8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" серпня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1761/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Юрченко В.С.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія механізація» (Україна, 61003, Харківська область, місто Харків, Конституції майдан, будинок 1, код ЄДРПОУ 44582343)
до ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ),
про стягнення грошових коштів,-
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія механізація», звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості у сумі 126 000,00 грн.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень частини 2 цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Згідно приписів статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (частина 2 вказаної статті).
Як встановлено судом, в позовній заяві в якості відповідача позивачем було визначено фізичну особу - ОСОБА_1.
Виходячи із позиції Великої Палати Верховного Суду по справі № 127/23144/18, яка була викладена у відповідній Постанові від 09 жовтня 2019 року, Господарським кодексом України встановлено, що сторонами в судовому процесі господарської юрисдикції - позивачами і відповідачами - можуть бути і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 Господарського кодексу України.
Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Як вбачалось з даних Єдиного державного реєстру 08.07.2024 до реєстру внесено запис № 2010350060001389656 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, підстава: власне рішення.
Згідно положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою. Тому фізична особа-підприємець навіть після припинення відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, проте уже у якості фізичної особи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, процесуальною підставою для формування позовної вимоги щодо стягнення грошових коштів та похідних вимог, позивач визначив договір поставки, який укладено в спрощений спосіб, де фізична особа підприємець ОСОБА_1 фігурує в якості постачальника товару.
Таким чином, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору.
25.06.2025, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1761/25. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Крім того, 24.06.2025, ухвалою Господарського суду Харківської області, постановлено витребувати у Міністерства соціальної політики України (01601, місто Київ, вулиця Еспланадна, будинок 8/10, код ЄДРПОУ: 37567866) відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо фізичної особи ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме дані про фактичне місце проживання особи станом на 21 травня 2025 року, а також адреси, за якою із внутрішньо переміщеною особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та номер телефону.
21.08.2025 Міністерство соціальної політики, сім"ї та єдності надало інформацію (вх. № 19300) у відповідності до якої інформуює Господарський суд Харківської області про те, що згідно відомостей, внесених до Єдиної інформаціїної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, станом на 11.08.2025, відсутня інформація щодо ОСОБА_1.
Вказаний лист від Міністерства соціальної політики, сім"ї та єдності надало інформацію (вх. № 19300 від 21.08.2025) приймається судом до розгляду із долученям до матеріалів справи.
Клопотання, в порядку частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників даної справи не надходило.
Відповідач правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позовній заяві не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного процесуального законодавства. Так, оскільки відповідач не зареєстрований в системі «Електронний Суд», з метою повідомлення останнього про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4).
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/1761/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позові не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи стислі процесуальні строки, встановлені для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як зазначено позивачем у позовній заяві, 09.05.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія механізація» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було досягнуто домовленості щодо укладання договору поставки товару у спрощений спосіб, шляхом виставлення останньою 09.05.2024 Товариству з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія механізація» рахунку-фактури №115 на загальну суму 126 000,00 грн.
Товаром, з приводу якого укладеного договір поставки у спрощений спосіб, є вал колінчастий ЯМЗ-536 з вкладишами (про-во ЯМЗ) 536.1000107 (далі - за текстом товар).
Позивач наполягає на тому факті, що в межах виконання досягнутої домовленості щодо оплати товару, ним було сплачено на рахунок фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 грошові кошти у загальній сумі 126 000,00 грн. без ПДВ, на підтвердження чого надає копії платіжних інструкцій № 174 від 15.05.2024 року на суму 63 000,00 грн. та № 258 від 12.07.2024 року на суму 63 000,00 грн.
Окреслюючи свою позицію, позивач у позові вказує, що обумовлений договором поставки товар так і не було поставлено підприємству Товариству з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія механізація».
З метою досудового врегулювання спору, 03.03.2025 року на адресу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 позивачем було направлено претензію № 1-26/2- 2025 від 26.02.2025 року, відповідно до якої останній вимагав вчинити на протязі п'яти днів з дня отримання претензії, дії покликанні на виконання зобов'язання по поставці сплаченого товару: Вал колінчастий ЯМЗ-536 з вкладишами (про-во ЯМЗ) 536.1000107, або повернути сплачену суму у розмірі 126 000,00 грн. без ПДВ.
Як-то вказує позивач, відповідно до трекінгу відправлення на сайті АТ «УКРПОШТА», вказана претензія, направлена на адресу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, та була отримана останньою 05.03.2025 року. Проте, жодної відповіді на зазначену претензію, на адресу позивача, не надходило.
Надалі, 16.04.2025 на адресу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 направлено претензію-вимогу № 2025.04.10/1 від 10.04.2025, відповідно до якої позивач вимагав поставити у семиденний строк від дня пред'явлення дійсної вимоги Товар «Вал колінчастий ЯМЗ-536 з вкладишами (про-во ЯМЗ) 536.1000107».
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, дану претензію-вимогу було вручено відповідачу 21.04.2025 року, однак жодної відповіді на зазначену претензію на адресу позивача не надходило.
Позивач визначає, що станом на момент подання позовної заяви в цій справі, грошові кошти в сумі 126 000,00 грн. без ПДВ відповідачем на поточний банківський рахунок Позивача не повернуто.
Відповідач не скористався правом на формування відзиву, в порядку статті 165 ГПК України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.
Предметом судового розгляду у справі є вимога щодо наявності/відсутності підстав для повернення суми попередньої оплати на підставі договору поставки, який укладено в спрощений спосіб.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Формою правочину є спосіб вираження волі його сторін. Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Отже, правочин є вольовим актом, який виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
Відповідно частини 1статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
За положеннями частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції (стаття 642 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Як свідчать матеріали справи, 09.05.2024 Товариству з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія механізація» було виставлено з боку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 рахунок-фактуру № 115 на загальну суму 126 000,00 грн., який відповідно до положень статті 641 Цивільного кодексу України може вважатися пропозицією укласти договір (оферта).
У вказаному рахунку-фактурі № 115 від 09.05.2024 визначено товар, з приводу якого сформована пропозиція (оферта) на виникнення господарських правовідносини - вал колінчастий ЯМЗ-536 з вкладишами (про-во ЯМЗ) 536.1000107 (далі - за текстом товар) на умовах попередньої оплати.
Позивач, отримавши пропозицію укласти договір (у вигляді рахунку - фактури від 09.05.2024 на оплату), вчинив дію відповідно до вказаної у пропозиції умов, а саме сплатив суму грошових коштів, чим фактично засвідчив своє бажання укласти договір, тобто прийняти пропозицію на укладення договору.
Підтвердження проведеної позивачем оплати за товар є наявні в справі примірники платіжних інструкцій № 174 від 15.05.2024 року на суму 63 000,00 грн. та № 258 від 12.07.2024 року на суму 63 000,00грн., зміст яких чітко визначає призначення платежів: «сплата за запчастини зг. рах. № 115 від 09.05.2024, без ПДВ» (а. с. 12-13, том 1).
Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору, враховуючи, що предметом договору слугує зобов'язання із передачі товару, суд зазначає, що між сторонами виникли господарські відносини на підставі договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, до якого, крім положень Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, застосовуються також положення глави 54 підрозділу 1 Розділу ІІІ Цивільного кодексу України.
Так, положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Оскільки суд вище по тексту цього рішення встановив беззаперечний факт виконання позивачем свого обов'язку, який виник на підставі договору поставки, укладеного в спрощений спосіб, а саме - вчасно й у повному обсязі здійснив оплату коштів за товар на умовах 100% предоплати, у відповідача виник зустрічний обов'язок - поставити обумовлений товар.
Згідно із приписами статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Однак, як свідчать матеріали справи, після здійснення покупцем попередньої оплати за товар і до цього часу відповідач не виконав своє зобов'язання, щодо поставки товару - вал колінчастий ЯМЗ-536 з вкладишами (про-во ЯМЗ) 536.1000107. Крім того суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вчинення відповідачем будь-яких дій про намір передати позивачу оплачений товар чи узгодження умов передачі товару.
При цьому, умовами укладеного між Позивачем і Відповідачем договору поставки у спрощений спосіб від 09.05.2024, порядок і строк передачі товару - не визначений.
Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як свідчать матеріали справи, 03.03.2025 року на адресу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 позивачем було направлено претензію № 1-26/2- 2025 від 26.02.2025 року щодо виконання зобов'язання напротязі п'яти днів із моменту отримання претензії по поставці сплаченого товару: Вал колінчастий ЯМЗ-536 з вкладишами (про-во ЯМЗ) 536.1000107 або повернути сплачену суму у розмірі 126 000,00 грн. без ПДВ (а. с. 14-17 том 1).
Відповідно до трекінгу відправлення на сайті АТ «УКРПОШТА», вказана претензія, направлена на адресу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 була отримана 05.03.2025 року, а відтак остання мала граничний строк на виконання вимоги - до 10.03.2025 включно.
Відсутність жодних активних дії з приводу виконання вказаної вище вимоги, спонукала позивача 16.04.2025 направити на адресу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 претензію-вимогу № 2025.04.10/1 від 10.04.2025, відповідно до якої було сформовано вимогу у семиденний строк від дня пред'явлення дійсної вимоги поставити Товар Вал колінчастий ЯМЗ-536 з вкладишами (про-во ЯМЗ) 536.1000107 (а. с. 19-22, том 1).
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, дану претензію-вимогу було вручено відповідачу 21.04.2025 року, а відтак граничний строк на виконання вимоги по поставці товару спливає - 01.05.2025 року включно.
Однак, у семиденний строк з моменту пред'явлення позивачем вимоги про передачу оплаченого товару, тобто до 01.05.2025 включно, відповідач товар 126 000,00 грн. без ПДВ позивачеві не передав, про готовність товару до передачі покупцеві не повідомив, тобто обов'язок передати товар у встановлений строк не виконав, чим порушив строки поставки товару.
Відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за не отриманий товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем. Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове зобов'язання повернути кошти.
Відповідно до частини 1 статті 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
З огляду на наведене вище, враховуючи направлення Відповідачу Вимоги від 26.02.2025 за № 1-26/2-25 на повернення коштів, з урахуванням положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем вимоги позивача щодо повернення останньому попередньої оплати є таким, що настав.
Згідно з частиною 2 статті 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Водночас, згідно з положеннями чинного в Україні законодавства, авансом є грошова суму, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані).
Тобто у разі невиконання зобов'язання, за яким передався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17.
Станом на момент подання позовної заяви в цій справі грошові кошти в сумі 126 000,00 грн. Відповідачем на поточний банківський рахунок Позивача не повернуто.
Враховуючи положення статі 693 Цивільного кодексу України, яка встановлює альтернативність поведінки покупця в разі прострочення поставки товару (або передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати), суд дійшов висновку, що позивач скористався передбаченим чинним законодавством правом повернення суми попередньої оплати шляхом скерування до суду позовної заяви.
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97- ВР від 17.07.1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23 жовтня 1991 року, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності. У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності". Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").
Факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо своєчасної передачі Позивачу Товару підтверджується матеріалами справи та є доведеним.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи викладене, оскільки відповідачем не спростовано тверджень позивача про невиконання відповідачем у встановлені строки зобов'язання в межах договору поставки, укладеного в спрощений спосіб, а відтак означене є умовою для застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України. Відповідно, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача отриманої передоплати та повернення суми попередньої оплати у загальному розмірі 126 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідач заявлені позовні вимоги належними та допустимими доказами не спростував, як не надав доказів своєчасного виконання договору поставки, укладеного в спрощений спосіб. Доказів повернення позивачу суми попередньої оплати в розмірі 126 000,00 грн. матеріали справи не містять.
Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про повне задоволення позову.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Щодо визначеної позивачем суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку із розглядом справи у розмірі 5 000,00 грн., то суд зазначає наступне.
Згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням змін до Господарського процесуального кодексу України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
У свою чергу, частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, унормовано, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження судові дебати не проводяться.
Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц викладено правову позицію про те, що вимога частини 8статті 141 Цивільного процесуального кодексу України(аналогічна норма міститься у частині 8статті 129 Господарського процесуального кодексу України ) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Станом на час прийняття рішення у цій справі у матеріалах справи відсутні повний пакет доказів на підтвердження понесених позивачем судових витрат у сумі 5 000,00 грн.
Суд звертає увагу, що з дати ухвалення рішення по даній справі, позивач має присічний строк на представлення документального підтвердження судових витрат у сумі 5 000,00 грн., що зумовить застосування судом правого механізму охопленого пунктом 3 частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України(ухвалення додаткового рішення).
Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд враховує нормативні приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пункт 2 частини 1 статті 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія механізація» (Україна, 61003, Харківська область, місто Харків, Конституції майдан, будинок 1, код ЄДРПОУ 44582343) суму грошових коштів в розмірі 126 000,00 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в розмірі 3 028,00 грн.
Видати наказ після набрання законної сили рішення суду
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "25" серпня 2025 р.
Суддя В.С. Юрченко