Справа № 750/11195/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/4823/398/25
Категорія - тримання під вартою. Доповідач ОСОБА_2
25 серпня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участі сторін кримінального провадження
підозрюваного ОСОБА_6
його захисника - адвоката ОСОБА_7
прокурора ОСОБА_8
Розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Чернігові апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 серпня 2025 року,
Цією ухвалою до підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровоград, громадянина України, з професійно-технічною освітою, неодруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимого, застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 11 жовтня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Задовольняючи клопотання, слідчий суддя вказав на існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, що з урахуванням тяжкості можливого покарання в співставленні з характеризуючими даними та процесуальною поведінкою підозрюваного, дають підстави вважати, що жоден з інших більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить належного виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
В апеляційній скарзі захисник адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу слідчого судді про обрання запобіжного заходу ОСОБА_6 у вигляді взяття під варту скасувати, як необґрунтовану та незаконну.
Аргументує тим, що під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу суд повинен виходити з обґрунтованості підозри та наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. При спілкуванні з ОСОБА_6 було встановлено, що він має ряд захворювань з дитинства, мав третю групу інвалідності. Але з огляду на те, що він вчасно у встановленому порядку не пройшов медичну комісію, його інвалідність була припинена. Саме у зв'язку з наявністю захворювання він не призивався на військову службу та вперше був призваний в 2024 році. Разом з тим, ОСОБА_6 не приймав військову присягу, тому не може вважатися суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України.
Звертає увагу, що наявність заявлених стороною обвинувачення ризиків, нічим не обґрунтована. Залишивши військову частину, та усвідомлюючи можливість покарання, ОСОБА_6 не намагався переховуватись, що вказує на відсутність ризику переховування підозрюваного від органу досудового слідства та суду.
Визнання ОСОБА_6 факту залишення військової частини вказує на відсутність ризику незаконного впливу на свідків, адже підозрюваному нічого не треба спростовувати.
Обґрунтовуючи наявність ризику вчинення іншого правопорушення, суд посилається на те, що вчинене ОСОБА_6 залишення військової частини є триваючим злочином, тому саме продовження цього правопорушення розцінюється як ризик вчинення іншого кримінального правопорушення.
Заслухавши доповідача, підозрюваного та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, вказували на відсутність заявлених у клопотанні ризиків можливої неналежної процесуальної поведінки ОСОБА_6 , при тому, що обґрунтованість оголошеної підозри не була підтверджена адже підозрюваний не може бути суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України, прокурора, який заперечував проти доводів сторони захисту, звернув увагу на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 та обставини його вчинення, особу підозрюваного та наявність обґрунтованих ризиків його можливої неналежної процесуальної поведінки, звернув увагу на обґрунтованість оголошеної підозри, що перш за все підтверджується фактом зарахування ОСОБА_6 до списків особового складу військової частини на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 4 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких заходів, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Як убачається з подання слідчого та матеріалів провадження, ОСОБА_6 підозрюється у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем і тривалому нез'явленні до військової частини без поважних причин тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.
За даним фактом П'ятим слідчим відділом (з дислокацією в м. Чернігові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, 16 липня 2024 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024100150001770, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
У порядку ст. 208 КПК України, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення 13 серпня 2025 року ОСОБА_6 був затриманий та в цей же день йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, слідчий суддя відповідно до вимог ст. 178 КПК України, перевіряє вагомість доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей та інші обставини, які забезпечать належну процесуальну поведінку особи під час досудового розслідування та судового розгляду.
Поняття «обґрунтованість підозри» включає існування фактів чи інформації, які надають підстави суду вважати, що підозрювана особа ймовірно вчинила правопорушення, та оголошення підозри у вчиненні кримінального правопорушення. На початковій стадії досудового розслідування кримінально-процесуальний закон не вимагає від сторони обвинувачення доведення усіх елементів кримінального правопорушення, як помилково вважає захисник. Факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для засудження особи та ухвалення обвинувального вироку.
Слідчий суддя правильно встановив, що наведені у клопотанні слідчого доводи та долучені копії матеріалів свідчать про обґрунтованість пред'явленої підозри та підтверджуються доказами, достатніми, на етапі досудового розслідування, для застосування запобіжного заходу.
У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення.
Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій її переслідують та міжнародними контактами.
Ризик - це ймовірність того, що підозрюваний може ухилитися від кримінальної відповідальності та незаконно впливати на свідків.
Особливість запобіжних заходів полягає в тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку підозрюваного, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому. При цьому слід враховувати, що якась ймовірність того, що підозрюваний зможе спробувати ухилитись від відповідальності, існує завжди.
З матеріалів судового провадження вбачається, що в рамках проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, отже, обґрунтованим є ризик того, що відчуваючи страх та невідворотність можливого покарання, підозрюваний може змінити місце проживання з метою ухилення від органу досудового слідства, тим більше, що будучи мобілізованим в умовах воєнного стану він не повернувся з відрядження до місця несення служби, яке було визначене у селищі Гончарівське Чернігівського району Чернігівської області, тривалий час (більше року) був відсутній та добровільно в розташування військової частини НОМЕР_2 повернувся.
Факт висловлення стороною захисту незгоди з оголошеною підозрою та вказівка на її необгрунтованість, не зменшує ступінь можливості настання ризиків, про які вказувала сторона обвинувачення та з якими погодився слідчий суддя, адже своєю поведінкою, не повернувшись з відрядження, а в подальшому добровільно не повернувшись до місця несення служби в період з 29 червня 2024 року до 12 серпня 2025 року, підозрюваний вже довів неможливість застосування до нього будь-якого іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Крім того, перебуваючи на волі підозрюваний може впливати на свідків, які є військовослужбовцями тієї ж військової частини з метою зміни ними показань на свою користь. При застосуванні більш м'якого запобіжного заходу підозрюваний знову може продовжити кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, оскільки матеріали провадження не містять доказів того, що ОСОБА_6 має намір продовжити проходження військової служби.
Той факт, що ОСОБА_6 після залишення військової частини не переховувався, як про це вказує захисник, не приймається до уваги з тих підстав, що на той час військовослужбовець не мав статусу підозрюваного, не усвідомлював тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим, а тому й не мав підстав переховуватися.
Та обставина, що ОСОБА_6 визнає факт залишення військової частини, не нівелює заявлені ризики про його можливість впливати на свідків, або ж продовжити вчиняти кримінальне правопорушення, чи вчинити інший злочин, як про це вказує сторона захисту, адже це лише позиція підозрюваного на даний час, яку він може змінити.
До того ж, наявність вказаних ризиків підтверджується не тим, що підозрюваний визнає або не визнає факт вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, а сукупністю відомостей щодо підозрюваної особи, її поведінки, тяжкості покарання, яке загрожує у разі визнання особи винною, обставинами та характером кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа щодо якої вирішується питання про застосування запобіжного заходу.
На думку колегії суддів, з огляду на те, що підозрюваний, будучи військовослужбовцем, залишив місце несення служби, усвідомлюючи, що діє в умовах воєнного стану, та припинив виконувати свій військовий обов'язок, отже, розумів наслідки своїх дій, тому рішення про його звільнення з-під варти буде передчасним, а відмова у задоволенні клопотання слідчого та не застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу не зможе запобігти встановленим та доведеним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Саме проходження військової служби, розуміння настання негативних наслідків для Держави та її громадян в разі окупації ворожими військами та усвідомлення нестачі військовослужбовців, мало б спонукати підозрюваного не залишати місце несення служби та виконати свій громадянський обов'язок. Натомість, підозрюваний свідомо залишив місце несення служби, добровільно в розташування військової частини не повернувся, навіть не зважаючи на надану законодавцем можливість звільнення від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, за умови повернення на військову службу.
Усі наведені захисником обставини були враховані слідчим суддею, але вони не спростовують тих встановлених обставин та даних про особу підозрюваного, які ставлять під сумнів виконання ОСОБА_6 всіх покладених на нього процесуальних обов'язків при обранні більш м'якого запобіжного заходу.
Під час судового розгляду в суді першої інстанції та під час апеляційного перегляду не було встановлено достатніх підстав вважати, що інший запобіжний захід, не пов'язаний із позбавленням волі буде здатний забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 , при тому, що положеннями ч. 8 ст. 176 КПК України, визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті (тримання під вартою).
Положення цієї частини статті 176 КПК України є діючими, не визнані неконституційними, а отже, є обов'язковими для суддів всіх інстанцій, що виключає обов'язок слідчого судді вирішувати питання про можливість застосування до підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України іншого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, за умови обґрунтованості пред'явленої підозри та доведеності наявності ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного.
Як слідчим у поданні, так і слідчим суддею в ухвалі, правильно названі та враховані наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а також вірно оцінені в сукупності всі обставини, на підставі яких був обраний запобіжний захід, що узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 422, 424 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 серпня 2025 року про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, ОСОБА_6 , без змін.
Ухвала набуває законної сили після її проголошення й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11