25 серпня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/5317/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді В.В. НАУМЕНКА
секретаря судового засідання М.О. Гловацької
за участі представника позивача Матюка В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Театральна, б. 6/7, м. Кропивницький, 25025, ЄДРПО 43315529) про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати постанови Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 25.07.2025 року у виконавчому провадженні №78702647 про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що судове рішення, за яким видано виконавчий документ, не є остаточним у справі, оскільки позивачем на даний час здійснюється касаційне оскарження ухвали апеляційного суду, якою було повернуто апеляційну скаргу заявника. За таких обставин вважає відкриття виконавчого провадження не можливим, оскільки відповідне судове рішення ще може бути скасоване, а отже заявник може понести невиправдані витрати.
Ухвалою суду від 06.08.2025 відкрито провадження у справі, призначено її розгляд з особливостями, визначеними статтею 287 КАС України, на 25.08.2025 (а.с. 49).
Від відповідача до суду 21.08.2025 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач позовні вимоги не визнав, у задоволенні позову просив відмовити. Наголосив на правомірності винесення оспорюваних постанов державного виконавця (а.с. 55-57).
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі, наполягав на його задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач участь свого представника у судовому засіданні не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані сторонами матеріали та з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі №340/731/25 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо непроведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення, за період з 02.04.2022 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 та зобов'язано здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 02.04.2022 по 19.05.2023 включно належних, з урахуванням проведених раніше виплат, сум грошового забезпечення, а також інших виплат, які розраховувались з урахуванням посадового окладу, допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, грошової допомоги при звільненні, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції, чинній з 29.01.2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погодившись з таким рішенням суду, ІНФОРМАЦІЯ_2 оскаржив його в апеляційному порядку, проте ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.07.2025 апеляційну скаргу повернуто.
Матеріали справи свідчать про те, що 18.07.2025 ОСОБА_1 було видано виконавчий лист у справі №340/731/25 (а.с. 62), та відповідно до заяви від 24.07.2025 ОСОБА_1 звернувся за примусовим виконанням зазначеного рішення суду до відповідного органу ДВС (а.с. 61), додавши згаданий виконавчий лист.
Разом з тим, позивач зазначає, що ухвала ТААС від 04.07.2025 про повернення апеляційної скарги наразі оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку, а отже рішення у справі №340/731/25 не є остаточним, а відтак щодо нього не може відбуватись примусове виконання.
Отже, не погоджуючись з діями та рішеннями державного виконавця, позивач ініціював розгляд даної справи в адміністративному суді.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Отже, після повернення ТААС 04.07.2025 апеляційної скарги у справі №340/731/25, рішення у цій справі набрало законної сили.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 373 КАС України).
Відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
За змістом частини 5 статті 26 Закону, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Аналізуючи наведені норми закону, суд приходить до висновку, що державний виконавець, отримавши від стягувача заяву про примусове виконання рішення суду та виконавчий документ, який відповідає вимогам ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", має винести постанову про відкриття виконавчого провадження.
Суд звертає увагу, що законодавче формулювання частини 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає саме обов'язок виконавця винести постанову про відкриття виконавчого провадження, без будь-якої дискреції.
Отже, єдиним передбаченим законом варіантом поведінки відповідача у даному випадку є винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність винесення відповідачем постанови про відкриття виконавчого провадження від 25.07.2025 у ВП №78702647, а отже така постанова скасуванню не підлягає.
Вимоги позивача про скасування постанов про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору фактично є похідними від правомірності постанови про відкриття виконавчого провадження, а відтак скасуванню також не підлягають.
Суд не приймає доводів позивача про те, що рішення у справі №340/731/25 не є остаточним через його касаційне оскарження, оскільки касаційне оскарження судового рішення не впливає на набрання ним законної сили.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання відповідачем доводів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність його рішень, дій чи бездіяльності, позивач має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України.
З огляду на викладене, позивач, всупереч вимогам статті 77 КАС України, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в той час як відповідачем правомірність спірного рішення підтверджено належними та допустимими доказами.
Отже, судом не встановлено будь-яких ознак протиправності в діях відповідача під час винесення спірних рішень (постанов), а тому позовні вимоги щодо їх скасування є такими, що задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, у задоволенні позову необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати, понесені позивачем, стягненню не підлягають. Доказів понесення відповідачем судових витрат до суду не надано.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 287 КАС України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Судові витрати вважати фактично понесеними.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його оголошення за правилами, встановленими ст.ст. 287, 293, 296, 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО