8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"13" серпня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/3775/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
при секретарі судового засідання Деркач П. О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області, 61072, м. Харків. вул. Тобольська. буд. 55а
до відповідача 1: Харківської міської ради, 61003, м. Харків, майдан Конституції буд. 7 відповідача 2: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 16 відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентестейт", 61177, м. Харків, вул. Золочівська, буд. 14 відповідача 4: фізичної особи-підприємця Хлистуна Сергія Анатолійовича, АДРЕСА_1
про скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення майна
за участю представників сторін:
прокурора: Ткаченко К.О.;
відповідача 1: Василенко І.Ю.;
відповідача 2: Василенко І.Ю.;
відповідача 3: Омельченко О.В. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів)";
відповідача 4: не з'явився.
Керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до відповідача 1 Харківської міської ради, відповідача 2 Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, відповідача 3 Фізичної особи-підприємця Хлистуна Сергія Анатолійовича, відповідача 4 Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентестейт" про:
- визнання незаконним та скасувати п. 42 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 року №1008/18;
- визнання недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16.08.2018 року №5624-В-С, укладений між Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Хлистуном Сергієм Анатолійовичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тихоновою І.В. і зареєстрований в реєстрі за №215, з одночасною реєстрацією припинення речового права на майно.
- витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентестейт" на користь територіальної громади міста Харкова нежитлові приміщення підвалу №121а-1, 121а-2, загальною площею 48,1 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, пр. Науки, 12, літ. "В-5".
Також до стягнення заявлені судові витрати.
Крім того, прокурор у пункті 1 прохальної частини позовної заяви просить суд визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити його.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 року у справі № 922/3775/21 у позові відмовлено.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 року апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 року у справі №922/3775/21 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 року у справі №922/3775/21 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2025 року у справі № 922/3775/21 касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 року та рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 року у справі № 922/3775/21 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним пункту додатку до рішення залишено без змін. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 року та рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 року у справі № 922/3775/21 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16.08.2018 № 5624-В-СБ, з одночасною реєстрацією припинення речового права на майно, змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а резолютивні частини щодо цих вимог - залишено без змін. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 року та рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 року у справі № 922/3775/21 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування нерухомого майна скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
01.04.2025 року матеріали справи повернулись до Господарського суду Харківської області.
Протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2025 року для розгляду справи призначено суддю Ємельянову О.О.
Ухвалою суду від 07.04.2025 року прийнято до свого провадження справу № 922/3775/21. Справу призначено за правилами загального позовного провадження. Призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на "07" травня 2025 р. о 11:20 год. Запропоновано учасникам справи надати до суду письмові пояснення із урахуванням постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2025 року у строк 10 днів з моменту отримання даної ухвали суду.
11.04.2025 року від прокурора через канцелярію суду надійшли письмові пояснення (вх. № 9069/25).
17.04.2025 року від відповідача 3 через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення (вх. № 9563/25), у яких зокрема зазначає, що у справі № 922/3775/21 тримісячний строк позовної давності щодо вимог про витребування спірного майна від ТОВ «Рентестейт» сплинув 07.05.2019 року, бо співпадає із закінченням 3-х місяців від дати набуття чинності ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 року у кримінальному провадженні № 42017221080000002. Із позовом прокурор звернувся до суду лише 06.09.2021 року, а тому пропустив тримісячний строк позовної давності та не довів поважність причин пропуску цього строку. У зв'язку із чим, останній заявляє про сплив строку позовної давності за вимогою витребувати у відповідача 1 на користь територіальної громади міста Харкова в нежитлові приміщення підвалу № 121а-1, 121а-2, загальною площею 48,1 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, пр. Науки, 12, літ. «В-5» та просить відмовити у задоволенні позовних вимог з цих підстав.
21.04.2025 року від Харківської міської ради через канцелярію суду надійшло клопотання про ознайомлення із матеріалами справи (вх. № 9823/25).
06.05.2025 року від прокурора через канцелярію суду надійшли додаткові заперечення (вх. № 11116/25).
07.05.2025 року від прокурора через канцелярію суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів (вх. № 11189/25).
Ухвалою суду від 07.05.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом долучено до матеріалів справи пояснення від 11.04.2025 року вх. № 9069/25, додаткові пояснення у справі від 17.04.2025 року вх. № 9563/25, клопотання про ознайомлення із матеріалами справи від 21.04.2025 року вх. № 9823/25, додаткові заперечення від 06.05.2025 року вх. № 11116/25 та подальший розгляд справи ведеться із їх урахуванням.
Ухвалою суду від 07.05.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом відповідно до вимог частини 3 статті 177 господарського процесуального кодексу України за власної ініціативи продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів.
Ухвалою суду від 07.05.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву 18 червня 2025 року о(б) 11:00 год.
13.06.2025 року від відповідача 3 через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення (вх. № 14101/25), у яких, зокрема зазначає, що цілком законним є застосування до спірних правовідносин передбаченого статтею 30 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» скороченого строку позовної давності.
18.06.2025 року від прокурора через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 14461/25) про долучення документів.
Ухвалою суду від 18.06.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом продовжено строк розгляду підготовчого провадження на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Закрито підготовче засідання у справі, та призначено справу до розгляду по суті на 09 липня 2025 року о(б) 13:00 год.
25.06.2025 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентестейт" через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 15015 від 25.06.2025 року) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 27.06.2025 року заяву (вх. 15015 від 25.06.2025 року) Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентестейт" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено частково.
09.07.2025 року від відповідача 3 через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 16096/25) про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 09.07.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання. судом задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 09.07.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання. судом з розгляду справи по суті оголошено перерву до 16 липня 2025 року о(б) 12:00 год.
Також, судом задоволено усне клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентестейт" від 09.07.2025 року про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.
Судом, у судовому засіданні 16.07.2025 року, запропоновано прокурору надати письмові пояснення щодо судових витрат (судового збору).
Ухвалою суду від 16.07.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом для належного повідомлення та забезпечення права сторін на участь у судовому засіданні з розгляду справи по суду, було продовжено строк розгляду підготовчого провадження на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалою суду від 16.07.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом з розгляду справи по суті оголошено перерву до 13 серпня 2025 року о(б) 12:30 год.
Також, судом задоволено усне клопотання відповідача 3 від 16.07.2025 року про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.
25.07.2025 року від прокурора через канцелярію суду надійшли пояснення з окремого питання (вх. № 17284/25) у яких останній зазначає, що прокурор звернувся 16.09.2021 року до суду з позовною заявою, яка містила 2 немайнові вимоги та 1 майнову вимогу щодо майна, вартістю 148 440,00 грн. Так, прокурором за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 6 810,00 грн. (4 540,00 грн. + 2 270,00 грн.), де 4 540,00 грн. - дві немайнові вимоги (2х2270,00 грн.), а 2 270,00 грн. - майнова вимога - 148 440,00 грн.х1,5%=2 226, 00 грн. =2 270,00 грн. До позовної заяви прокурором долучено платіжне доручення № 2521 від 01.09.2021 року (міститься у матеріалах справи) на підтвердження сплати судового збору в сумі 6810,00 грн. За подання апеляційної скарги на рішення суду від 24.09.2024 року у справі № 922/3775/21 прокурором сплачено судовий збір у розмірі 8 172,00 грн., який становив 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви за 3 позовні вимоги 6 810,00 грн. х150%=10 215,00 грн. грн. Положеннями частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі, встановлено застосування коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Отже, за подання апеляційної скарги в електронній формі сплачено 8172,00 грн. (10 215,00 грн. х 0,8). Підлягає стягненню 2724,00 грн. грн (8 172,00 грн. - 5 448,00 грн.). До апеляційної скарги прокурором долучено платіжну інструкцію № 2608 від 04.10.2024 року (міститься у матеріалах справи) на підтвердження сплати судового збору в сумі 8 172,00 грн. За подання касаційної скарги на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 року та рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 року у справі № 922/3775/21 прокурором сплачено судовий збір у розмірі 10 896,00 грн., який становив 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви за 3 позовні вимоги 6 810,00 грн. х200%=13 620,00 грн. За подання касаційної скарги в електронній формі сплачено 10 896,00 грн. (13 620,00 грн. х0,8). Підлягає стягненню 3632,00 грн. (10896,00 грн. - 7264,00 грн.). До касаційної скарги прокурором долучено платіжну інструкцію № 3427 від 10.12.2024 року (міститься у матеріалах справи) на підтвердження сплати судового збору в сумі 10 896,00 грн.
Ухвалою суду від 13.08.2025 року яку занесено до протоколу судового засідання, вищевказані документи судом долучено до матеріалів справи.
Присутній у судовому засіданні прокурор надав усні пояснення щодо позовних вимог, та просив суд, позов задовольнити.
Присутній у судовому засіданні уповноважений представник відповідача 1 та відповідача 2 надав усні заперечення щодо позовних вимог.
Присутній у судовому засіданні уповноважений представник відповідача 3 проти задоволення позовних вимог заперечував.
Уповноважений представник відповідача 4 у призначене судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Суд, у судому засіданні перейшов до стадії ухвалення рішення, у зв'язку із чим 13.08.2025 року було оголошене рішення скорочену (вступну та резолютивну) частини.
Ухвалою суду від 15.08.2025 року судом виправлено описку допущену судом при виготовленні рішення скороченого (ступної та резолютивної) частини від 13.08.2025 року, а саме вважати вірним у вступній частині щодо присутнього у судовому засіданні відповідача 3: "відповідача 3: Омельченко О.В. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів)".
озглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як зазначає прокурор, Шевченківською окружною прокуратурою м. Харкова систематично вивчався стан додержання вимог законодавства з питань законності відчуження державного та комунального майна. Встановлено, що Новобаварською прокуратурою м. Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017221080000002 від 04.01.2017 року за частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України, за фактами службового підроблення під час оцінки та продажу комунального майна Харківською міською радою.
Також зазначає, що під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 року в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради проведено вилучення ряду приватизаційних справ, у тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою м. Харків, пр.-т. Науки, буд. 12.
Вивченням зазначеної приватизаційної справи встановлено, що 26.10.2017 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (відповідач 2, орендодавець) та фізичною особою - підприємцем Хлистуном Сергієм Анатолієвичем (відповідач 4, орендар) було укладено договір нежитлових приміщень № 4185.
На підставі вказаного договору, в строкове платне користування орендарю передано нежитлові приміщення підвалу № 121а-1, 121а-2 загальною площею 48,1 кв. м розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова строком до 26.09.2020 року. Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 25.10.2017 року № 698 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень". Право комунальної власності на нерухоме майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1332694263101.
Також, прокурор зазначає, що у пункті 3.1. договору визначено, що вартість об'єкта оренди складає 119 877,00 грн. без ПДВ станом на 07.09.2017 року.
Пунктами 4.7. - 4.8. договору визначено, що орендар зобов'язаний змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою орендодавця. Здійснювати ремонт та реконструкцію за письмовою згодою орендодавця на підставі документації, оформленої відповідно до вимог чинного законодавство.
20.11.2017 року відповідач 4 (Фізична особа - підприємець Хлистун С. А.) звернувся до відповідача 2 (Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради) із листом (вх. № 17373), у якому просив дозволити приватизацію нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, просп. Науки, 12, літ. "В-5" загальною площею 48,1 кв. м.
За твердженнями прокурора, до вказано листа відповідачем 4 не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію.
Рішенням 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 року № 1008/18 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова згідно з додатком - переліком об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу.
Відповідно до пункту 42 додатку до вказаного рішення приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем Фізичною особою - підприємцем Хлистуном С. А. підлягають нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Харків, просп. Науки, 12, літ. "В-5", загальною площею 48,1 кв. м.
Також зазначає, що відповідачем 4 (орендодавцем) 22.02.2018 року до Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (відповідача 2) було подано заяву (№ 3579) про приватизацію орендованого майна.
28.10.2018 року Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (відповідачем 2) було направлено лист № 2572 Фізичній особі - підприємцю Буйницькому М.В., як суб'єкту оціночної діяльності, з пропозиціє провести оцінку майна, з метою визначення вартості об'єкта для приватизації шляхом викупу.
Відповідно до звіту суб'єкта оціночної діяльності Фізичної особи - підприємця Буйницького М.В. про оцінку, вартість майна станом на 28.02.2018 року складає 123 700,00 грн. без ПДВ. При цьому, за твердженнями прокурора, із вказано звіту не вбачається будь-яких відомостей про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, у тому числі невід'ємні поліпшення відсутні.
16.08.2018 року між Харківською міською радою (продавець, відповідач 1) та фізичною особою - підприємцем Хлистуном С. А. (покупець, відповідач 4) було укладено договір купівлі-продажу № 5624-В-С нежитлових приміщень підвалу № 121а-1, № 121а-2 в житловому будинку літ. "В-5", загальною площею 48,1 кв. м, розташовані за адресою: м. Харків, просп. Науки, буд. 12, відповідно до якого фізична особа - підприємець Хлистун С. А. (відповідач 4) приватизував шляхом викупу орендовані ним за договором оренди від 26.10.2017 року № 4185 нежитлові приміщення.
Згідно з актом прийому-передачі від 13.09.2018 року № 5624-В-С продавець передав, а покупець прийняв продані 16.08.2018 року шляхом викупу нежитлові приміщення підвалу № 121а-1, № 121а-2 в житловому будинку літ. "В-5" загальною площею 48,1 кв. м, розташовані за адресою: м. Харків, просп. Науки, буд. 12, яким також засвідчено факт сплати коштів у повному обсязі за цим договором.
За твердженнями прокурора, вказане рішення Харківської міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, у зв'язку з тим, що прийнято з порушенням вимог статті 345 Цивільного кодексу України, статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статей 1, 2, 4, 29, Закону України «Про приватизацію державного майна», статей 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», оскільки жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна у відповідача 4 в оренді не здійснено, у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві відповідача 4 про надання дозволу на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. Крім того, відповідачем 4 до органу приватизації, не подано документів передбачених пунктом 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Таким чином, Харківська міська рада (відповідач 1) незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, тобто відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та може бути визнаний недійсним.
Також, прокурор зазначає, що у подальшому, на підставі акту прийому-передачі нерухомого майна до статутного капталу б/н від 10.04.2019 року право власності на нежитлові приміщення підвалу № 121а-1, № 121а-2, загальною площею 48,1 кв. м., розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, просп. Науки, 12, літ. "В-5", перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентестейт" (відповідача 4).
12.04.2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис № 46441767 про державну реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно за відповідачем 4 (Товариством з обмеженою відповідальністю "Рентестейт").
За твердженнями прокурора, в матеріалах приватизаційної справи дозвіл відповідача 2 Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на подальше відчуження приватизованого майна відсутній.
При цьому, власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 Цивільного кодексу), та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина третя статті 388 Цивільного кодексу України).
Територіальна громада міста Харкова як власник спірного об'єкта нерухомості делегує Харківській міській раді (відповідачу 1) повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Таким чином, за твердженнями прокурора, здійснення Харківською міською радою (відповідачем 1) розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади, у зв'язку із чим, нежитлові приміщення підвалу № 121a-1, 121a-2, загальною площею 48,1 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, пр. Науки, 12, літ. «В-5», право власності на які від відповідача 4 (фізичної особи - підприємця Хлистуна С.А.) перейшло до відповідача 4 (Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТЕСТЕЙТ», підлягають витребуванню на користь територіальної громади міста Харкова.
Вищевказані обставини, стали причиною звернення прокурора із відповідним позовом до суду.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Як вбачається із матеріалів справи, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2025 року у справі № 922/3775/21 касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 року та рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 року у справі № 922/3775/21 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним пункту додатку до рішення залишено без змін. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 року та рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 року у справі № 922/3775/21 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16.08.2018 № 5624-В-СБ, з одночасною реєстрацією припинення речового права на майно, змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а резолютивні частини щодо цих вимог - залишено без змін. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 року та рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 року у справі № 922/3775/21 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування нерухомого майна скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд, Верховний суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили обставин справи щодо добросовісності набуття відповідачем-4 спірного майна в процесі приватизації та щодо добросовісності набуття відповідачем-3 права власності на спірні нежитлові приміщення на підставі акту прийому-передачі нерухомого майна б/н від 10.04.2019 року до статутного капталу від Хлистуна С. А. Тобто суди не розглянули спір по суті в частині позовної вимоги, яка опосередковує віндикаційний позов.
У зв'язку із чим, Верховний суд судові рішення у даній справі в оскаржуваній частині щодо відмови в задоволенні позовних вимог про витребування нерухомого майна скасував, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, та постову Верховного суд від 12.03.2025 року у справі № 922/3775/21, відповідно до якої, справу в оскаржуваній частині передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області, предметом розгляду у даній справі є позовні вимоги прокурора (в частині направленого на новий розгляд) про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентестейт" на користь територіальної громади міста Харкова нежитлові приміщення підвалу №121а-1, 121а-2, загальною площею 48,1 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
У зв'язку з чим, суд надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням висновків та вказівок викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2025 року у справі № 922/3775/21, зазначає наступне.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів (стаття 16 Цивільного кодексу України).
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Як вбачається із матеріалів справи, та про було встановлено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2025 року у справі № 922/3775/21, 26.10.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (відповідач 2, орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Хлистун С. А. (відповідач 4, орендар) було укладеного договір оренди № 4185, на підставі якого в останнього в оренді перебували нежитлові приміщення підвалу № 121а-1, 121а-2 загальною площею 48,1 кв. м в житловому будинку, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташовані за адресою: м. Харків, просп. Науки, 12, літ. "В-5", та знаходиться на балансі КП "Жилкомсервіс". Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 25.10.2017 року № 698 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень". Право комунальної власності на нерухоме майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1332694263101.
20.11.2017 року фізична особа - підприємець Хлистун С. А. (відповідач 4) звернувся до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (відповідача 2) із листом, у якому просив дозволити приватизацію нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, просп. Науки, 12, літ. "В-5" загальною площею 48,1 кв. м.
Рішенням 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 року № 1008/18 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова згідно з додатком - переліком об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу. Відповідно до пункту 42 додатку до вказаного рішення приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем ФОП Хлистуном С. А. підлягають нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Харків, просп. Науки, 12, літ. "В-5", загальною площею 48,1 кв. м.
В подальшому, 16.08.2018 року між Харківською міською радою (продавець, відповідач 1) та фізичною особою - підприємцем Хлистуном С. А. (покупець, відповідач 4) було укладено договір купівлі-продажу № 5624-В-С нежитлових приміщень підвалу № 121а-1, № 121а-2 в житловому будинку літ. "В-5", загальною площею 48,1 кв. м, розташовані за адресою: м. Харків, просп. Науки, буд. 12, відповідно до якого відповідач 4 приватизував шляхом викупу орендовані ним за договором оренди від 26.10.2017 року № 4185 нежитлові приміщення.
Згідно з актом прийому-передачі від 13.09.2018 року № 5624-В-С продавець передав, а покупець прийняв продані 16.08.2018 року шляхом викупу нежитлові приміщення підвалу № 121а-1, № 121а-2 в житловому будинку літ. "В-5" загальною площею 48,1 кв. м, розташовані за адресою: м. Харків, просп. Науки, буд. 12, яким також засвідчено факт сплати коштів у повному обсязі за цим договором.
У подальшому, на підставі акту прийому-передачі нерухомого майна до статутного капталу б/н від 10.04.2019 року право власності на нежитлові приміщення підвалу № 121а-1, № 121а-2, загальною площею 48,1 кв. м., розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, просп. Науки, 12, літ. "В-5", перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентестейт" (відповідача 4).
12.04.2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис № 46441767 про державну реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно за відповідачем 4 (Товариством з обмеженою відповідальністю "Рентестейт").
В обґрунтування позовних вимог прокурором було зазначено, що рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 року № 1008/18 є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки воно прийнято з порушенням вимог статті 345 Цивільного кодексу України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Також, у позовній заяві Прокурор зазначив, що в звіті про оцінку нерухомого майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, відсутні. Орендарем до органу приватизації не подавались документи, передбачені пунктом 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.
Вказане на думку Прокурор свідчить про те, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а тому відповідне рішення Харківської міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та має бути визнаний недійсним, а нежитлові приміщення підлягають витребуванню на користь територіальної громади міста Харкова.
При цьому, у постові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2025 року у справі № 922/3775/21 було встановлено, що звертаючись з позовом у цій справі, Прокурор заявляв позовну вимогу про витребування у ТОВ "Рентестейт" на користь територіальної громади міста Харкова нежитлових приміщень підвалу № 121а-1, 121а-2, загальною площею 48,1 кв. м, розташованих в житловому будинку за адресою: м. Харків, просп. Науки, 12, літ. "В-5". Зі змісту поданого позову вбачається, що позовні вимоги прокурора спрямовані на захист права власності територіальної громади на нерухоме майно, речове право на яке на час звернення з позовом та вирішення спору зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Рентестейт" (відповідачем 3) на підставі акта прийому-передачі нерухомого майна б/н від 10.04.2019 року до статутного капталу відповідача-3, тому позовна вимога прокурора про витребування майна є віндикаційним позовом, що, в свою чергу, є належним та ефективним способом захисту прав.
Також, при розгляді справи № 922/3775/21 Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.03.2025 року у пунктах 58 -59 зазначив, що віндикаційний позов - це вимога не вододіючого власника до незаконного володільця про витребування майна, та для задоволення такого позову не потрібно визнавати недійсними рішення органів місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, а також оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна, про що зазначалось раніше.
Отже, задоволення вимоги про витребування майна не ставиться у залежність від задоволення вимоги, зокрема, про визнання договору недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.
Крім того, у пунктах 62-65 постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2025 року у справі № 922/3775/21 встановлено, що судами попередніх інстанцій встановлені обставини порушення відповідачем-1 вимог закону про приватизацію під час прийняття оспорюваного рішення про приватизацію об'єкта оренди шляхом викупу, а також факт укладання на підставі цього рішення договору купівлі-продажу. Зокрема, зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - Фізичною особою - підприємцем Хлистуном С. А. здійснювалися будь-які поліпшення орендованих ним приміщень за договором оренди від 26.10.2017 року, суди дійшли до обґрунтованого висновку про незаконність пункту 42 додатку до рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 року № 1008/18, що обумовлено відсутністю передбачених пунктом 1 частини й статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" умов здійснення приватизації шляхом викупу. Такий висновок судів відповідає правовій позиції об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 22.01.2021 року у справі № 922/623/20.
За таких обставин, оскільки договір купівлі-продажу від 16.08.2018 року № 5624-В-С укладений на виконання рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 року № 1008/18, яке прийнято з порушенням спеціального законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, тому зміст цього договору є таким, що суперечить статтям 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статтям 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що свідчить про його недійсність. Такі обставини можуть бути достатніми підставами для задоволення віндикаційного позову, проте лише за умови встановлення судом факту недобросовісності набуття відповідачем-3 та відповідачем-4 права власності на спірне майно.
Враховуючи вищевказані висновки та висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2025 року у справі № 922/3775/21, суд щодо факту недобросовісності набуття відповідачем-3 та відповідачем-4 права власності на спірне майно (в частині направленого на новий розгляд), зазначає наступне.
В обґрунтування позовних вимог в частині витребування майна, прокурор зазначає, що в подальшому на підставі акту - передачі від 10.0.4.2019 року № б/н право власності на нежитлові приміщення підвалу № 121а-1, 121в-2, загальною площею 48,1 кв.м. розташовані в житловому будинку за адресою м. Харків, пр.-т. Науки, 12, літ. «В-5» перейшло до відповідача 4 Товариства з обмеженою відповідальністю «Рестейт». Рішення про державну реєстрацію № 46441767 від 12.04.019 року. Проте, в матеріалах приватизаційної справи дозвіл Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на подальше відчуження приватизованого майна відсутній.
Також зазначає, що власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави, та від особи, яка набула його безоплатно в особи, яка не мала право його відчужувати. Територіальна громада міста Харкова як власник спірного об'єкта нерухомості делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Таким чином, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади, тому заявлено вимогу, про витребування на користь територіальної громади м. Харкова нежитлових приміщень підвалу № 121а-1, 121а-2 загальною площею 48,1 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, пр-т. Науки, 12, літ. «В-5», право власності на які від відповідач 3 перейшло до відповідача 4.
Відповідно до частин 1, 2 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним (статті 387 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто, заволоділа ним без достатньої правової підстави.
Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі - не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо.
Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов'язаний з будь-якими конкретними зобов'язаннями між власником і порушником.
З аналізу вищевикладеного слідує, що у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об'єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 року у справі № 922/3838/21 у подібних правовідносинах.
Вищевказане свідчить, що саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Згідно із частиною 1 статтею 388 Цивільного кодексу України у разі якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна (частина 2 статті 388 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19 виснувала, що для розкриття критерію пропорційності велике значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.
Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (постанови від 26.06.2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 року у справі № 610/1030/18).
При цьому можливість витребування майна власником, який не виявляв волі на вибуття цього майна з його володіння, передбачена законом як у випадку, коли кінцевий набувач є недобросовісним, так і у випадку, коли такий набувач є добросовісним.
За змістом статті 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їх волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині 1 статті 388 Цивільного кодексу України. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 року у справі № 752/11904/17.
Вищевикладене свідчить про те, що у випадку неналежного управління комунальним майном, розпорядження ним не за призначенням, відчуження його всупереч закону чи інтересам громади, право громади може бути захищене судом, у тому числі шляхом витребування такого майна власником (територіальною громадою) із застосуванням приписів статей 387 та 388 Цивільного кодексу України.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 року у справі № 607/15052/16-ц.
При цьому, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.
Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)). Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.
Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 Цивільного кодексу України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно".
Відповідно до частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі" (Постанова Верховного Суду від 22.10.2020 року у справі № 752/11904/17).
Також, суд враховує що у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі № 373/1810/16-ц виснував, що "право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна".
Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб'єктами публічного права під час втручання у право власності.
Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 Цивільного кодексу України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Як встановлено судом, 16.08.2018 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (продавець, відповідач 2) та фізичною особою - підприємцем Хлистуном С.А. (покупець (відповідач 4) на підставі рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 року №691/17 "Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр." та рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 року №1008/18 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", наказу Управління "Про оформлення договору купівлі-продажу" №356 від 16.08.2018 року було укладено договір купівлі-продажу №5624-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Тихоновою І.В. і зареєстрований за №215.
В подальшому на підставі акту - передачі від 10.0.4.2019 року № б/н право власності на нежитлові приміщення підвалу № 121а-1, 121в-2, загальною площею 48,1 кв.м. розташовані в житловому будинку за адресою м. Харків, пр.-т. Науки, 12, літ. «В-5» перейшло до відповідача 3 Товариства з обмеженою відповідальністю «Рестейт». Рішення про державну реєстрацію № 46441767 від 12.04.019 року.
Верховний суд у пунктах 62-65 постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2025 року у справі № 922/3775/21 зазначив, що судами попередніх інстанцій встановлені обставини порушення відповідачем-1 вимог закону про приватизацію під час прийняття оспорюваного рішення про приватизацію об'єкта оренди шляхом викупу, а також факт укладання на підставі цього рішення договору купівлі-продажу. Зокрема, зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - Фізичною особою - підприємцем Хлистуном С. А. (відповідачем 4) здійснювалися будь-які поліпшення орендованих ним приміщень за договором оренди від 26.10.2017 року, суди дійшли до обґрунтованого висновку про незаконність пункту 42 додатку до рішення Харківської міської ради (відповідача 1) від 21.02.2018 року № 1008/18, що обумовлено відсутністю передбачених пунктом 1 частини й статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" умов здійснення приватизації шляхом викупу. Такий висновок судів відповідає правовій позиції об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 22.01.2021 року у справі № 922/623/20. За таких обставин, оскільки договір купівлі-продажу від 16.08.2018 року № 5624-В-С укладений на виконання рішення Харківської міської ради (відповідачем 1) від 21.02.2018 року № 1008/18, яке прийнято з порушенням спеціального законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, тому зміст цього договору є таким, що суперечить статтям 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статтям 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що свідчить про його недійсність.
Такі обставини можуть бути достатніми підставами для задоволення віндикаційного позову, проте лише за умови встановлення судом факту недобросовісності набуття відповідачем-3 та відповідачем-4 права власності на спірне майно.
З аналізу вищевикладеного, та висновків викладених у постанові Верховного суду від 12.03.2025 року у справі № 922/3775/21 слідує, що Харківською міською радою (відповідачем 1), здійснено розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, та не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади, оскільки воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
При цьому, суд приймає до уваги, що суб'єкт права володіння може бути добросовісним або недобросовісним. Відчуження майна - розпорядження ним, належить власникові майна. Визначення "добросовісності" вказує на дві сторони добросовісності у цих відносинах, по-перше, добросовісним є набувач, який не знав, а по-друге, який не міг знати, що він придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.11.2021 року у справі N 910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 року у справі N 185/446/18, від 07.10.2020 року у справі N 450/2286/16-ц).
Як встановлено судом, та як вбачається із відомостей що наявні у відкритому доступі на сайті Міністерства юстицію України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи відповідача 3 Товариства з обмеженою відповідальністю «Рестейт» (ЄДРПОУ - 42904061), а саме у розділі щодо переліку засновників (учасників) юридичної особи: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), країна громадянства, місце проживання, якщо засновник - фізична особа; найменування, країна резидентства, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник - юридична особа; інформація про встановлення вимоги нотаріального засвідчення справжності підпису під час прийняття рішень з питань діяльності юридичної особи та/або вимоги нотаріального посвідчення правочину, предметом якого є частка учасника у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи; розмір частки засновника (учасника) містяться відомості, щодо - засновника юридичної особи, зокрема - ОСОБА_1 (громадянство: Україна, Місцезнаходження: АДРЕСА_1 , Розмір частки засновника (учасника): 75 000,00 грн.
У розділі відомості про керівника юридичної особи, про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи, зазначено - ОСОБА_1 (Відповідно до статуту) - керівник.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вкладом учасника товариства можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом.
Учасники товариства можуть збільшити статутний капітал товариства за рахунок додаткових вкладів учасників та/або третіх осіб за рішенням загальних зборів учасників (частина перша статті 18 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").
Як вбачається із матеріалів справи, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.09.2021 року № 274939582 здійснено реєстрацію права власності на нежитлові приміщення підвалу №121а-1, 121а-2, загальною площею 48,1 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 за відповідачем 3 ТОВ «Рентестейн» на підставі акту прийому - передачі від 10.0.4.2019 року № б/н (Рішення про державну реєстрацію № 46441767 від 12.04.019 року).
Суд приймає до уваги, що особа, яка набула право участі у товаристві після його державної реєстрації, є учасниками товариства, які відповідно до статей 5, 6 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" наділяються відповідними правами та обов'язками, та відповідно здатністю впливати на процес прийняття рішень і діяльність цього товариства, яке здійснює підприємницьку діяльність, та відповідно є пов'язаними з таким товариством особами (вказане також узгоджується із висновками викладеними у постанові Верховного суду від 09.10.2024 року у cправі № 922/3838/21).
З аналізу вищевикладеного слідує, що обізнаність про незаконність набуття спірного нерухомого майна в процесі його приватизації відповідачем 4, який є пов'язаною особою з відповідачем 3, безумовно свідчить про обізнаність відповідачем 3 про те, що відповідач 4 не мав права на відчуження такого майна, переданого до статутного капіталу відповідача 3.
З вищевикладеного слідує, що вирішуючи питання щодо добросовісності набуття відповідачем 3 та відповідачем 4 права власності на спірне майно, суд з огляду на встановлені у даній справі обставини відсутності документів, які б надавали право на приватизацію (доказів здійснення орендарем поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна), дійшов висновку, що відповідач 4 не може вважатися добросовісним набувачем цього майна в процесі приватизації на підставі договору купівлі-продажу від 16.08.2018 року № 5624-В-С. Крім того, обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, свідчать про недобросовісність дій відповідача 4.
В свою чергу, оскільки відповідач 3 набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі акту - передачі від 10.04.2019 року № б/н від відповідача 4, який є учасником відповідача 3, останній також не може вважатися добросовісним набувачем цього майна.
Суд також враховує, що вибуття спірного майна поза волею власника майна - територіальної громади м. Харкова, у зв'язку із здійсненням Харківською міською радою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади, та встановлені порушення процедури приватизації спірного майна територіальної громади м. Харкова, вибуття такого майна поза її волею, а також реєстрацію спірних приміщень за відповідачем 3 як останнього набувача, свідчить про наявність підстав для задоволення вимоги про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади.
У зв'язку із чим, суд, із урахуванням висновків викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2025 року у справі № 922/3775/21, дійшов висновку про задоволення позовних вимог (в частині направленого на новий розгляд) про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентестейт" на користь територіальної громади міста Харкова нежитлові приміщення підвалу №121а-1, 121а-2, загальною площею 48,1 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, пр. Науки, 12, літ. "В-5".
Щодо клопотання відповідача 3 викладеного у додаткових поясненнях від 17.04.2025 вх. № 9563/25 про сплив строку позовної давності за вимогою витребувати у відповідача 3 на користь територіальної громади міста Харкова в нежитлові приміщення підвалу № 121а-1, 121а-2, загальною площею 48,1 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, пр. Науки, 12, літ. «В-5», суд зазначає наступне.
В обґрунтування заявленого клопотання, відповідач 3 зазначає, що як зазначено в позовній заяві, порушення, які свідчать про незаконність набуття ФОП Хлистун С.А. спірних нежитлових приміщень, прокурором були виявлені за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування доказів (приватизаційної справи) відповідно до ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 року у кримінальному провадженні № 42017221080000002, тобто саме з цього часу розпочинається перебіг строку позовної давності.
Також зазначає, що такий висновок відповідає позиції, сформованій Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року у справа №914/3224/167.18 (п.7.19.-7.21.), в якій зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду зазначає, що оскільки право власності територіальної громади м. Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.».
Вищевказане на думку відповідача 3 свідчить про те, законним та справедливим є застосування до позовних вимог про витребування майна за обставин, що є предметом розгляду в цій справі, скороченого тримісячного строку позовної давності.
З твердженнями відповідача 3, ні законом, ні судовою практикою можливість застосування до спірних правовідносин скороченого позовної давності не ставиться в залежність від обставин набуття майна як добросовісного чи недобросовісного. Так, 3-місячний строк був застосований судами: - До позовів про визнання недійсним договору (коли покупець не здійснив відчуження об'єкта приватизації) - справи 922/239/22, 922/243/22 - до позовів про витребування майна (коли покупець відчужив об'єкт третій особі) - справи 922/4169/19, 922/646/22. Тому немає підстав вважати, що скорочений строк позовної давності не може бути застосований до позовів про витребування майна, яке покупець вніс до статутного капіталу створеної ним юридичної особи. Позаяк, згідно з постановою Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 914/1833/22, особа, що внесла нерухоме майно, як внесок до статутного капіталу, не втрачає фактичного контролю щодо нерухомого майна, оскільки одержує у власність корпоративні права товариства на суму свого вкладу, та має права приймати рішення щодо діяльності товариства. В справі № 922/3775/21 тримісячний строк позовної давності щодо вимог про витребування спірного майна від ТОВ «Рентестейт» сплинув 07.05.2019 року, бо співпадає із закінченням 3-х місяців від дати набуття чинності ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 року у кримінальному провадженні № 42017221080000002. Із позовом прокурор звернувся до суду лише 06.09.2021 року, а тому пропустив тримісячний строк позовної давності та не довів поважність причин пропуску цього строку. Враховуючи наведене, ТОВ «Рентестейт» заявляє про сплив строку позовної давності за вимогою витребувати у ТОВ «РЕНТЕСТЕЙТ», на користь територіальної громади міста Харкова в нежитлові приміщення підвалу № 121а-1, 121а-2, загальною площею 48,1 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, пр. Науки, 12, літ. «В-5» та просить відмовити в задоволенні позовних вимог з цих підстав.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Суд приймає до уваги, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. В разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 30.01.2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 26.11.2019 року у справі № 914/3224/16, від 29.06.2021 року у справі № 904/3405/19, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 року у справі № 910/248/20).
При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 року у справі № 186/599/17.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 653/1096/16-ц від 04.07.2018 року вказала, що враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
З аналізу вищевикладеного слідує, що початок строку звернення до суду з віндикаційним позовом пов'язаний з моментом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку, що спростовує доводи відповідача 3 викладені викладені у наданих до суду додаткових поясненнях (від 17.04.2025 вх. № 9563/25) про сплив строку позовної давності за вимогою витребувати майна.
При цьому, до віндикаційних позовів застосовується загальний строк позовної давності у три роки (статті 257 Цивільного кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що з комунальної власності спірне нерухоме майно вибуло на підставі договору купівлі-продажу від 16.08.2018 № 5624-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (продавець, відповідач 2) та фізичною особою - підприємцем Хлистуном С.А. (покупець - відповідач 4) на підставі рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 року №691/17 "Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр." та рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 року №1008/18 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", наказу Управління "Про оформлення договору купівлі-продажу" №356 від 16.08.2018 року та за яким здійснено відчуження спірних об'єктів нерухомого майна.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.09.2021 року № 274939582 реєстрацію права власності відповідача 4 у Державному реєстрі речових прав на об'єкт нерухомого майна: нежитлові приміщення підвалу №121а-1, 121а-2, загальною площею 48,1 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, пр. Науки, 12, літ. "В-5" - здійснено 07.11.2018 року номер запису № 28786262.
Отже, позовна давність за вимогою про витребування майна спливає 07.11.2021 року, в той час, як прокурор звернувся до суду з позовом 16.09.2021 року, тобто в межах позовної давності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.10.2024 року у cправі № 922/3838/21
У зв'язку із чим, клопотання відповідача 3 викладене у наданих до суду додаткових поясненнях (від 17.04.2025 вх. № 9563/25) про сплив строку позовної давності за вимогою витребувати у відповідача 3 на користь територіальної громади міста Харкова в нежитлові приміщення підвалу № 121а-1, 121а-2, загальною площею 48,1 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, пр. Науки, 12, літ. «В-5» не підлягає задоволенню.
Частиною 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, що надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України також унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018 року, від 24.04.2019 року, від 05.03.2020 року Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, які залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог (в частині направленого на новий розгляд) про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентестейт" на користь територіальної громади міста Харкова нежитлові приміщення підвалу №121а-1, 121а-2, загальною площею 48,1 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, пр. Науки, 12, літ. "В-5".
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, та виконання судом вказівок викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2025 року у справі № 922/3775/21, суд задовольняє позовні вимоги (в частині направленого на новий розгляд), а саме: про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентестейт" на користь територіальної громади міста Харкова нежитлові приміщення підвалу №121а-1, 121а-2, загальною площею 48,1 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, пр. Науки, 12, літ. "В-5".
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи задоволення позовних вимог (в частині направлених на новий розгляд), судові витрати покладаються на відповідачів з кожного по: 567,50 грн. за подання позовної заяви, 681,00 грн. за подання апеляційної скарги, 908,00 грн. за подання касаційної скарги.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 13, 42, 73, 74, 86, 129, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити.
Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальність "Рентестейт" (61177, м. Харків, вул. Золочівська, буд. 14, ЄДРПОУ 42904061) на користь територіальної громади міста Харкова нежитлові приміщення підвалу № 121а-1, 121а-2, загальною площею 48,1 кв. м, розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, просп. Науки, 12, літ. "В-5".
Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції буд. 7, ЄДРПОУ 04059243) на користь Харківської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, рахунок UA 178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 0901010) витрати зі сплати судового збору у розмірі 567,50 грн. за подання позовної заяви, 681,00 грн. за подання апеляційної скарги, 908,00 грн. за подання касаційної скарги.
Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 16, ЄДРПОУ 14095412) на користь Харківської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, рахунок UA 178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 0901010) витрати зі сплати судового збору у розмірі 567,50 грн. за подання позовної заяви, 681,00 грн. за подання апеляційної скарги, 908,00 грн. за подання касаційної скарги.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентестейт" (61177, м. Харків, вул. Золочівська, буд. 14, ЄДРПОУ 42904061) на користь Харківської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, рахунок UA 178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 0901010) витрати зі сплати судового збору у розмірі 567,50 грн. за подання позовної заяви, 681,00 грн. за подання апеляційної скарги, 908,00 грн. за подання касаційної скарги.
Стягнути з фізичної особи - підприємця Хлистуна Сергія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, рахунок UA 178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 0901010) витрати зі сплати судового збору у розмірі 567,50 грн. за подання позовної заяви, 681,00 грн. за подання апеляційної скарги, 908,00 грн. за подання касаційної скарги.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.
Реквізити сторін:
прокурор: Керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області (61072, м. Харків. вул. Тобольська. буд. 55-а);
відповідач 1: Харківська міська рада (61003, м. Харків, майдан Конституції буд. 7, ЄДРПОУ 04059243);
відповідач 2: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 16, ЄДРПОУ 14095412);
відповідач 3: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рентестейт" (61177, м. Харків, вул. Золочівська, буд. 14, ЄДРПОУ 42904061);
відповідач 4: фізична особа - підприємець Хлистун Сергій Анатолійович ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Повне рішення складено "25" серпня 2025 р.
Суддя О.О. Ємельянова