ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.08.2025Справа № 910/7304/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зварцентр»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Металбуд ТД»
про стягнення 861 000,00 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Зварцентр» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Металбуд ТД» (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів в розмірі 861 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб, в частині поставки товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/7304/25. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
08.07.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідач подав письмовий відзив, в якому проти позову заперечував, посилаючись на наступне: в усному порядку між сторонами було досягнуто домовленість про те, що товар за який було здійснено попередню оплату буде відвантажено позивачу за його першою вимогою. Зазначивши, що вимога ТОВ «Зварцентр» на адресу ТОВ «Металбуд ТД» не надходила, строки поставки сторонами не узгоджувалися. Весь перелік замовленого товару, відповідно до виставленого рахунку, був сформований відповідачем та готовий до відвантаження, однак позивач відмовився отримувати товар та звернувся до суду з даним позовом.
Через підсистему «Електронний суд» 11.07.2025 позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що між сторонами договірні відносини відсутні. Надісланий відповідачем рахунок-фактура не містить будь-яких умов поставки, не містить печатки та підпису, на думку позивача не може вважатись первинним документом. Вважаючи, що до спірних правовідносин не можливо застосовувати положення статей 530 та 693 ЦК України, які регулюють саме договірні взаємовідносини між сторонами. Наполягаючи на застосуванні до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України мотивуючи, що відповідач не заперечує факту отримання і утримання у себе грошових коштів в розмірі 861 000,00 грн.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва
Товариством з обмеженою відповідальністю «Зварцентр» (далі-позивач, покупець) було досягнуто усну домовленість щодо придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Металбуд ТД» (далі-відповідач, постачальник) товарно-матеріальні цінності, а саме листи х/к, листи г/к, труби профільні, швелери.
Відповідачем на електронну пошту позивача надіслано рахунок-фактуру № МБ-0000013 від 29.01.2025 р. на суму 861 000,00 грн.
Частини першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.1 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.
Вказаний рахунок був оплачений позивачем 29.01.2025р., що підтверджується платіжною інструкцією № 9093 від 29.01.2025р. на суму 861 000,00 грн. з призначенням платежу: «Сплата за метал згiдно рахунку № МБ-0000013 вiд 29.01.2025р, у сумi 717 500,00 грн., ПДВ - 20 % 143 500,00 грн.».
Наведене спростовує твердження позивача, що надісланий відповідачем рахунок №МБ-0000013 вiд 29.01.2025р. не може вважатись первинним документом.
В матеріалах справи міститься вимога позивача №17/03-25 від 17.03.2025р., адресована відповідачу про повернення грошових коштів в сумі 861 000,00 грн., сплачених ТОВ «Зварцентр» 29.01.2025р. згідно платіжної інструкції №9093 з причин неможливості поставити в обумовлений термін товар згідно з рахунком № МБ0000013 від 29.01.2025р.
Доказів надіслання вимоги №17/03-25 від 17.03.2025р. на адресу відповідача матеріали справи не містять та суду не надано.
Втім, в матеріалах справи містяться докази надіслання відповідачу 30.04.2025 вимоги №30/04/25 від 30.04.2025, текст якої до позовної заяви не долучено та суду не надано.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, відповідач, не зважаючи на попередню оплату товару, не здійснив його поставку, у зв'язку із чим ТОВ «Зварцентр» звернулося до відповідача з позовом про стягнення грошових коштів в розмірі 861 000,00 грн.
Як зазначає позивач, станом на день подання позову договір щодо поставки відповідного товару не укладався та поставка замовленого товару належним чином не відбувалася.
Таким чином, згідно аргументів позивача грошові кошти, сплачені на рахунок відповідача за платіжною інструкцією №9093 від 29.01.2025р. на суму 861 000,00 грн, є безпідставно набутими з огляду на положення ст. 1212 ЦК України, у зв'язку з чим підлягають поверненню на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Зварцентр».
Відповідач, заперечуючи проти позову зазначив, що строки поставки товару сторонами не узгоджувалися, позивач не звертався до відповідача з вимогою про поставку товару. Весь перелік замовленого товару, відповідно до виставленого рахунку сформований ТОВ «Металбуд ТД» та готовий до відвантаження, однак ТОВ «Зварцентр» відмовилося отримувати товар.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Позивач, здійснивши оплату грошових коштів у сумі 861 000,00 грн з призначенням платежу: «сплата за метал згiдно рахунку № МБ-0000013 вiд 29.01.2025р, у сумi 717 500,00 грн., ПДВ - 20 % 143500.00 грн.» вчинив дію, яка засвідчує його бажання укласти договір, і ця дія є прийняттям пропозиції. Сплата позивачем коштів відповідачу є попередньою оплатою товару відповідно до ст. 693 ЦК України. З моменту попередньої оплати товару на підставі рахунку № МБ-0000013 відбувся акцепт оферти, тобто укладення господарського договору поставки, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар згідно рахунку-фактури, а покупець зобов'язувався оплатити вказаний товар та прийняти його. Проте, відповідач не виконав зобов'язань по поставці товару. Зворотного відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження зазначених обставин.
Як наслідок, суд дійшов висновку, що правовідносини сторін у даному спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо вимоги до продавця повернути покупцю попередньо сплачені кошти в зв'язку з неналежним виконанням умов договору. Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як безпідставно отримані, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.
Одним з основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений у п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Частиною 1 ст. 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ч. 1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частинами 1 та 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Верховний Суд у постанові від 17.12.2018 у справі №912/1883/17 вказав, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій.
Враховуючи, що зміст відносин сторін можливо встановити з документів, якими обмінялися сторони (рахунок на оплату, платіжна інструкція з посиланням на реквізити рахунку), між сторонами укладено господарський договір поставки у спрощений спосіб.
Вказаним спростовуються доводи позивача про те, що станом на момент подання позову договір щодо поставки відповідного товару між сторонами не укладався.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Змістом зобов'язань сторін за договором поставки є сплата коштів позивачем за товар у кількості, асортименті та за ціною, які визначені у рахунку-фактурі № МБ-0000013 від 29.01.2025 р., що породжує для відповідача негрошове зобов'язання поставити узгоджений та оплачений товар.
При цьому, здійснена позивачем на рахунок відповідача сплата коштів за своєю суттю є попередньою оплатою.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Вказана норма надає право покупцю діяти альтернативно на власний розсуд, а саме або вимагати передання оплаченого товару, або повернути кошти.
Договором між сторонами не було встановлено строк (термін) виконання постачальником зобов'язання з поставки товару, як не було і передбачено порядку поставки та місця передачі товару.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Доказів звернення покупця до продавця з вимогою поставити товар, матеріали справи не містять, у зв'язку з чим відсутні підстави стверджувати про порушення продавцем укладеного між сторонами договору щодо поставки товару, а відтак для твердження про непередання відповідачем товару у встановлений строк та як наслідок - для застосування до правовідносин сторін наведеної ч. 2 ст. 693 ЦК України.
Матеріали справи не містять доказів поставки товару відповідно до спірного рахунку як і не містять доказів повернення відповідачем позивачу сплачених коштів за платіжною інструкцією №9093 від 29.01.2025р. на суму 861 000,00 грн.
Позивач, стверджуючи про відсутність укладеного між сторонами договору та посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача 861 000,00 грн безпідставно отриманих коштів за платіжною інструкцією №9093 від 29.01.2025р.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Вказана норма застосовується, якщо: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Згідно зі ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань.
Вказана позиція Верховного Суду є сталою та викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.10.2023 у справі №761/13656/20.
За таких обставин, враховуючи встановлений факт укладання між сторонами договору поставки в спрощений спосіб, а також враховуючи те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права, наявність між сторонами чинного договору поставки виключає застосування до відносин сторін ст. 1212 ЦК України.
У зв'язку із зазначеним, позивач обрав неправильний спосіб захисту порушеного права. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17, 15.01.2019 у справі №922/1464/18, у постановах Великої Палати Верховного суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, 19.01.2021 у справі №916/1415/19, 02.02.2021 у справі №925/642/19, 22.06.2021 у справі №200/606/18 та 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з огляду на те, що між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як безпідставно отримані, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення, тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
У зв'язку з наведеним, суд відмовляє у позові повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано після виходу судді з відпустки 25.08.2025.
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА