Справа №:754/1074/25
Провадження №: 2/755/4539/25
"05" серпня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретаря - Авраменко Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації, третя особа - держава Російська Федерація в особі уряду Російської Федерації, про відшкодування моральної шкоди,-
Позивач ОСОБА_1 , через представника - адвоката Стадник А.С., звернулась до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до держави Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації, третя особа - держава Російська Федерація в особі уряду Російської Федерації, про відшкодування моральної шкоди.
Згідно заявлених вимог позивач просить суд стягнути з держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, в розмірі 8 000 000,00 грн.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, з 27 вересня 2018 року по теперішній час проходить військову службу в Збройних силах України. Позивач, будучи військовослужбовцем, а саме, головним сержантом у ВЧ НОМЕР_1 , на момент повномасштабного збройного вторгнення російської федерації, перебував у запасному командному пункті ЗС України, що знаходився в селі Миколаївка, Бучанського району, Київської області. 20 березня 2022 року позивач та ще 64 особи, що були також військовослужбовцями та побратимами позивача, після запеклого бою з військовослужбовцями російської федерації, який почався о 05.30 ранку на території запасного командного пункту ЗС України в селі Миколаївка, Бучанського району, Київської області були взяті в полон до військ російської федерації. За доводами позовної заяви, переночувавши на території запасного командного пункту ЗС України, на наступний день - 21 березня 2022 року, російські війська наказали їм сідати у автозаки та, через Чорнобиль, їх вивезли на територію республіки білорусь, де вони перебували з 21 березня 2022 року по 24 березня 2022 року, в цей день позивача та інших військовополонених перевезли до міста Новозибків, Брянської області, російська федерація, та помістили у СІЗО №2 (м.Новозибків). Відразу після перевезення у вказане СІЗО, до позивача почали застосовувати катування у вигляді різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, побої, моріння голодом, насильницькі дії різного характеру, мордування, допити, приниження, психологічний (моральний тиск), приклади чого докладно наведені в позовній заяві, в тому числі й щодо застосування при катуванні різних приладів. Також позивачем вказується на те, що за три місяці перебування в полоні він втратив майже 30 кілограмів ваги тіла, військовополонених утримували в сирих камерах, де перебувало 10 осіб та цілодобово було увімкнено світло, у сусідніх камерах утримувались особи з різними інфекційними захворювання, прогулянки відбувались раз на тиждень, без надання теплого одягу. В серпні 2022 року, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, позивача було переведено до медичної частини СІЗО, де перебували особи хворі на туберкульоз. У квітні 2023 року побої припинились, оскільки напочатку травня, а саме 11 травня 2023 року позивача та інших військовополонених завантажили у автозаки та направили у виправну колонію №7, яка знаходилась в селі Пакіно Ковровського району Володимирської області російської федерації. В цій виправній колонії позивача постійно морили голодом та не надавали ніякої медичної допомоги, здійснювали психологічний тиск. 26 червня 2023 року позивача та інших полонених перевезли до Республіки Мордовії - у виправну колонію №10, де відразу почались жорстокі побиття позивача до втрати свідомості та допити із застосування катувань, в тому числі, із використанням різних приладів, про що докладно зазначається в позовній заяві. Прогулянки проводились раз на два або три тижні та завжди супроводжувались побиттями позивача. Умови в приміщеннях, де утримували позивача, були жахливими. Через відсутність медичної допомоги, стан здоров'я позивача погіршувався. В листопаді 2023 року побої припинились, їм сказали писати листи та записати відео близьким в Україну, що як пізніше з'ясувалось, було пов'язано з візитом уповноваженого з прав людини російської федерації, який відбувся 15 грудня 2023 року, після якого знову почались жорстокі побої. Позивач зазначає, що в період з 13 червня 2024 року по 03 вересня 2024 року побої припинились, оскільки позивача та ще 14 військовослужбовців почали готувати до обміну. 14 діб їх везли до аеропорту м. москви, звідки зі зв'язаними руками та ногами, з мішками на головах їх доправили до аеропорту м. бєлгорода російської федерації, де посадили в автобуси та повезли в бік республіки білорусь та, лише при перетині кордону білорусі та росії зняли мішки з голів. Звільнення позивача з полону відбулось відповідно до Порядку здійснення передачі військовополонених ворогів державі-агресору та звільнення оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2022 р. № 441, в результаті реалізації рішення Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, затвердженого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2022 р. № 257. Одразу після обміну позивача на кареті швидкої медичної допомоги направили до м. Чернігів, де медичними засобами його привели до тями, трішки стабілізували фізичний стан. Після цього позивача направили до м. Дніпро, де він тиждень перебував на лікуванні. Позивачу було встановлено ряд діагнозів, у тому числі й з хронічними захворюваннями та гострою реакцією на стрес. 23 вересня 2024 року позивачу було вручено пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого у кримінальному провадженні №42022000000000468 від 15.04.2022. В обґрунтування розміру моральної шкоди, позивач зазначає, що у зв'язку зі збройною агресією РФ проти територіальної цілісності та незалежності України, він був взятий у полон російськими військами, де перебував 910 днів, під час якого зазнав невимовних фізичних та душевних страждань, набув велику кількість хвороб, зазнавав постійного та регулярного приниження, був розлучений зі своєю сім'єю протягом декількох років, жив у страху за своє життя, постійно думав, що він помре у знущаннях над ним, та визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з російської федерації на користь позивача в сумі 8 000 000,00 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 24 січня 2025 року цивільну справу за цим позовом передано за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва. (а.с.36-37)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 14 березня 2025 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання. (а.с.43-46)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.95-95).
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Хорис А.О. в судове засідання не з'явились, представник позивача направила до суду заяву, в якій просила розглядати справу без участі позивача та його представника, повідомила, що позивач та його представник позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять задовольнити.
Відповідач держава Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації та третя особа держава Російська Федерація в особі уряду Російської Федерації про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись шляхом оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, в судове засідання представників не направили, про причини неявки представників до суду не повідомили, відзиву на позовну заяву, заяв чи клопотань на адресу суду від відповідача та третьої особи не надходило.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
Суд, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно із ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Згідно положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У відповідності з правовою позицією, викладеною в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 року у справах № 760/17232/20 (провадження № 61-15925св21) та № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування ч. 3 ст. 82 ЦПК України) те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло б бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому б російська федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду російської федерації.
Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права. Судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Враховуючи вищенаведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, Верховний Суд у своїх позиціях дійшов висновку, що судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами російської федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права. Підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом. Судовий імунітет рф не підлягає застосуванню з огляду на порушення рф державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням рф своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії російської федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. Верховний Суд у своїх позиціях звернув увагу на те, що військова агресія та окупація рф територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва рф. Отже, рф, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не має права надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд і вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянинові України.
Судом установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України (а.с.11-12).
З 26 лютого 2008 року позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15).
З 27 вересня 2018 року головний сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у ВЧ НОМЕР_3 , що підтверджується довідкою цієї ВЧ від 17.10.2024 №620/д/1264 (а.с.19).
Згідно із Наказом командира ВЧ НОМЕР_3 від 08.04.2022 №8/нст головний сержант ОСОБА_1 вважається полоненим з 20 березня 2022 року (а.с.14)
Згідно повідомлення ДП «Український національний центр розбудови миру» Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №09-07/19231 від 18.09.2024, в ході збройної агресії російської федерації проти України ОСОБА_1 , головний сержант ВЧ НОМЕР_3 перебував у полоні та був звільнений 14 вересня 2024 року. Звільнення з відбулось відповідно до Порядку здійснення передачі військовополонених ворогів державі-агресору та звільнення оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2022 р. № 441, в результаті реалізації рішення Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, створеного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2022 р. № 257. (а.с.16)
24.09.2024 Службою безпеки України головному сержанту ОСОБА_1 видано довідку про перебування громадянина України з числа осіб, визначених пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах, про те, що він дійсно в період з 20.03.2022 по 14.09.2024 перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України. (а.с.17)
Перебування позивача в полоні держави агресора (рф) також підтверджується наявними в матеріалах справи фото- та відео-матеріалами. (а.с. 26, 27, 28)
Фактично позивач перебував у полоні 910 днів - в місцях несвободи, в тому числі й в СІЗО рф.
Матеріалами справи підтверджується, що через тортури, знущання та нелюдські умови утримання у полоні, стан здоров'я позивача ОСОБА_1 значно погіршився. Позивачу було діагностовано велику кількість захворювань, в тому числі й хронічних, пов'язаних із захистом Батьківщини, що підтверджується наявною в матеріалах справи медичною документацією (а.с.61-67).
При допиті ОСОБА_1 27 вересня 2024 року, як потерпілого в кримінальному провадженні №42022000000000468 від 15.04.2022, позивач докладно розповів про нелюдські умови його утримання в місцях несвободи, постійні катування та знущання, приниження його честі та гідності, що зафіксовано в додатках до протоколу допиту потерпілого - дисках із відеозаписами (а.с.86-91).
Внаслідок перебування позивача в полоні, ОСОБА_1 було діагностовано розлад адаптації з емоційним зниженням, когнітивним зниженням (F43.2) та встановлено причинний зв'язок такого захворювання. (а.с.18)
Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №220/25/986/В від 15.05.2025, причиною інвалідності позивача є захворювання, пов'язані із захистом Батьківщини (п.17.1.10 витягу). (а.с.82-85)
19 травня 2025 року ОСОБА_1 видано посвідчення серія НОМЕР_4 про те, що він є особою з інвалідністю 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни (а.с.84).
Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст.1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19 грудня 2016 року).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Частиною 1 статті 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Згідно зі ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема й іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Загальновідомим є той факт, що 24 лютого 2022 року російська федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а тому не підлягає доказуванню, згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії рф, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження військове вторгнення рф до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.
РФ, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4 цс 19) та постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673 св 20), від 23 вересня 2021 року у справі №295/13971/20 (провадження № 61-10849 св 21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023 св 21).
В своєму рішенні по справі ILAЄCU AND OTHERS v. MOLDOVA AND RUSSIA (Application no. 48787/99), STRASBOURG, 8 July 2004, §424-428 ЄСПЛ наголосив, що стаття 3 Конвенції закріплює одну з найбільш фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Навіть за найважчих обставин, як, наприклад, боротьба з тероризмом та організованою злочинністю, Конвенція категорично забороняє тортури та нелюдське чи принижуюче поводження чи покарання. На відміну від більшості положень Конвенції та Протоколів No No 1 і 4, стаття 3 не містить жодних винятків і, відповідно до статті 15 § 2 Конвенції, жодні відступи від неї неприпустимі навіть у разі надзвичайних ситуацій, що загрожують життю народу (див. серед інших авторитетних джерел, «Сельмуні проти Франції» та «Лабіта проти Італії»).
Суд визначив звернення «нелюдським» оскільки, поряд з іншим, воно було навмисним, застосовувалося годинами і заподіяло або фактичні тілесні ушкодження або сильні фізичні чи моральні страждання. Він визначив звернення як «принижуюче», оскільки воно мало викликати у жертви почуття страху, страждань і неповноцінності, здатні принизити і позбавити гідності. (Див. наприклад «Кудла проти Польщі»).
Для того, щоб визначити, чи ця форма жорстокого поводження є катуванням, суд повинен розмежовувати ці поняття, що містяться в статті 3 і поняттям нелюдське або принижуюче поводження. Як суд встановив раніше, саме навмисність є ключовим у розмежуванні, яке дає Конвенція для визначення нелюдського поводження, яке тягне за собою серйозні та жорстокі страждання; така ж відмінність випливає із статті 1 Конвенції ООН (див. раніше цитоване рішення у справі Сельмуні, § 96): «Для цієї Конвенції термін «катування» означає будь-яку дію, якою навмисно завдається сильний біль чи страждання, фізичні чи моральні, з метою отримання від цієї чи третьої особи інформації чи визнання, покарання за дії, які ця чи третя особа вчинила чи підозрюється у вчиненні, або для залякування чи примусу цієї чи третьої особи, або з будь-якої причини, заснованої на будь-якого роду дискримінації, коли цей біль чи страждання заподіяні або проводяться при спонуканні або за згодою або за потурання офіційної особи або іншої особи, яка діє як офіційна. ....»
Суд також вважає, що термін «жорстоке», як і термін «мінімальний рівень жорстокості», потрібний для застосування статті 3, за природою речей, є відносним (там же, § 100): він також залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість впливу, фізичний або моральний вплив і, в деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я жертви (див., поряд з іншими джерелами, «Калашников проти Росії» і рішення, що цитувалося раніше, у справі Лабіта). Отже, при розгляді питання, чи є обставини поводження «принижуючим» за змістом статті 3, Суд повинен визначити, чи була його метою приниження честі і гідності цієї людини, а також, говорячи про наслідки, чи вплинуло воно значно на цю особу в порядку, несумісному зі статтею 3. Однак, навіть відсутність такої мети не може виключити можливість встановлення порушення статті 3 («Власінас проти Литви»).
Суд постійно наголошує, що страждання та приниження мають у будь-якому випадку перевищувати неминучий елемент страждань чи принижень, пов'язаний із цією формою законного поводження чи покарання. Заходи, що позбавляють людину свободи, зазвичай супроводжуються такими стражданнями та приниженням. Стаття 3 вимагає від держави забезпечити, щоб кожен ув'язнений утримувався в умовах, які сумісні з повагою до людської гідності, щоб спосіб і метод виконання покарання не піддавали його стражданням або обтяженням, що перевищують за своєю силою неминучий рівень страждань, властивий позбавленню волі і, щоб, враховуючи вимоги утримання, забезпечувалося його здоров'я та благополуччя. (див. «Кудла проти Польщі», що цитувалося раніше, §§ 92-94).
Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
При цьому, судом установлено та вбачається з матеріалів справи, що з 20.03.2022 по 14.09.2024 позивач перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, яке призвело до негативних наслідків для позивача, в тому числі до значного погіршення стану його здоров'я, психоемоційних ускладнень.
Загальновідомими є факти нелюдського поводження військовими російської федерації та співробітниками інших органів держави агресора з українськими військовими, яких було взято в полон.
У зв'язку із наведеним, суд вважає доведеним факт незаконності дій відповідача, як держави, яка здійснювала контроль над територією і на яку за практикою ЄСПЛ покладався обов'язок щодо дотримання прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конвенцією.
Подані позивачем докази, на переконання суду, безумовно підтверджують факт заподіяння позивачу моральної шкоди.
Також суд вважає доведеним причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та наслідками у виді заподіяння позивачу моральної шкоди.
Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини у справі «STANKOV v. BULGARIA»).
При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, зокрема факт тривалого перебування позивача в полоні та наслідки які у зв'язку із цим настали для позивача, його стан здоров'я, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, множинний характер порушень конституційних прав позивача.
Виходячи з наведеного, суд розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, погоджується з позицією позивачем, що справедливою сумою компенсації моральних страждань, понесених ним з вини відповідача, є сума в розмірі 8 000 000,00 грн.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації, третя особа - держава Російська Федерація в особі уряду Російської Федерації, про відшкодування моральної шкоди, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню у рахунок відшкодування моральної шкоди 8 000 000,00 грн.
Враховуючи необхідність забезпечення виконання рішення в тому числі за межами України, суд вважає можливим зазначити в резолютивній частині рішення еквівалент компенсації, що підлягає стягненню на користь позивача.
Так, згідно з офіційним курсом валют, встановленим НБУ станом на день ухвалення рішення, 1 Євро = 48,3470 грн; 1 долар США = 41,7901 гривень.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», з відповідача в дохід держави Україна підлягає стягненню судовий збір у сумі 15 140,00 грн.
Враховуючи наведене та керуючись, статтями 15, 16, 23, 1167 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-83, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до держави Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації (суб'єкт міжнародного права, представництво в Україні відсутнє), третя особа - держава Російська Федерація в особі уряду Російської Федерації (суб'єкт міжнародного права, представництво в Україні відсутнє), про відшкодування моральної шкоди - задовольнити.
Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, в розмірі 8 000 000,00 гривень (вісім мільйонів гривень нуль копійок), що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення становить еквівалент 165 470,45 Євро (сто шістдесят п'ять тисяч чотириста сімдесят Євро сорок п'ять Євроцентів) або 191 432,90 доларів США (сто дев'яносто одна тисяча чотириста тридцять два долари США дев'яносто центів США).
Стягнути з держави Російська Федерація в дохід держави Україна судові витрати по сплаті судового збору в сумі 15 140,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: