про відмову у відкритті касаційного провадження
25 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 620/9117/24
адміністративне провадження № К/990/30988/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Стародуба О.П., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року
у справі № 620/9117/24
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Мін'юсті від 08 лютого 2024 року № 71 про відмову у наданні йому статусу учасника бойових дій;
- зобов'язати Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Мін'юсті повторно розглянути матеріали.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року, позов задоволено.
Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанції, Мін'юст (далі - скаржник) 21 липня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів Верховного Суду: Смоковича М.І., Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р., що підтверджується протоколом від 21 липня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2025 року задовольнив заяви суддів Смоковича М.І., Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р. про самовідвід, передано справу до Секретаріату Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для визначення складу суду в установленому порядку.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів Верховного Суду: Берназюка Я.О., Кравчука В.М., Стародуба О.П., що підтверджується протоколом від 12 серпня 2025 року.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності № 620/9117/24, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: необхідність формулювання Верховним Судом висновку у подібних правовідносинах щодо застосування норм Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (у редакції від 25 жовтня 2022 року; далі - Порядок № 413), та Інструкції з ведення Історичного формуляра, Історичної довідки та Журналу бойових дій, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 06 жовтня 2020 року № 363.
Верховний Суд 15 серпня 2025 року за результатами розгляду двох справ № 620/9892/24 та № 620/10334/24 у подібних правовідносинах ухвалив постанови, в яких виклав правову позицію щодо застосування Порядку № 413 та Інструкції № 363, яка зводиться до того, що:
«…враховуючи положення статті 6 Закону № 3551-XII та пунктів 4, 5 Порядку № 413, визначальною підставою для надання статусу учасника бойових дій є не формальне подання повного пакета документів, а підтвердження факту безпосередньої участі особи в бойових діях або заходах із забезпечення оборони України. Документи виступають лише засобом доведення цієї участі, а не самостійною умовою для визнання такого статусу. Відтак, формальний підхід до розгляду поданих матеріалів, без врахування їх реального змісту та обставин, що свідчать про виконання особою завдань у зоні бойових дій, є неправомірним і суперечить меті правового регулювання законодавства у сфері захисту прав ветеранів війни.
Такий підхід ґрунтується не лише на тлумаченні Порядку № 413, а й на реалізації гарантованого статтею 17 Конституції України обов'язку держави щодо соціального захисту громадян, які захищають суверенітет та територіальну цілісність України. Формальний підхід, що ігнорує доведені факти реальної участі особи в обороні держави, є неприпустимим, оскільки нівелює саму суть та мету Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Тобто, Верховний Суд вже виклав правову позицію з питання щодо застосування Порядку № 413 та Інструкції № 363 у подібних правовідносинах.
Суд першої інстанції у рішенні від 16 вересня 2024 року та суд апеляційної інстанції у постанові від 26 червня 2025 року, задовольняючи позов ОСОБА_1 , виходили з того, що надання статусу учасника бойових дій базується на підтвердженні факту безпосередньої участі особи в бойових діях або заходах із забезпечення оборони України, а не лише на формальному поданні повного пакета документів. Довідка від 08 листопада 2022 № 539/д/ОУВЧ та відповідні накази, які підтверджують участь ОСОБА_1 у заходах оборони, є достатніми доказами, а підхід Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Мін'юсті до відхилення зазначених документів був визнаний неправомірним.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення ухвалені у справі незначної складності, а Мін'юст не підтвердив у касаційній скарзі передбачені статтею 328 КАС України підстави касаційного оскарження судових рішень та виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 26 квітня 2024 року у справі № 340/2521/21, від 06 червня 2024 року у справі № 400/7244/21, від 17 липня 2024 року у справі № 580/941/24.
Керуючись статтями 248, 328, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року у справі № 620/9117/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Кравчук
О.П. Стародуб