22 серпня 2025 року ЛуцькСправа № 140/7255/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - ГУ ПФУ в Сумській області, відповідач) з наступними позовними вимогами:
1) визнати протиправним та скасувати рішення від 21.05.2025 №032350026884 про відмову у призначенні пенсії;
2) зобов'язати зарахувати до стажу роботи для призначення пенсії періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 01.09.1982 по 18.07.1985, з 01.10.1985 по 11.11.1985, з 02.04.1992 по 15.06.1993, з 08.04.1996 по 26.05.2003 та призначити пенсію по інвалідності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. До заяви додані відповідні документи для підтвердження стажу роботи для призначення пенсії, зокрема трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 .
Листом від 27.05.2025 №0300-0210-8/35386 відділ обслуговування громадян №7 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ у Волинській області повідомив позивачу про рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 21.05.2025 №032350026884 щодо відмови у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Позивач вважає зазначене рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки останнє не відповідає нормам чинного законодавства та порушує конституційне право позивача на соціальний захист, просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.
Відзив на позов до суду надійшов після строку встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження, а відтак, до уваги не взятий.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 18.03.2024 серії 12 ААГ №873031.
Відповідно до довідки №764-5000487920 від 25.03.2022 позивач взятий на облік як внутрішньо переміщена особа у м. Луцьк.
13.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. До заяви додані відповідні документи для підтвердження стажу роботи для призначення пенсії, зокрема трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 . Вік заявника на дату звернення із заявою про призначення пенсії складав - 58 років 1 місяць 28 днів.
Згідно пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій за принципом екстериторіальності документи були направлені на розгляд до ГУ ПФУ в Сумській області, яким і було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 21.05.2025 № 032350026884 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Згідно з вищезазначеним рішенням до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 :
- період навчання з 01.09.1982 по 18.07.1985 - оскільки не вказано дату видачі документу про навчання;
- період роботи з 01.10.1985 по 11.11.1985 - оскільки відсутній наказ про прийом, підставою внесення запису про прийом на роботу вказано «Приемный лист» але не зазначено дату та номер;
- період роботи 02.04.1992 по 15.06.1993 - оскільки запис про звільнення завірено печаттю УРСР, якої у зазначений період роботи вже не існувало;
- період роботи на території російської федерації з 08.04.1996 по 26.05.2003 рік, оскільки відповідно до пункту 5-1 розділу ХV «Прикінцевих положень» Закону №1058 періоди трудової діяльності з 01.01.1992 до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» за межами України в державах, які входили до складу колишнього СРСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Міжнародний Договір з Російською Федерацією відсутній.
Загальний стаж роботи позивача для призначення пенсії, згідно вказаного рішення відповідача, складає 10 років 8 місяців 14 днів.
Позивач вважає такі дії відповідача щодо не зарахування вищевказаних періодів роботи до страхового стажу протиправними, оскільки за правильність оформлення трудової книжки відповідає відділ кадрів підприємства, установи, організації, крім того відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, так як визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Разом з тим представник відповідача додав, що прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» не є підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи з 08.04.1996 по 26.05.2003, оскільки такий стаж набуто позивачем до прийняття відповідного нормативно-правового акту (ПКМУ від 29.11.2022 №1328).
Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058).
Відповідно до ст.30 Закону №1058 пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Відповідно до ст.32 Закону №1058 особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами 1-3 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом наведених положень Закону № 1058 страховий стаж, набутий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Вказане кореспондується також з положеннями п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі за текстом - Інструкція) та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
До набрання чинності вищевказаних Інструкції, раніше діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162. (далі - Інструкція №162).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем до заяви про призначення пенсії було додано трудову книжку серії НОМЕР_1 для підтвердження стажу роботи для призначення пенсії.
Разом з тим, до стажу роботи позивача для призначення пенсії відповідачем не зараховано періоди згідно з вищезазначеною трудовою книжкою з 01.09.1982 по 18.07.1985, з 01.10.1985 по 11.11.1985, з 02.04.1992 по 15.06.1993. Вказані періоди роботи не зараховані до стажу роботи у зв'язку з різними недоліками в заповнення трудової книжки: відсутністю дати видачі документу про навчання; не було зазначено дату і номер «Приемного листа»; завірено печаттю УРСР, якої у зазначений період роботи вже не існувало.
Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985) (далі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців.
Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 8.1 Інструкції №162 визначено, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється у порядку, передбаченому Постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 06.09.173 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (СП СРСР, 1973, №21, ст. 115).
Згідно з п. 18 цієї Постанови відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначає наказ (розпорядження) керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Із аналізу вказаних правових норм суд робить висновок, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, а тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на призначення пенсії, зокрема включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, недоліки в заповненні трудової книжки жодним чином не спростовують факт роботи та навчання позивача, а відтак незарахування періодів роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 до страхового стажу позивача є незаконним.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постановах від 06.02.2018 у справі 677/277/17 та від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, дана правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Крім того, стосовно неврахування періоду навчання з 01.09.1982 по 18.07.1985 у зв'язку з відсутністю дати видачі документу про освіту, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.2.10 Інструкції №162 відомості про робітника записуються на першій сторінці (титульному листі) трудової книжки. Прізвище, ім'я. по батькові (повністю, без скорочень або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна та вища - зазначаються тільки на підставі документу (атестата, посвідчення, диплома).
Відповідно до п.2.17 Інструкції № 162 в трудові книжки по місцю роботу вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів наступних документів наступні записи: б) про час навчання в професійно-технічних та інших училищах, на курсах та в школах з підвищення кваліфікації, з перекваліфікації та підготовці кадрів; в) про час навчання у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах (включаючи і час роботи в студентських отрядах, на виробничій практиці та при виконанні науково-дослідницької госпдоговірної тематики), партійних школах, школах профруху та під час перебування в аспірантурі клінічній ординатурі, крім випадків, вказаних в п.2.15 цієї Інструкції.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відсутність дати видачі документу про освіту не може слугувати підставою для не зарахування періоду навчання до страхового стажу, вказана помилка не може нівелювати відомості трудової книжки, позбавивши позивача права на належне пенсійне забезпечення.
Отже, до страхового стажу позивача слід зарахувати періоди з 01.09.1982 по 18.07.1985, з 01.10.1985 по 11.11.1985, з 02.04.1992 по 15.06.1993, згідно трудової книжки НОМЕР_1 .
Щодо неврахування періоду роботи 02.04.1992 по 15.06.1993 у зв'язку з завіренням запис про звільнення печаттю УРСР, якої у зазначений період роботи вже не існувало, суд зазначає наступне.
Положення постанови Президії Верховної Ради України від 11.05.1992 «Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи» №2318-ХІІ та Інструкція про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом МВС України від 18.10.1993 за №643, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.10.1993 за №164, не містить жодних вказівок про нечинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов'язок здійснення їх заміни. Не впливає на права та законні інтереси позивача й факт припинення СРСР, як суб'єкта міжнародного права. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №275/615/17.
Дана обставина, що роботодавець не замінив печатку після припинення УРСР не може підтверджувати те, що документи та дані, які засвідчені нею, неправдиві та бути підставою для відмови у зарахуванні до загального трудового стажу періоду роботи позивачки з 02.04.1992 по 15.06.1993, тому не зарахування даного періоду до страхового стажу позивача є безпідставним.
Суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, ГУ ПФУ в Сумській області таким правом не скористалося.
Стосовно неврахування періоду роботи на території російської федерації з 08.04.1996 по 26.05.2003 у зв'язку відсутністю Міжнародного Договору з російською федерацією, суд вказує наступне.
Положеннями частини другої статті 10 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Як передбачено частиною другою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 встановлено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Згідно із статтею 6 цієї Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
За змістом статті 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі - Угода від 14.01.1993) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.0.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох сторін, взаємно визначається сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Відтак, положення Угоди від 14.01.1993 розповсюджуються також і на питання, пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком.
Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві, зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Приписами статті 11 Угоди встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 01.12.1991, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації. Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів» від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 №290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається сторонами.
Отже, обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно із законодавством російської федерації, на території якої у спірний період відбувалась його трудова діяльність.
29.11.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», згідно з пунктом 1 якої постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.
Водночас, в рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012 закріплено правову позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, згідно з висновками Конституційного Суду України щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже суд зазначає, що прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» не є підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи з 08.04.1996 по 26.05.2003, оскільки такий стаж набуто позивачем до прийняття відповідного нормативно-правового акту (ПКМУ від 29.11.2022 №1328).
Аналогічний висновок сформований Верховним Судом у постановах від 27.02.2020 в справі №577/2688/17, від 05.03.2020 в справі №227/4978/16-а та від 26.03.2020 в справі №264/2643/17.
Разом з тим, при вирішенні позовних вимог зобов'язального характеру суд враховує, що відповідач ГУ ПФУ в Сумській області при розгляді заяви позивача про призначення пенсії по інвалідності не в повному обсязі дослідив документи надані позивачем до заяви, не враховувавши норми чинного законодавства, з цих підстав відмовив у призначенні пенсії згідно із оскаржуваним рішенням.
З урахуванням наведеного, за відсутності правової оцінки, наданої територіальним органом Пенсійного фонду України щодо наявності усіх умов для надання позивачу пенсії по інвалідності, суд позбавлений у межах цієї справи можливості дійти категоричного висновку про наявність/відсутність у позивача права на призначення вказаної пенсії. Саме до повноважень органів ПФУ віднесено зарахування трудової діяльності до страхового стажу для призначення пенсій, тоді як суд такі повноваження не може перебирати та здійснює лише функцію судового контролю за правомірністю рішень про призначення/відмову у призначенні пенсій.
Згідно з частиною першою статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу IV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Сумській області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення.
Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов'язання призначити пенсію є саме ГУ ПФУ в Сумській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову.
Відтак, позовні вимоги про зобов'язання вчинити дії належить задовольнити частково у спосіб прийняття судом рішення про зобов'язання ГУ ПФУ в Сумській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Отже, оскільки права позивача були порушені саме рішенням ГУ ПФУ в Сумській області від 21.05.2025 №032350026884, а позовні вимоги задоволені частково, тому на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань вказаного відповідача судовий збір в сумі 484,48 грн, сплачений в розмірі 968,96 грн квитанцією від 20.06.2025.
Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 21 травня 2025 року №032350026884 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.09.1982 по 18.07.1985, з 01.10.1985 по 11.11.1985, з 02.04.1992 по 15.06.1993, з 08.04.1996 по 26.05.2003, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , та повторно розглянути заяву про призначення пенсії по інвалідності від 13.05.2025, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, місто Суми, вулиця Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 21108013).
Суддя В.В. Дмитрук