25.08.2025 Справа № 756/16769/19
Справа № 756/16769/19
Провадження № 2/756/24/25
25 серпня 2025 року Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Жука М.В.,
при секретарі Колядінцевій П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації за частку у спільному сумісному майні,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації за частку у спільному сумісному майні.
В обґрунтування позову посилається на те, що познайомилась з ОСОБА_2 у листопаді 2007 року та з січня 2008 року стали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу спочатку в квартирі АДРЕСА_1 , а з грудня 2008 року у власній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . 23.01.2009 між ними був зареєстрований шлюб, який рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24.10.2014 розірваний. За час шлюбу у них народились діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які за домовленістю проживають з нею. ОСОБА_4 з травня 2010 року по травень 2015 року був визнаний інвалідом, а ОСОБА_5 у 2016 році був поставлений діагноз - вірусний енцефаліт. Перебуваючи у шлюбі вона не працювала, займалась домашнім господарством та доглядала дітей, які через хвороби потребували постійного додаткового нагляду.
За період перебування у шлюбі ними було придбано квартиру АДРЕСА_3 ; машиномісце № НОМЕР_1 у напівпідземному паркінгу по АДРЕСА_4 , а також корпоративні права у ПП «Бастіон», ТОВ «Мотус Аутомотів», ТОВ «Українські комп'ютерні технології», ТОВ «Віп Тел».
Оскільки після розлучення їх спільні діти проживають із нею, потребують особливої уваги та значних фінансових витрат у зв'язку із хворобами, грошей, які перераховує ОСОБА_2 недостатньо для забезпечення їх фізичного і духовного розвитку, лікування, а також те, що ОСОБА_2 ухилився від сплати аліментів у необхідному розмірі і намагається позбавити її права користування спільною квартирою, ОСОБА_1 просить суд поділити спільне сумісне майно, визнавши за нею право власності на частку у розмірі 2/3, виділивши її частку шляхом стягнення з ОСОБА_2 компенсації вартості спільного майна.
Представником ОСОБА_2 - адвокатом Натхою М.С. подано відзив на позовну заяву, у якому вона просила відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість, зокрема зазначає, що квартира АДРЕСА_3 придбана ОСОБА_2 до шлюбу з ОСОБА_1 внаслідок участі у фонді фінансування будівництва у 2006 році, ремонт у квартирі проводився також за його рахунок та до шлюбу; машиномісце № НОМЕР_1 у напівпідземному паркінгу по АДРЕСА_4 також було придбано ним до шлюбу. Крім того зазначає, що ОСОБА_2 став учасниками ТОВ «Українські комп'ютерні технології» та ТОВ «Віп Тел» ще до укладення шлюбу, а статутний капітал ПП «Бастіон» формувався за його особисті кошти. Разом з тим вказує на наявність боргів та інших майнових зобов'язань, які виникли у подружжя за час шлюбу, зокрема зазначає, що 18.11.2013 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 239 700 грн. 00 коп., що станом на дату надання позики становить 30 000 доларів США.
Представником ОСОБА_2 - адвокатом Натхою М.С. також заперечується щодо відступу від презумпції рівності часток подружжя у спільному майні, оскільки будь-яких доказів, що діти станом на дату подання позовної заяви потребують додаткових витрат на лікування або що відповідач ухиляється від таких витрат не надано. Зазначає, що ОСОБА_2 завжди дбав про свою сім'ю в шлюбі, а після розірвання шлюбу сплачував оренду житла для проживання дітей та позивача, надавав кошти на утримання та оздоровлення спільних дітей.
Крім того, стороною відповідача порушено питання застосування строків позовної давності, оскільки шлюб був розірваний у 2014 році, а позов пред'явлений тільки у 2019 році.
У відповіді на відзив представник ОСОБА_1 - адвокат Мащенко А.Г. заперечує викладені у відзиві твердження, просить подану позовну заяву про поділ майна задовольнити у повному обсязі.
Крім того, представником ОСОБА_1 - адвокатом Мащенком А.Г. подано заперечення проти заяви про застосування строку позовної давності, в якій він посилаючись на те, що сторонами після розірвання шлюбу узгоджений порядок користування спільним майном, зокрема ними домовлено, що ОСОБА_2 залишається проживати у квартирі АДРЕСА_3 , а ОСОБА_1 буде проживати з дітьми в орендованій відповідачем квартирі. До травня 2019 року ОСОБА_2 орендував квартиру, в якій проживали ОСОБА_1 з дітьми, перераховував їй гроші на утримання дітей, однак про порушення свого права співвласника майна дізналась коли у квітні 2019 року ОСОБА_2 припинив сплачувати за оренду квартири та згодом звернувся до суду із позовом про визнання її такою, що втратила право користування спільною квартирою.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Натха М.С. у запереченнях на відповідь на відзив просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
У червні 2020 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_3 - адвоката Рахильчука О.В. про залучення ОСОБА_3 у участі у справі в якості третьої особи, оскільки між ним та ОСОБА_2 18.11.2013 укладено договір позики, яку станом на дату подання зазначеної заяви не повернуто.
Ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні 02.07.2020 та занесеною до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_3 .
Крім того, у липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 16.03.2021 справу про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та справу про поділ майна об'єднано в одне провадження.
09.04.2021 представником ОСОБА_1 - адвокатом Мащенком А.Г. подано заяву про збільшення позовних вимог, що прийнята судом до провадження, у якій просив встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01.01.2008 до 23.01.2009; поділити спільне сумісне майно між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на частку у розмірі 2/3 сумісного майна і за ОСОБА_2 право власності на частку у розмірі 1/3 сумісного майна; виділити частку ОСОБА_1 у спільному сумісному майні шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації у розмірі 2/3 вартості нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_3 і машино-місця № НОМЕР_1 у напівпідземному паркінгу по АДРЕСА_4 у розмірі - 1 560 120 грн. 00 коп.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації у розмірі 2/3 внеску ОСОБА_2 до статутних капіталів юридичних осіб, а саме: ТОВ «Віп Тел», ПП «Бастіон», ТОВ «Мотус Аутомотів» у сумі 823 000 грн. 00 коп.
Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, позов просила задовольнити, посилаючись на викладені у заявах по суті обставини.
Представник ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, у задоволенні позовних вимог просив відмовити, посилаючись на недоведеність та необґрунтованість позову.
Сторони враховуючи воєнний стан просили суд досліджувати у судовому засіданні показання свідків, що були надані ними безпосередньо під час розгляду справи попереднім складом суду.
ОСОБА_3 у судове засідання не прибув, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.
Заслухавши пояснення учасників процесу, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Частинами 1 та 2 ст. 76 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частинами 1,2 та 4 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 80 передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом установлено, що 23.08.2006 між ТОВ КБ «Столиця» та ОСОБА_2 укладено договір № 1322014 про участь у фонді фінансування будівництва «Столиця-1» виду А, об'єктом якого є квартира, загальною площею 55,67 кв. м (т. 1 а.с. 153-158).
Згідно квитанції № 1 (#380433) від 30.08.2006 ОСОБА_2 оплачено ТОВ КБ «Столиця» 300 039 грн. 80 коп. на виконання умов договору № 1322014 (т. 1 а.с. 160).
Згідно квитанції № 2 (#426700) від 26.10.2006 ОСОБА_2 оплачено ТОВ КБ «Столиця» 131 903 грн. 31 коп. на виконання умов договору № 1322014 (т. 1 а.с. 161).
Згідно квитанції № 2 (#472839) від 19.12.2006 ОСОБА_2 оплачено ТОВ КБ «Столиця» 59 993 грн. 64 коп. на виконання умов договору № 1322014 (т. 1 а.с. 162).
Згідно квитанції № 3 (#502309) від 25.01.2007 ОСОБА_2 оплачено ТОВ КБ «Столиця» 105 439 грн. 95 коп. на виконання умов договору № 1322014 (т. 1 а.с. 163).
Згідно квитанції № 1277112 (#1277112) від 17.11.2008 ОСОБА_2 оплачено ТОВ КБ «Столиця» 1 466 грн. 01 коп. остаточного розрахунку вартості об'єкта інвестування згідно договору № 1322014 (т. 1 а.с. 164).
Відповідно до довідки № 226 про здійснення повного розрахунку за об'єкт інвестування, виданого управителем ТОВ КБ «Столиця» від 21.11.2008 ОСОБА_2 повністю здійснив оплату за фактичну кількість вимірних одиниць об'єкту інвестування згідно договору № 1322014 про участь у фонді фінансування будівництва «Столиця-1» виду А від 23.08.2006 у розмірі 598 842 грн. 71 коп. за 55,80 кв. м квартири АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 159).
Таким чином, доплата згідно квитанції № 1277112 (#1277112) від 17.11.2008 ОСОБА_2 здійснювалась за 0,13 кв. м, що становить 23/10000 частки, або 0,23 відсотки від площі спірної квартири (0,13 кв. м / 55,80 кв. м х 100).
Згідно свідоцтва серії НОМЕР_2 , виданого головним управленням житлового забезпечення виконавчого округу Київської міської ради (КМДА) від 12.02.2009, квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 55,80 кв. м належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Свідоцтво видано на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 02.02.2009 № 138-С/КІ (т. 1 а.с. 19).
13.03.2008 ОСОБА_2 звернувся із заявою до директора ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» про надання дозволу проводити ремонтні роботи у квартирі (т. 1 а.с. 165).
Згідно висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 26485/22-42 від 06.06.2024 ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 станом на дату оцінки становить - 5 792 927 грн. 00 коп. (т. 7 а.с. 167-182).
06.02.2008 між ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі продажу машиномісця, відповідно до умов якого ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» передає у власність ОСОБА_2 , який зобов'язується прийняти у власність машиномісце № НОМЕР_1 у напівпідземному паркінгу по АДРЕСА_4 та сплатити за це 159 225 грн. 00 коп. (т. 1 а.с. 166, 167).
23.01.2009 між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено шлюб, після реєстрації якого дружина змінила прізвище на « ОСОБА_7 », який рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24.10.2014, що набрало законної сили 04.11.2014, розірвано (т. 1 а.с. 8, 18).
За час шлюбу у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження держави Ізраїль (т. 1 а.с. 9-13).
Згідно виписки з історії хвороби № 1344 КУ «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» від 22.03.2016 ОСОБА_5 встановлено діагноз: Вірусний енцефаліт (т. 1 а.с. 14).
Згідно довідки Української дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» від 21.05.2010 ОСОБА_4 знаходиться на стаціонарному лікуванні у відділені онкогематології з 19.05.2010 з діагнозом гострий лимфобластний лейкоз (т. 1 а.с. 15).
Як вбачається із посвідчення серії НОМЕР_4 ОСОБА_4 призначена соціальна допомога з 19.10.2010 до 30.06.2015, як дитині - інваліду (т. 1 а.с. 16).
Згідно письмової заяви ОСОБА_9 від 03.10.2019 він є лікарем-педіатром дітей ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , консультує батьків цих дітей і спостерігає за перебігом хвороб у них. Зазначає, що ОСОБА_4 переніс гострий лімфобластичний лейкоз, діагноз встановлено 27.05.2010. На теперішній час діагноз знято, але залишились ускладнення, після перенесеного захворювання, що потребують регулярних, систематичних консультативно-лікувальних заходів, включаючи і оперативне лікування у майбутньому. Наслідком перенесеного ОСОБА_4 захворювання є укорочення та потовщення лівої н/кінцівки, згинальна контрактура лівого колінного суглоба, які переростають у анатомічні зміни нижніх кінцівок, тазових органів, анатомії хребта, і вже можуть бути причиною інвалідизації дитини. Для усунення цих наслідків, буде необхідна операція по видовженю вкороченої нижньої кінцівки методом остеосинтезу, апаратом Єлізарова , за досягненням ОСОБА_4 віку кісткової зрілості (приблизно через 6 років). ОСОБА_5 перенесла вірусний енцефаліт, що викликав епісиндром, госпіталізація 20.02.2016. На теперішній час дитина соматично здорова, але потребує систематичного медичного нагляду і підтримуючого лікування (масаж, фізіотерапія, вітамінотерапія тощо) (т. 1 а.с. 17).
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19.03.2020, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01.09.2020, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в розмірі 20 000 грн. 00 коп. щомісяця, починаючи стягнення з 24.05.2019 і до досягнення дітьми повноліття (т. 5 а.с. 13-22).
Як вбачається з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по ВП № НОМЕР_7/17 ОСОБА_2 станом на 24.09.2020 мав заборгованість у розмірі 268 069 грн. 00 коп. (т. 5 а.с. 23).
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по ВП № НОМЕР_7/17 ОСОБА_2 станом на 24.02.2021 мав заборгованість у розмірі 255 069 грн. 00 коп. (т. 5 а.с. 109).
Згідно постанови державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) про скасування заходів примусового виконання від 24.03.2021 станом на 24.03.2021 заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 погашена у повному обсязі (т. 6 а.с. 69 з.б.).
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.04.2019 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 392 435 грн. 49 коп. за неналежне виконання умов договору, 41 964 грн. 55 коп. трьох відсотків річних (т. 1 а.с. 180-189).
Вказаним рішенням встановлено, що 18.11.2013 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримує у борг 239 790 грн. 00 коп., що на момент передачі позики за курсом НБУ становить 30 000 доларів США. Протягом 2016 - 2018 року ОСОБА_2 вказаний борг виплачено, зокрема 13.10.2016 здійснено платіж у розмірі 150 000 грн. 00 коп., 20.10.2017 - 20 000 грн. 00 коп., 17.05.2018 - 7 136 грн. 72 коп., 07.06.2018 - 260 000 грн. 00 коп., 07.06.2018 - 101 000 грн. 00 коп.
02.10.2019 Києво-Святошинський районним судом Київської області видано виконавчий лист № 369/4669/15-ц на підставі якого приватним виконавцем Олефіром О.О. 16.10.2019 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_8 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 434 400 грн. 04 коп. та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, цінні папери, акції, майнові, права, частки у статутних фондах господарських товариств (т. 2 а.с. 114-118).
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30.11.2020 у страві № 756/7286/20 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення відшкодування частини виконаного зобов'язання перед ОСОБА_3 за договором позики від 18.11.2013 (т. 5 а.с. 41-44).
Цим рішення суду установлено й відповідно до приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню та обставина, що укладений 18.11.2013 ОСОБА_2 з ОСОБА_3 договір позики не укладався в інтересах сім'ї, одержані у позику кошти в сумі 239 700 грн. 00 коп. в інтересах сім'ї ОСОБА_2 не використовувались, а були ним використані у власних не пов'язаних із сім'єю інтересах.
Згідно протоколу № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Віп Тел» від 19.12.2007 ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 вирішили створити ТОВ «Віп Тел», призначили генеральним директором ОСОБА_2 та для забезпечення діяльності Товариства створити статутний капітал у розмірі 51 500 грн. 00 коп., з яких ОСОБА_2 здійснив вклад у розмірі 10 % від статутного капіталу, що становить 5 150 грн. 00 коп. шляхом внесення до статутного фонду ноутбуку Asus Z99He 14.1 (т. 2 а.с. 174).
Згідно акту № 1 оцінки та прийому-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «Віп Тел» ОСОБА_2 19.12.2007 передав ноутбук Asus Z99He 14.1 до вказаного товариства (т. 2 а.с. 175).
Як вбачається з проставленої державним реєстратором Печерської районної у м. Києві державної адміністрації печатки на статуті ТОВ «Віп Тел» державну реєстрацію юридичної особи проведено 29.01.2008 (т. 2 а.с. 182).
Протоколом № 3 загальних зборів учасників ТОВ «Віп Тел» від 26.05.2008 збільшено статутний капітал товариства та розподілено частки учасників товариства, зокрема частка ОСОБА_2 становить 50 000 грн. 00 коп., що складає 10 % статутного капіталу Товариства (т. 2 а.с. 202).
Протоколом № 4 загальних зборів учасників ТОВ «Віп Тел» від 03.11.2008 звільнено з посади генерального директора ТОВ «Віп Тел» ОСОБА_2 та розірвано з ним трудовий договір з 01.11.2008 (т. 2 а.с. 219).
Відповідно до фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва ТОВ «Віп Тел» за 2008 рік отримало збиток у розмірі 216,1 тис. грн. (т. 3 а.с. 113).
Згідно протоколу загальних зборів учасників № 1/14 від 16.01.2014 ОСОБА_2 та ОСОБА_19 вирішили створити ТОВ «Мотус Аутомотів» та сформувати статутний капітал 2 000 грн. 00 коп. шляхом внесення коштів учасників, зокрема ОСОБА_2 у розмірі 1 000 грн. 00 коп. до 31.01.2014, що становить 50% статутного капіталу (т. 3 а.с. 78 з.б. - 79).
Відповідно до фінансових звітів суб'єкта малого підприємництва ТОВ «Мотус Аутомотів» за перше півріччя 2014 року отримало прибуток у розмірі 6,1 тис. грн., за 9 місяців 2014 року отримало збиток у розмірі 1,2 тис. грн., за 2014 рік отримало збиток у розмірі 79,8 тис. грн., за 2015 рік отримало чистий прибуток у розмірі 33,2 тис. грн., за 2016 рік отримало збиток у розмірі 0,2 тис. грн., за 2017 рік отримало чистий прибуток у розмірі 0,2 тис. грн., за 2018 рік отримало збиток у розмірі 2,3 тис. грн., за 2019 рік отримало збиток у розмірі 4,8 тис. грн. (т. 3 а.с. 114-128).
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи 17.03.2004 зареєстровано ПП «Бастіон» (т. 3 а.с. 177).
Як вбачається зі статуту ПП «Бастіон» від 17.03.2004 підприємство зареєстроване ОСОБА_20 (т. 3 а.с. 178-188).
Рішенням власників № 09/09/10 ПП «Бастіон» від 09.09.2010 введено до складу власників приватного підприємства ОСОБА_17 та ОСОБА_2 , збільшено статутний капітал підприємства за рахунок внесків власників до 2 367 000 грн. 00 коп. та здійснено перерозподіл між учасниками наступним чином: ОСОБА_20 - 1 183 500 грн. 00 коп., що становить 50 % у статутному капіталі, ОСОБА_2 - 591 750 грн. 00 коп., що становить 25 % у статутному капіталі, ОСОБА_17 - 591 750 грн. 00 коп., що становить 25 % у статутному капіталі (т. 3 а.с. 203-204).
Протоколом № 11/2013 зборів власників ПП «Бастіон» від 18.11.2013 виключено ОСОБА_20 із власників ПП «Бастіон» у зв'язку із його смертю, зменшено статутний капітал на вартість його частки до 1 183 500 грн. 00 коп., які розподіляються по 50 % між ОСОБА_2 та ОСОБА_17 , після чого збільшено розмір статутного капіталу через додаткові вклади учасників підприємства до 2 367 000 грн. 00 коп. (т. 3 а.с. 244-246).
Згідно виписки АТ «Правекс Банк» за особовим рахунком ПП «Бастіон» ОСОБА_2 поповнювався статутний капітал 14.09.2010 у розмірі 297 000 грн. 00 коп., 15.03.2011 у розмірі 45 000 грн. 00 коп., 07.04.2011 у розмірі 55 000 грн. 00 коп., 31.05.2011 у розмірі 25 000 грн. 00 коп., 11.08.2011 у розмірі 16 000 грн. 00 коп., 22.09.2011 у розмірі 10 000 грн. 00 коп., 07.10.2011 у розмірі 11 000 грн. 00 коп., 26.10.2011 у розмірі 26 000 грн. 00 коп., 15.11.2011 у розмірі 5 000 грн. 00 коп., 24.11.2011 у розмірі 4 000 грн. 00 коп., 09.12.2011 у розмірі 2 000 грн. 00 коп., 17.02.2012 у розмірі 15 000 грн. 00 коп., 07.03.2012 у розмірі 4 000 грн. 00 коп., 12.03.2012 у розмірі 4 000 грн. 00 коп., 16.03.2012 у розмірі 10 000 грн. 00 коп., 23.03.2012 у розмірі 2 600 грн. 00 коп., 10.04.2012 у розмірі 1 000 грн. 00 коп., 19.04.2012 у розмірі 4 800 грн. 00 коп., 04.05.2012 у розмірі 2 000 грн. 00 коп., 19.12.2012 у розмірі 30 000 грн. 00 коп., 20.02.2013 у розмірі 15 000 грн. 00 коп., 04.07.2013 у розмірі 15 000 грн. 00 коп., 04.08.2014 у розмірі 8 000 грн. 00 коп., 08.08.2014 у розмірі 3 000 грн. 00 коп., 03.09.2014 у розмірі 15 500 грн. 00 коп., 04.09.2014 у розмірі 3 000 грн. 00 коп., 18.09.2014 у розмірі 5 000 грн. 00 коп., 23.09.2014 у розмірі 11 000 грн. 00 коп., 01.10.2014 у розмірі 13 000 грн. 00 коп., тобто до розірвання шлюбу 657 900 грн. 00 коп. Крім того, після розірвання шлюбу сторін ОСОБА_2 поповнювався статутний капітал ПП «Бастіон» 02.12.2014 капітал у розмірі 10 500 грн. 00 коп., 05.12.2014 у розмірі 1 000 грн. 00 коп., 25.12.2014 у розмірі 500 грн. 00 коп., 29.12.2014 у розмірі 12 000 грн. 00 коп., 03.03.2015 у розмірі 12 000 грн. 00 коп., 04.06.2015 у розмірі 5 000 грн. 00 коп., 02.07.2015 у розмірі 10 000 грн. 00 коп., 09.09.2015 у розмірі 77 500 грн. 00 коп., 04.11.2015 у розмірі 18 000 грн. 00 коп., 03.12.2015 у розмірі 3 000 грн. 00 коп. (після розірвання шлюбу) (т. 6 а.с. 235-246, т. 7 а.с. 7-34).
Відповідно до довідки ПП «Бастіон» щодо внесення особистих коштів на поповнення статутного фонду товариства від 27.04.2020 ОСОБА_2 здійснив внесок особистих коштів на поповнення статутного фонду підприємства 15.03.2011 у розмірі 45 000 грн. 00 коп., 07.04.2011 у розмірі 55 000 грн. 00 коп., 31.05.2011 у розмірі 25 000 грн. 00 коп., 11.08.2011 у розмірі 16 000 грн. 00 коп., 22.09.2011 у розмірі 10 000 грн. 00 коп., 07.10.2011 у розмірі 11 000 грн. 00 коп., 26.10.2011 у розмірі 26 000 грн. 00 коп., 15.11.2011 у розмірі 5 000 грн. 00 коп., 09.12.2011 у розмірі 2 000 грн. 00 коп., 17.02.2012 у розмірі 15 000 грн. 00 коп., 07.03.2012 у розмірі 4 000 грн. 00 коп., 12.03.2012 у розмірі 4 000 грн. 00 коп., 16.03.2012 у розмірі 10 000 грн. 00 коп., 23.03.2012 у розмірі 2 600 грн. 00 коп., 10.04.2012 у розмірі 1 000 грн. 00 коп., 19.04.2012 у розмірі 4 800 грн. 00 коп., 04.05.2012 у розмірі 2 000 грн. 00 коп., 19.12.2012 у розмірі 30 000 грн. 00 коп., 20.02.2013 у розмірі 15 000 грн. 00 коп., 19.03.2013 у розмірі 7 350 грн. 00 коп., 28.11.2013 у розмірі 7 500 грн. 00 коп., 04.12.2013 у розмірі 14 700 грн. 00 коп., 16.01.2014 у розмірі 22 000 грн. 00 коп., 05.02.2014 у розмірі 6 000 грн. 00 коп., 28.02.2014 у розмірі 15 000 грн. 00 коп., 04.04.2014 у розмірі 13 000 грн. 00 коп., 29.04.2014 у розмірі 15 000 грн. 00 коп., 04.07.2014 у розмірі 15 000 грн. 00 коп., 04.08.2014 у розмірі 8 000 грн. 00 коп., 08.08.2014 у розмірі 3 000 грн. 00 коп., 26.08.2014 у розмірі 6 000 грн. 00 коп., 27.08.2014 у розмірі 4 000 грн. 00 коп., 28.08.2014 у розмірі 7 200 грн. 00 коп., 29.08.2014 у розмірі 7 230 грн. 00 коп., 01.09.2014 у розмірі 7 950 грн. 00 коп., 02.09.2014 у розмірі 7 690 грн. 00 коп., 03.09.2014 у розмірі 15 500 грн. 00 коп., 04.09.2014 у розмірі 3 000 грн. 00 коп., 08.09.2014 у розмірі 4 000 грн. 00 коп., 09.09.2014 у розмірі 5 000 грн. 00 коп., 18.09.2014 у розмірі 20 000 грн. 00 коп., 23.09.2014 у розмірі 11 000 грн. 00 коп., 26.09.2014 у розмірі 25 000 грн. 00 коп., 27.09.2014 у розмірі 11 000 грн. 00 коп., 01.10.2014 у розмірі 13 000 грн. 00 коп., 20.10.2014 у розмірі 10 000 грн. 00 коп., тобто до розірвання шлюбу 567 520 грн. 00 коп. Крім того, після розірвання шлюбу сторін ОСОБА_2 поповнювався статутний капітал ПП «Бастіон», 04.11.2014 у розмірі 17 000 грн. 00 коп., 25.11.2014 у розмірі 10 000 грн. 00 коп., 01.12.2014 у розмірі 5 000 грн. 00 коп., 02.12.2014 у розмірі 10 500 грн. 00 коп., 05.12.2014 у розмірі 11 500 грн. 00 коп., 10.12.2014 у розмірі 20 000 грн. 00 коп., 11.12.2014 у розмірі 13 500 грн. 00 коп., 15.12.2014 у розмірі 8 500 грн. 00 коп., 17.12.2014 у розмірі 7 000 грн. 00 коп., 18.12.2014 у розмірі 7 000 грн. 00 коп., 19.12.2014 у розмірі 8 250 грн. 00 коп., 22.12.2014 у розмірі 19 500 грн. 00 коп., 23.12.2014 у розмірі 15 000 грн. 00 коп., 23.12.2014 у розмірі 15 000 грн. 00 коп., 25.12.2014 у розмірі 500 грн. 00 коп., 26.12.2014 у розмірі 6 750 грн. 00 коп., 29.12.2014 у розмірі 12 000 грн. 00 коп., 03.03.2015 у розмірі 12 000 грн. 00 коп., 06.03.2015 у розмірі 600 грн. 00 коп., 04.06.2015 у розмірі 5 000 грн. 00 коп., 05.06.2015 у розмірі 1 850 грн. 00 коп., 02.07.2015 у розмірі 10 000 грн. 00 коп., 09.09.2015 у розмірі 77 500 грн. 00 коп., 04.11.2015 у розмірі 18 000 грн. 00 коп., 03.12.2015 у розмірі 3 000 грн. 00 коп., 22.12.2015 у розмірі 30 грн. 00 коп. (т. 2 а.с. 71-72).
Згідно фінансових звітів суб'єкта малого підприємництва ПП «Бастіон» за 2011 рік отримало збиток у розмірі 60,7 тис. грн., за 2012 рік отримало збиток у розмірі 498,4 тис. грн., за 2013 рік отримало збиток у розмірі 428,6 тис. грн., за 2014 рік отримало збиток у розмірі 522,6 тис. грн., за 2015 рік отримало чистий прибуток у розмірі 28,0 тис. грн., за 2016 рік отримало чистий прибуток у розмірі 34,3 тис. грн., за 2017 рік отримало прибуток у розмірі 2,4 тис. грн., за 2018 рік отримало чистий прибуток у розмірі 3,2 тис. грн., за 2019 рік отримало чистий прибуток у розмірі 30,3 тис. грн. (т. 3 а.с. 131-139).
Згідно відомості з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_2 за період з 1 кварталу 2008 року по 1 квартал 2020 року отримував доходи: за 2008 рік у розмірі 10 080 грн. 00 коп., за 2009 рік у розмірі 6 500 грн. 00 коп., за 2010 рік у розмірі 14 806 грн. 47 коп., за 2011 рік у розмірі 9 210 грн. 00 коп., за 2012 рік у розмірі 14 550 грн. 00 коп., за 2013 рік у розмірі 3 000 грн. 00 коп., за 3 квартал 2018 року 472 188 грн. 46 коп. за продаж нерухомого майна. За період з 2 кварталу по 2018 рік інформація про доходи відсутня. У період з 1 кварталу 2018 року ОСОБА_2 займався підприємницькою діяльністю (т. 3 а.с. 144-146).
Відповідно до листа головного управління ДПС у м. Києві №16644/9/26-15-02-05-23-сі від 21.07.2020 ФОП ОСОБА_2 за період з 2018 року подана декларація про майновий стан і доходи за 1 квартал 2018 року з обсягом доходу 0 грн. 00 коп., декларація платника єдиного податку фізичної особи - підприємця за 2018 рік з обсягом доходу 668 439 грн. 00 коп., декларація платника єдиного податку фізичної особи - підприємця за 2019 рік з обсягом доходу 0 грн. 00 коп., декларація про майновий стан і доходи за 2019 рік з обсягом доходу 0 грн. 00 коп. (т. 3 а.с. 141-143).
Як вбачається з розписки від 13.09.2010 ОСОБА_2 отримав у борг від своєї матері - ОСОБА_21 грошові кошти у розмірі 592 000 грн. 00 коп. у присутності двох свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_17 , для ведення господарства та поповнення статутного капіталу ПП «Бастіон». Зобов'язався повернути борг в строк 5 років, однак не раніше отримання вимоги позичальника, а в разі неможливості повернути кошти в строк зобов'язався здійснити погашення боргу за рахунок своєї частки (отриманих від продажу коштів) в ПП «Бастіон» (т. 5 а.с. 7).
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України ОСОБА_1 у період з листопада 2008 року по квітень 2009 року отримала дохід у розмірі 11 000 грн. 00 коп. від ТОВ «Східно-Промислова Група». У період з серпня 2009 року по жовтень 2013 року отримала дохід у розмірі 49 615 грн. 87 коп. від Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
29.04.2016 ОСОБА_2 укладено договір оренди житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_5 для проживанням там дружини, двох дітей, тещі (т. 1 а.с. 43).
31.05.2019 року ОСОБА_1 укладено договір оренди приміщення, а саме квартири АДРЕСА_6 (т. 1 а.с. 54).
13.09.2019 Оболонським районним судом міста Києва відкрито провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 56).
ОСОБА_1 допитана у якості свідка надала показання про те, що у 2007 року на роботі познайомилась з ОСОБА_2 та у листопаді того ж року у них почались стосунки. Новий рік вони зустрічали разом та у січні 2008 року ОСОБА_2 переїхав жити до неї в орендовану квартиру. Оскільки вона була у підпорядкуванні ОСОБА_2 , вони вирішили, що вона звільниться з роботи, а ОСОБА_2 буде утримувати їх та оплачувати квартиру. ОСОБА_2 гарно заробляв, матеріально утримував сім'ю, іноді допомагали його та її батьки. У лютому 2008 року ОСОБА_2 сказав що є квартира АДРЕСА_3 , яка стоїть без ремонту і запропонував їй зайнятись питанням ремонту. Тоді ж вона дізналась і про наявність паркомісця. Для ремонту потрібен був дизайн-проект, тому через знайомих вона знайшла архітектора ОСОБА_23 . У березні 2008 року вона з ОСОБА_2 поїхали домовлятись з ОСОБА_23 за дизайн проект і через пару тижнів оплатили його послуги. Ремонтом у квартирі займалась вона у повному обсязі сама, а ОСОБА_2 оплачував цей ремонт, іноді за допомогою звертався до мами. Вартість ремонту приблизно 60 000 доларів США. У вересні 2008 року вона завагітніла, однак весілля до цього не було через те, що у цей час робили ремонт. 30.12.2008 вони переїхали жити до квартири АДРЕСА_3 .
23.01.2009 року вона з ОСОБА_2 одружились та у червні 2009 року у них народився син, у якого ІНФОРМАЦІЯ_3 виявили онкозахворювання. Лікування для дитини в Ізраїлі коштувало 120 000 доларів США. ОСОБА_2 сказав, що незабаром він має отримати з ОСОБА_17 1 200 000 євро за виконану роботу їх підприємством ТОВ «Українські комп'ютерні технології», тому вони можуть собі дозволити лікування в Ізраїлі. Вони внесли перший внесок у розмірі 40 000 доларів США, а згодом збирали кошти для подальшого лікування. 33 000 доларів США надав благодійний фонд, 12 000 доларів США надала мама ОСОБА_2 , крім того вони організували збір на рахунок ОСОБА_2 , куди люди надсилали допомогу. Коли для повного проходження лікування залишалось 10 000 доларів США, на рахунок ОСОБА_2 надійшов транш у розмірі 30 000 доларів США, з яких вони вирішили 10 000 доларів США витратити на закінчення лікування, а залишок суми залишити на випадок рецидиву хвороби. При цьому, ще на середині курсу лікування ОСОБА_2 казав, що 1 200 000 євро вони з ОСОБА_17 не отримають, але на 300 000 євро він може розраховувати та вказав на бажання вкласти ці кошти у відкриття ресторану. Вона заперечила щодо цієї ідеї, зазначивши про необхідність закінчення лікування, необхідності купівлі нової квартири, а згодом вирішувати питання що робити із залишком коштів. Після лікування вона повернулась до України у січні 2011 року і дізналась що ОСОБА_2 почав будувати ресторан та у листопаді 2011 року ресторан відкрився. ОСОБА_2 на ресторан забрав відкладені на лікування дитини кошти у розмірі 20 000 доларів США. При цьому мама ОСОБА_2 не позичала йому кошти на бізнес. Знає, що ОСОБА_2 позичив кошти у її брата на бізнес, суму позики не знає. Через рік помер один із співвласників ресторану ОСОБА_24 , частку якого успадкував ОСОБА_3 . У листопаді 2013 року вона з ОСОБА_2 їздили до нотаріуса підписувати документи. Який документ вона підписала не знає, однак вважала що підписує згоду на купівлю її чоловіком 25 % частки ресторану, що належала ОСОБА_3 .
У 2014 році вона з ОСОБА_2 розірвали шлюб, спільно вирішивши, що діти будуть проживати з нею і він буде їй винаймати квартиру. Згодом ОСОБА_2 перестав давати кошти і вона вирішила подати на аліменти. Крім того, вона з ОСОБА_2 домовлялись купити квартиру, яка згодом мала залишитись дітям. Для купівлі цієї квартири її мама продала квартиру у Маріуполі, ОСОБА_2 обіцяв докласти кошти і купити квартиру. Під час вибору квартири для купівлі у 2019 році дізналась, що ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до неї про визнання її такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_3 , а тому вирішила звернутись із позовом про поділ майна подружжя.
Свідок ОСОБА_25 надала показання про те, що ОСОБА_1 є її донькою. В кінці 2007 року її дочка познайомилась з ОСОБА_2 та почала з ним спільно проживати на початку 2008 року у квартирі на АДРЕСА_4 . У березні 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приїздили до неї в гості, розповідали що проживають разом та те, що ОСОБА_2 має квартиру, у якій необхідно зробити ремонт і вони цим будуть займатись. Ремонтом займалась ОСОБА_1 , телефонувала кожен день і розповідала як все відбувається, а оплачував ремонт ОСОБА_2 та іноді допомагала його мама. ОСОБА_25 повідомила, що особисто вона у квартиру АДРЕСА_3 купила диван, жалюзі, штори, гардини. У грудні 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 переїхали до квартири АДРЕСА_3 . 23.01.2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 одружились. У травні 2010 року ОСОБА_1 повідомила, що у їх дитини лекімія і вона допомогала доньці у Ізраїлі, де проходило лікування. Крім того, вона зняла всі свої наявні депозити, позбирала у родичів кошти, які передала ОСОБА_2 на лікування. Сума була близько 5 000 доларів. Крім того зазначила, що у 2011 році ОСОБА_2 позичав 32 500 доларів США у її сина ОСОБА_26 , котрі вона особисто передавала ОСОБА_2 , з яких він повернув лише частину коштів.
У 2014 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвали шлюб. ОСОБА_2 після розірвання шлюбу допомагав ОСОБА_1 з оплатою житла і необхідних покупок. Згодом ОСОБА_2 запропонував їй щоб вона продала свою квартиру у місті Маріуполь, він додасть коштів і для дітей придбають квартиру, на що вона погодилась, квартиру продала, однак ОСОБА_2 обіцянки не дотримався і припинив допомагати ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_27 надав показання про те, що, є братом ОСОБА_1 . Зазначив, що його сестра проживала у АДРЕСА_4 , в якій він періодично ночував під час поїздок до Києва по роботі, а також сплачував половину вартості оренди. Восени 2007 року перебуваючи у квартирі на АДРЕСА_4 , ОСОБА_1 познайомила його із ОСОБА_2 . У січні 2008 року коли він приїздив до цієї квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вже проживали разом і з того часу він припинив сплачувати половину вартості за оренду квартири. Знав, що вони робили ремонт у іншій квартирі, яким займалась ОСОБА_1 . Один раз коли приїхав у квартиру на ОСОБА_28 бачив там будівельні матеріали, які куплялись для квартири на оболоні. У березні 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приїздили до Маріуполя разом, а також влітку відпочивали разом за кордоном. У кінці 2008 року дізнався що ОСОБА_1 вагітна і вона з ОСОБА_2 планують весілля. 23.01.2009 ОСОБА_1 з ОСОБА_2 одружились і в той же день він вперше потрапив до квартири, у якій вони робили ремонт. Влітку 2011 року ОСОБА_2 попросив у нього в борг гроші на будівництво ресторану. Він сказав що може надати 32 500 доларів США, завіз їх до мами і ОСОБА_2 приїхав і забрав їх у неї. Розписку не писали. У 2014 році дізнався що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розлучились. На момент розлучення залишок боргу складав приблизно 11 000 доларів США, а на момент надання показань - 5 000 доларів США.
Свідок ОСОБА_29 надала показання про те, що є подругою ОСОБА_30 / ОСОБА_31 . Восени 2007 року ОСОБА_1 познайомилась з ОСОБА_2 . В кінці року вони почали зустрічатись. Коли вона приїздила в гості до ОСОБА_1 у грудні 2007 року і була там по січень 2008 року, то ОСОБА_2 постійно знаходився у квартирі на АДРЕСА_4 , які винаймала ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 у цій квартирі мав речі, кожен день приходив з роботи туди і вранці звідки йшов на роботу. У березні та серпні 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом приїжджали до Маріуполя. ОСОБА_1 розповідала їй що буде займатись ремонтом квартири, показувала дизайн. Свідок ОСОБА_29 також була присутня під час розмов по телефону ОСОБА_1 із робітниками, які робили ремонт. Також ОСОБА_29 , повідомила, що приїжджала до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у квартиру по АДРЕСА_4 в кінці жовтня - на початку листопада 2008 року. Ремонт у новій квартирі ще не був завершений, а вони готувались до весілля. За декілька днів до весілля ОСОБА_1 та ОСОБА_2 переїхали до нової квартири.
Свідок ОСОБА_21 надала показання про те, що у 2006 році вона разом з чоловіком інвестували в однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 і у 2008 році за їх кошт у квартирі робився ремонт, який коштував десь 60 000 доларів США. Договір інвестування укладав її син ОСОБА_2 , але оплачували все вона з чоловіком. Крім того вони також оплачували купівлю паркомісць № 31 у напівпідземному паркінгу АДРЕСА_4 .
ОСОБА_2 у листопаді 2007 року познайомився з ОСОБА_1 . Новорічні свята вони святкували разом і у 20-х числах січня 2008 року ОСОБА_2 повідомив, що ОСОБА_1 запропонувала жити йому разом у квартирі по АДРЕСА_4 . У кінці лютого - на початку березня 2008 року ОСОБА_1 звільнили з роботи, тому ОСОБА_2 оплачував оренду квартири та утримував ОСОБА_1 . У січні 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 одружилися та у червні того ж року у них народився син, який с дитинства дуже сильно хворів і лікувався в Ізраїлі, у зв'язку із чим вона з чоловіком надавали кошти для лікування дитини та проживання ОСОБА_1 з її мамою в Ізраїлі. Там же у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народилась ще донька. У січні 2011 року вони повернулись в Україну.
Разом з тим, ОСОБА_2 зі знайомими вирішив побудувати ресторан, на що коштів у нього не вистачало, тому вона йому надала у борг 150 000 доларів, з яких 600 000 грн. надала у вересні 2010 року під розписку, інші кошти надавала частинами без розписок. Крім того, у 2013 році вона надала ОСОБА_2 30 000 доларів США для повернення ним боргу перед ОСОБА_3 .
Свідок ОСОБА_22 надав показання про те, що за його з дружиною кошти була придбана квартира АДРЕСА_3 та у 2006-2007 роках за їх кошти придбано паркомісце. Договори, що стосувались купівлі квартири та паркомісця укладались його сином ОСОБА_2 , оскільки вказане майно придбавалось для нього. Він домовлявся з бригадою, яка робила оздоблювальні роботи, а ОСОБА_2 з ОСОБА_1 в подальшому робили дизайн квартири. Оплачував весь ремонт та меблі він з дружиною. Ремонт квартири коштував приблизно 50 000 доларів США.
У 2009 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одружились. У 2010 році ОСОБА_2 розповів про можливість побудувати ресторан, він цю ідею підтримав, проте оскільки всі гроші пішли на лікування онука, його дружина запозичила 600 000 грн. 00 коп., які вони позичили сину ОСОБА_2 . В подальшому за необхідності також його дружина надавала сину кошти на ресторан. У 2011 році він виконував роботи у цьому ресторані по вентиляції і кошти за вказані роботи були враховані як внесок ОСОБА_2 у статутний капітал. Коли один із співвласників ресторану помер, він з дружиною позичили сину ще 35 000 доларів США.
Свідок ОСОБА_17 надав показання про те, що ОСОБА_2 познайомився з ОСОБА_1 на роботі та на початку 2008 року вони почали зустрічатись, а зимою 2009 року одружились. Він з ОСОБА_2 були співзасновниками декількох компаній, зокрема ПП «Бастіон» та ТОВ «Українські комп'ютерні технології». Він разом з ОСОБА_24 та ОСОБА_2 вирішили відкрити ресторан, однак грошей у них не було, у зв'язку із чим вони кошти для відкриття ресторану позичали. ОСОБА_2 позичив у 2010 році 600 000 грн. 00 коп. у своєї матері, про що написав розписку. Позичені кошти ОСОБА_2 надала його мама, що були ним внесені до статутного капіталу ПП «Бастіон». У подальшому ОСОБА_24 помер та його частина стала належати ОСОБА_32 , який в свою чергу не хотів продовжувати цю справу. Щоб викупити частку ОСОБА_33 , він та ОСОБА_2 написали розписки на 60 000 доларів США кожен. ОСОБА_1 була присутня під час написання ОСОБА_2 розписки.
Свідок ОСОБА_23 надав показання про те, що у 2008 році до нього звернулась ОСОБА_1 та запропонувала зробити проект квартири, так як на той час він працював архітектором. ОСОБА_1 приїхала до нього на зустріч з чоловіком ОСОБА_2 . Другий раз він їх побачив через тиждень, коли вони приїхали щоб оплатити його послуги. Почав проектувати у березні 2008 року, зробивши попередньо заміри у квартирі, яка була щойно збудована, без ремонту. Дизайном в основному займалась ОСОБА_1 , всі питання узгоджувались з нею. Вони декілька раз зустрічались в квартирі АДРЕСА_3 та один раз на орендованій ОСОБА_1 квартирі по АДРЕСА_4 . У грудні 2008 року ремонт у квартирі закінчився.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способом захисту цивільних прав є визнання права.
Пунктами 1-3 ч. 1 ст. 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є
майно, набуте нею, ним до шлюбу;
майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно ст. 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (ч. 2 ст. 61 СК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина 4 ст. 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч. 1 ст. 68 СК України).
Згідно ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Згідно ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Як роз'яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.01.2024 у справі № 14-22цс20 (провадження № 14-22цс20) сформовано правовий висновок за яким при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
З огляду на викладене суд вважає, що вимога позову ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з 01.01.2008 до 23.01.2009 є неефективним способом захисту права цивільного, а тому задоволенню не підлягає, що узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду у від 23.01.2024 у справі № 14-22цс20 (провадження № 14-22цс20).
При цьому, за наслідками розгляду справи суд враховує, що сторони перебували у шлюбі, який уклали 23.01.2009, а 04.11.2014 року набрало законної сили рішення суду про його розірвання.
Відповідно до правових висновків, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) щоб визначити джерело придбання сторонами майна у спорі необхідно встановити не лише факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, але й участь у його придбанні шляхом формування спільного бюджету та ведення спільного господарства, а також виключити можливість залучення особистих коштів будь-кого з них.
Об'єктивних доказів на підтвердження часу з якого сторони почали проживати однією сім'єю, тобто часу з якого відносини між ними набули сталого характеру щодо наявності взаємних прав та обов'язків подружжя, зокрема, ведення спільного господарства, існування спільного бюджету, а не обмежувались лише спільним проведенням часу, позивачкою суду не надано.
Обґрунтовуючи період спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 посилається на показання свідків, а саме її покази, надані під час допиту як свідка, матері ОСОБА_25 , брата ОСОБА_27 , подруги ОСОБА_29 , а також ОСОБА_23 , який на час спірних правовідносин працював архітектором та здійснював проектування квартири у якій сторони в подальшому проживали.
Оскільки показання рідних позивачки та її подруги, так само як і показанням батьків відповідача на переконання суду не можуть бути об'єктивними внаслідок прихильності до однієї зі сторін спору, суд надає оцінку цим показам з урахуванням показань інших свідків, які не мають родинних чи дружніх стосунків зі сторонами та зацікавленість яких у вирішенні справи не прослідковується.
Так, ОСОБА_1 по суті показала, що почала проживати з ОСОБА_2 з січня 2008 року, у лютому 2008 року ОСОБА_2 повідомив їй про наявність у нього спірної квартири, яка стоїть без ремонту і запропонував їй зайнятись питанням ремонту, тоді ж вона дізналась і про наявність паркомісця, а у березні 2008 року вони з ОСОБА_2 почали домовлятись про ремонт квартири.
Надані позивачкою покази вказують на те, що про існування спірної нерухомості вона дізналася від відповідача не раніше лютого 2008 року, а не раніше березня 2008 їх відносини перейшли до того, що вони спільно почали планувати спільний побут та ведення господарства вже як подружжя з розподілом між собою прав та обов'язків.
Суд вважає, що ці обставини також підтверджуються й відповідно показання позивачки збігаються із показами її близьких та подруги в частині початку ведення спільного господарства з ОСОБА_2 , а саме щодо того, що у березні 2008 року сторони приїздили до Маріуполя, розповідали що проживають разом та те, що ОСОБА_2 має квартиру, у якій необхідно зробити ремонт і вони цим будуть займатись, показаннями матері відповідача ОСОБА_21 , яка вказала, що у кінці лютого - на початку березня 2008 року ОСОБА_1 звільнилася з роботи, тому ОСОБА_2 оплачував оренду квартири та утримував її, показаннями свідка ОСОБА_23 який показав, що за замовленням сторін почав проектувати спірну квартиру у березні 2008 року, а також узгоджуються із письмовою заявою ОСОБА_2 від 13.03.2008 до директора ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» про надання дозволу проводити ремонтні роботи у спірний квартирі.
При цьому суд критично ставиться до показів близьких та подруги позивчки ОСОБА_1 щодо часу початку фактичних шлюбних відносин між сторонами з січня 2008 року з огляду на їх зв'язок із позивачкою, що ставить під сумнів надані показання в цій частині.
З огляду на встановлені обставини та враховуючи, що за наслідками розгляду справи суд оцінивши надані сторонами докази за внутрішнім переконанням ґрунтуючись на принципах їх належності, допустимості та достатності вважає доведеним те, що сторони не раніше березня 2008 року стали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу, 23.01.2009 уклали шлюб, а 04.11.2014 року набрало законної сили рішення суду про розірвання їх шлюбу, дійшов висновку про те, що предметом поділу між ними може бути лише те майно, що було набуте у вказаний період, а саме з березня 2008 року по 24.11.2014.
Вирішуючи питання про щодо обсягу спільно нажитого майна ОСОБА_2 разом із ОСОБА_1 суд з урахуванням презумпції спільності права власності подружжя на майно враховує саме час його фактичного придбання, а не час державної реєстрації права власності на це майно за відповідачем.
Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної вище норми права державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, провадження № 12-234гс18, та Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.
Орім того, за сталою практикою Верховного Суду визначальним при поділі нерухомого майна, набутого за договором інвестування в будівництво особами, які перебували у фактичних шлюбних відносинах, є не дата реєстрації права власності на новостворене майно, а період сплати пайових внесків на об'єкт інвестування (постанова Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 682/2493/16-ц (провадження № 61-48605св18), постанова Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 759/13140/14-ц (провадження № 61-24055св18).
Під час вирішення справи достовірно встановлено, що спірна квартира набута ОСОБА_2 за договором про участь у фонді фінансування будівництва, основна частина внесків за яким ним здійснено у період з серпні 2006 по січень 2007 року, тобто до початку проживання однією сім'єю з ОСОБА_1 , а саме до березня 2008 року, окрім останнього внеску від 17.11.2008 на суму 1 466 грн. 01 коп. доплати за 0,13 кв. м., що становить 23/10000 частки, або 0,23 відсотки від площі спірної квартири.
При цьому, здійснені ремонтні роботи в квартирі є невід'ємною частиною нерухомого майна та не є окремим об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки не впливають на право власності сторін на спірне майно, тому при розподілі, в тому числі за вимогою про стягнення грошової компенсації, врахуванню не підлягають.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12.05.2020 у справі № 243/5477/15-ц (провадження № 61-46081св18), у постанові від 03.06.2020 у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), 12.10.2022 у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21), а також постанові від 07.06.2023 справа № 344/7436/19 (провадження № 61-387 св 23).
Окрім того, будь яких належних та допустимих доказів щодо підтвердження вартості ремонтних робіт позивачкою у порушення вимог ст.ст. 13, 81 ЦПК України суду не надано, а показання свідків у цій частині судом не приймаються, оскільки є неналежними доказами.
З огляду на викладене вартість частки, що підлягає поділу між колишнім подружжям ОСОБА_7 у спірній квартирі з урахуванням проведеної в межах судового розгляду судової оціночно-будівельної експертизи становить 13 323 грн. 73 коп. (5 792 927 грн. 00 коп. х 0,23 %).
Спірне паркомісце набуте у власність ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 06.02.2008 року, тобто до початку достовірно встановленого судом часу проживання зі ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а саме до березня 2008 року, тому ця нерухомість не є спільною сумісно власністю сторін та поділу між ними не підлягає.
Вирішуючи спір в частині визначення розміру внесків до статутних капіталів господарських товариств, що має статус спільного сумісного майна сторін як колишнього подружжя, суд також виходить з фактично доведеного розміру цих внесків, а не з їх розміру зазначеного в статутних документах.
Так, у статутному капіталі ТОВ «Віп Тел» частка ОСОБА_2 складала 10 %, що становила 5 150 грн. 00 коп. та була внесена ним 19.12.2007, тобто до встановленого судом часу спільного проживання з ОСОБА_2 , а 26.05.2008 внаслідок збільшення статутного капіталу товариства частка ОСОБА_2 збільшилась до 50 000 грн. 00 коп., тобто за рахунок спільних сумісних коштів колишнього подружжя ОСОБА_7 , внесених під час їх фактичного спільного проживання однією сім'є без реєстрації шлюбу, до статутного капіталу ТОВ «Віп Тел» внесено 44 850 грн. 00 коп. (50 000 грн. 00 коп. - 5 150 грн. 00 коп.).
У статутному капіталі ТОВ «Мотус Аутомотів» частка ОСОБА_2 складає 50 %, що становить 1 000 грн. 00 коп., яка внесена ним 16.01.2014 тобто до розірвання шлюбу з ОСОБА_1 .
До статутного капіталу ПП «Бастіон» ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 внесена частка у розмірі 591 750 грн. 00 коп.
Частка ОСОБА_2 у статутному капіталі ПП «Бастіон» згідно статутних документів становить 50 % та визначена у сумі 1 183 500 грн. 00 коп.
Проте, аналіз інформації з АТ «Правекс Банк» та ПП «Бастіон» свідчить про те, що за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі частка ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Бастіон» внесена не повністю.
При цьому дати та суми грошових коштів внесених ОСОБА_2 на поповнення статутного капіталу ПП «Бастіон» за інформацією АТ «Правекс Банк» та ПП «Бастіон» різняться.
Так, у виписці з АТ «Правекс Банк» відсутні платежі ОСОБА_2 за 19.03.2013 на суму 7 500 грн. 00 коп., за 28.11.2013 на суму 7 500 грн. 00 коп., за 04.12.2013 на суму 14 700 грн. 00 коп., за 16.01.2014 на суму 22 000 грн. 00 коп., за 05.02.2014 на суму 6 000 грн. 00 коп., за 28.02.2014 на суму 15 000 грн. 00 коп., за 04.04.2014 на суму 13 000 грн. 00 коп., за 29.04.2014 на суму 15 000 грн. 00 коп., за 04.07.2014 на суму 15 000 грн. 00 коп., за 26.08.2014 на суму 6 000 грн. 00 коп., за 27.08.2014 на суму 4 000 грн. 00 коп., за 28.08.2014 на суму 7 200 грн. 00 коп., за 29.08.2014 на суму 7 230 грн. 00 коп., за 01.09.2014 на суму 7 950 грн. 00 коп., за 02.09.2014 на суму 7 690 грн. 00 коп., за 08.09.2014 на суму 4 000 грн. 00 коп., за 09.09.2014 на суму 5 000 грн. 00 коп., за 18.09.2014 різниця у розмірі внесеної суми складає 15 000 грн. 00 коп. (20 000 грн. 00 коп. - 5 000 грн. 00 коп.), за 26.09.2014 на суму 25 000 грн. 00 коп. за 27.09.2014 на суму 11 000 грн. 00 коп. та за 20.10.2014 на суму 10 000 грн. 00 коп.
У довідці ПП «Бастіон» не вказані платежі ОСОБА_2 за 14.09.2010 у розмірі 297 000 грн. 00 коп., за 24.11.2011 у розмірі 4 000 грн. 00 коп., за 04.07.2013 у розмірі 15 000 грн. 00 коп., а внесок за 18.09.2014 указаний у розмірі 5 000 грн. 00 коп. проти 20 000 грн. вказаних банком.
З огляду на викладене, суд вважає, що інформація надана банком щодо внесків ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Бастіон» у вказаний період є об'єктивною та відображає фактичне надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок підприємства, про те як інформація надана ПП «Бастіон» значно зменшує розмір внесених відповідачем коштів та не містить відомостей щодо порядку їх внесення та зарахування на відповідний розрахунковий рахунок, а тому судом не приймається.
Таким чином, вирішуючи спір суд вважає доведеною ту обставину, що за час перебування у шлюбі ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , останнім здійснено внесок до статутного капіталу ПП «Бастіон» на суму 657 900 грн. 00 коп.
При цьому суд критично ставиться до доводів відповідача щодо отримання за розпискою від 13.09.2010 у борг грошових коштів від своєї матері - ОСОБА_21 у розмірі 592 000 грн. 00 коп. для ведення господарства та поповнення статутного капіталу ПП «Бастіон», оскільки про це зобов'язання стало відомо лише після подання копії указаної розписки, як доказу на спростування презумпції спільності майна подружжя на грошові кошти, що були внесені до статутного капіталу ПП «Бастіон», а тому враховуючи відсутність згоди ОСОБА_1 на укладення договору позики та одержання цих грошових коштів у борг, суд вважає, що правовідносини які виникли на підставі цього правочину породжують права та обов'язки лише для його сторін та не підлягає врахуванню під час вирішення спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поділ майна колишнього подружжя, що узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду (постанова Верховного Суду України від 08.11.2023 у справі № 947/31704/19, провадження № 61-106св24).
З огляду на викладене суд вважає, що розмір внесків до статутних капіталів господарських товариств колишнього подружжя ОСОБА_7 за час спільного проживання та перебування у шлюбі становить 703 750 грн. 00 коп. (44 850 грн. 00 коп. + 1 000 грн. 00 коп. + 657 900 грн. 00 коп.).
Відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Згідно ч. 3 ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Як роз'яснено у абз. 3 п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).
В даній справі суд не вбачає підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя, оскільки позивачкою в порушення вимог ст. 13, 81 ЦПК України не доведено того, що визначений судом розмір аліментів на дітей, заборгованості по яким відповідач не має, є недостатнім для їхнього забезпечення, а питання розподілу додаткових витрат пов'язаних, зокрема, з їх лікуванням не може бути вирішено шляхом розподілу між сторонами у спосіб передбачений законом.
За таких обставин суд вважає не доведеним існування достатніх обставин, що мають істотне значення для відступлення від засад рівності часток подружжя, а тому при визначенні частки колишнього подружжя Парасіїв виходить з їх рівності.
Разом із цим, під час судового розгляду відповідач ОСОБА_2 просив суд застосувати при вирішенні спору наслідки спливу строку позовної давності, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернулася до суду після спливу трьох річного строку після розірвання між ними шлюбу.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Згідно ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Як роз'яснено у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, слід врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеним у постанові від 23.09.2015 у справі № 6-258цс15 та постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у праві № 372/176/17 (провадження № 61-12509св19).
Враховуючи, що під час розгляду справи судом установлено, що ОСОБА_2 після розірвання шлюбу орендував житло для проживання колишньої дружини ОСОБА_1 разом з дітьми та тещею, до звернення позивачкою до суду з позовом про поділ майна будь яких дій, що вказували на заперечення ним права позиваки на частку в спільно нажитому майні не вчиняв, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 звертаючись до суду з цим позовом строк позовної давності не пропустила.
При цьому інші доводи сторін, що не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зроблених на підставі них висновків у межах предмету та підстав позову остаточно уточненого позивачкою 09.04.2021 судом не оцінюються.
Так, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).
Враховуючи, що під час судового розгляду установлено те, що вартість набутого сторонами майна під час спільного проживання однією сім'єю та шлюбу у період з березня 2008 року по 04.11.2009 становить 717 073 грн. 73 коп. (13 323 грн. 73 коп. - внесок у придбання спірної квартири, + 703 750 грн. 00 коп. - внесок до статутних капіталів господарських товариств), суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 358 536 грн. 87 коп. (717 073 грн. 73 коп. / 2) компенсації за частку в спільному майні.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору підлягають покладенню на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, враховуючи задоволене клопотання позивачки про відстрочення сплати судового збору за вимогами майнового характеру про поділ майна та стягнення грошової компенсації за частку в спільному майні, судовий збір підлягає стягненню на рахунок держави зі сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно наявних в матеріалах справи відомостей про вартість заявленого у позові спірного майна складає 7 186 652 грн. 00 коп. (5 792 927 грн. 00 коп. + 159 225 грн. 00 коп. + 50 000 грн. 00 коп. + 1 000 грн. 00 коп. + 1 183 500 грн. 00 коп.), таким чином сплата судового збору підлягала за майнову вимогу в межах максимальної суми, що станом на дату збільшення позовних вимог становить 11 350 грн. 00 коп.
Враховуючи, що позов задоволено частково в сумі 358 536 грн. 87 коп., то з ОСОБА_2 підлягає стягненню 566 грн. 24 коп. (358 536 грн. 87 коп. х 11 350 грн. 00 коп. / 7 186 652 грн. 00 коп.) судового збору в дохід держави.
З ОСОБА_1 підлягає сплаті залишок за вимогу майнового характеру, що не була задоволена, а саме 10 783 грн. 76 коп. (11 350 грн. 00 коп. - 566 грн. 24 коп.) судового збору.
Крім того, ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 31.01.2020 в якості забезпечення позову накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 та машиномісце АДРЕСА_7 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Враховуючи відсутність необхідності у подальшому арешті спірного майна, суд дійшов висновку про скасування заходів забезпечення позову. При цьому заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили рішенням суду.
Керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 133, 141, 158, 209, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації за частку у спільному сумісному майні - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_6 ) 358 536 (триста п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот тридцять шість) грн. 87 коп. компенсації за частку в спільному майні.
В решті вимог позову ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_6 ) в дохід держави 10 783 грн. 76 коп. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) в дохід держави 566 грн. 24 коп. судового збору.
Заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року у виді арешту на квартиру АДРЕСА_3 та машиномісце АДРЕСА_7 , що належить на праві власності ОСОБА_2 - скасувати.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення його повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя