20 серпня 2025 року м. Дніпросправа № 340/9079/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року
у адміністративній справі № 340/9079/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, Державної судової адміністрації України та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Ленінського районного суду м.Кіровограда про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії, -
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року відмовлено у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, Державної судової адміністрації України та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Ленінського районного суду м.Кіровограда, а саме, про: визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати йому суддівської винагороди за вересень 2023 року, та про зобов'язання Державної судової адміністрації України забеспечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати йому суддівської винагороди у відповідності до вимог ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» за вересень 2023 року; а також про визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо нарахування і виплати суддівської винагороди у відповідності до вимог ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» за вересень 2023 року з урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів, та про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області нарахувати і виплатити йому судівську винагороду у відповідності до вимог ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» за вересень 2023 року з урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку позивачем по справі з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права, зокрема, положень ст.126 Конституції України, ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та положень Бюджетного кодексу України щодо зобов'язання головного розпорядника бюджетних коштів, у зв'язку з чим просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача, Територіальне управління ДСА України в Кіровоградській області вказує на те, що апеляційна скарга є безпідставною та не обґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, а тому заперечує проти неї в повному обсязі, натомість вважаючи рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 року таким, що ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права просить залишити його без змін.
Іншими учасниками у цій справі відзиви на апеляційну скаргу позивача не подавалися, що не перешкоджає перегляду судового рішення в письмовому провадженні на підставі наявних в матеріалах справи доказів відповідно до ч.1 ст.308 КАС України.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин та правильність застосування до них норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача, виходячи з нижченаведеного.
Cудом першої інстанції встановлено та під час апеляційного перегляду даної справи підтверджено, що ОСОБА_1 обіймає посаду судді з 27 лютого 2022 року був мобілізований до Збройних Сил України у період дії воєнного стану і на цей період Державною судовою адміністрацією України було припинено фінансування Територіального управління ДСА України в Кіровоградській області стосовно виплати суддівської винагороди судді ОСОБА_1 .
Вирішуючи спір у цій справі по суті, судом першої інстанції було враховано, що з 24 лютого 2022 року в України введено в дію воєнний стан, що триває досі (загальновідомий факт), у зв'язку з чим суддя Ленінського районного суду м.Кіроворгара ОСОБА_1 з 27.02.2022 року був мобілізований та перебуває у складі Збройних сил України. Також узято до уваги, що у зв'язку з мобілізацією позивача, наказом Ленінського районного суду м.Кіроворгара від 28 лютого 2022 року №43-к ОСОБА_1 було увільнено від виконання обов'язків судді у зв'язку з мобілізацією до Збройних Сил України під час дії воєнного стану зі збереженням середнього заробітку, а 19 липня 2022 року наказом Ленінського районного суду м.Кіроворгара №100/К було внесено зміни до згаданого наказу, виключивши право на середній заробіток, і за вересень 2023 року Територіальним управлінням ДСА України в Кіровоградській області не було нарахувало та не виплачено позивачу суддівську винагороду, що й стало підставою для звернення до суду за захистом.
Перевіряючи наведені ОСОБА_1 у позові обставин стосовно допущеного порушення його прав з боку відповідачів, суд першої інстанції виходячи з положень ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин правильно врахував висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 13 березня 2025 року по справі №320/10955/23, а відповідно, вирішуючи спір у цій справі обґрунтовано врахував, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями, а відповідно, порядок проходження цими особами військової служби, їх права та обов'язки визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) та іншими законами та відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами, як це прописано у ч.3, ч.4 ст.2 Закону № 2232-ХІІ. (частини третя, четверта статті 2 Закону в порядку викладення).
При цьому, акцентуючи увагу на тому, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами (ст.40 Закону № 2232-ХІІ), суд першої інстанції посилаючись на зміст ч.2 ст.39 Закону № 2232-ХІІ і ч.3 ст.119 КЗпП як у редакції чинній до 19.07.2022 так у редакції зі змінами, внесеними Законом №2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022, а також на те, що при співвідношенні норм ч.3 ст.119 КЗпП та ст.135 Закону № 1402-VIII є очевидним, що вказані норми є самостійними, які регулюють різні правовідносини, а тому при їх застосуванні неприйнятні правила щодо застосування загальної та спеціальної норми.
З урахуванням наведених норм, суд першої інстанції обґрунтовано підкреслив, що у правовому регулюванні статусу судді немає норми, яка б визначала, які гарантії має суддя, якщо він, виконуючи військовий обов'язок по захисту Батьківщини, поступив на військову службу, і у такому випадку суддя отримав статус військовослужбовця з поширенням на нього гарантій правового і соціального захисту військовослужбовців, встановлених законом.
Оскільки як здійснення правосуддя так і військова служба є публічною, а суддя поступивши на військову службу здійснює функції, які притаманні цьому виду публічної служби, і така служба підлягає оплаті відповідно до умов, передбачених законом для неї, суд першої інстанції правильно наголосив, що виконання одного виду публічної служби із застосуванням порядку оплати трудової функції, встановленого для іншого виду публічної служби суперечило б такій засаді «оплати праці», оскільки праця оплачується саме за виконану роботу (трудову функцію) і це відповідає визначенню заробітної плати як винагороди за виконану роботу згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95.
З огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 при вирішенні питання про застосування норми частини другої статті 233 КЗпП у правовідносинах зі стягнення грошової винагороди за виконання публічної служби, суд обґрунтовано наголосив, що застосування у правовідносинах, які виникають у зв'язку з проходженням публічної служби і які окремо не врегульовані законодавством, яке регулює цей вид публічної служби, норм КЗпП, що регулюють подібні за змістом правовідносини, цілком правомірне з огляду на їх спорідненість з нормами, які регулюють публічну службу.
Дійсно, призначення і звільнення судді з посади охоплюється сферою публічних відносин, разом з тим у судді виникають трудові відносини з відповідним судом, про що прямо зазначено у ст.125 Закону № 1402-VIII, згідно з якою припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин з відповідним судом, про що голова суду видає наказ, і ці відносини виникають на підставі наказу про зарахування судді до штату відповідного суду, про що також ідеться в статті 81 зазначеного Закону.
У цій справі суд першої інстанції цілком обґрунтовано також звернув увагу на те, що у разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом мають регулюватися нормою ч.3 ст.119 КЗпП, оскільки в Законі № 1402-VIII відсутня норма, яка б по-іншому регулювала ці відносини.
Дійсно, поступивши на військову службу, позивач не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм ч.7 ст.126 Конституції України та ст.119 Закону № 1402-VIII, але одночасно суддя набувши статусу військовослужбовця, і будучи увільненим від виконання обов'язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, суддя у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов'язку судді, оскільки вступивши у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби, і відповідно, нарахування та виплати суддівської винагороди має бути припинена.
Ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 березня 2025 року по справі № 320/10955/23 (провадження № 11-5апп25) щодо застосування норм права у разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також в інших випадках, передбачених ч.2 ст.39 Закону № 2232-ХІІ, відповідно яких за суддею зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення, і на цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується - суд першої інстанції у цій справі дійшов цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог позивача, і колегія суддів повністю погоджується з такими висновками, оскільки суддя ОСОБА_1 будучи призваним на військову службу за мобілізацією перейшов на статус військовослужбовця, у зв'язку з чим отримує грошове забезпечення, яке встановлене для військовослужбовців відповідного рангу та військової посади.
Виходячи з того, що доводами апеляційної скарги позивача висновки суду не спростовуються, а викладені позивачем у скарзі обставини та обґрунтування свідчать лише про власне помилкове розуміння ним норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини, що зокрема підтверджується і вже сформованими Верховним Судом правовими висновками з подібних правовідносин, які при розгляду цієї справи підлягають врахуванню, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача та для скасування ухваленого у цій справі судового рішення.
Керуючись статтями 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.М. Іванов