Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
25 серпня 2025 року Справа № 520/27014/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Супрун Ю.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, -
Представник позивача Кузьменко Олександр Вікторович, діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, в якому просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України від 21.12.2023 № 356 в частині встановлення ОСОБА_1 посадового окладу у розмірі 2730 грн на місяць.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України від 21.03.2024 № 81 в частині відрахування із грошового забезпечення ОСОБА_2 грошових коштів за 10 днів відпустки, що були використані ним в рахунок щорічної основної відпустки за 2024 рік.
3. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо не проведення відповідного перерахунку та невиплати всіх сум грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 з військової служби.
4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 у встановленому законом розмірі посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби та премії за грудень 2023 року, січень-березень 2024 року; одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби; грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2024 рік; грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні з військової служби; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, починаючи з 21.03.2024 до моменту проведення фактичного розрахунку.
В обґрунтування позову зазначено, що наказ командира військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України від 21.12.2023 № 356 в частині встановлення ОСОБА_1 посадового окладу у розмірі 2730 грн. на місяць та наказ командира військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України від 21.03.2024 № 81 в частині відрахування із грошового забезпечення ОСОБА_1 грошових коштів за 10 днів відпустки, що були використані ним в рахунок щорічної основної відпустки за 2024 рік, на думку позивача, є протиправними.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На тривалість виготовлення процесуального документу вплинула обставина знаходження судді Супрун Ю.О., у щорічній відпустці та на лікарняному.
Крім того, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025, місто Харків у період з 24.02.2022 по 15.09.2022 належало до території активних бойових дій, а з 15.09.2022 по теперішній час є територією можливих бойових дій.
В зв'язку із здійсненням діяльності Харківським окружним адміністративним судом з відправлення правосуддя в умовах ведення бойових дій на території Харківської міської територіальної громади, розгляд справи було відтерміновано.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч.ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач, Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, подав до суду відзив на адміністративний позов, у якому зазначив, що діяв в межах своїх повноважень та правомірно відмовив у наданні відстрочки. Просить суд відмовити у задоволенні адміністративного суду в повному обсязі.
Представником позивача було подано відповідь на відзив, у якій підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.
Дослідивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 було призвано на військову службу до Збройних Сил України у зв'язку з мобілізацією. У період з 08.03.2022 року по 08.02.2023 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 Міністерства оборони України В подальшому, з 09.02.2023 по 25.02.2023 продовжив проходження служби у військовій частині НОМЕР_5 Міністерства оборони України, з 26.02.2023 року по 08.11.2023 - у військовій частині НОМЕР_6 Міністерства оборони України, з 10.11.2023 по 19.12.2023 - у військовій частині НОМЕР_7 Міністерства оборони України, з 21.12.2023 по 21.03.2024 - у військовій частині НОМЕР_2 Міністерства оборони України. Вказані обставини підтверджуються записами у військовому квитку ОСОБА_1 серії НОМЕР_8 та витягами із наказів командирів військових частин Міністерства оборони України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_9 (вищим командуванням, що здійснювало переміщення) №247-РС від 09.12.2023 позивач був звільнений з посади інструктора навчального взводу навчальної роти навчального батальйону школи фахової підготовки фахівців родів військ військової частини НОМЕР_7 та призначений на посаду помічника військового капелана військової частини НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №356 від 21.12.2023 молодшого сержанта ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, і позивач вважався таким, що приступив до виконання обов'язків за новопризначеною посадою помічника військового капелана з відповідним посадовим окладом (2730 грн.), встановленим згідно штату та наказу вищого командування про призначення (в/ч НОМЕР_9 №247-РС від 09.12.2023).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 21.03.2024 №81 молодшого сержанта ОСОБА_1 , колишнього військового капелана військової частини НОМЕР_10 , який перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_11 (по особовому складу) від 18 березня 2024 року №27-РС у відставку за підпунктом “б» (за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що справи та посаду здав 24 березня 2024 року.
З 21.03.2024 року виключено позивача із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з продовольчого забезпечення з 22 березня 2024 року. Направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно вищезазначеного наказу позивачу виплачено щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 535% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу та військового звання з 01 березня по 21 березня 2024 року. Виплачено на підставі наказу Міністерства оброни України від 07 червня 2018 року №260 надбавку за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим званням з 01 березня по 24 березня 2024 року.
Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити грошову компенсацію за 23 доби невикористаної щорічної основної відпустки по 2022 рік, за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки на 2023 рік. Відрахувати із грошового забезпечення кошти за 10 днів відпустки, що були використані в рахунок тієї частини щорічної основної відпустки за 2024 рік, яка залишилася після звільнення військовослужбовця.
Щорічна додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, передбачена статтею 16-2 Закону України "Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з 24 лютого 2022 року на день виключення із списків особового складу частини не надавалася, компенсація за невикористану додаткову відпустку за цей же період не виплачувалася. Виплачено компенсацію та невикористану додаткову відпустку за цей період 42 доби.
Виплачено грошову допомогу для оздоровлення на 2024 рік.
Виплачено одноразову грошову допомогу по звільнення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку та умов надати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби" від 17 вересня 2014 року № 460 у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 23 повних календарних місяців служби.
Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 січня 2022 року №30 “Про бюджетну політику МО України» за 2024 рік не отримував.
Враховуючи, на думку позивача, безпідставне зменшення посадового окладу, що потягнуло за собою зменшення надбавок, та безпідставне відрахування із грошового забезпечення ОСОБА_1 грошових коштів за 10 днів відпустки, що були використані ним в рахунок щорічної основної відпустки за 2024 рік, позивач змушений звернутися за захистом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (в подальшому Закон № 2232-XII).
Згідно з ч.1 ст. 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 4 ст. 2 Закону № 2232-XII визначено, що Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Стратегія залучення, розвитку та утримання людського капіталу в силах оборони України визначається Міністерством оборони України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлені ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
У подальшому, Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153 (надалі - Положення №1153).
Згідно п.12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Абзацом 4 пп.2 п.82 Положення №1153/2008 визначено, що призначення військовослужбовців на посади здійснюється на рівнозначні посади для набуття практичного досвіду управлінської діяльності в органах військового управління різного рівня або для більш доцільного використання за фахом чи досвідом роботи - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, зокрема на особисте прохання військовослужбовця.
Підпунктом 6 п.82 Положення №1153/2008 також визначено, що призначення військовослужбовців на посади здійснюється у зв'язку зі звільненням або призначенням на посади, передбаченими штатами воєнного часу, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану.
Військовослужбовці призначаються на посади і переміщуються по службі за основною або спорідненою спеціальністю з урахуванням досвіду служби, рівня їх професійної компетентності, особистих якостей і досягнень та відповідності характеристикам посад, визначених Міністерством оборони України. У разі коли є потреба призначення військовослужбовців на посади за новою спеціальністю, їх призначенню на ці посади має передувати відповідна підготовка (перепідготовка). Для доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду військовослужбовці можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю з урахуванням набутого досвіду (п.83 Положення №1153/2008).
Разом з тим, відповідно до п.257 Положення №1153/2008 для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, визначається Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі Інструкція №170).
Згідно з абз. 9 п. 4.13 Інструкції №170 в особливий період до введення воєнного стану просування по службі військовослужбовців здійснюється за основною або спорідненою спеціальністю з урахуванням досвіду служби без дотримання вимог пункту 87 Положення. З введенням воєнного стану призначення військовослужбовців на вищі посади здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 Положення. В особливий період, для доукомплектування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту військовослужбовці за набутим досвідом служби можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю без проведення відповідної підготовки (перепідготовки). Такі військовослужбовці після їх призначення на посаду підлягають направленню на підготовку (перепідготовку) за новою спеціальністю у встановленому порядку.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон №389-VIII).
Статтею 1 Закон №389-VIII встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
З аналізу наведених норм слідує, що військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.
При цьому, в особливий період призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 Положення та без проведення відповідної підготовки (перепідготовки), та за рішенням відповідного командира (начальника).
З огляду на вказане вбачається, що оскаржуваний позивачем наказ прийнято на підставі пунктів 82, 257 Положення №1153/2008, з метою захисту інтересів держави у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні.
Щодо позовних вимог визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо не проведення відповідного перерахунку та невиплати всіх сум грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 з військової служби та зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 у встановленому законом розмірі посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби та премії за грудень 2023 року, січень-березень 2024 року; одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби; грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2024 рік; грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні з військової служби, суд зазначає наступне.
Приписами пункту 23 частини 1 статті 4 КАС України встановлено, що похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Отже, задоволення позову залежить від визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України від 21.12.2023 № 356 в частині встановлення ОСОБА_1 посадового окладу у розмірі 2730 грн. на місяць.
Оскільки правомірність похідного залежить від правомірності основного, а похідне не породжує прав і обов'язків без основного, суд зробив висновок про неправомірність основної вимоги.
Такий правовий висновок поділяє і КАС у складі Верховного Суду (постанова від 05 травня 2021 року у справі №160/1505/20).
Отже, дана позовна вимога не підлягає задоволенню.
Щодо стягнення з Військової частини середнього заробітку за час затримки здійснення розрахунку при звільненні, суд зазначає про таке.
За загальним правилом застосування законодавства пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Такої позиції дотримується і Верховний Суд у постановах від 16.04.2020 у справі №822/3307/17 та від 27.08.2020 у справі №804/871/16.
Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).
За висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні
Суд звертає увагу на те, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні; - факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17, при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов'язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За висновком Конституційного Суду України невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Відповідачем нарахування і виплата грошового забезпечення позивача на виконання даного рішення не здійснені, а тому позовні вимоги про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів і середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є передчасними та задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України від 21.03.2024 № 81 в частині відрахування із грошового забезпечення ОСОБА_1 грошових коштів за 10 днів відпустки, що були використані ним в рахунок щорічної основної відпустки за 2024 рік, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі Порядок №260, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) у разі звільнення з військової служби військовослужбовців (крім військовослужбовців, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, а також військовослужбовців строкової військової служби) до закінчення календарного року, за який вони вже використали щорічну основну та додаткову відпустки повної тривалості, на підставі наказу відповідного командира провадиться відрахування з їхнього грошового забезпечення за дні щорічної основної та додаткової відпусток із урахуванням часу проходження служби в році звільнення.
Враховуючи те, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України від 21.03.2024 № 81 позивача було звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_11 (по особовому складу) від 18 березня 2024 року №27-РС у відставку за підпунктом “б» (за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», відповідач протиправно здійснив відрахування із грошового забезпечення позивача грошових коштів за 10 днів відпустки, що були використані ним в рахунок щорічної основної відпустки за 2024 рік.
Враховуючи вищевикладене позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України від 21.03.2024 № 81 в частині відрахування із грошового забезпечення ОСОБА_1 грошових коштів за 10 днів відпустки, що були використані ним в рахунок щорічної основної відпустки за 2024 рік підлягають задоволенню.
За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України від 21.03.2024 № 81 в частині відрахування із грошового забезпечення ачинського ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) грошових коштів за 10 днів відпустки, що були використані ним в рахунок щорічної основної відпустки за 2024 рік.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст рішення складено та підписано 25.08.2025.
Суддя Супрун Ю.О.