про відмову в забезпеченні позову
25 серпня 2025 року м. Київ № 320/42108/25
Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., ознайомившись з заявою і доданими до неї матеріалами про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Переяславської міської ради №335-18 від 19.08.2025 «Про демонтаж трьох об'єктів зовнішньої реклами (білбордів) у м. Переяславі, Бориспільського району, Київської області».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Разом із позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення виконавчого комітету Переяславської міської ради від 19.08.2025 №335-18 «Про демонтаж трьох об'єктів зовнішньої реклами (білбордів) у м. Переяславі, Бориспільського району, Київської області» та заборонити до набрання судовим рішенням у даній справі законної сили демонтаж об'єктів зовнішньої реклами (білбордів):
- Київська обл., Бориспільський район, м. Переяслав, поруч з будівлею по вул. Покровска, 39;
- Київська обл., Бориспільський район, м. Переяслав, поруч з будівлею по вул. Богдана Хмельницького, біля дитячого дошкільного закладу №7;
- Київська обл., Бориспільський район, м. Переяслав, навпроти будівлі по вул. Богдана Хмельницького, 110.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивачем зазначено про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе ускладнення виконання рішення суду в майбутньому, оскільки оскаржуване рішення прямо передбачає демонтаж вищезазначених конструкцій, виконання якого може бути здійснене у будь-який момент. Окрім того, позивачем наголошено, що демонтаж рекламних конструкцій призведе до: фактичного знищення майна, що має значну матеріальну вартість; неможливості відновлення їх у первісному вигляді (після демонтажу вони стають непридатними для використання); втрати доходів від реклами та ділової репутації, що унеможливить здійснення підприємницької діяльності.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахування вищенаведених положень Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.
Розглядаючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами частин першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Тобто, вжиття заходів забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 151 КАС України можливі лише за наявності обставин, що визначені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Аргументуючи підстави для забезпечення позову, заявник посилається на те, що оскаржуване рішення може бути виконане в будь-який момент та зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи навіть унеможливити повного поновлення прав позивача внаслідок фактичного знищення майна, неможливості відновлення його первісному вигляді та втрати доходів від реклами та ділової репутації.
Так, предметом оскарження є рішення рішення Виконавчого комітету Переяславської міської ради №335-18 від 19.08.2025 «Про демонтаж трьох об'єктів зовнішньої реклами (білбордів) у м. Переяславі, Бориспільського району, Київської області».
Верховний Суд в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що рішення про демонтаж тимчасових споруд не є розпорядженням майном, проте демонтаж має здійснюватися з підстав передбачених нормативним актом, яким врегульовано відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням споруд, який у визначених випадках передбачає повернення майна.
Щодо ймовірності понесення позивачем певних матеріальних збитків, Верховний Суд в питанні вжиття заходів забезпечення позову у схожих правовідносинах, зокрема, у постановах від 20.03.2019 у справі №826/14951/18 та від 30.09.2021 у справі №160/7358/21 дійшов наступних висновків:
«Щодо ускладнення чи унеможливлена ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе виникнення додаткових витрат та інше.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі».
За такого правового регулювання та висновків Верховного Суду, суд не знаходить правових підстав відступати від вже сформованих Верховним Судом у подібних до спірних правовідносинах висновків.
Разом з тим, у пункті 44 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
Підпунктом 7 пункту "а" та пунктом 13 частини першої статті 30 цього Закону визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо організації благоустрою населених пунктів.
За приписами пункту 7 частини першої статті 30 цього Закону до повноважень виконавчого комітету міської ради належить організація благоустрою населеного пункту.
Відповідно до частини другої статті 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до повноважень виконавчих органів сільських, селищних міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 20 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд ввважає, що захід забезпечення, про який просить позивач у своїй заяві, може призвести до непропорційного обмеження судом дискреційних повноважень органів місцевого самоврядування, наданих їм відповідно до закону.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.10.2022 у справі №160/240/19.
Разом з тим, суд враховує, що в оскарженому рішенні мова йде саме про демонтаж тимчасових споруд, а не про знесення самочинного будівництва, що не може свідчити про неможливість відновлення порушених прав позивача у разі задоволення позову.
При цьому, демонтаж тимчасових споруд не свідчить про неможливість або ускладнення поновлення у подальшому прав, які позивач вважає порушеними, оскільки мова йде про тимчасові споруди, які є пересувними та, у разі поновлення прав позивача у судовому порядку, можуть бути повернуті на попереднє місце розташування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі №540/7262/21.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, наявність ознак правомірності рішення відповідача, що є предметом оскарження у даній справі, може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Окрім того, з наявних матеріалів, які долучено до заяви про забезпечення позову, судом не виявлено існування обставин, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову.
Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде встановлено при вирішенні спору по суті.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13.03.2024 у справі №640/273/22.
Суд наголошує на тому, що спосіб забезпечення позову, обраний позивачем, є фактично вирішенням справи по суті на період розгляду справи, що є неприпустимим.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову (вх. від 25.08.2025 вх. №53977) - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею (суддями). Відповідно до ч.8 ст.154 КАС України ухвала про відмову у забезпеченні адміністративного позову може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.293-297 КАС України.
Суддя Перепелиця А.М.