про відмову у відкритті касаційного провадження
25 серпня 2025 року
м. Київ
справа №420/27160/24
адміністративне провадження № К/990/34093/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Стародуба О.П., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2025 року
у справі №420/27160/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - Управління), в якому просила:
- визнати протиправними дії Управління, які полягають у відмові у призначенні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV);
- зобов'язати Управління призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2025 року, позов задоволено повністю.
Не погодившись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, Управління 12 серпня 2025 року , тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №420/27160/24, які передбачені частиною п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі №419/794/15-а, від 22 вересня 2017 року у справі №308/7012/13-а; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Так, на обґрунтування підстав касаційного оскарження відповідач зазначає, що позивачем не надано документів на підтвердження спірного періоду роботи, які б в сукупності дали змогу віднести його стаж роботи до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років передбачених пунктами "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом України у постановах від 25 травня 2016 року у справі №419/794/15-а, від 22 вересня 2017 року у справі №308/7012/13-а.
Разом з тим, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на вищезазначені висновки з тих підстав, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №442/456/17, висновок у якій сформований подібних у правовідносинах щодо захисту пенсійних прав педагогічних працівників, посади яких не включені до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909, колегія суддів відступила від правової позиції, сформульованої Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі №419/794/15-а, та сформувала наступний висновок:
" ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.
викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем та концертмейстером в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909.".
Водночас у постанові від 23 січня 2020 року у справі №756/9879/16-а Верховний Суд вказав про те, що викладач позашкільного навчального закладу за наявності стажу понад 30 років, крім права на отримання пенсії за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону №1058-ІV, має право на виплату грошової допомоги при виході на пенсію, яка передбачена пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" цього ж Закону.
Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 лютого 2024 року у справі №260/323/20, від 21 березня 2024 року у справі №580/2737/23.
В свою чергу суд апеляційної інстанції переглянув рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області та дійшов висновку про його обґрунтованість, оскільки відповідно до довідки комунального закладу «Кілійська школа мистецтв» Відділу культури Кілійської міської ради № 92 від 05 серпня 2024 року, ОСОБА_1 працює викладачем класу фортепіано з 01 серпня 1983 року по теперішній час, що в цілому дає право на пенсію за вислугу років передбачених пунктами "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також право на нарахування та виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Таким чином, колегія суддів вважає, що мотиви судів першої і апеляційної інстанцій, якими вони керувалися ухвалюючи рішення про задоволення позову у справі №420/27160/24, відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 22 лютого 2024 року у справі №260/323/20, від 21 березня 2024 року у справі №580/2737/23, які містять висновки щодо питання правильного застосування норм права, порушеного в касаційній скарзі.
Також, аналізом змісту касаційної скарги Судом з'ясовано, що скаржник взагалі не наводить виключних підстав касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України для справ незначної складності та які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Вказане виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі №420/27160/24.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення ухвалені у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України підстави касаційного оскарження судових рішень та виняткові обставини для прийняття до розгляду і перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку належним чином не обґрунтовані скаржником у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд, зокрема, в ухвалах від 07 вересня 2021 року у справі №560/8480/20, від 12 серпня 2024 року у справі №420/18130/23 та від 11 жовтня 2024 року у справі №380/24204/23.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд, -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у справі №420/27160/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Кравчук
О.П. Стародуб