25.08.2025 Провадження по справі № 2/940/585/25
Справа № 940/1430/25
Іменем України
25 серпня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді Косович Т.П..
при секретарі Козуб І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
встановив:
25.07.2025 року ТОВ «Свеа Фінанс», що є правонаступником права вимоги за зобов'язаннямиТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів», звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 7926662 від 01.01.2023 року в сумі 24000 гривень та судові витрати по справі.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 01.01.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 7926662, відповідно якого відповідачу надано в позику 6000 гривень на строк 30 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 33,46% за день користування позикою та 2,50% в день, починаючи з другого дня користування позикою, в обмін на зобов'язання відповідача повернути позику та сплатити відсотки за користування позикою у відповідності до умов договору. На виконання умов договору товариство свої зобов'язання виконало належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 позикові кошти, проте останній своїх зобов'язань належним чином не виконав, порушивши умови договору позики, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 24000 грн., яку позивач просить стягнути в примусовому порядку.
20.08.2025 року представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Неживком І.В. до суду надано відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги визнає частково, вказує, що ОСОБА_1 22.03.2023 року призваний на військову службу у Збройні Сили України по мобілізації, а тому проценти за користування кредитом в період проходження військової служби йому нараховуватись не повинні, а нараховані підлягають списанню.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За загальним правилом (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Із матеріалів справи встановлено, що 01.01.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 7926662, відповідно якого відповідачу надано в позику 6000 гривень на строк 30 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 33,46% за день користування позикою та 2,50% в день, починаючи з другого дня користування позикою, в обмін на зобов'язання відповідача повернути позику та сплатити відсотки за користування позикою у відповідності до умов договору (копія договору - а.с. 11-17, паспорт споживчого кредиту - а.с. 18-20). На виконання умов договору товариство свої зобов'язання виконало належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 позикові кошти, що підтверджується копією довідки ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» № КД-000012252/ТНПП від 21.02.2025 року (а.с. 47), проте останній своїх зобов'язань належним чином не виконав, порушивши умови договору позики, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 24000 грн., в тому числі 6000 грн. тіла кредиту та 18000 грн. заборгованості за відсотками, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором позики № 7926662 від 01.01.2023 року станом на 11.07.2023 року (а.с. 43-45).
Відповідно договору факторингу № 01.02-36/23 від 11.07.2023 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» (рішенням єдиного учасника ТОВ «Росвен Інвест Україна» від 25.03.2024 року перейменовано на ТОВ «Свеа Фінанс» - а.с. 77) ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» право вимоги за договором позики № 7926662 від 01.01.2023 року, укладеним з ОСОБА_1 , відступило ТОВ «Свеа Фінанс» (копія договору - а.с. 49-55, копія витягу з реєстру боржників - а.с. 56).
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Із дослідженого судом договору позики № 7926662 від 01.01.2023 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , встановлено, що останній укладений в електронній формі та зі сторони споживача підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 7J4Sj6MY1e.
Отже, підписання договору позики № 7926662 від 01.01.2023 року свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозумів та своїм підписом підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Разом з тим, статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Щодо доводів представника відповідача про те, щоОСОБА_1 є військовослужбовцем по мобілізації, а тому в період проходження військової служби проценти за користування кредитом йому нараховуватись не повинні, а нараховані підлягають списанню, суд приходить до такого висновку.
Так, за змістом пункту 15 частини 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду у розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.08.2020 у справі № 813/402/17 дійшла висновку, що навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
На підставі Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» з 18.03.2014 в Україні розпочався особливий період. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022, який неодноразово продовжувався і діє на даний час. Тобто, введення та продовження строку воєнного стану у зв'язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України було визначено в законодавчому порядку і є особливим періодом.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
При цьому, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у постановах: від 26.12.2018 у справі № 522/12270/15, від 14.05.2021 у справі № 502/1438/18, від 24.02.2022 у справі № 591/4698/20, від 12.05.2022 у справі № 336/512/18, від 18.01.2023 у справі № 642/548/21.
Застосування приписів п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено самим фактом наявності статусу військовослужбовця у конкретної особи, яка несе відповідальність перед банківською установою, їх застосування є обов'язком суду та жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність банку щодо наявності в особи спеціального статусу. Положення п. 15 ст. 14 вказаного Закону не обмежують своє застосування виключно щодо позичальників за кредитними зобов'язаннями, поширюють свою дію на усі випадки нарахування санкцій та процентів за невиконання будь-яких зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, в тому числі банками.
Відповідно до копії військового квитка серії НОМЕР_1 від 28.05.2008 року (а.с. 103-110) ОСОБА_1 22.03.2023 року на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 27.02.2022 року «Про загальну мобілізацію» призваний на військову службу у Збройні Сили України, а тому з цього часу на нього поширюються пільги, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно копії довідки військової частини НОМЕР_2 № 1/101/6-2636 від 05.08.2025 року, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі та працює у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України (а.с. 112).
Як вбачається із матеріалів справи, а саме з розрахунку заборгованості ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» за договором позики № 7926662 від 01.01.2023 року, з 22.03.2023 року ОСОБА_1 було нараховано 6150 гривень процентів за користування кредитом.
Відповідно паспорту споживчого кредиту (позика з фіксованою диференційованою процентною ставкою) до договору позики № 7926662 від 01.01.2023 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , кредитні кошти ОСОБА_1 було надано на споживчі (особисті) потреби, тобто для інших цілей, ніж придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а тому з 22.03.2023 року у ОСОБА_1 відсутній обов'язок щодо сплати процентів за користування кредитом.
З огляду на зазначене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Таким чином, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача необхідно задовольнити частково, стягнувши з відповідача 6000 гривень тіла кредиту та 11850гривень (24000-6150) процентів за користування кредитом, оскільки відповідачем порушено умовидоговору позики № 7926662 від 01.01.2023 року, укладеного між ним та ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів», та не виконано взятих на себе зобов'язань.
Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. При цьому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог , інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як встановлено в судовому засіданні, позивач поніс судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2422,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 514 від 08.07.2025 року (а.с. 10), а тому суд у відповідності ст. 141 ЦПК України стягує його з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 1801,66 грн.
Керуючись ст.ст. 525-527, 530, 536, 610, 625, 629, 1046, 1050 ЦК України, ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», код ЄДРПОУ 37616221, місцезнаходження: 03126, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 6, - 17850 (сімнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят) гривень заборгованості за договором позики № 7926662 від 01.01.2023 року, укладеним між ним та ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів», та 1801 (одну тисячу вісімсот одну) гривню 66 копійок сплаченого судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.
Суддя: Т.П.Косович