пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
13 серпня 2025 року Справа № 910/617/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Агро УЛФ"
до відповідача: Остап'юка Івана Петровича
про стягнення 11 438, 49 євро
за участі представників-учасників справи:
від позивача: Негодуйко Г. В., адвокат, ордер серія АН № 1601934 від 15.01.2025;
від відповідача: Степанюк О. В., адвокат, ордер серія АС № 1128090 від 12.02.2025.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Агро УЛФ" звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Остап'юка Івана Петровича про стягнення збитків в розмірі 11 438, 39 євро (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем як перевізником зобов'язань за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 28.05.2024 на виконання якого складено CMR б/н, щодо збереження вантажу, під час перевезення якого сталось пошкодження 5040 лотків, втрата яєць через розбиття, вартість яких у відповідності до положень ст. 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів становить 11000 євро. Крім того, нараховують у відповідності до ч.1 ст.27 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення відсотки на компенсацію в сумі 438,39 євро.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 10.02.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/617/25, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
25.02.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про зміну територіальної підсудності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2025 справу передано за підсудністю до Господарського суду Волинської області.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2025 справу було розподілено судді Вороняку А.С.
Ухвалою суду від 22.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 18.06.2025; запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив; позивачу - відповідь на відзив та конкретизувати прохальну частину позовної заяви з зазначенням окремо суми 11000 євро збитків та відсотків на компенсацію в сумі 242,60 євро у відповідності до тексту позову.
26.05.2025 відповідач через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву в якому просить у задоволенні позову відмовити. При цьому вказує, що заявлені вимоги не підтверджені належними доказами; відсутні докази реального обсягу пошкоджень; позивач не дотримався процесуальних вимог щодо фіксації та доведення шкоди; не доведено, що товар не був використаний позивачем, а був утилізований або повернутий, що унеможливлює об'єктивну оцінку збитків. Звертає увагу суду, що позивач обґрунтовує свої вимоги актом про невідповідність вантажу та СМR б/н від 19.06.2024 року, однак акт невідповідності підписаний особою, яка фактично не здійснювала перевезення з Польщі до Бельгії, в акті не зазначено, чи проводився фактичний перерахунок пошкодженого товару, яким способом, а б/н від 19.06.2024 року не може вважатися доказом заявленої кількості пошкодженого товару, не є актом приймання-передачі із зафіксованими пошкодженнями, оскільки фіксує лише загальні умови перевезення. Крім того, просить суд врахувати, що вірогідність знищення товару саме у кількості 5040 лотків від загальної обсягу та те, що було знищено яйце куряче тільки одного класу М, хоча відповідно до наданого позивачем інвойсу ще була половина товару (яйце куряче класу L), яке не пошкоджене і не знищене зовсім, ставить під сумнів здійснення такого підрахунку і визначення факту биття, знищення, оскільки вірогідність знищення товару тільки одного класу становить не більше 00,00%. Також звертає увагу суду, що позивач не надав доказів того, що зазначений вантаж не підлягав подальшому використанню, а також те, що він не був повернутий вантажовідправнику (виробнику), а був утилізований. Даний відзив з додатками долучено до матеріалів справи.
30.05.2025 позивач через систему "Електронний суд" подав відповідь на відзив в якій заперечує доводи відповідача. При цьому вказує, що при здійсненні передачі-приймання доставленого товару в акті невідповідності були зазначені реквізити перевізника як ТОВ «Норді» та анкетні дані водія, як представника перевізника ОСОБА_3, проте фактично перевезення здійснював перевізник ФОП Остап'юк І.П. та водій ОСОБА_2 .. Зазначає, що така помилка сталася у зв'язку з тим, що дані перевізника були внесені до акту зі слів водія, документи у водія з метою перевірки його особи, не перевірялись. Звертає увагу суду, що в CMR вантажоодержувачем D'Haeze Trading внесено наступний запис: «На нижньому ряду піддонів усі лотки зруйновані. Пластикові лотки були втиснуті у яйця. Половина піддонів, а саме - 5040 лотків, втрачена через розбиті яйця». Встановлення таких недоліків можливо тільки після розпакування палет та перевірки їх змісту, що свідчить про те, що запис до CMR був зроблений після перевірки стану отриманого товару та визначення кількості пошкодженого. Дана відповідь на відзив з додатками долучена до матеріалів справи.
30.05.2025 відповідач через систему «Електронний суд» подав заперечення на відповідь на відзив. При цьому вказує, що позивач визнає, що дані про перевізника та водія були внесені зі слів водія, і не здійснювалася перевірка його документів. Акт невідповідності, на який посилається позивач, не містить підпису ані водія ОСОБА_2 , ані водія ОСОБА_3 , що свідчить про те, що жоден із них не був ознайомлений із цим документом під час його складання та відповідно, вони не могли підтвердити або спростувати викладену в ньому інформацію. Відсутність підписів означає, що водій не погоджувався із зазначеними в акті обставинами, а сам документ не може бути розцінений, як належний доказ у справі. Також звертає увагу суду, що сам факт внесення запису у CMR не доводить, що пошкодження виникли саме в такій кількості. Дані заперечення з додатками долучено до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 18.06.2025 постановлено на місці прийняти заяву позивача про збільшення розміру позовних та повідомлено сторін про те, що розгляд справи по суті відбудеться 24.07.2025.
24.07.2025 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 13.08.2025.
У судових засіданнях 24.07.2025 та 13.08.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити, представник відповідача заперечив позовні вимоги, у задоволенні позову просив відмовити.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
установив:
19.06.2024 між сторонами складено CMR б/н, у відповідності до якої перевізник (відповідач) зобов'язується надати замовнику(позивачу) послуги по перевезенню вантажу, а саме свіжих яєць курячих столових, класу А, картонні лотки 10080 штук, палет 28, вага вантажу складає 19 465 кг. Вантажовідправник - TRADE AGRO ULF, 18 Яна Дантішка вулиця, 02-054, Варшава, Польща. Вантажоотримувач - D'Haeze Trading nv De Arend 20, 8210 Zedelgem,Belgium. (а.с.13-16).
Перевезення з республіки Польща до Королі?вства Бельгія здійснювалось ФОП Остап'юком І.П. вантажним автомобілем НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , водій ОСОБА_2 .
У відповідності до вищезазначеної CMR, вантаж відповідачем було прийнято 19.06.2024 про що, останнім проставлено штамп ФОП Остап'юк І.П. та підпис водія.
Водночас, до даного перевезення, як зазначає відповідач, 28.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперово Фудз Інтернешнл», в особі представника товариства, Миронця Євгенія Анатолійовича та Товариством з обмеженою відповідальністю «Норді», в особі директора Вітюк С.Є укладено договір №28052024-3-МП, за умовами якого перевізник (Товариство з обмеженою відповідальністю «Норді») за плату бере на себе зобов'язання виконувати перевезення вантажів у міжнародному та внутрішньому сполученні. Відповідно до заявки №2408 від 31.05.2024 року до договору №28052024-3-МП на перевезення вантажів автомобільним транспортом, перевізник(Товариства з обмеженою відповідальністю «Норді») взяв на себе зобов'язання надати послуги з перевезення вантажу - с. Гуменці (Хмельницька обл.) Ужгород / Агенція Nova plus, 44-100 Gliwice, ul. Portowa 28,/ Код митниці PL351020 / Агенція JAS, 0930/ ЄКМТ : Спочатку водій їде на склад OPERIS SPOLKA Z O.O. RYBNICKA 68, 43-183 CZERWIONKA-LESZCZYNY, POLAND , де йому виписують нову CMR до Бельгії. Потім їде на фактичне вивантаження: De Arend 20, 8210 Zedelgem, Belgium. Автомобіль Scania, НОМЕР_4, НОМЕР_3 . Водій переведення ОСОБА_3 .
Перевезення вищезазначеного вантажу, а саме свіжих яєць курячих столових, класу А, картонні лотки 10080 шт. палет 28, вага вантажу складає 19 465 кг, оформлено згідно СМR №843927 та №843928 (а.с. 122-123).
У подальшому, доставивши вантаж до місця призначення, а саме OPERIS SPOLKA Z O.O. RYBNICKA 68, 43-183 CZERWIONKA-LESZCZYNY, POLAND, що підтверджується СМR №843927 та №843928, у ТзОВ «Норді» виникла необхідність заміни на послідовного перевізника - ФОП Остап'юка І.П., з вантажним автомобілем НОМЕР_1 / НОМЕР_2 . Водієм вказаного перевезення став ОСОБА_2 .
Підтвердженням заміни на послідовного перевізника є СМR б/н від 19.06.2024 (вантажовідправник - TRADE AGRO ULF, 18 Яна Дантішка вулиця, 02-054, Варшава, Польща. - Вантажоотримувач D'Haeze Trading nv De Arend 20, 8210 Zedelgem).
22.06.2024 вантаж водієм відповідача ОСОБА_2 доставлений до місця призначення на адресу компанії D'Haeze Trading nv De Arend 20, 8210 Zedelgem.
Згідно з інвойсом №136 від 12.06.2024 вантажовідправник TRADE AGRO ULF виставив рахунок вантажоотримувачу D'Haeze Trading nv за товар, а саме свіжі курячі столові яйця, класу А, білий колір, сорт М (категорія С1:53-62 гр. середня вага 1 яйця) та білого кольору сорту L (категорія СО:63-72,9 гр. середня вага 1 яйця) вагою 19289, 64 кг, ціною 2,18 за одиницю, на загальну суму 22 000 євро (а.с. 21-23).
Згідно CMR б/н від 19.06.2024 вантажоотримувачем було зроблено наступний запис: «на нижньому ряду піддонів усі лотки зруйновані. Пластикові лотки були втиснуті у яйця. Половина піддонів, а саме 5040 лотків, втрачена через розбиті яйця».
У відповідності до складеного акту про невідповідність товару за місцем Legen Heirweg 39, 9890 Gavere, Belgium, 22.06.2024 вантажоодержувачем D'Haeze Trading nv за участю представника вантажовідправника TRADE AGRO ULF та представника ТОВ «Норді», а саме водія ОСОБА_3 встановлено невідповідність товару, а саме: вантаж доставлений вантажним автомобілем з номерним знаком НОМЕР_1 / НОМЕР_2 22.06.2024; вантажівка мала ознаки розбитих яєць в холодильній камері; у нижньому ряду піддонів усі лотки були зруйновані, а яйця розбиті; підлога вантажівки була змочена рідким яйцем; майже всі піддони розвалилися в середній частині, пластикові лотки своєю вагою розкришили яйця; втрачено половина піддонів, загалом 5040 лотків із 10 080 лотків. (а.с. 17-20).
Крім того, у акті встановлено, що кількість розбитих та запліснявілих яєць становить 5040 лотків (по 30 шт.) - 151 200 яєць на загальну суму 11 000 євро та що це пов'язано з поганим керуванням транспорту водієм або, можливо, аварійною зупинкою транспортного засобу.
За фактом пошкодження товару позивачем 09.08.2024 на адресу відповідача було направлено претензію №2 у якій позивач пред'явив вимогу про відшкодування заподіяної шкоди у вигляді пошкодження 151 200 яєць на загальну суму 11 000 євро (а.с. 24).
Відповідачем направлено позивачу відповідь на претензію №03/09/1 від 03.09.2024 у якій зазначає, що визнає пошкодження товару, розміщеного в лотках, на нижніх рядах двох піддонів першого ряду у причепі, у приблизній максимальній кількості 80-100 лотків. Разом з тим, відповідач зокрема посилається на те, що товар з автомобіля розвантажувався піддонами, а не лотками (отримувачем товару не було прийнято рішення перевірити кількість лотків у піддоні методом їх вивантаження та поштучного перерахунку (з метою підрахунку кількості пошкодженого товару), вміст піддонів в присутності водія не перевірявся, а це у свою чергу, як вище зазначалося, не може свідчити про ту кількість пошкодженого товару, який вказується у претензії, оскільки така кількість по факту не визначалась (а.с.25-26).
Судом встановлено, що за доводами позивача між Товариством з обмеженою відповідальністю «TRADE AGRO ULF» (позивач) та фізичною особою-підприємцем Остап'юком Іваном Петровичем (відповідач) 28.05.2024 було укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом (а.с. 10-12).
При цьому, суд встановив, вищезазначений договір не був підписаний відповідачем, що і стало підставою для розгляду даного спору за місцезнаходженням перевізника. Дані обставини сторони підтвердили у судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) мас право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з положеннями ст. 509 ЦК України зобов'язанням с правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, с договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом невстановлена обов'язкова письмова форма, вважаться вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі (ст. 909 ЦК України).
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Аналогічні положення містяться і в ст. 307 ГК України відповідно до якої за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Згідно ч. 1 ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Отже, чинним законодавством не встановлено випадків недійсності договору перевезення у разі недотримання під час його укладення письмової форми.
Частиною 2 ст. 218 ЦК України передбачено, що якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Тобто законодавець допускає можливість дійсності правочину також і у випадку встановлення законом вимог про його недійсність через недодержання письмової форми за умови вчинення сторонами конклюдентних дій з його виконання.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03.06.2019 у справі №918/602/19, в якій судом було зазначено, що за загальними правилами, визначеними у статті 909 ЦК України та статті 307 ГК України, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Разом з тим, згідно із статтею 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Суд враховує, що вчинення сторонами дій на підтвердження укладення договору про надання послуг з перевезення вантажу випливає з обставин справи, а саме підписання товарно-транспортної накладної відповідальними особами сторін по справі (CMR б/н від 19.06.2024), а відтак останніми було вчинено конклюдентні дії щодо його виконання, а саме з одного боку надання позивачем вантажу - яєць курячих, а з іншого боку здійснення перевезення товару відповідачем.
Враховуючи зазначені обставини, між сторонами виникли договірні правовідносини в частині перевезення вантажу у міжнародному сполученні за договором перевезення укладеним у спрощений спосіб шляхом підписання товарно-транспортної накладної (CMR б/н від 19.06.2024) відповідальними особами учасників справи.
Отже, при вирішенні даного спору, слід застосовувати положення, що врегульовані, зокрема ЦК України, ГК України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до положень якої Україна приєдналась 01.08.2006 (далі - Конвенція).
Статтею 1 Конвенції передбачено, що її положення застосовуються до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачено для доставки, знаходяться в двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
За змістом ст. 9 Конвенції, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
CMR - це міжнародна автомобільна накладна, яка є товарно-транспортною накладною, що застосовується при міжнародних вантажних автомобільних перевезеннях і використовується у країнах, які приєднались до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.
CMR є документом, який доводить факт укладення договору на автомобільне перевезення вантажу.
CMR заповнюється відправником вантажу, на підставі інструкцій і вказівок, які він отримує від транспортно - експедиторської компанії. Відправник несе солідарну відповідальність за правильність заповнення CMR.
Як вже встановив суд, між сторонами виникли договірні відносини 19.06.2024 на підставі складеної CMR б/н (а.с.13-16), у відповідності до якої перевізник зобов'язався надати замовнику послуги по перевезенню вантажу, а саме свіжих яєць курячих столових, класу А, картонні лотки 10080 штук, палет 28, вага вантажу складає 19 465 кг. Вантажовідправник - TRADE AGRO ULF, 18 Яна Дантішка вулиця, 02-054, Варшава, Польща. Вантажоотримувач - D'Haeze Trading nv De Arend 20, 8210 Zedelgem, Бельгія.
Разом з тим, при відкритті напівпричепу НОМЕР_2 автомобіля НОМЕР_1 було виявлено, що вантаж перебуває у пошкодженому стані, про що в CMR б/н від 19.06.2024 вантажоотримувачем було зроблено наступний запис: «на нижньому ряду піддонів усі лотки зруйновані. Пластикові лотки були втиснуті у яйця. Половина піддонів, а саме 5040 лотків, втрачена через розбиті яйця».
За змістом ст. 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або зайвого ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки (пункт 1). Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути(пункт 2).
У відповідності до п.п. b, c п. 4 ст. 17 Конвенції за умови дотримання пунктів 2 - 5 статті 18, перевізник звільняється від відповідальності, у зв'язку з відсутністю чи дефектами упаковки, у випадках, коли вантажі, що перевозяться без упаковки чи без належної упаковки, за своєю природою піддаються псуванню чи пошкодженню; якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов'язаного з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача.
За змістом ст. 23 Конвенції, якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник
зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться .
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
У статті 924 ЦК України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Згідно зі статтею 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.
Разом з цим статтями 924 ЦК України та 314 ГК України визначено, що, зокрема, за втрату вантажу перевізник несе відповідальність у розмірі вартості вантажу у разі, якщо не доведе, що це сталося не з його вини, або внаслідок обставин, яким останній не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Згідно з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №907/603/17, норма статті 924 ЦК України передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.
Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема, внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.
Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Крім того, він також зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.
Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов'язку усунення зазначених обставин; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.
