79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
19.08.2025 Справа № 914/1442/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетонер», м. Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикада Плюс», м. Миколаїв, Львівська область
про стягнення 541 350, 97 грн
Суддя Наталія Мороз
За участю секретаря с/з Олександри Псярук
Представники:
Від позивача: Н. Зіньковська
Від відповідача: не з'явився
Суть спору:
Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю «Бетонер» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикада Плюс» про стягнення 568162,24 грн.
Ухвалою суду від 12.05.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення виявлених недоліків.
Ухвалою суду від 15.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.06.2025.
10.06.2025 підготовче засідання відкладено на 01.07.2025, про що відповідач повідомлений в порядку ст. 121 ГПК України.
01.07.2025 суд прийняв до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетонер» про зменшення розміру позовних вимог від 24.06.2025 та ухвалив продовжити підготовче провадження на 30 днів з 15.07.2025.
Ухвалою суду від 29.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 19.08.2025.
В судове засідання 19.08.2025 представник позивача з'явився, позов просить задоволити. Крім того, повідомив, що докази реальності понесення витрат на професійну правничу допомогу будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення.
Відповідач уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причин неучасті не повідомив.
Суд зазначає про належне виконання обов'язку щодо повідомлення учасників справи про час, дату та місце розгляду справи, зокрема відповідача, шляхом надіслання ухвал суду в електронній формі до Електронного кабінету відповідача, та оприлюднення в електронній формі в Державному реєстрі судових рішень.
Згідно з ч. ч. 5, 5 ст. 6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
У відповідності до ч.11 ст.242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Таким чином, ухвали суду у даній справі були внесені до АСДС та автоматично направлені та доставлені в електронний кабінет Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикада Плюс», що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
У відповідності до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі № 459/3660/21, довідка про доставку документа в електронному вигляді до “Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
Згідно з ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд звертає увагу на те, що чинний Господарський процесуальний кодекс України, спрямований на забезпечення своєчасності розгляду справ та правової визначеності, унеможливлення зловживання процесуальними правами та підвищення ефективності судочинства в цілому, з огляду на що встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, чіткі стадії судового процесу, розумні обмеження, в тому числі щодо подання доказів. Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно з тим, щоб під час підготовки справи до розгляду не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи по суті.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи наведене, в тому числі неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог зазначив про неналежне виконання відповідачем, як покупцем, умов договору поставки № 2024/010-ПТ від 18.07.2024 в частині своєчасної та повної оплати позивачу, як постачальнику, вартості поставленого згідно договору товару.
З підстав наведеного, позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача, згідно заяви про зменшення позовних вимог 541350, 97 грн, з яких: 448075,86 грн - основний борг, 29798,34 грн - пені, 10110,98 грн - 3% річних, 53365,79 грн - інфляційних нарахувань.
Позиція відповідача.
Відповідач участі у судових засіданнях особисто або уповноваженого представника не забезпечив, правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Обставини справи.
18.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бетонер» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Цикада Плюс» (покупець) укладено договір поставки №2024/010-ПТ.
Згідно з п. 1.1 договору, постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність покупця (відповідача) бетонну та щебеневу продукцію та надати в установленому порядку послуги по подачі бетону на відстань за допомогою бетононасосу в термін та на умовах, передбачених даним договором, а покупець зобов'язується прийняти товар і послуги від постачальника та оплатити їх в порядку та на умовах, визначених даним договором.
Відповідно до п. 4.2.1., договору оплата у розмірі 100% вартості замовленого товару здійснюється покупцем протягом 2 банківських з моменту отримання рахунку-фактури покупцем.
Згідно з п. 9.2. договору, у випадку неоплати або несвоєчасної оплати вартості товару згідно з умовами даного договору покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі облікової ставки НБУ, встановленої у цей період, нараховану на суму простроченого платежу за кожен день прострочення.
На виконання умов вищевказаного договору, позивач з липня по вересень 2024 року згідно видаткових накладних та актів виконаних робіт передав відповідачу товар на загальну суму 448075,86 грн. Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач оплату за отриманий товар не здійснив, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість.
З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача із претензією за вих. №2024/75-201 від 29.11.2024, яка залишена останнім без відповіді і задоволення.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати вартості товару, позивач просить суд стягнути з відповідача, згідно заяви про зменшення позовних вимог 448075,86 грн основного боргу, 29798,34 грн - пені, 10110,98 грн - 3% річних, 53365,79 грн - інфляційних нарахувань.
Оцінка суду.
Згідно з ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В даному випадку, між сторонами виникло господарське зобов'язання на підставі договору поставки № 2024/010 від 18.07.2024.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Суд зазначає, що двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19.
З огляду на викладене, обов'язок по оплаті поставленого товару виникає у відповідача безпосередньо із самого факту поставки та не залежить від факту виставлення позивачем відповідачу рахунків на оплату.
Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку з оплати поставленого товару. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 448075,86 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, актів надання послуг, підписаними та скріпленими печатками сторін.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідачем не подано.
У відповідності до п. 9.2. договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 29 798,34 грн пені у відповідності до розрахунку, доданого до заяви про зменшення позовних вимог та за вказані в ньому періоди.
Розглядаючи зазначену вимогу щодо стягнення пені, суд зазначає наступне.
За змістом ч.1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).
Згідно з п.6 ст.231 ГК України, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.
Так, сторони у п.9.2 договору поставки погодили, що у випадку неоплати або несвоєчасної оплати вартості товару згідно умов договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі облікової ставки НБУ, встановленої у цей період, нараховану на суму простроченого платежу за кожен день прострочення.
Здійснивши перевірку нарахування пені у відповідності до розрахунку, доданого до заяви про зменшення позовних вимог та за вказані в ній періоди за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» платформи «LIGA:ZAKON», суд зазначає, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 29798,34 грн відповідає умовам укладеного договору, є арифметично вірною, правомірною та обґрунтованою, відтак підлягає до стягнення з відповідача у повному обсязі.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Як вбачається з розрахунку, доданого до заяви про зменшення позовних вимог, за порушення грошового зобов'язання позивачем нараховано відповідачу 10110,98 грн - 3% річних та 53365,79 грн - інфляційних нарахувань.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до чинного законодавства за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» платформи «LIGA:ZAKON» онлайн ресурсу «ІПС:LIGA360», суд встановив, що такі обраховані вірно і підлягають стягненню.
Таким чином, станом на день прийняття рішення, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору та порушенням строків оплати за отриманий товар - підтверджена матеріалами справи та становить 448075,86 грн. основного боргу, 29798,34 грн. пені, 53365,79 грн. інфляційних нарахувань та 10110,98 грн. -3% річних. Доказів зворотнього суду не надано.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються укладеного між сторонами договору з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.
Судові витрати.
Згідно з п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі, відтак, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Суд також звертає увагу позивача, що нормативно-правовим актом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору є Закон України "Про судовий збір".
Відповідно до ст. 4 вказаного Закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір", ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 3028 гривень.
Згідно з ч.3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
В даному випадку, за подання до господарського суду через систему «Електронний суд» позову майнового характеру позивач повинен сплатити судовий збір у розмірі 6 496,21 грн.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено 6 817,94 грн судового збору, згідно платіжної інструкції № 4184 від 08.05.2025.
Судом встановлено, що позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України судового збору у розмірі 321,73 грн (у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом).
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З підстав відсутності клопотання позивача про повернення судового збору, суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 124, 126, 129, 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикада плюc», Львівська область, Миколаївський район, м. Миколаїв, вул. Лисенка 45 (ідентифікаційний код 36788145) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетонер», м. Львів, вул. Зелена, буд. 186, офіс 314 (ідентифікаційний код 44691538) 448075,86 грн основного боргу, 29798,34 грн пені, 10110,98 грн -3% річних, 53365,79 грн інфляційних втрат та 6496,21 грн судового збору.
Рішення складено 25.08.2025.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Мороз Н.В.