іменем України
20 серпня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/448/24
Головуючий у першій інстанції - Лібстер А. С.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/977/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Мамонової О.Є.,
суддів - Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,
із секретарем: Герасименко Ю.О.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 ,-
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 лютого 2025 року (проголошено о 13:50, повний текст рішення складений 06.03.2024) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя,-
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила:
- визнати квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль «Mitsubishi - Pajero Sport 2.5 TD» ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , 2011 року випуску, об'єктом спільної сумісної власності сторін;
- визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
- в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити ОСОБА_2 в особисту приватну власність автомобіль марки «Mitsubishi - Pajero Sport 2.5 TD», ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , 2011 року випуску;
- стягнути з відповідача на її користь компенсацію вартості 1/2 частки у праві власності на автомобіль марки «Mitsubishi - Pajero Sport 2.5 TD», ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , 2011 року випуску, що складає 280 495 грн;
- стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.09.2002, який 16.11.2023 розірвано рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова. Від шлюбу мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначала, що за час перебування у шлюбі сторонами за спільні кошти придбано квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за відповідачем, та автомобіль «Mitsubishi - Pajero Sport 2.5 TD», ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , 2011 року випуску, який зареєстрований за відповідачем.
Указувала, що спірні квартира та автомобіль в силу приписів ст. 60 СК України є їх спільною сумісною власністю.
У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив:
- визнати квартиру, розташовану в АДРЕСА_3 , об'єктом спільної сумісної власності подружжя;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 4/5 частини квартири АДРЕСА_1 - відступивши від засади рівності часток подружжя;
- стягнути з ОСОБА_1 на його користь судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що спірна квартира дійсно була придбана під час перебування у шлюбі. Для придбання квартири у родини не було необхідної кількості коштів, у зв'язку із чим 08.04.2006 з метою допомоги у придбанні квартири його сестра ОСОБА_3 продала свою квартиру і кошти у сумі 125 307 грн передала йому, решта коштів у розмірі 84 3 477 грн - це спільно нажиті кошти у шлюбі.
Звертав увагу, що син сторін ОСОБА_5 на даний час проживає разом із ним та перебуває на його повному утриманні. ОСОБА_1 не бере участі у житті дитини, фактично усунулася від виконання своїх батьківських обов'язків, не сплачує аліменти, а тому наявні правові підстави для застосування ч. 2, 3 ст. 70 СК України для відступу від засад рівності часток подружжя.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19.02.2025 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя - задоволено повністю.
Визнано за ОСОБА_1 право власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділено ОСОБА_2 в особисту приватну власність автомобіль марки «Mitsubishi-Pajero Sport 2.5 TD», ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , 2011 року випуску.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частки у праві власності на автомобіль марки «Mitsubishi-Pajero Sport 2.5 TD», ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , 2011 року випуску, що складає 280 495 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4602,30 грн.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя - відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити вимоги позивача, а саме: визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_2 ; в поділі автомобіля марки «Mitsubishi-Pajero Sport 2.5 TD», ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , 2011 року випуску - відмовити. Посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обста
винам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги полягають у наступному.
1. Суд не взяв до уваги докази сторони відповідача про те, що спірна квартира була придбана сторонами частково за кошти третьої особи ОСОБА_3 , яка їх подарувала ОСОБА_2 після продажу належної їй квартири. Сторони не мали достатньо доходу для придбання житла.
2. Суд першої інстанції не врахував факту ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов'язків та забезпечення належного утримання дитини, нотаріальної заяви позивачки про те, що вона не займається вихованням та забезпеченням сина та проживає у Великій Британії, рішення Світловодського районного суду Кіровоградської області від 16.09.2024, яким підтверджено факт самостійного та одноособового виховання та утримання ОСОБА_2 свого сина.
3. Автомобіль було продано в шлюбі за погодженням з дружиною. Транспортний засіб мав значні пошкодження, що підтверджено фотоматеріалами та свідченнями свідків, однак не враховано у висновку №317 експертного автотоварознавчого дослідження.
4. Оскільки автомобіль вибув з володіння відповідача та позивача він не може бути предметом поділу, не може бути виділений у власність ОСОБА_2 , оскільки фактично він належить іншій людині.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на безпідставність аргументів відповідача.
Позивачка зазначає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що факт набуття квартири під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі створює презумпцію спільної сумісної власності подружжя, яка не була належним чином спростована відповідачем. Сам по собі факт можливого надходження частини коштів від родичів не є підставою для виключення цього майна зі спільної власності, якщо не доведено, що такі кошти мали цільове призначення, були чітко ідентифіковані та виокремлені в момент їх внесення.
Указує, що відповідач не надав доказів того, що транспортний засіб був відчужений за згодою позивачки або що їй була передана частина коштів від його продажу. У справі наявний висновок кваліфікованого експерта щодо ринкової вартості автомобіля, який відповідачем не спростований.
Зауважує, що намагання відповідача позбавити її батьківських прав є способом поліпшення власного становища, оскільки в умовах воєнного стану, не маючи жодного законного права на відстрочку, відповідач використав для цього сина та її. Відповідач змінив замок у спірній квартирі й не повернув її особисті речі без заяви про відмову від виконання батьківських обов'язків. Пасивну поведінку позивачки у справі про встановлення факту самостійного виховання сина відповідач помилково сприйняв як повну відмову від дитини, що не відповідає дійсності, а є логічною реакцією на дії самого ОСОБА_2 , який після погіршення сімейних відносин налаштовує дитину проти матері. Перешкоджання нею отримати відповідачем відстрочку стало б для останнього приводом дискредитувати її в очах сина, що тільки погіршило б їхні стосунки.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Коренькової Т.Ю., яка підтримала апеляційну скаргу, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шолох О.В., яка просила залишити в силі рішення суду першої інстанці, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що:
- спірні автомобіль марки «Mitsubishi - Pajero Sport 2.5 TD» та квартира за адресою: АДРЕСА_3 були придбані сторонами під час шлюбу, а тому вони є об'єктом спільної сумісної власності подружжя;
- відчуження автомобіля марки «Mitsubishi - Pajero Sport 2.5 TD» відбулось з порушенням встановленої законом процедури, без отримання письмової згоди іншого з подружжя, доказів використання отриманих від продажу коштів в інтересах дитини суду не надано;
- позивачем за зустрічним позовом не доведено наявності обставин, за яких відповідно до ч. 2, 3 ст. 70 СК України суд може відступити від засад рівності часток подружжя, а тому спірна квартира підлягає поділу шляхом визнання за позивачкою права власності на 1/2 її частину.
Судом встановлено, що сторони з 15.09.2001 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16.11.2023, що набрало законної сили 16.12.2023, розірвано (том 1, а.с. 10).
Сторони мають спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого 30.12.2009 Відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, серії НОМЕР_2 , актовий запис №3197 (том 1, а.с. 9).
04.01.2006 ОСОБА_2 укладено договір про пайову участь в будівництві щодо будівництва на пайових засадах житла з подальшим розподілом в АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 78)
16.04.2007 Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 69,5 кв.м, право власності на квартиру зареєстровано в ЧМБТІ 23.04.2007 (том 1, а.с. 58, 65).
Як вбачається з копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу 28.10.2011 за ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль марки «Mitsubishi - Pajero Sport 2.5 TD», реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , 2011 року випуску (том 1 а.с. 11, 54-55).
Факт віднесення квартири за адресою: АДРЕСА_3 , та автомобілю «Mitsubishi - Pajero Sport 2.5 TD», реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , 2011 року випуску, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя сторонами визнається.
Згідно із звітом №016/01/24 про оцінку майна, складеним 05.01.2024 ТОВ «Центр технічної інвентаризації та оцінки «Правекс», ринкова вартість квартири (двокімнатної), загальною площею 69,5 кв.м (житловою площею 38,7 кв.м), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 складає 359 469 грн (том 1, а.с. 18-19).
Відповідно до висновку №317 експертного автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу, складеного 03.01.2024 експертом-автотоварознавцем ОСОБА_6 , середня ринкова ціна колісного транспортного засобу - автомобіля легкового Mitsubishi - Pajero Sport 2.5 TD», ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , 2011 року випуску, станом на дату оцінки - 29.12.2023 складає 560 990 грн (том 1, а.с. 12-16).
За договором купівлі-продажу №7441/2023/4051776 транспортного засобу від 14.09.2023 ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 автомобіль марки «Mitsubishi - Pajero Sport 2.5 TD», ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , 2011 року випуску, за ціною 20 000 грн (том 1, а.с. 77).
З інформації Регіонального сервісного центру ГЦС МВС в Чернігівській області від 01.05.2024 вбачається, що згідно облікових даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів МВС України щодо реєстрації транспортного засобу «Mitsubishi - Pajero Sport 2.5 TD», реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , станом на 24.04.2024 власником транспортного засобу є ОСОБА_3 (том 2, а.с. 10-11).
У матеріалах справи наявна фотокопія заяви ОСОБА_1 від 20.12.2023, справжність підпису якої посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Ю.В., в якій позивачка підтвердила, що на даний час проживає у Великій Британії та через військовий стан не має змоги брати участь у вихованні та забезпеченні свого сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підтвердила, що на даний час дитина повністю перебуває на утриманні та вихованні у свого батька, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а.с. 53).
Судовим наказом Новозаводського районного суду м. Чернігова (справа №751/2020/24, провадження №2-н/751/686/24) від 01.03.2024 стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 29.02.2024 та до досягнення дитиною повноліття (том 1, а.с. 52).
Довідкою про несплату аліментів від 24.04.2024 №744786347, виданою державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Юлією Близнюк, підтверджується, що ОСОБА_2 дійсно не отримував аліменти з ОСОБА_1 у період з 29.02.2024 по 24.04.2024 згідно з виконавчим листом №2-н/751/686/24 від 12.03.2024, який видано Новозаводським районним судом м. Чернігова (том 1, а.с. 193).
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16.09.2024 (справа №401/1320/24), яке набрало законної сили 17.10.2024, встановлено факт самостійного та одноосібного виховання, а також утримання батьком ОСОБА_2 , як основним та єдиним утримувачем, без участі матері, свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 з 10.07.2023 (т. 2 а.с. 219-220).
Копіями платіжних інструкцій підтверджується регулярна сплата ОСОБА_1 аліментів по ВП №74486347 за період з 12.05.2024 по 11.06.2025.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
У частині 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності особа здійснює незалежно від волі інших осіб, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх право, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має особливості, одночасно, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (ч. 1 ст. 355 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України, ч. 1 ст. 60 та ст. 63 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з подружжя не мав за поважною причиною самостійного заробітку (доходу). Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).
За положеннями ч. 1 ст. 60 СК України, які узгоджуються з приписами ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 68, ч. 1 ст. 69 СК України).
Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї (ч.2 ст.70 СК України).
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч.3 ст.70 СК України).
Установивши, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вона підлягає поділу між сторонами з урахуванням встановленого ч. 1 ст. 70 СК України принципу рівності часток подружжя.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги докази сторони відповідача про те, що спірна квартира була придбана сторонами частково за кошти третьої особи ОСОБА_3 , яка їх подарувала ОСОБА_2 після продажу належної їй квартири, не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені належними та допустимим доказами у справі. Наявний у справі договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_3 08.04.2006 продала належну їй квартиру, та показання свідків не можуть бути підтвердженням факту дарування коштів в сумі 125 307 грн. Матеріали справи не містять договору дарування коштів від ОСОБА_3 відповідачу з визначенням їх цільового призначення та суми. Частина друга ст. 78 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими.
Посилання відповідача на те, що сторони не мали достатньо доходу для придбання житла не є слушним, з огляду на те, що за приписами ч. 3 ст. 368 ЦК України, ч. 1 ст. 60 та ст. 63 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з подружжя не мав за поважною причиною самостійного заробітку (доходу).
Апеляційним судом не установлено факту ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов'язків та забезпечення належного утримання сина ОСОБА_5 . У нотаріально завіреній заяві від 20.12.2023 позивачка зазначає, що вона проживає у Великій Британії та через військовий час не має змоги брати участь у вихованні та забезпеченні свого сина, що аж ніяк не свідчить про її ухилення від вказаного обов'язку матері. Колегія суддів критично ставиться до рішення Світловодського районного суду Кіровоградської області від 16.09.2024, яким підтверджено факт самостійного та одноособового виховання та утримання ОСОБА_2 свого сина, оскільки дана справа за заявою ОСОБА_2 була ініційована у травні 2024 року, вже після звернення ОСОБА_1 до відповідача з позовом про поділ майна (січень 2024 року).
Колегія суддів уважає, що відповідачем не доведено існування обставин, які б могли бути підставою для відступу від рівності часток подружжя.
Зокрема відсутні докази того, що позивачка не дбала про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилялась від участі в утриманні дитини, приховувала, знищувала чи пошкоджувала спільне майно, витрачала його на шкоду інтересам сім'ї.
Проживання дитини з відповідачем само по собі не може бути підставою для відступу від рівності часток, оскільки в такому випадку слід довести, що розмір аліментів, який він одержує, недостатній для його забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування.
Таким чином, районний суд з урахуванням встановленого ч. 1 ст. 70 СК України принципу рівності часток подружжя при поділі спільного майна ґрунтовно визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спірної квартири.
Проте визнавши за ОСОБА_1 право власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , районним судом не вирішено питання про визнання права власності на іншу 1/2 частину спірної квартири за ОСОБА_2 .
Таким чином, колегія суддів уважає за необхідне доповнити резолютивну частину рішення суду абзацом третім наступного змісту: «Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ».
У позовній заяві ОСОБА_1 просила в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити ОСОБА_2 в особисту приватну власність спірний автомобіль та стягнути з відповідача на її користь компенсацію вартості 1/2 частки у праві власності на цей автомобіль у сумі 280 495 грн.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції було встановлено, що 14.09.2023 ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу транспортного засобу автомобіль марки «Mitsubishi - Pajero Sport 2.5 TD», ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , що був об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
У постанові Верховного Суду від 14.11.2024 у справі №727/1140/21 зазначено, що судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Якщо під час вирішення спору про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Норми сімейного права визначають не тільки право спільної власності подружжя на майно, а при його відчуженні й розмір їх часток у цьому майні та презумпцію згоди одного з подружжя на укладання від його імені іншим подружжям договорів про відчуження майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).
Разом з тим, з метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.
Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження таким майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.
Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред'явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пред'явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (пункт 8.67)).
В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі №125/2157/19 указує, що не є ефективним способом захисту позов про визнання договору недійсним у разі, якщо особа має на меті отримати лише еквівалент вартості своєї частки у спільному майні, оскільки такий спосіб захисту не захищає та не відновлює в результаті її порушене право в той спосіб, який вона обрала.
Сторони правочинів повинні діяти добросовісно й у випадку порушення цього обов'язку вони позбавляються захисту (стаття 13 ЦК України). Зазначене свідчить, що відчуження одним із подружжя спільного подружнього майна за ціною, нижчою за ринкову вартість цього майна, без згоди на таку вартість іншого з подружжя є порушенням права цього подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни, а також є проявом недобросовісності відчужувача, що позбавляє останнього права виплатити компенсацію саме у визначеному договором розмірі.
У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.
Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому з подружжя (співвласнику) у зв'язку з припиненням його права на спільне майно. При цьому вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Він є сталим при вирішенні вказаного правового питання у спірних правовідносинах.
Як слідує з позову ОСОБА_1 хоче отримати еквівалент вартості в спільному майні - автомобілі, у зв'язку із чим подала позов про стягнення компенсації в розмірі своєї частки у вартості відчуженого спільного майна.
Установлено, що спірний транспортний засіб автомобіль марки «Mitsubishi - Pajero Sport 2.5 TD», реєстраційний номер НОМЕР_3 , сторони придбали за час перебування у зареєстрованому шлюбі, між сторонами відсутній шлюбний договір або будь-яка домовленість про розподіл майна, ОСОБА_2 здійснив продаж зазначеного майна без повідомлення про це ОСОБА_1 та без отримання її згоди, відтак районний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 має право на грошову компенсацію 1/2 вартості спірного транспортного засобу.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що автомобіль було продано в шлюбі за погодженням з дружиною, а виручені за такий продаж грошові кошти використано на навчання сина, спростовуються матеріалами справи.
Так, позов про розірвання шлюбу ініційовано відповідачем ОСОБА_2 і провадження у цивільній справі за його позовом відкрито 21.07.2023, угода з купівлі-продажу спірного автомобіля укладена відповідачем із його сестрою ОСОБА_3 14.09.2023, тобто під час знаходження справи в суді. При цьому ОСОБА_1 проживала за кордоном у Великобританії.
У справі письмова згода позивачки на продаж спірного автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя, відсутня, інших належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження продажу автомобіля за згодою позивачки, або доказів, які б підтверджували, що кошти від продажу були отримані подружжям та витрачені в інтересах сім'ї, на її утримання, на навчання сина чи на погашення боргів, матеріали справи не містять. Також відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували отримання ОСОБА_1 1/2 частини коштів від продажу вказаного автомобіля.
Посилання ОСОБА_2 на те, що транспортний засіб мав значні пошкодження, що підтверджено фотоматеріалами та свідченнями свідків, однак не враховано у висновку №317 експертного автотоварознавчого дослідження, не є слушними.
Апеляційна скарга відповідача не містить заперечень щодо відхилення судом першої інстанції його клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи, такого клопотання не заявлено ним і в апеляційній скарзі та при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Відтак, районним судом обґрунтовано взято до уваги при ухваленні рішення висновок №317 експертного автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу, складеного 03.01.2024 експертом-автотоварознавцем ОСОБА_6 , яким визначено середню ринкову вартість колісного транспортного засобу - автомобіля «Mitsubishi - Pajero Sport 2.5 TD», 2011 року випуску, в розмірі 560 990 грн.
При цьому заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що оскільки автомобіль вибув з його володіння він не може бути предметом поділу, не може бути виділений у власність ОСОБА_2 , оскільки фактично належить іншій людині.
Ураховуючи те, що під час вирішення даного спору про поділ спільного сумісного майна подружжя було встановлено, що ОСОБА_2 здійснив відчуження спірного автомобілю, він належить ОСОБА_3 , наразі вирішується питання щодо компенсації 1/2 частини його вартості, районний суд помилково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 в особисту приватну власність автомобіля марки «Mitsubishi-Pajero Sport 2.5 TD», ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , 2011 року випуску, у зв'язку із чим рішення в частині вирішення вказаних позовних вимог підлягає скасуванню з відмовою в їх задоволенні.
Виходячи з вищевикладеного, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.02.2025 в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 в особисту приватну власність автомобіля марки «Mitsubishi-Pajero Sport 2.5 TD», ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , 2011 року випуску - скасуванню з відмовою в їх задоволенні, а також доповненню резолютивної частини новим абзацом наступного змісту: «Визнати за ОСОБА_2 право власності 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ». В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що орієнтовний розрахунок судових витрат - витрат на правову допомогу становить 25 000 грн.
19.08.2025 через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання ОСОБА_1 про долучення доказів, в якому вона просить долучити до матеріалів справи докази витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, а саме:
- договір про надання правової допомоги від 20.04.2025;
- акт виконаних робіт від 19.08.2025;
- квитанцію про оплату правничої допомоги від 19.08.2025.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009, в якому зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Частиною першою статті 60 ЦПК України визначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Відповідно до ч. 4 ст. 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів:
1) довіреністю;
2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За положеннями статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути:
1) договір про надання правничої допомоги;
2) довіреність;
3) ордер;
4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19) зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом з тим чинне цивільно-процесуальне законодавство встановило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу та підстав для їх стягнення.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та у додатковій постанові від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Представництво інтересів ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції здійснювала адвокат Шолох О.В. згідно із ордером на надання правничої допомоги серії СВ №1124957, виданим адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально, на підставі договору про надання правничої допомоги № б/н від 20.04.2025.
20.04.2025 між Шолох О.В. (адвокат) та ОСОБА_1 (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги про наступне:
1. Адвокат надає правову допомогу клієнтові з приводу представництва та захисту його інтересів у судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, господарських судах всіх ланок у виконавчій службі.
2. Для виконання цього договору клієнт надає адвокату наступні повноваження: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витягу, знімати копії з документів, доручення до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим сторонам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, заперечувати проти клопотань та відводи, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, робити з нього копії,т подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов, укласти мирову угоду, а також підписувати і подавати від імені клієнта будь-які процесуальні документи в тому числі позовні заяви та відзиви на позовні заяви.
Подавати від імені клієнта заяви та документи у виконавчу службу.
3. Обсяг і вартість наданої правової допомоги за цим договором визначається у відповідному розрахунку, який є невід'ємним додатком до цього договору і свідчить про виконання сторонами своїх зобов'язань.
4. Договір діє з моменту його підписання сторонами до моменту виконання сторонами своїх зобов'язань.
5. Договір укладено в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному для кожної зі сторін.
19.08.2025 Шолох О.В. (адвокат) та ОСОБА_1 (клієнт) погодили, що у відповідності з розділом 3 Договору, вартість наданої правової допомоги станом на 20.04.2025 становить 25 000 грн виходячи з наступного:
- ознайомлення з матеріалами справи №751/448/24 в суді апеляційної інстанції;
- подання відзиву до Чернігівського апеляційного суду у справі №751/448/24;
- представництво інтересів клієнта у цивільній справи №751/448/24.
Вартість праці встановлюється в фіксованому розмірі 25 000 грн.
Розрахунок довірителя за надання правової (правничої) допомоги здійснюється у готівковій формі.
Жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу в цілому послуг довіритель до адвоката немає.
З квитанції №3113631 від 19.08.2025 серії 03 ААВ, вбачається, що адвокат Шолох О.В. прийняла від ОСОБА_1 25 000 грн.
Так, при розгляді даної справи у суді апеляційної інстанції адвокатом Шолох О.В. в інтересах ОСОБА_1 складено та подано до суду:
- заяви від 30.04.2025, 17.08.2025 про надання дозволу на ознайомлення з матеріалами справи та зняття фотокопій (том 2, а.с. 174, 251).
- відзив на апеляційну скаргу на 4 аркушах від 02.06.2025 (том 2, а.с. 200-203);
- клопотання про доручення доказів від 19.08.2025 з додатками (т. 3 а.с. 7-14).
29.05.2025 та 18.08.2025 адвокат Шолох О.В. ознайомилась з матеріалами справи (том 2, а.с. 174, 251).
Адвокат Шолох О.В. брала участь у судових засіданнях:
- 10.06.2025 тривалістю 40 хвилин, що підтверджується протоколом судового засідання № 46648996 (том 2, а.с. 224-225);
- 20.08.2025 тривалістю 33 хвилини, що підтверджується протоколом судового засідання № 5000810 (том 3, а.с. 17-18).
Розподіляючи понесені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів, з огляду на виконаний обсяг роботи адвоката, критерій реальності та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи, зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та на відсутність заперечень відповідача щодо заявленого розміру вважає, що розумною сатисфакцією таких витрат буде 15 000 грн.
Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 лютого 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 в особисту приватну власність автомобіля марки «Mitsubishi-Pajero Sport 2.5 TD», ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , 2011 року випуску - скасувати, відмовивши у задоволенні вказаних позовних вимог.
Доповнити резолютивну частину рішення суду абзацом третім наступного змісту: «Визнати за ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ».
В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 15 000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 серпня 2025 року.
Головуюча О.Є. Мамонова
Судді О.І. Онищенко
Н.В. Шитченко