Отже, перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила або обставини, які не залежали від нього.
Згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За приписами статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За змістом статей 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною умовою є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Підставою для відшкодування збитків відповідно до пункту 1 статті 611 ЦК та статті 224 ГК України є порушення зобов'язання.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) при зменшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Враховуючи положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.06.2023 у справі №916/334/22, від 20.10.2020 у справі №910/17533/19, від 21.04.2020 у справі №904/3189/19, від 10.12.2018 у справі №902/320/17.
Відтак, вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, суд повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків та їх розмір. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення зобов'язань.
Позивач, як на підтвердження вимог про стягнення з ФОП Остап'юка І.П. 11000 євро збитків, спричинених пошкодженням товару, зокрема посилається на CMR б/н від 19.06.2024 у якій вантажоотримувачем було здійснено запис щодо пошкодження пластикових лотків, а саме про те, що на нижньому ряду піддонів усі лотки зруйновані, пластикові лотки були втиснуті у яйця, половина піддонів, а саме 5040 лотків, втрачена через розбиті яйця.
Суд аналізуючи запис вантажодержувача у CMR б/н від 19.06.2024, приходить до переконання, що через руйнування 5040 пластикових лотків (тобто відбулася деформація тари, пластикові лотки втиснуті у яйця, про що сам вантажоотримувач зазначив у CMR б/н від 19.06.2024) втрачений товар(курячі яйця на нижньому ряду піддонів).
Суд звертає увагу на положення п.п. b, c п. 4 ст. 17 Конвенції, де зазначено, що перевізник звільняється від відповідальності, у зв'язку з відсутністю чи дефектами упаковки, у випадках, коли вантажі, що перевозяться без упаковки чи без належної упаковки, за своєю природою піддаються псуванню чи пошкодженню; якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов'язаного з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача.
У даній справі судом не встановлено вини перевізника, оскільки у CMR б/н від 19.06.2024 чітко зазначено, що саме через руйнування 5040 пластикових лотків, тобто саме пластикові лотки втиснуті у курячі яйця на нижньому ряду піддонів, що спричинило їх втрату.
Крім того, у даному перевезенні брало участь два послідовних перевізника - ОСОБА_3 , як водій ТОВ «Норді», який здійснював доставку вантажу до Польщі та ОСОБА_2 , як водій ФОП Остапюка І.П., який здійснював доставку вантажу до Бельгії.
У відповідності до змістом ст. 9 Конвенції, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Водночас, суд встановив, що зазначена вище товарно-транспортна накладна (CMR б/н від 19.06.2024) не є актом приймання-передачі із зафіксованими пошкодженнями, оскільки встановлює лише загальні умови перевезення, кількість прийнятого товару, а відтак остання не є належним доказом, який підтверджує достовірну кількість пошкодженого товару.
Відтак, суд досліджуючи докази у даній справі приходить до висновків, що позивачем не доведено наявності у відповідача протиправної поведінки, а саме, факту того, що саме ФОП Остапюк І.П.(водій ОСОБА_2 ) під час перевезення товару пошкодив його, що призвело до понесення позивачем збитків. Посилання позивача на погане керування транспорту водієм або, можливо, аварійною зупинкою транспортного засобу є припущеннями позивача, які жодним чином не обгрунтовані.
Порушення боржником зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - об'єктивним наслідком такого порушення. Протиправна дія чи бездіяльність заподіювача тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками, та є невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Таким чином позивачем не доведено прямої причетності відповідача до пошкодження товару, а відтак і причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та збитками позивача.
Крім того, позивач на підтвердження факту пошкодження товару перевізником та понесення збитків доводить, що 22.06.2024 вантажоодержувачем D'Haeze Trading nv за участю представника вантажовідправника TRADE AGRO ULF та представника ТОВ «Норді» в особі водія ОСОБА_3 складено та підписано акт про невідповідність товару. Адреса складення акту: Legen Heirweg 39, 9890 Gavere, Belgium (а.с. 17-20).
Водночас, суд критично оцінює вищезазначений акт про невідповідність товару, оскільки останній підписаний особою, яка фактично не здійснювала перевезення з Республіки Польщі до Королівства Бельгії, що ставить під сумнів його достовірність та відхиляється судом.
Відповідно до ч.1 ст. 66 ГПК України, свідком може бути будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.
Частиною 1 ст. 87 ГПК України встановлено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 88 ГПК України визначено, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка.
У відповідності до 1 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Обставина, щодо факту не підписанння саме водієм ФОП Остапюк І.П. - ОСОБА_2 акту про невідповідність товару підтверджуються як самим актом та зокрема, долученими до матеріалів справи заявами свідків (а.с. 124-126).
Водій - ОСОБА_2 , який перебуває у трудових відносинах із відповідачем та є особою, яка безпосередньо доставила товар до місця призначення за адресою: АДРЕСА_1 , у заяві свідка від 22.02.2025 зазначив, що після закінчення вивантаження товару, одержувачем було підписано CMR, та повідомлено про здійснення в ній запису про пошкодження товару. При цьому, водій зазначає, що інших документів, окрім CMR останній не підписував і не отримував.
У матеріалах справи також наявна заява свідка ОСОБА_3 від 17.02.2025, який доставив товар безпосередньо до Республіки Польщі та є водієм ТОВ «Норді». У зазначеній заяві останній категорично заперечує факт підписання акта про невідповідність від 22.06.2024 у перевезенні, яке здійснював відповідач, водій ОСОБА_2 та ТОВ «Норді» та стверджує, що акт де зазначене його прізвище та ім'я, як водія не підписував та ніколи не бачив, на акті підпис йому не належить та хто його підписував останньому не відомо.
Крім того, суд встановив розбіжність адреси вивантаження товару та адреси складення акту про невідповідність.
Як вбачається із матеріалів справи, адресою вивантаження товару є - D'Haeze Trading nv De Arend 20, 8210 Zedelgem, Belgium. Між тим, у акті про невідповідність зазначена інша адреса - Legen Heirweg 39, 9890 Gavere, Belgium, що свідчить про відсутність логічної послідовності дій вантажоодержувача під час складення акту.
Суд звертає увагу на те, що розмір збитків є обов'язковою складовою цивільно-правової відповідальності.
Разом з тим, сама по собі товарно-транспортна накладна (CMR б/н від 19.06.2024) не містить відомості щодо проведення фактичного перерахунку реально пошкодженого товару та яким способом він здійснений, а відтак не вбачається за можливе встановити визначену позивачем кількість пошкоджених яєць.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази повернення пошкодженого товару вантажовідправнику (виробнику).
Позивач також не надав доказів утилізації 5040 лотків яєць у зв'язку з неможливістю їх подальшого використання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Слід зазначити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно, цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц.
Крім того, слід врахувати, що Верховним Судом неодноразово зазначалось, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар доказування обставин) покладається на особу, яка посилається на ці обставини (постанови Верховного Суду від 27.02.2019 р. у справі № 922/1163/18, від 29.08.2018 р. у справі № 909/105/15, від 29.08.2018 р. у справі № 910/23428/17, від 31.01.2018 р. у справі № 10/8763/17).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 р. у справі № 904/1103/20 та від 25.06.2020 р. у справі № 924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є надати саме ту кількість доказів, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід врахувати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Отже, суд враховуючи вищенаведене, положення законодавства, обставини справи, дійшов висновку про недоведеність позивачем для застосування такого виду відповідальності як відшкодування збитків наявності всіх складових цивільного правопорушення (порушення боржником зобов'язання, що випливає з договірних відносин, збитків та їх розміру, протиправної поведінки(бездіяльності), причинного зв'язку між порушенням стороною зобов'язання, що випливає з договірних відносин та збитками.
У зв'язку з відсутністю складу цивільного правопорушення, недоведеністю позивачем збитків та їх розміру, протиправної поведінки(бездіяльності), причинного зв'язку між порушенням стороною зобов'язання), в суду наявні підстави стверджувати, що у останнього в контексті викладених вище положень матеріального права, відсутні підстави для стягнення з відповідача збитків заявлених позивачем.
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення збитків у розмірі 11 000 євро.
Крім того, судом залишаються без задоволення нараховані позивачем відповідачу у відповідності до ч. 1 ст. 27 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення відсотки на компенсацію в сумі 438, 39 євро (похідна вимога), як наслідок відмови у стягненні збитків.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору з огляду на відмову у задоволенні позову покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 77, 86, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
вирішив:
у позові відмовити
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного судового рішення
25.08.2025.
Суддя А. С. Вороняк