65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"14" серпня 2025 р.м. Одеса Справа № 502/1977/19
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АКМАНГІТ» (68300, Одеська обл., м. Кілія, вул. Іванова, буд.44- А, код ЄДРПОУ - 33010597, електронна адреса: akmangitt@gmail.com)
До відповідача: Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (68355, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Вилкове, вул. Моряків-десантників, буд. 18, код ЄДРПОУ - 40594334, електронна адреса: vilkovo-gorsovet@ukr.net)
За участю третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ); ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ); ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 ,електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Коротков С.О.
Представники сторін:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: не з'явився;
Від третіх осіб: не з'явилися;
Суть спору: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю ( далі - ТОВ) «АКМАНГІТ», звернувся до Кілійського районного суду Одеської області з позовом до Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області про визнання недійсним рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-VII-XXXV від 06.02.2019р. «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва на території с. Приморське Кілійського району Одеської області та передачі безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва за адресою: Одеська обл., Кілійський р-н, с. Приморське».
Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.08.2025р. у справі №502/1977/19 у задоволенні позову ТОВ «АКМАНГІТ» до Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання недійсним рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-VII-XXXV від 06.02.2019р. «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва на території с. Приморське Кілійського району Одеської області та передачі безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва за адресою: Одеська обл., Кілійський р-н, с. Приморське» - відмовлено повністю.
08 серпня 2025р. до суду від ОСОБА_3 надійшла заява (вх.№2-1257/25 від 07.08.2025р. ) про ухвалення додаткового рішення у справі №502/1977/19 та стягнення з ТОВ «АКМАНГІТ» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
В обгрунтування заяви третя особа посилається на положення ст.ст.126, 129 ГПК України, а також зазначає про наявність Угоди №8 про надання правової допомоги від 21.09.2020., укладеного між адвокатом Строковою Антоніною Григорівною та ОСОБА_3., додаткової угоди №3 від 25.01.2023р. до нього, а також актів приймання-передачі наданих послуг №1 від 25.04.2025р. та №2 від 05.08.2025р.
Ухвалою суду від 08.08.2025р. призначено судове засідання щодо розгляду заяви на 14.08.2025р.
11 серпня 2025р. до суду від ТОВ «АКМАНГІТ» надійшла заява ( вх.№24992/25 ) про заперечення проти відшкодування судових витрат третьої особи, у якій позивач, посилаючись на положення ст.ст.123, 124, 129 ГПК України зазначив, що матеріалами справи не підтверджується, що при поданні першої заяви по суті спору третьою особою було подано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у зв'язку із чим суд може відмовити у задоволенні третьої особи про стягнення витрат на правничу допомогу.
Крім того, позивач зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу судових витрат або з власності ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7,9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
Позивач вважає, що заявлені третьою особою до відшкодування витрати є завищеними та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
В судове засідання представники сторін не з'явилися., про причини неявки суд не повідомили.
Розглянув матеріали справи, заяву про ухвалення додаткового рішення, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
У силу положень п. 12 ч.3 ст. 12 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Впровадження зазначеного принципу має на меті забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно із положеннями ст. 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами першою, другою ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з. 5 ч.1 ст. 237 ГПК України в числі питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, зазначено розподіл між сторонами судових витрат.
Зокрема, відповідно до положень ч.4 ст. 129 ГПК України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з аналізу наведених норм можна зробити висновок, що питання про стягнення/визначення/розподіл судових витрат є складовою судового процесу - правом сторони на користь якої ухвалено судове рішення відшкодувати свої судові витрати.
Наведені норми процесуального закону визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов'язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.
Верховний Суд у додаткових постановах від 17.12.2021р. у справі №10/5026/290/2011 (925/1502/20), від 06.12.2023р. у справі №905/493/22, від 01.11.2023р. у справі №911/1340/22 зазначив, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
У постанові Обєднаної Палати Верховного Суду від 03.02.2024р. у справі №910/9714/22 зазначено, що практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Положення ст.ст. 124, 126, 129 ГПК України у сукупності з положеннями ст. 221 ГПК України дають підстави дійти висновку, що у разі подання стороною таких доказів до закінчення судових дебатів у справі, суд може вирішити питання розподілу судових витрат під час ухвалення судового рішення. У разі якщо сторона (з поважних причин) до закінчення судових дебатів не подала докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, але зробила про це відповідну заяву суд може вирішити питання про судові витрати, шляхом ухвалення додаткового рішення.
За приписами ч.1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Суд вважає за необхідне зауважити, що першою заявою по суті спору, поданою третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- ОСОБА_3 є пояснення по справі №502/1977/19, що надійшли до Кілійського районного суду 02.10.2020р., у яких не наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.
Відповідно до ч.2 ст.124 ГПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Але, у постановах від 8 квітня 2021 року у справі №161/20630/18, від 12 жовтня 2022 року у справі №725/42/21,від 31 березня 2021 року у справі №916/2087/18, від 13 лютого 2020 року у справі №911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі №910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі №922/2167/19 Верховний Суд підтвердив, що неподання попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх відшкодуванні. У суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні витрат.
Верховний Суд зазначив, що застосування положень ст. 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, адже відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу є порушенням принципу змагальності, оскільки це є проявом надмірного формалізму.
При цьому, Верховний Суд не раз звертався до рішень ЄСПЛ і зазначав, що надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії»).
Надмірний формалізм, на відміну від процесуального формалізму, передбачає механічне дотримання норм процесуального права, не враховуючи доцільності цього і з огляду на конкретні обставини справи ( ОСОБА_4 . Феномен формалізму в цивільному судочинстві. Проблеми законності. 2018. Вип. 143).
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат (вх.№2-1257/25 від 08.08.2025р. ) по суті.
Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема, не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 р. у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21). Вказана позиція застосована також у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024р. у справі №910/9714/22, додатковій постанові Верховного Суду від 03.04.2024р. у справі №910/12005/22).
Суд зазначає, що в ході розгляду справи по суті, на стадії судових дебатів, в судовому засіданні, що відбулося 05.08.2025р., представником ОСОБА_3 було зроблено заяви про намір протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду подати до суду докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Положення ч.8 ст.129 ГПК підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.
Заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною.
З матеріалів справи убачається, що 08 серпня 2025р. до суду від ОСОБА_3 надійшла заява (вх.№2-1257/25 від 07.08.2025р.) про ухвалення додаткового рішення у справі №502/1977/19 та стягнення з ТОВ «АКМАНГІТ» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
У ст.126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазначає, що згідно з п. 12 ч.3 ст.2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з положеннями ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ).
За змістом ч.3 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст.903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки: (1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у ч.2 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ); (2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ;(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару;
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 р. у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 р. у справі № 910/4201/19, від 02.02.2023р. у справі №915/606/21.
За матеріалами справи, до заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу третьою особою було надано копію Угоди №8 про надання правової допомоги, укладеної 21.09.2020р. адвокатом Строковою Антоніною Григорівною та ОСОБА_3 (Клієнт), відповідно до п.2 якої Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження у Кілійському районному суді №502/1977/19.
Угода є безстроковою.
Згідно розділу 5 Угоди гонорар складається з суми вартості виконаних послуг, згідно п.5.1 цієї угоди. Факт наданої правової допомоги підтверджується актом наданих послуг. Клієнт сплачує гонорар після виконання Адвокатом послуг, передбачених п.5.1 цієї Угоди, але не пізніше 5 днів з для надання відповідної послуги у безготівковій формі на рахунок Адвоката.
Згідно п.5.1 Угоди розмір оплати послуг адвоката за надання правової допомоги сплачується за фіксованою ставкою: за складання та подання до суду пояснення третьої особи- 1000 грн: за участь у судових засіданнях - 500грн.
Додатковою угодою №3 до Угоди №8 від 21.09.2020р. сторони виклали у новій редакції п.2 Угоди, а саме: «Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження у Господарському суді Одеської області по справі №502/1977/19.
Крім того, сторони виклади у новій редакції п.5.1 Угоди, а саме: розмір оплати послуг адвоката за надання правової допомоги сплачується за фіксованою ставкою: за складання та подання до суду пояснення третьої особи- 5000 грн: за участь у судових засіданнях - 5000 грн. за один судодень.
Крім того, третьою особою подано до суду Акт приймання-передачі наданих послуг №1 до Угоди про надання правової допомоги від 21.09.2020р. №8, складений 25.04.2025р., згідно якого Адвокат надав, а Клієнт прийняв наступні послуги : складення та подання до Господарського суду Одеської області пояснень третьої особи щодо позову по справі №502/1977/19. Вартість послуг за цим атом складає 5 000 грн, а також Акт приймання-передачі наданих послуг №2 до Угоди про надання правової допомоги від 21.09.2020р. №8, складений 05.08.2025р., згідно якого Адвокат надав, а Клієнт прийняв наступні послуги : участь у судовому засіданні Господарського суду Одеської області по справі №502/1977/19. Вартість послуг за цим атом складає 5 000 грн.
З матеріалів справи вбачається, що представником третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору у справі №502/1977/19 - ОСОБА_3 була Строкова Антоніна Григорівна на підставі ордеру серії ВН №1221507 від 03.04.2023р., оформленого на підставі договору №8 від 21.09.2020р.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постанові Обєднаної Палати від 02.02.2024р. у справі №910/9714\24, зазначав, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Зокрема, згідно з положеннями ч.4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Відповідно до положень ч.ч. 5,6 ст. 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами
Виходячи зі змісту наведених вище положень ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Тобто, у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Разом з тим у ч.5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч.4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою ст. 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (ст.ст. 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у ст. 126 та ч.ч.5-7,9 ст. 129 ГПК України.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови від 07.07.2021р. у справі №910/12876/19, зокрема, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Також, відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що: - не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 р.у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21); при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021р. у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №775/9215/15ц); суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 р.у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 р.у справі №916/2102/17, від 25.06.2019р. у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019р. у справі №922/928/18, від 30.07.2019р. у справі №911/739/15 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18).
У постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023р. у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у ст.ст. 15 та 2 ГПК України має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
У контексті наведеного вище подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Враховуючи зазначене, на думку суду, заявлена до стягнення позивачем сума витрат на правничу допомогу є співмірною із складністю справи та вчиненими представником третьої особи діями, у зв'язку із чим стягненню з позивача підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
ЄСПЛ у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України»).
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Керуючись ст.ст. 123 - 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву ОСОБА_3 (вх.№2-1257/25 від 08.08.2025р.) про ухвалення додаткового рішення у справі №502/1977/19 - задовольнити.
2. Ухвалити додаткове рішення у справі №502/1977/19.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АКМАНГІТ» (68300, Одеська обл., м. Кілія, вул. Іванова, буд.44- А, код ЄДРПОУ - 33010597) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 25 серпня 2025р.
Суддя Н.В. Рога