79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
31.07.2025 Справа № 914/414/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
до відповідача Приватного підприємства "Соната Сервіс Груп"
про стягнення 4972940,73 грн
за участю представників:
від прокуратури Цинайко Н. І.
від позивача не з'явився
від відповідача не з'явився
від третьої особи не з'явився
Суть спору: Позовні вимоги заявлено Першим заступником керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до відповідача Приватного підприємства "Соната Сервіс Груп" про стягнення 4972940,73 грн. Зокрема прокурор у позовній заяві просить стягнути з приватного підприємства «Соната сервіс груп» на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради безпідставно збережені кошти в сумі 4972940,73 грн, з яких 3007769,83 грн пайової участі, 1636623,55 грн інфляційних втрат, 328547,35 грн - 3% річних.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
Представник прокуратури позовні вимоги підтримав повністю, позов просили задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві та у відповіді на відзив на позовну заяву.
Позивач та відповідач явку представників в судове засідання не забезпечили. Явка учасників справи в судове засідання не визнавалася судом обов'язковою.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.
Галицькою окружною прокуратурою міста Львова встановлено, що всупереч вимогам містобудівного законодавства Приватним підприємством "Соната Сервіс Груп" не виконано обов'язку із сплати до місцевого бюджету коштів пайової участі за здійснення будівництва багатожитлового комплексу.
Так, рішеннями виконавчого комітету Львівської міської ради №963 та №964 від 11.10.2019 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва на будівництво ПП «Соната Сервіс Груп» багатоквартирного житлового комплексу з вбудованими громадськими приміщеннями, та підземним паркінгом на вулиці Замарстинівській, 127 зі знесенням існуючих будівель (будинок № 1 та будинок № 2 на генплані) (надалі - Містобудівні умови та обмеження).
Відповідно до пункту 1.3 Містобудівних умов та обмежень цільове призначення земельних ділянок, на яких здійснюється будівництво площами 0,0433 га (кадастровий номер 4610137500:05:003:0166 та кадастровий номер 4610137500:05:003:0166) - 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.
Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові 24.01.2020 надано дозволи Приватному підприємству "Соната Сервіс Груп" на виконання будівельних робіт №ЛВ112200241111 на «Будівництво багатоквартирного житлового комплексу із вбудованими громадськими приміщеннями та підземним паркінгом на вул. Замарстинівській, 127 зі знесенням існуючих будівель (будинок № 1 на генплані) у м. Львові» (надалі - Об'єкт № 1) та № ЛВ112200241159 на «Будівництво багатоквартирного житлового комплексу із вбудованими громадськими приміщеннями та підземним паркінгом на вул. Замарстинівській, 127 зі знесенням існуючих будівель (будинок № 2 на генплані) у м. Львові» (надалі - Об'єкт № 2).
В Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва 31.05.2021 зареєстровані акти готовності об'єктів до експлуатації. Зокрема, за реєстраційним номером АС01:2157-4477-4550-4632 щодо об'єкта «Будівництво багатоквартирного житлового комплексу із вбудованими громадськими приміщеннями та підземним паркінгом на вул. Замарстинівській, 127 зі знесенням існуючих будівель (будинок № 1 на генплані) у м. Львові» (надалі - Акт готовності № 1) та за реєстраційним номером АС01:2864-8296-9801-6577 щодо об'єкта «Будівництво багатоквартирного житлового комплексу із вбудованими громадськими приміщеннями та підземним паркінгом на вул. Замарстинівській, 127 зі знесенням існуючих будівель (будинок № 2 на генплані) у м. Львові» (надалі - Акт готовності № 2).
Відповідно до Акту готовності об'єкта до експлуатації № 1, будівельні роботи виконувалися в період з лютого 2020 року до травня 2021 року. Згідно з Актом готовності № 2, будівельні роботи здійснювалися з лютого 2020 року по січень 2021 року.
Згідно із Сертифікатами про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів ЛВ122210531957 (надалі - Сертифікат № 1) та № ЛВ122210531865 (надалі - Сертифікат № 2), виданих Інспекцією державного будівельно-архітектурного контролю у місті Львові та реєстрованих 03.06.2021 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, об'єкти нерухомості прийняті в експлуатацію.
Відповідно до Акту № 1 та Сертифікату № 1 загальна площа збудованих квартир в Об'єкті № 1 складає 88087,5 м2 .
Згідно з Актом № 2 та Сертифікатом № 2 загальна площа збудованих квартир в Об'єкті № 2 складає 2683,00 м2.
Як зазначає прокурор, відповідач не виконав встановленого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ від 20.09.2019, якими статтю 40 Закону №3038-VI обов'язку щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування до місцевого бюджету грошових коштів.
Як вказано у позовній заяві, загальна сума пайового внеску становить 3007769,83 грн. Вказану суму нараховано у розмірі 2 відсотки вартості будівництва, виходячи з загальної площі квартир Об'єкта № 1 та Об'єкта № 2. При здійсненні розрахунку брався до уваги встановлений показник опосередкованої вартості спорудження житла для Львівської області станом на дату введення об'єкта в експлуатацію (13963,00 грн/м2), який затверджено наказом Міністерства розвитку громад на території України №119 від 20.05.2021 (розрахований станом на 01.04.2021).
Таким чином враховуючи наведене, прокурор звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з приватного підприємства «Соната сервіс груп» на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради безпідставно збережені кошти в сумі 4972940,73 грн, з яких 3007769,83 грн пайової участі, 1636623,55 грн інфляційних втрат, 328547,35 грн - 3% річних.
Відповідач проти позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву, в якому Приватне підприємство "Соната Сервіс Груп" зазначає про те, що Закон №132-IX, на який посилається прокурор, встановлював обов'язок сплати пайової участі виключно протягом 2020 року. Оскільки будівельні об'єкти відповідача були введені в експлуатацію вже у 2021 році, обов'язок сплачувати пайову участь відсутній як такий.
Додатково відповідач зауважує, що Департамент економічного розвитку Львівської міської ради не є належним позивачем у справі, оскільки не має права подавати позов про стягнення коштів, які мають надходити до місцевого бюджету. Такими повноваженнями наділена виключно Львівська міська рада або її виконавчий комітет. Сам департамент виконує лише технічні функції, зокрема - розрахунки.
Щодо розрахунку розміру пайової участі, то відповідач вважає, що позивачем безпідставно застосовано показники опосередкованої вартості житла станом на 2021 рік, хоча відповідно до нормативних актів, розрахунок мав би проводитися за даними, чинними на початок будівництва, тобто на перший квартал 2020 року. Через це на думку відповідача розмір вимог був завищений більш ніж на 10%.
Також, за твердженням відповідача, позов подано із пропуском строку позовної давності. Відповідач вважає, що трирічний строк, передбачений статтею 257 Цивільного кодексу України, сплив ще у 2024 році. Жодних повідомлень, претензій чи вимог щодо сплати пайової участі від жодного органу місцевого самоврядування протягом цього часу відповідач не отримував.
Відповідач зауважує, що інфляційні втрати та 3% річних складають понад 65% від основного зобов'язання, що є наслідком бездіяльності позивача. Ці вимоги є неспівмірними, особливо в умовах дії форс-мажорних обставин, спричинених воєнним станом.
Таким чином, відповідач вважає, що позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника прокуратури, суд дійшов висновку позов задовольнити з огляду на таке.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України, на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частинами 1, 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які належать до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який належить до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (див. пункт 7.23 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді щодо визначення поняття "інтереси держави" висловлено позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів (пункт 4 мотивувальної частини).
Верховний Суд у справі №804/4585/18 (постанова від 05.11.2019) сформулював правову позицію, відповідно до якої "інтереси держави" є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом; надмірна формалізація поняття "інтереси держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17).
Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх функцій", у зв'язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, № 924/1256/17).
Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Відповідна правова позиція викладена також в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.
На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб'єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об'єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб'єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.
Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема: повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 12/2385/18 від 26.05.2020 прийшла до висновку про те, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Прокурор зазначив, що подання позовної заяви є формою прокурорського реагування, спрямованою передусім на захист інтересів держави. Зокрема, він вважає, що ненадходження коштів пайової участі до місцевого бюджету ускладнює належне виконання функцій органу місцевого самоврядування, чим завдається шкода інтересам держави.
