої допомоги, здійснення захисту та представництва від 05.02.2025 року та Акт приймання-передачі виконаних та підготовлених до виконання послуг до договору про надання правничої допомоги на суму 3 500 грн. за консультацію, підготовку, складання, подання запитів та подачу позовної заяви.
Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Однак, матеріали справи не містять доказів сплати позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 3 500 грн., зокрема, не надано відповідної квитанції або платіжного доручення чи будь-якого іншого розрахункового документу, що зареєстрований у встановленому порядку, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), які б засвідчували факт того, що позивач дійсно поніс витрати на правничу допомогу.
Таким чином, судові витрати на правову допомогу у розмірі 3 500 грн. не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому суд вважає, що у стягненні судових витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги позивачу, слід відмовити.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 2, 19, 44, 47, 116, 117, 233, 238 КЗпП України, ст. ст. 12, 13, 19, 76-81, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 274-279, 430 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 56 796 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 84 477 грн. 90 грн. з відрахування з цієї суми передбачених законом обов'язкових податків та зборів при виплаті, судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 грн., а всього стягнути суму у розмірі 142 485 грн. 01 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 грн.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Чечелівський районний суд міста Дніпра шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О. Дубіжанська