25 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 440/10411/24
адміністративне провадження № К/990/32977/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі №440/10411/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області, в якому просила:
- скасувати наказ № 27-дс від 01 серпня 2024 року «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 ».
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року позов задоволено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2025 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі №440/10411/24 повернуто особі, яка її подала.
04 серпня 2025 року до Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла повторна касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі №440/10411/24.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржниця посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судом апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваного судового рішення не було враховано висновків щодо застосування положень статті 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1700-VII «Про запобігання корупції», частини першої статті 2, статті 244, частин першої, другої статті 77 КАС України, викладених у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі №806/1473/16, від 07 жовтня 2024 року у справі №990/28/24; від 17 серпня 2023 року у справі №380/8798/21.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на застосовність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас скаржницею указаних вимог не дотримано, оскільки не обґрунтовано, що правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначених ним постановах, є застосовними до спірних правовідносин.
Скаржниця наводить у касаційній скарзі лише окремі цитати із постанов Верховного Суду та не конкретизує у чому саме полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції указаних норм, виходячи з обставин цієї справи, що мають індивідуальні особливості.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Судом установлено, що зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржниці з рішенням суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладу фактичних обставин справи з посиланням на нормативно-правові акти, а також постанови Верховного Суду, однак без належного обґрунтування підпунктів частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржниця не виклала передбачених статтею 328 КАС України підстав, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржницею не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі №440/10411/24 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська