25 серпня 2025 року ЛуцькСправа № 640/19045/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач1, Апарат ВРУ) про визнання протиправною бездіяльність щодо відмови у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 04 грудня 2013 року до 01 серпня 2014 року;
зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 04 грудня 2013 року до 01 серпня 2014 року;
зобов'язання виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 01 серпня 2014 року по день фактичного розрахунку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата 7 скликання ОСОБА_2 з 04.12.2013 по 01.08.2014 та за вказаний період не використала 20 календарних днів щорічної основної відпустки.
При звільненні позивач подала заяву від 01.06.2021 про надання довідок щодо заробітної плати та виплату належної суми компенсації за невикористану частину щорічної відпустки.
Листом від 18.06.2021 №15/26-2021/201582 Апарат ВРУ відмовив у виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку, оскільки народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.
ОСОБА_1 не погоджується з відмовою відповідача та вказує, що саме на Апарат ВРУ покладено обов'язок здійснювати оплату праці помічників-консультантів народних депутатів з урахуванням розподілу коштів, здійсненого депутатом відповідно до положень статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», якою встановлено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом. При цьому, чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв'язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.
Позивачка зазначає, що грошова компенсація за невикористану відпустку є частиною заробітної плати і належить до сум, що підлягають виплаті у день звільнення, а тому відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) звернення позивача до суду з вимогою про її примусове стягнення з відповідача не підлягає обмеженню будь-яким строком. При цьому, порушення відповідачем строків розрахунку при звільненні працівника є порушенням законодавства про оплату праці та має наслідком настання відповідальності за статтею 117 КЗпП України.
З урахуванням наведеного позивачка просить позов задовольнити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи (а.с.26).
У зв'язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва дана справа передана на розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.33-34).
У відзиві на позовну заяву (а.с.39-50) представник відповідача1 вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. Свою позицію обґрунтовує тим, що саме народний депутат України відносно помічників-консультантів є роботодавцем, тому помічники-консультанти не є працівниками Апарату ВРУ. Сам факт прийняття та звільнення помічників-консультантів народних депутатів України розпорядженнями керівництва Апарату ВРУ не може свідчити про те, що сторони у справі перебувають у трудових правовідносинах. Правовий статус, умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин помічників-консультантів народного депутата України визначені спеціальним законодавством - статтею 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 за №379/95-ВР, відповідно до яких, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень, а не Апарат ВРУ. Апарат ВРУ лише здійснював кадрове та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачем та його роботодавцем - народним депутатом України. При цьому, зазначає, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно у межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями (підпункт 1 пункту 10 розділу II Положення про Апарат Верховної Ради України). Так, відповідно до частини третьої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та частини другої статті 3.2. Положення виплата компенсації за невикористані дні щорічної (та додаткової) відпустки, так само як і будь-які інші виплати помічникам-консультантам народних депутатів України здійснюються у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці його помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України. Підкреслює, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями. Трудові відносини, які виникають між народним депутатом України та помічниками-консультантами жодним чином не залежать від Апарату ВРУ.
Просить у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 залучено до участі у справі як співвідповідача Державну казначейську службу України (далі - відповідач2, Казначейство) (а.с.110-111).
У відзиві на позовну заяву (а.с.112-114) представник відповідача2 позов не визнала та вказала, що позивач не перебуває в трудових відносинах з Казначейством та не заявляє до нього жодних вимог, останнє не порушувало прав та інтересів позивача. Також зазначила, що виконання судових рішень зобов'язального характеру покладено на органи державної виконавчої служби.
З огляду на викладене представник відповідача2 просила в задоволенні позову відмовити повністю.
Інші заяви по суті справи не надходили.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що в період з 04.12.2013 по 01.08.2014 ОСОБА_1 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України 7 скликання ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою Апарату ВРУ від 17.06.2021 №20-17/550 (а.с.20).
Так, розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України від 12.12.2013 №9850 ОСОБА_1 зараховано з 04.12.2013 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу» (а.с.85).
Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України від 14.08.2014 №4209 позивачку за поданням народного депутата України ОСОБА_2 звільнено із займаної посади 01.08.2014 (а.с.87).
ОСОБА_1 звернулась до Апарату ВРУ із заявою, зокрема, щодо виплати компенсації за невикористану відпустку.
Листом Апарату ВРУ №15/26-2021/201582 від 18.06.2021 повідомлено позивачку, що здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану щорічну основну відпустку не вбачається можливим. Також зазначено, що відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічника-консультанта. Апарат ВРУ здійснює кадрове та фінансове обслуговування помічників-консультантів за поданням народного депутата України. Всі виплати помічникам-консультантам здійснюється тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутатові України для оплати праці помічників-консультантів. (а.с.21).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України визначені статтею 34 Закону України від 17.11.1992 №2790-XII «Про статус народного депутата України» (далі - Закон №2790-XII) і Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою ВРУ від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі - Положення №379/95-ВР).
Стаття 34 Закону №2790-XII визначає, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами і прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується ВРУ.
Приписами частини третьої статті 34 Закону №2790-XII встановлено, що помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад. Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк. Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
У випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України (частина шоста статті 34 Закону №2790-XII).
Аналогічні за змістом норми містяться також у частині другій статті 4.6 Положення №379/95-ВР.
Згідно зі статтею 1.1 Положення №379/95-ВР відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат України може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються Законом України «Про статус народного депутата України», іншими законами та прийнятим відповідно до них цим Положенням. Помічником-консультантом народного депутата України може бути лише громадянин України, який має середню спеціальну чи вищу освіту і вільно володіє державною мовою. Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата України перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата України прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - до секретаріатів міських рад. Помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
За правилами статті 3.1 Положення №379/95-ВР персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Відповідно до статті 3.2 Положення №379/95-ВР помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.
У статті 4.1 Положення №379/95-ВР визначено, що розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: 1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; 2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; 3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Відповідно до статті 4.4 Положення №379/95-ВР помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше. За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки». Відпустка помічникам-консультантам народного депутата України надається, як правило, у період відпустки народного депутата України. Помічник-консультант народного депутата України на початку кожного календарного року попередньо погоджує з народним депутатом України дату своєї основної та додаткової відпусток, про що повідомляє Керівника Апарату Верховної Ради України або керівника виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до яких він прикріплений за заявою народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває. Відпустка помічнику-консультанту народного депутата України надається на підставі його письмової заяви, погодженої з народним депутатом України, за розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України, керівника виконавчого комітету (апарату) відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до якого прикріплений помічник-консультант народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває.
Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Приписами частин першої та четвертої статті 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Такі норми кореспондуються з приписами частин першої та четвертої статті 83 КЗпП України.
Частиною першою статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на момент зарахування позивача на посаду) визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Укладення договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи (частини третя, четверта статті 24 КЗпП України).
Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи (частина перша статті 23 КЗпП України).
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (частина друга статті 23 КЗпП України).
За приписами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас, пунктом 1 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 №769, викладеного в новій редакції Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 20.11.2011 №734 (далі - Положення №734) визначено, що Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
До повноважень Апарату Верховної Ради України у сфері фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності Верховної Ради України, згідно з підпунктами 1, 5 пункту 10 вказаного Положення, належить, зокрема, забезпечення фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України;забезпечує в установленому порядку належні умови праці, соціально-побутові та житлові умови народним депутатам України, працівникам Апарату.
З матеріалів справи вбачається, що в період з 04.12.2013 по 01.08.2014 ОСОБА_1 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України 7 скликання ОСОБА_2 .
При цьому, специфіка правового статусу помічника-консультанта народного депутата України, на якій наголошує Апарат ВРУ у відзиві на позовну заяву (урегулювання особливостей умов діяльності спеціальним законодавством, здійснення персонального підбору кандидатури помічника-консультанта і організація їх роботи і розподіл місячного фонду оплати праці особисто народним депутатом України, який несе відповідальність за правомірність своїх рішень), а також у листі Апарату ВРУ №15/26-2021/201582 від 18.06.2021 обумовлена характером патронатної служби, властивої будь-якій посаді такого роду.
Особливість патронатної служби полягає у тому, що діяльність працівників цієї служби спрямована на забезпечення ефективності функціонування визначених законодавством категорій публічних службовців, а не державного органу, чим власне і обумовлена означена специфіка їхнього правового статусу.
Верховний Суд у постановах від 21 березня 2023 року у справі №640/11699/21, від 29 березня 2023 року у справі №640/24361/19 та від 11 квітня 2023 року у справі №640/19047/21 також акцентував увагу на тому, що специфіка правового статусу помічника-консультанта народного депутата України фактично обумовлена характером патронатної служби, властивої будь-якій посаді такого виду діяльності.
В постанові від 08 серпня 2024 року по справі №640/14569/21 Верховний Суд вказав, що працівник патронатної служби приймається на роботу до відповідного державного органу за строковим трудовим договором за основним місцем роботи або за сумісництвом чи на громадських засадах. При цьому, строковий трудовий договір - це угода, яка визначає взаємні права та обов'язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.
Разом з цим, у підпунктах 23, 24 пункту 7 Положення №734 обумовлено, що до інших функцій діяльності Апарату ВРУ належить, окрім іншого, організація та здійснення роботи по кадровому обслуговуванню народних депутатів України, їх помічників-консультантів, працівників апарату; організація функціонування державної служби в Апараті.
Із наведеного слідує, що саме на Апарат ВРУ були покладені повноваження як кадрового, так і фінансового забезпечення помічників-консультантів народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, й саме Апарат ВРУ здійснює виплату заробітної плати та інших виплат таким помічникам-консультантам. Окрім того, приписи статті 34 Закону №2790-XII не покладають на народного депутата України обов'язку саме з виплати заробітної плати та інших виплат помічникам-консультантам.
Відповідний висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16 січня 2019 року у справі №757/45463/16-ц, від 20 лютого 2019 року у справі №757/57336/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі №757/9144/16-ц (на які, зокрема, посилалися й суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи), а також у постановах від 21 березня 2023 року у справі №640/11699/21, від 29 березня 2023 року у справі №640/24361/19 та від 11 квітня 2023 року у справі №640/19047/21.
За таких підстав, оскільки позивач, яка працювала на посаді помічника-консультанта народних депутатів України за умовами строкового трудового договору на постійній основі і була прикріплена для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ, перебувала у трудових відносинах саме з Апаратом ВРУ, а не з народним депутатом України ОСОБА_2 .
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 серпня 2024 року по справі №640/14569/21.
За таких підстав, суд дійшов висновку, що бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 04.12.2013 по 01.08.2014 є протиправною.
В той же час, розрахунок суми грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 04.12.2013 по 01.08.2014 належить до виключних повноважень відповідача, Апарату Верховної Ради України.
У постанові від 30 листопада 2023 року по справі №640/22951/21 Верховний Суд також зазначив, що під час розгляду вимог щодо нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, необхідно визначити суму (розмір) грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за спірний період.
Так, відповідачем надано розрахунок компенсації всіх невикористаних календарних днів відпусток. Відповідно до такого розрахунку, позивачу за період, який вказано у позовних вимогах, підлягає до виплати грошова компенсація у загальному розмірі 2334,80 грн за 20 календарних днів щорічної основної відпустки (а.с.67).
Позивачкою не надано заперечень щодо правомірності здійсненого відповідачем розрахунку компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки.
Суд також враховує те, що відповідачем не заперечується факт непроведення виплат за всі невикористані календарні дні щорічних відпусток за періоди роботи протягом грудня 2013 року-липня 2014 року.
Вказане в сукупності свідчить про обґрунтованість вимог позивачки в наведеній частині та наявність підстав для зобов'язання провести відповідні нарахування та виплати.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання Апарату Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з 01 серпня 2014 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Водночас, 19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22.
Згідно із розрахунком середньої заробітної плати ОСОБА_1 , який здійснено бухгалтером Управління справами Апарату ВРУ України ОСОБА_3 (а.с.66), нарахована заробітна плата з червня 2014 року по липень 2014 року, тобто за два останні повні місяці перед звільненням, становить 6315,79 грн: 3315,79 грн за червень 2014 року та 3000 грн за липень 2014 року.
Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення становить 150,38 грн (6315,79 грн/42, де 42 кількість робочих днів у червні 2014 року - травні 2014 року).
Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчується днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
У розглядуваному випадку період затримки розрахунку при звільненні варто умовно поділити на дві частини: з 02.08.2014 (згідно з розпорядженням від 14.08.2014 №4209 позивач звільнена з 01.08.2014) до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по день фактичного розрахунку (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).
Таким чином, середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні до 18.07.2022 становить 334144,36 грн (150,38 грн х 2222 робочі дні), а з 19.07.2022 по день фактичного розрахунку - 27669,92 грн (150,38 грн х 184 календарних дні), всього 361814,28 грн, що значно перевищує розмір несвоєчасно виплаченої компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 04.12.2013 по 01.08.2014 (2334,80 грн).
Суд зазначає, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Зважаючи на характер спірних правовідносин при визначенні суми середнього заробітку як компенсації за затримку виплати належних при звільненні позивачу коштів, суд зазначає, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.
Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, але у редакції чинній до 19.07.2022, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Визначаючись щодо суми стягнення, врахуванню підлягають правові висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму Касаційного адміністративного суду у справі №440/6856/22.
Так, Верховний Суд у складі судової палати у справі №440/6856/22 відступив від висновку, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №120/10686/22, та зазначив, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Водночас із прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
При вирішенні спору належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
З урахуванням наведеного та враховуючи право суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України (за період з 02.08.2014 по 18.07.2022), суд вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц про те, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд зауважує, що середнє грошове забезпечення за час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 02.08.2014 по 18.07.2022 (334144,36 грн) врази перевищує розмір компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (2334,80 грн).
З врахуванням принципу співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні.
З розрахункового листа за серпень 2014 року №76636 слідує, що у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 із роботи їй нараховано заробітну плату за 1 день роботи в серпні 2014 року в сумі 150 грн (а.с.65). Відповідно до розрахунку компенсації нарахована компенсація за невикористані ОСОБА_1 дні відпустки становить 2334,80 грн (а.с.67).
Отже, загальний розмір належних позивачці при звільненні виплат повинен був складати 2484,80 грн (150 грн + 2334,80 грн).
Частка суми невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки відносно загальної суми виплат складає 93,96% (2334,80 грн х 100 : 2484,80 грн)
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 02.08.2014 по 18.07.2022 з урахуванням істотності частки 93,96, становить: 150,38 грн (середньоденний заробіток) х 2222 (кількість днів затримки) х 93,96% = 313962,04 грн.
Таким чином, середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні становить: 313962,04 грн (з 02.08.2014 по 18.07.2022 з урахуванням критеріїв зменшення) та 27669,92 грн (з 19.07.2022 по 30.07.2025), а разом 341631,97 грн.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини, аналіз наведених вище норм законодавства, правові висновки Верховного Суду щодо їх застосування, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 341631,97 грн.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата є обов'язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі №805/1008/16-а.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 04 грудня 2013 року по 01 серпня 2014 року.
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 04 грудня 2013 року до 01 серпня 2014 року у розмірі 2334,80 грн (дві дисячі триста тридцять чотири грн 80 коп.).
Стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 341631,97 грн (триста сорок одна тисяча шістсот тридцять одна грн 97 коп.).
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач1: Апарат Верховної Ради України (01008, м.Київ, вул.Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 20064120);
Відповідач2: Державна казначейська служба України (01601, м.Київ, вул..Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій