справа № 753/6109/25
провадження № 2/753/6270/25
20 серпня 2025 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Начичко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про визнання дії щодо нарахування вартості послуг з постачання теплової енергії без врахування показань лічильника теплової енергії протиправними, зобов'зання здійснити перерахунок вартості послуг з постачання теплової енергії відповідно до показань лічильника теплової енергії, зобов'зання здійснювати нарахування вартості послуг з постачання теплової енергії відповідно до показань лічильника теплової енергії, суд -
ОСОБА_1 у березні 2025 року звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про визнання дії щодо нарахування вартості послуг з постачання теплової енергії без врахування показань лічильника теплової енергії протиправними, зобов'зання здійснити перерахунок вартості послуг з постачання теплової енергії відповідно до показань лічильника теплової енергії, зобов'зання здійснювати нарахування вартості послуг з постачання теплової енергії відповідно до показань лічильника теплової енергії.
Позов мотивовано тим, що вона ( ОСОБА_1 ) відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.05.2008 року є власницею квартири АДРЕСА_1 , та як власник, є споживачем послуг центрального опалення, які надає КП «Київтеплоенерго».
З листопада 2016 року у квартирі АДРЕСА_1 , встановлено лічильник квартирного обліку теплової енергії «SensoStar2» за № 1980611, затверджений робочим проектом обладнання вузла обліку теплової енергії РП-10/30/06/16, який погоджено Департаментом з технічного забезпечення обліку Структурного відокремленого підрозділу «Київські тепорві мережі» ПАТ «Київенерго» та КП «КК з ОЖФ Дарницького району м.Києва, укладено договір № 756018700480100 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню.
11.11.2016 року відповідно до Акту прийняття на комерційний облік вузла обліку теплової енергії для потреб населення окремого приміщення вказаний квартирний засіб обіку теплової енергії взято на комерційни облік Теплоенерго.
Надалі оплату послуг центрального опалення здійснювала за лічильником.
Проте, листом від 04.10.2019 року № 30/1/1/4545 відповідачем на її адресу надіслано повідомлення про те, що вузли розподілу обліку, які раніше були встановлені у будинках, будуть зняті з обліку в програмному комплексі Теплоенерго та вони не будуть враховуватися при обрахуванні обсягу споживання центрального опалення.
Відповідно, з жовтня 2019 року відповідач, здійснюючи нарахування вартості послуги з постачання теплової енергії без врахування показників лічильника теплової енергії, який встановлений у її квартирі, обмежив її право на раціональне використання теплової енергії за оплату фактично отриманих послуг з постачання теплової енергії.
Вважає, що зміна законодавцем технічних вимог щодо порядку встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії (квартирних лічильників) не є підставою для встановлення споживачем нового обладнання для обліку тепла, за умови, що такий споживач до прийняття нового Порядку № 829 вже встановив індивідуальний вузол розподільчого обліку теплової енергії.
Закон України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» і Правила № 630 визначили право споживача на встановлення квартирних засобів обліку та взяття їх на абонентський облік, а також проведення оплати за спожиті послуги згідно з показниками індивідуальних приладів обліку.
Отже показники лічильників, встановлені та прийняті на облік у встановленому законом порядку до прийняття Порядку № 829, повинні враховуватися виконавцем послуг, тобто у цьому випадку КП «Київтеплоенерго».
Верховний Суд у постановах від 22.02.2023 у справі № 753/2748/20 та від 02.11.2021 у справі № 756/2361/20, виклав свої висновки, які є обов'язковими для врахування про те, що Порядок № 829 не передбачає необхідність приведення раніше встановленого вузла обліку у відповідність до цього Порядку та не встановлює заборони щодо врахування показників за такими лічильниками, які надаються споживачами. Цей порядок не передбачає повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку відповідно з новою процедурою, який раніше був прийнятий на абонентський облік, до набрання чинності Порядку № 829.
В судовому засіданні представник позивача Крилач О.І., діючий на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 26.03.2025 року (а.с.11), позовні вимоги підтримав з тих же підстав та просив їх задовольнити:
визнати дії Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», код ЄДРПОУ - 40538421, щодо нарахування ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , вартості послуг з постачання теплової енергії квартири АДРЕСА_1 , без врахування показника лічильника теплової енергії № 61980611, починаючи з жовтня 2019 року, протиправними,
зобов'язати Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» код ЄДРПОУ - 40538421, здійснити перерахунок вартості послуг з постачання теплової енергії квартири АДРЕСА_1 , починаючи з жовтня 2019 року, відповідно до показників лічильника теплової енергії № 61980611,
зобов'язати Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» код ЄДРПОУ - 40538421, здійснювати ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , нарахування вартості послуг з постачання теплової енергії квартири АДРЕСА_1 , на підставі показників лічильника теплової енергії №61980611, вважаючи, що такі вимоги відовлять порушене право позивача, що узгоджується із вказаною правовою позицією Верховного Суду викладеної у постановах від 22.02.2023 у справі № 753/2748/20 та від 02.11.2021 у справі № 756/2361/20 подібних правовідносин.
Представник відповідачв ОСОБА_2 , діюча на підставі довіреності від 15.08.2023 року, в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав необґрунтованості та недоведеності вимог, вважаючи, що Порядок визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії затверджується Кабінетом Міністрів України.Так, порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2018 № 829, та відповідно до п. 6 встановлює 4 критерії до внутрішньобудинкової системи опалення, за дотримання яких наявна технічна можливість встановлення вузлів розподільного обліку.При цьому технічна можливість встановлення вузлів розподільного обліку визначається під час обстеження внутрішньобудинкової системи опалення суб'єктом господарювання, що має ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми та значними наслідками, з обов'язковим переліком робіт з монтажу внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання шляхом встановлення відповідності кожному з критеріїв у форматі так/ні, визначених у пункті 6 цього Порядку, про що складається акт обстеження у довільній формі (п. 4).Однак, Позивачем відповідні акти, складені уповноваженою на це організацією, що має відповідну ліцензію, надано не було. Вузол обліку розташовано у квартирі позивача.Пунктом 10 Порядку оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами-розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09.08.2018 № 205, передбачено, що вузол розподільного обліку теплової енергії встановлюється за межами приміщення у будівлі із забезпеченням доступу для зняття показань засобів вимірювальної техніки.Проте, у позивача вузол обліку встановлено в квартирі, що суперечить зазначеним вище вимогам. Відповідно до п.З Порядку визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 829, передбачено, що розподільний облік споживання комунальної послуги з постачання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, що приєднана до зовнішніх інженерних мереж і оснащена вузлами комерційного обліку теплової енергії, забезпечується шляхом встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії на вводі трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення в окреме приміщення будівлю.Однак, у позивача відсутній єдиний тепловий ввід в квартиру, що унеможливлює встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії.Враховуючи те, що у квартирі позивача подача теплоносія здійснюється за вертикальною системою, то, відповідно, в такій квартирі можливим є влаштування приладів-розподілювачів. а не встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії. Згідно роз'яснення Мінрегіону від 22.01.2016 року вбачається, що встановлення приладів регулювання та обліку тепла окремої квартири в багатоповерховому будинку з вертикальною системою опалення призводить до втручання в систему опалення і як наслідок, веде до порушення як гідравлічного режиму системи опалення так і теплового балансу будинку вцілому. Враховуючи виявлені факти підприємством не беруться до розрахунків показання вузлів розподільного обліку теплової енергії вказаного будинку з метою дотримання прав всіх поживачів, що проживають за зазначеною адресою. Відповідно розрахунки здійснюються з урахуванням показань будинкового засобу обліку пропорційно опалюваній площі квартири.
Позивачем подано відповідь на відзив від 11.04.2025 року, в якій зазначено що роботи по влаштуванню вузла комерційного обліку теплової енергії у квартирі позивача були здійснені на підставі робочого проекту, який належним чином погоджений, у тому числі, й відповідачем. Лічильник був прийнятий на комерційний облік та опломбований. Вказане також підтверджує технічну можливість встановлення такого лічильника в квартирі позивача (а.с.71-91).
Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, доводи якого зводяться до висноків, викладених у відзиві на позов, й із посиланням на доводи відзиву на позовну заяву, те, що у справі є доказ взяття лічильника на комерційний облік та немає рішення про зняття лічильника з обліку, просить відмовити позивачу у позові (а.с.92-100).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного позовного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, із роз'ясненим правом надання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив, реалізовані сторонами процесуальні права, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за погодженням сторін.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).
Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню із наступних підстав.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч.2 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.05.2008 року є власницею квартири АДРЕСА_1 (а.с.18-19), та як власниця, є споживачем послуг центрального опалення, які надає КП «Київтеплоенерго».
З листопада 2016 року у квартирі, належній позивачу, АДРЕСА_1 , встановлено лічильник квартирного обліку теплової енергії «SensoStar2» за № 1980611, затверджений робочим проектом обладнання вузла обліку теплової енергії РП-10/30/06/16, який погоджено Департаментом з технічного забезпечення обліку Структурного відокремленого підрозділу «Київські тепорві мережі» ПАТ «Київенерго» та КП «КК з ОЖФ Дарницького району м.Києва (а.с.20-46), укладено договір № 756018700480100 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню (а.с.47-50).
11.11.2016 року відповідно до Акту прийняття на комерційний облік вузла обліку теплової енергії для потреб населення окремого приміщення вказаний квартирний засіб обіку теплової енергії взято на комерційни облік Теплоенерго.
Надалі оплату послуг центрального опалення по квартирі АДРЕСА_1 , позивачка здійснювала за лічильником.
Листом від 04.10.2019 року № 30/1/1/4545 відповідачем на адресу позивача надіслано повідомлення, що вузли розподілу обліку, що раніше були встановлені у будинках, будуть зняті з обліку в програмному комплексі Теплоенерго та вони не будуть враховуватися при обрахуванні обсягу споживання центрального опалення.
Починаючи з 2000 року до 2018 рік послуги з центрального опалення позивачу надавало Публічне акціонерне товариство «Київенерго», а з 01 травня 2018 року виконавцем послуг з централізованого опалення квартири АДРЕСА_1 , є КП «Київтеплоенерго».
Правовідносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавцем) та фізичною особою (споживачем), яка отримує послуги з централізованого постачання гарячої води, урегульовано Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність», Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Законом України «Про теплопостачання».
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
За пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Стаття 6 Закону України «Про теплопостачання» передбачає, що державна політика у сфері теплопостачання базується на принципах: зокрема, забезпечення захисту прав та інтересів споживачів; забезпечення впровадження засобів обліку і приладів регулювання споживання теплової енергії.
Частина перша статті 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначає, що оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами - розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та не потребує розроблення проектної документації, видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла розподільного обліку, погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, оператором зовнішніх інженерних мереж, виконавцем відповідної послуги.
Згідно із частиною сьомою статті 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», за наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення) є обов'язковим.
На підставі частини четвертої статті 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» оператор зовнішніх інженерних мереж, виконавець комунальної послуги, інша особа, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг, зобов'язані приймати вузли обліку, встановлені відповідно до вимог цього Закону, на абонентський облік протягом 14 календарних днів, про що складається відповідний акт.
Прийняття приладу обліку на абонентський облік здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
До прийняття порядку, яким мала бути встановлена процедура взяття на абонентський облік, а також здійснений перегляд інших нормативно-правових актів протягом 6 місяців з дня опублікування Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» (02 серпня 2017 року), діяли Правила № 630.
Пункт 10 Правил № 630 передбачав, що справляння плати за нормативами споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 15 цих Правил. Виконавець і споживач не мали права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.
Відповідно до пункту 29 Правил № 630 споживач має право, зокрема, на установлення квартирних засобів обліку та взяття їх на абонентський облік; на періодичну повірку, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку.
Статтею 32 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
За наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно із статтею 1 Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»: вузол обліку - комплекс пристроїв (у тому числі засобів вимірювальної техніки, що відповідають вимогам технічних регламентів), допоміжного обладнання та матеріалів до них, призначений для вимірювання спожитої теплової енергії та води, а також технічної реєстрації результатів такого вимірювання, включаючи засоби дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності); вузол розподільного обліку - вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічуються два та більше споживачів.
Частина перша статті 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначає, що оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами - розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та не потребує розроблення проектної документації, видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла розподільного обліку, погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, оператором зовнішніх інженерних мереж, виконавцем відповідної послуги.
Відповідно до частини сьомої статті 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» вузли розподільного обліку теплової енергії у випадках, коли це технічно неможливо, не встановлюються.
У такому разі для визначення обсягу теплової енергії, спожитої на потреби опалення, на всіх опалювальних приладах (крім розташованих у приміщеннях (місцях) загального користування багатоквартирних будинків) особами, визначеними частинами другою і третьою цієї статті, повинні бути встановлені прилади - розподілювачі теплової енергії, крім випадків, коли це економічно недоцільно.
Модель приладу - розподілювача теплової енергії визначається власником (співвласниками) будівлі за погодженням з виконавцем комунальної послуги або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги.
Усі опалювальні прилади при застосуванні вузлів розподільного обліку теплової енергії або приладів - розподілювачів теплової енергії обладнуються автоматичними регуляторами температури повітря у приміщенні відповідно до будівельних норм.
Порядок визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії затверджується Кабінетом Міністрів України. За наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення) є обов'язковим.
При цьому на час встановлення лічильника квартирного обліку теплової енергії діяв Порядок оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами-розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09 серпня 2018 року № 205, який набрав чинності 18 вересня 2018 року.
Так, у пункті 10 цього Порядку визначено, що за наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення) є обов'язковим.
Вузол розподільного обліку теплової енергії встановлюється за межами приміщення у будівлі із забезпеченням доступу для зняття показань засобів вимірювальної техніки. При встановленні вузла розподільного обліку теплової енергії забезпечується захист від несанкціонованого втручання в його роботу.
Тобто, за наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії є обов'язковим.
Проте цим порядком не заборонено встановлення вузла розподільного обліку теплової енергії і за межами приміщення за наявності відповідних умов.
Судом встановлено, що влаштування вузла комерційного обліку теплової енергії виконано на підставі робочого проекту обладнання квартирного вузла обліку теплової енергії, погодженого КП «Київенерго» 02.11.2016 року(а. с. 13-38).
Постачальник послуг з центрального опалення ПАТ «Київенерго» вказаний лічильник квартирного обліку теплової енергії прийняв на комерційний облік у травні 2016 року з настуною датою повірки ІІ квартал 2020 року (а.с. 42).
Зауважень щодо встановлення вузла комерційного обліку теплової енергії та взяття на облік у відповідача не було.
Отже, враховуючи те, що КП «Київтеплоенерго», яке є виконавцем послуг з централізованого опалення квартири АДРЕСА_1 , всупереч положенням Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а також Правил № 630, які були чинними на час встановленні позивачем лічильника теплової енергії, обмежило право позивачки здійснювати оплату вартості фактично отриманої теплової енергії відповідно до даних встановленого індивідуального вузла розподільчого обліку теплової енергії у належній їй квартирі.
Незважаючи на наявність у квартирі встановленого вузла розподільчого обліку теплової енергії, нарахування оплати за теплову енергію відповідач проводив на загальних підставах, без урахування його показників, а тому суд приходить до висновку про те, що дії КП «Київтеплоенерго» щодо нарахування позивачці вартості послуг з центрального опалення квартири АДРЕСА_1 , без врахування показників лічильника теплової енергії № 61980611, починаючи з жовтня 2019 року, є протиправними.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Та обставина, що Постановою від 10 жовтня 2018 року № 829 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії, не є підставою для неврахування відповідачем показників лічильника теплової енергії, встановленого у квартирі позивача, з огляду на таке.
Так, пункт 6 Порядку № 829 визначає, що технічна можливість встановлення вузлів розподільного обліку наявна за відповідності внутрішньобудинкової системи опалення всім таким критеріям: окреме відгалуження системи опалення для окремого приміщення, наявність якого встановлено під час візуального огляду та яке передбачене принциповою схемою внутрішньобудинкової системи опалення будівлі (за наявності); принциповою схемою внутрішньобудинкової системи опалення передбачено технічну можливість встановлення автоматичних регуляторів температури в приміщеннях для регулювання споживання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, що не призведе до порушень гідравлічного режиму внутрішньобудинкової системи опалення будівлі; під час встановлення вузла розподільного обліку буде забезпечено дотримання вимог застосування засобу вимірювальної техніки та умов його належної експлуатації, що зазначені у технічній (супровідній) документації на цей засіб; можливість забезпечення вільного доступу для зняття показань приладу обліку, його обслуговування, заміни під час подальшої експлуатації.
Згідно із пунктом 3 Порядку № 829 розподільний облік споживання комунальної послуги з постачання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, що приєднана до зовнішніх інженерних мереж і оснащена вузлами комерційного обліку теплової енергії, забезпечується шляхом встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії на вводі трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення в окреме приміщення будівлі або приладів - розподілювачів теплової енергії на опалювальних приладах.
Відповідно до вимог пункту 10 Порядку № 205, за наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення) є обов'язковим.
На час встановлення позивачем вузла розподільчого обліку теплової енергії ПАТ «Київенерго» (попередній виконавець послуг) здійснював розподіл обсягів комунальних послуг, а тому зміна законодавства, що регулює питання порядку встановлення та прийняття на облік вузла розподільчого обліку теплової енергії, не припинила можливість споживача теплової енергії, за наявності встановленого у передбаченому порядку (на момент встановлення) індивідуального приладу обліку тепла, оплачувати такі послуги за показниками відповідного лічильника.
Зміна законодавцем технічних вимог щодо порядку встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії (квартирних лічильників) не є підставою для встановлення споживачем нового обладнання для обліку тепла, за умови, що такий споживач до прийняття нового Порядку № 829 вже встановив індивідуальний вузол розподільчого обліку теплової енергії.
Претензії постачальника щодо технічної можливості встановлення засобу обліку теплової енергії передбаченому Порядку № 829, який прийнято після встановлення вузла розподільного обліку теплової енергії та після прийняття його на комерційний облік лічильник теплової енергії позивача, а саме 27.05.2016 року, прямо суперечить наведеній нормі Конституції України.
Здійснюючи нарахування позивачу вартості послуги з централізованого опалення в опалювальні сезони, починаючи з 2019 року без урахування показників лічильника теплової енергії, відповідач обмежив право позивача на раціональне споживання теплової енергії та оплату за фактично отриманні послуги з постачання теплової енергії.
У квартирі позивача встановлено теплолічильник «SensoStar2» заводський № 1980611, занесений до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки за № У2645-08 та відповідає ДСТУ 3339-96, тепло-лічильник повірено 27.05.2016 року, дата наступної повірки ІІ кв.2020 року, вузом опломбовано в присутності замовника та постачальника послуги тепорврої енергії (а.с.42).
Зміна законодавства, яке регулює питання порядку встановлення та прийняття на облік вузла розподільчого обліку теплової енергії, не припиняє можливість споживача теплової енергії за наявності встановленого у передбаченому порядку (на момент встановлення) індивідуального приладу обліку тепла оплачувати такі послуги за показниками відповідного лічильника.
Зміна законодавцем технічних вимог щодо порядку встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії (квартирних лічильників) не є підставою для встановлення споживачем нового обладнання для обліку тепла, за умови, що таким споживачем до прийняття нового Порядку № 829 вже встановлено індивідуальний вузол розподільчого обліку теплової енергії.
На час виникнення спірних правовідносин щодо встановлення теплолічильника та його облікування Закон України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Правила № 630 визначали право споживача на встановлення квартирних засобів обліку та взяття їх на абонентський облік, а також проведення оплати за спожиті послуги згідно з показниками індивідуальних приладів обліку.
Отже, показники лічильників, встановлених та прийнятих на облік у встановленому законом порядку до прийняття Порядку № 829 та № 270, повинні враховуватися виконавцем послуг, тобто у цьому випадку КП «Київтеплоенерго».
Порядок № 829 не передбачає необхідність приведення раніше встановленого вузла обліку у відповідність до цього Порядку та не встановлює заборони щодо врахування показників за такими лічильниками, які надаються споживачами.
Цей порядок не передбачає повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку відповідно з новою процедурою, який раніше був прийнятий на абонентський облік, до набрання чинності Порядку № 829.
Зазначений висновок у цій справі узгоджується й ґрунтується на висновку Верховного Суду викладеного у подібних правовідносинах у постанові від 22.02.2023 у справі № 753/2748/20, оскільки відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, й згідно з ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-прівовнй акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи позивача, які наведені у позові, відзиві на позов, відповіді на відзив, запереченні на відповідь на відзив, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню; обставини, що підтверджують позовні вимоги, судом не встановлені.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про захист прав споживачів», й суд вважає за необхідне застосувати положення ч.ч.1, 2, 6 ст.141 ЦПК України й судові витрати (судовий збір) стягнути з відповідача на користь держави.
Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).
На підставі вищевикладеного, керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про визнання дії щодо нарахування вартості послуг з постачання теплової енергії без врахування показань лічильника теплової енергії протиправними, зобов'зання здійснити перерахунок вартості послуг з постачання теплової енергії відповідно до показань лічильника теплової енергії, зобов'зання здійснювати нарахування вартості послуг з постачання теплової енергії відповідно до показань лічильника теплової енергії, - задовольнити.
Визнати дії Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», код ЄДРПОУ - 40538421, щодо нарахування ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , вартості послуг з постачання теплової енергії квартири АДРЕСА_1 , без врахування показника лічильника теплової енергії № 61980611, починаючи з жовтня 2019 року, протиправними.
Зобов'язати Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» код ЄДРПОУ - 40538421, здійснити перерахунок вартості послуг з постачання теплової енергії квартири АДРЕСА_1 , починаючи з жовтня 2019 року, відповідно до показників лічильника теплової енергії № 61980611.
Зобов'язати Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» код ЄДРПОУ - 40538421, здійснювати ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , нарахування вартості послуг з постачання теплової енергії квартири АДРЕСА_1 , на підставі показників лічильника теплової енергії №61980611.
Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», код ЄДРПОУ - 40538421, на користь держави 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 20 (двадцять) коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Київського апеляційного суду.