Відповідно до статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.
Згідно з підпунктом 4.1.16 пункту 4.1 Положення про департамент економічного розвитку Львівської міської ради та його структури, затвердженого рішенням Львівської міської ради №92 від 31.01.2025 до компетенції департаменту належать повноваження щодо залучення на договірних засадах у порядку, визначеному законодавством України, коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення на будівництво, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони довкілля та історичного середовища.
Департамент економічного розвитку Львівської міської ради є виконавчим органом Львівської міської ради. Отже, він є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Як вбачається із матеріалів справи, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді прокурор звертався із запитом від 16.01.2025 №14.50/97-501ВИХ-25 на адресу позивача.
У відповідь на запит прокурора позивач листом №2301-вих-104 від 24.01.2025 повідомив, що станом на час надходження запиту прокуратури справа щодо стягнення в примусовому порядку коштів з Приватного підприємства «Соната Сервіс Груп» в суді не перебуває.
Прокурор листом №14.50/97-1704вих-25 від 18.02.2025 повідомив позивача про звернення до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Соната Сервіс Груп" 4972940,73 грн.
Отже, зважаючи на те, що позивач був обізнаний про порушення відповідачем інтересів держави і при цьому позивач не вжив жодних заходів реагування, тому в даному випадку існують достатні підстави стверджувати про бездіяльність позивача щодо захисту інтересів держави.
Враховуючи, що прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", суд дійшов висновку про наявність підстав для представництва ним інтересів держави в суді.
По суті спору і позовних вимог прокурора суд зазначає таке.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Питання пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до 01.01.2020 регулювалися статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", згідно з якою замовник, що мав намір стосовно забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний був взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування коштів до відповідного місцевого бюджету на підставі договору про пайову участь, укладеного ним із відповідним органом місцевого самоврядування.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-ІХ (далі - Закон № 132-ІХ) з 01.01.2020 виключено статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 132-ІХ встановлено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
-для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
-для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
2) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019 № 6098 "Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року" (визначено, що замовники будівництва на земельній ділянці у місті Львові перераховують до міського бюджету кошти для створення розвитку інфраструктури міста Львова для житлових будинків 2% вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Отже, рішенням Львівської міської ради не встановлено іншого розміру пайової участі для будівництва житлових будинків, ніж це передбачено Законом № 132-ІХ. Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі №911/594/18 та від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, перерахування замовником об'єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов'язком, а не правом забудовника.
В постанові від 04.04.2024 №923/1306/21 Верховний Суд зазначив, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає: для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Відтак, норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21).
Враховуючи, що у цій справі будівництво об'єкту розпочато у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 та від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 в подібних правовідносинах.
Отже, заперечення відповідача щодо відсутності обов'язку сплатити пайову участь за будівництво об'єктів, зданих в експлуатацію у 2021 році ґрунтуються на помилковому тлумаченні ним приписів пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону та суперечать висновкам Верховного Суду щодо його застосування.
Позивач у листі №2301-вих-10478 від 24.01.2025 зазначив, що відповідач не звертався до ДЕР ЛМР про визначення розміру пайової участі щодо об'єктів будівництва та не подавав документи, що підтверджують вартість його будівництва, техніко-економічні показники об'єкта.
У постановах від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог пп.3 абз.2 п.2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Як вбачається із матеріалів справи розрахунок розміру пайової участі проведено на підставі Закону №132-ІХ, актів готовності об'єкта до експлуатації та показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, що підлягають застосуванню на час введення згаданих черг будівництва в експлуатацію, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021 № 119.
Для визначення розміру пайової участі прокурор застосував такі дані:
- загальна площа квартир: згідно з Актом і №1 - 88087,5 кв.м; згідно з Актом №2 - 2683,00 кв.м.
- опосередкована вартість спорудження житла за регіонами України на момент здачі об'єкта в експлуатацію - 13963,00 грн.
Суд не погоджується із запереченнями відповідача щодо необхідності застосування при розрахунку пайової участі показників опосередкованої вартості житла, які діяли на момент початку будівництва.
Розрахунок пайової участі повинно здійснюватися з урахуванням моменту, коли у забудовника виникає зобов'язання щодо її сплати, тобто до дати введення об'єкта в експлуатацію. Це чітко встановлено в абзаці другому пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, який визначає, що внесок має бути сплачений у грошовій формі до моменту прийняття об'єкта в експлуатацію. Отже, саме ця дата є ключовою для визначення обов'язку зі сплати пайової участі.
Крім того, така практика розрахунку пайової участі чітко викладена у низці постанов Верховного Суду. Зокрема, у справах № 903/283/24 (постанова від 17.12.2024), № 914/2145/23 (постанова від 15.08.2024), № 918/618/24 (постанова від 20.02.2025) суд погодився з розрахунком, який було здійснено за показниками вартості, чинними на момент введення об'єкта в експлуатацію. У справі № 916/2709/22 (постанова від 07.09.2023) суд прямо зазначив, що розрахунок має базуватись не на моменті видачі дозволу на будівництво, а саме на даті введення об'єкта в експлуатацію. Крім того, у справі № 910/6226/23 (постанова від 03.12.2024) Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, наголосив на необхідності перевірки розрахунку пайової участі за нормативами, чинними на момент виникнення обов'язку, тобто до прийняття об'єкта в експлуатацію.
Таким чином, використання прокурором у цій справі показників опосередкованої вартості житла, які діяли на момент прийняття об'єкта в експлуатацію, є законним і відповідає сформованій практиці Верховного Суду.
При цьому, суд звертає увагу, що, відповідач здійснюючи контррозрахунок, використав дані про площі квартир, актуальні на 2021 рік, тоді як вартісні показники (опосередковану вартість житла) взято за 2020 рік.
У випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування (в інтересах якого у цій справі діє прокурор) з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Така позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22.
Зважаючи на відсутність у справі доказів виконання відповідачем зобов'язання зі сплати органу місцевого самоврядування грошових коштів пайової участі, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 3007769,83 грн є обґрунтованими.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеної у постанові від 04.05.2022 у справі № 925/683/21 у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач як замовник будівельних робіт на об'єкті будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, тобто відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що вони нараховані вірно. Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача 1636623,55 грн інфляційних втрат та 328547,35 грн - 3% річних є обґрунтовані.
Щодо застосування позовної давності, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки.
Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 (із наступними змінами і доповненнями), було продовжено на всій території України до 30.06.2023 згідно з постановами № 392 від 20.05.2020, №500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, №1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, №229 від 23.02.2022, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 25.04.2023.
Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Дія в Україні воєнного стану по даний час триває.
Отже, зважаючи на те, що з 11.03.2020 по 30.06.2023 перебіг позовної давності продовжувався у зв'язку з дією карантину, а з 24.02.2022 і до сьогодні зупинений через запровадження воєнного стану, встановлений законом трирічний строк звернення прокурора до суду з вимогою про сплату пайової участі за об'єкти, здані в експлуатацію 03.06.2021, не сплинув.
Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, з огляду на що позов підлягає задоволенню.
При зверненні до суду із позовною заявою прокуратурою було сплачено судовий збір в розмірі 59675,29 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №238 від 12.02.2025, а тому враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь Львівської обласної прокуратури 59675,29 грн витрат по сплаті судового збору.
Слід зазначити, що суддя Петрашко М.М. перебував на лікарняному у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, тому повний текст рішення підписано 25.08.2025.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Соната Сервіс Груп" (79058, місто Львів, вулиця Замарстинівська, будинок 127, ідентифікаційний код 39792421) на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, місто Львів, площа Ринок, будинок 1, ідентифікаційний код 34814859) безпідставно збережені кошти в сумі 3007769,83 грн, 1636623,55 грн інфляційних втрат та 328547,35 грн - 3% річних.
3. Стягнути з Приватного підприємства "Соната Сервіс Груп" на користь Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, ідентифікаційний код 02910031) витрати по сплаті судового збору в розмірі 59675,29 грн.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано 25.08.2025.
Суддя Петрашко М.М.